Не можу з Вами не погодитись. Тому і пропоную не додумувати, а спробувати допомогти форумлянці врятувати/полагодити стосунки (оскільки вона написала саме в таку тему).
@Materynka, а ви з ним взагалі говорили про спільні плани на майбутнє? ну чи про його плани,чи хоче він сім'ю, чи хоче мати дітей? бо можливо ви розглядаєте його як майбутнього чоловіка, а він взагалі обов'язків і сімейного життя не прагне. я думаю, що все таки потрібно розмовляти з чоловіком (хлопцем) і взнавати його, перед тим як одружуватися. бо дуже часто дівчата надіються, що після весілля чоловік зміниться, що його можна буде перевиховати, перевчити, і зробити з нього такого, як собі намалювала і захотіла. але коли цього не стається, то робиться ще гірше. тому потрібно таки визначитися, чи змогли б ви і далі миритися зі всіма його недоліками, і йти на компроміси.
Таймаути вже були і не один, під час них я розумію, що моє життя не зміниться крім одного пункту Під час таких перерв ми взагалі не спілкуємося. Власне, що я готова, а от він ні.
Згодна повністю, з описано го складається враження(моє, особисте!), що ці стосунки потрібні тільки Вам, а йому просто підходять. Тому і таке ставлення, тому не має частих зустрічей, квітів, довгих розмов.. Коли чоловік зацікавлений, він "горить", хоче постійно бачити, прагне торкнутися... Поки Ви його влаштовуєте, але що буде, вибачте, за прямоту, коли він зустріне ту, заради якої йому за хочеться "горіти". Воно Вам треба?
Виглядає так, що і теперішні стосунки не такі, яких би хотілося, і жити з чоловіком, яким він є зараз (а дуже сумнівно, що він суттєво зміниться) не дуже привабливо, але ж і тих років шкода, і з новою людиною треба буде спочатку все починати, от і бракує рішучості для якогось радикального рішення, правда?
Стоп-стоп-стоп... Щось ранувато Ви себе прирекли на "пристосування як виходить". Для кого і для чого така жертва? Я не розумію, чому люди не хочуть усвідомлювати, що перш за все у їхніх власних руках їхнє же щастя, а партнер може! розділити і доповнити його. А може і не може, якщо не хоче. Але кому це потрібно? А він в курсі Ваших планів щодо нього? )) А як Ви бачите його своїм потенційним чоловіком, якщо не знаєте, що робиться у його голові, а те, що знаєте, Вас не влаштовує?Чому САМЕ його Ви бачите своїм чоловіком? Про почуття Ваші зрозуміло,ще зрозуміло, що якщо Вам хочеться від нього те, чого Вам хочеться, значить почуття не сліпі-це вже дуже добре. Але, якщо чесно, це справді мало розмовляти з потенційним чоловіком раз в тиждень і бачитись раз в місяць. І ще одне-якщо когось