Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Безпечна ще... може, продемонструвати, як вдаряє качеля? н-д, вона катається, ви підходите і ніби вона вас вдарила, ви ойкаєте, "плачете". А потім вона підлазить, а ви "ойойой вдарить". Закріпити, т.с.

 

Так ви читайте, яке є заспокійшливе. Воно не заторможує дитину, а скеровує у правильне русло. Є Кіндінорм гомеопатичний, є Гліцисед (то амінокислота), чаї різні, причому не обов"язково пити, можна спробувати спершу купати. Вам же відразу транквілізатори не випишуть. Це великий міф, що ліки заторможують дітей, вони просто корегують певні нервові розлади і відхилення

 

Думаю, вона копіює когось або щось. Діти в такому віці, як губка.
Я би таки спробувала змінити тимчасово місце прогулянок. Якщо істерика все одно буде, то одразу йде від дому в іншу сторону.
А стосовно жаліти, я вважаю, треба. Дитина має відчувати безумовну любов. "Бити мене не можна, бо мені боляче, але, якщо ти хочеш- я тебе обніму"

 

А якщо піти гуляти на майданчику коли там немає дітей і хай собі катається скільки хоче.
В мене просто дитина теж може влаштовувати істерики на майданчику, але він не любить коли є інші діти. Любить бавитися сам, тому ми ходимо на майданчик, коли там нікого немає. І він собі катається скільки хоче, було таке, що по дві години гойдався.

 

Ну у возику і всяких подібних штуках ми не їздимо з осені,з 1,8р. Всюди ногами,любі відстані.
Мячик,квіточки допомагає,але гуляємо ми довго і по 3 - 4 рази,тому хоч раз на день туди попадаємо.
В плані синіх губ,то консультувались все добре. Це бувало декілька раз, сильної такої істерики не допускаю. Але дякую,буду спостерігати

--- дописи об"єднано, 9 Травень 2016 ---

Тоді все добре,покатається 30 хв і злазить,побавиться і сама може піти з майданчику.
Бувало таке,що і діти є,хтось дав покататись,вона наситилась,побавилась в піску і за годину-дві її легко могла забрати куди мені треба.
Можливо,я не правильно роблю,що ставлю пріорітетом в прогулянці якісь свої справи? Може давати їй змогу самій керувати часом і місцем перебування?

 

Тут я залишаю при своїй думці. Дитину треба жаліти, коли їй боляче, сумно, а не коли вона фестивалить. Безумовна любов - це прекрасно, але любов і жалість речі різні. " Я тебе люблю, але я не буду тебе жаліти за те, що виволокла тебе з-під качалі, або що чужа мама тебе насварила, бо ти сипеш пісок на дитину."

--- дописи об"єднано, 9 Травень 2016 ---

А коли тоді ви будете робити свої справи? Ви старша і ви головна. Дитина не може вами керувати, це її псує. Рік за роком вона захоче керувати все більше і тоді вам капець.
Але десь-колись чому б і ні?

 

Я не знаю, як правильно. Я з дитиною домовляюсь, але ще вдома перед виходом. Якщо є якісь термінові справи, то ми іх вирішуємо і це не обговорюється. Я працюю вдома, тому деколи потрібно щось терміново вирішити і він це вже знає і розуміє. Звичайно, що деколи не хоче це робити, йти куди мені потрібно, але тоді я йому обіцяю що потім будемо робити те, що він хоче.
Якщо ніяких важливих справ немає, то тоді в пріоритеті те що він хоче, чи бавитися в піску чи гойдатися чи просто гуляємо. Це ж прогулянка для дитини, тому ми робимо те що йому хочеться. Я можу тільки запропонувати,а він сам вирішує коли і куди йти.

 

я вам іншу книжку пораджу)) Виховання без нервування Вікторії Горбунової
давно вже маю, здавалася мені про старших діток, а недавно відкрила - по-моєму вже і запізно читати)))
там власне доступно пояснені причини істерик, впертості, дитячих безглуздих ні, і навіть дитячої жорстокості
от мій наприклад теж сміється, коли іншим боляче, і я недавно зрозуміла чому - бо я кажу йому, що то не смішно, а він НЕ не сприймає, чує тілкьки слово смішно) про це теж десь читала ще давніше
не спішіть робити з себе чи дитини проблему, спробуйте з іншого боку глянути на вашу сімю, почитайте літературу, і перед тим як йти до невропатолога сходити до психолога дитячого, якщо власне відчуєте потребу в консультації спеціаліста

 

От воно. Десь колись хтось піддався на її крик і дав покататись. Дитина зрозуміла, що когось можна зігнати. Терпіння нема. Треба виховувати.

 

От власне,що не відчуваю. За надто емоційна ніж інші,за надто самостійна,занадто принципова - так.
Спершу думала,що так діє відмова від денного сну,нервова система не перезавнтажується,але такий період 2 тижні,а не спить 5 місяців,і до того все було добре. Боюсь садку з вересня,що там будуть з нею робити?
Але на рахунок спеціалістів не спішу,хочу сама знайти підхід до своєї дитини,у всьому ж іншому вона адекватна.

--- дописи об"єднано, 9 Травень 2016 ---

Та ми коли приходимо,то два її хники,і вже хтось злазить,бо знають вже нас,і що зараз буде. І що мені робити?

 

Я так виховувала старшого сина - і облом моїм педагогічним здібностям. Тоді, в 22, набивала власні шишки. Тому тепер маю іншу думку, а кожній мамі вирішувати самій

 

З одного боку консультація ніколи не буде зайва, бо вас це все ж таки гризе. А з іншого боку можете спеціально не вести до лікаря -- всерівно перед садком будете робити довідку і там треба буде обійти всіх спеціалістів

 

Та тю, всього лиш?))))) Міняйте місце прогулянок. За наступних два тижні минеться, швидше за все.

--- дописи об"єднано, 9 Травень 2016 ---

Мені пощастило, в мене спрацювало)))))

 

Для мене сама постановка фрази дивна: "я тебе люблю, але..." Не варто так казати ні дитині, ні будь-кому, кого справді любиш.

 

пояснювати, що має зачекати, хоч сотню, тисячу раз, але золоте правило моралі, бо колись попадеться дитина яка теж так буде істерити, і така, що не вступиться так легко)) тому як хочете щоб з вашою дитиною були, так і свою вчіть, вода камінь точить, швидко не буде, але буде... а за поведінку не соромтеся, це теж є певний життєвий урок батькам, заодно можна навчитися жити як хочеться, а не в угоду оточенню)

 

Дякую дівчата.
Будемо щось міняти. Пробувати.
Єдине,що я не хочу,щоб дитина мене боялася,хочу насправді достукатись до неї якимось методом.
Хоч не легко,але буду пробувати пояснювати,міняти місце,переключати увагу.

--- дописи об"єднано, 10 Травень 2016 ---

З биттям мене і качелями 2 тижні. А так завжди була забіякою

 

ну але ж є такі люди - такий темперамент значить. Підросте, і якщо ви будете ретельні в своєму вихованні, то вибудуєте рамки, дитина засвоїть якісь соціальні сценарії, навчиться як можна неконфліктно спілкуватись, але з такими дітьми це зробити складніше для батьків, то велика праця над тим, що комусь може дано просто так, взагалі без зусиль, і зрозуміло, що все одно вона не буде такою ж, як спокійна і лагідна від природи дитина - це все таки натура) Кажу вам як людина, яка в дитинстві була хоч і не забіякою, але дуже "бойкою" і холеричною і моїм батькам теж добряче дісталося: окрім власного нервування, постійні зауваження від інших, криві погляди і трактати про те, що дитина у них невихована...але зараз така вроді нічо)))

 

вік такий у Вашої манюні, в її голові не сформовані центри, які відповідають за змішування емоцій, тому відмова дає таку сильну реакцію гніву....Гнів то початок усвідомлення того, що в світі існують речі які вона не може змінити наступний етап сльози, після виплакання свого суму з часом в дитини сформуєтться нормальна реакція на речі які їй не вдається змінити, така яка є в нас дорослих...Трюк в тому, щоб час агресії зменшити і перевести в стадію горювання....Але не у відповідь агресією, а словами по можливості. Ви то будете бачити по ситуації...Далі раз змішування емоцій ще немаю не ображайтеся на свою малечу, коли б'є Вас 7а відмову покататися на качелі, вона реагує ситуаційно, бо так вже та качеля припала їй до душі чомусь....Нема того усвідомлення що щабороняє мама я маму люблю, бо вона мене любить.

 

Тут 2 варіанти: або там вона буде поводитися геть інакше, варіант 2 - нічого з тим не вдієте У нас в групі є дівчинка яка всіх гризе вже півроку і нічого не міняється (добре що вона досить маленька, бо ще і лупити всіх любить, якби таке робив ведмідь Влад, то вже покалічив би когось

хоч він теж час від часу "отчебучує" там щось таааке правда не зі зла, а з якогось дослідницького інтересу

)
Стосовно майданчика мені теж здається що дитина вибрала собі легкий спосіб добитися бажаного і треба зробити так, щоб вона побачила що не пуп землі і ніхто не зобов"язаний їй поступатися. У мене так малий іграшки забирав у всіх і кричав "нєєєє, то моєєєє!", а враховуючи що він досить сильний то вдавалося йому це майже завжди, я пояснювала (що то машина хлопчика і він якщо захоче то дасть тобі, а не захоче - не дасть і ти теж не зобов"язаний ні з ким ділитися, якщо хочеш можеш віддати свою машину або помінятися, а ні - то ні), не давала йому відбирати, забирала додому... Завраз вже по-трооошки починає розуміти як отримати бажану іграшку "законним" шляхом - попросити, помінятися. Тому головне будьте послідовною: те що не можна - не можна завжди. Не ідіть гуляти на майданчик, забирайте додому силою коли починає поводитися недопустимо (я б казала не в інше місце, а взагалі додому, почалися істерики і крики - все, прогулянка закінчена), коли б'є Вас показуйте що Вам боляче і по можливості відходьте в сторону. Терпіння Вам! Бо з впертими дітьми то набагато важче як зі спокійними і покладистими від природи

 

Беріть на руки лицем від себе, тоді буде брикатись і копати повітря. Я ще іноді беру так ніби в охапку і під паху. Мій правда не б'ється, але теж виривається і летить до качелі. Він копається і відпихається від мене з такою силою, що я його втримати не можу лицем до себе, а от від себе - нормально.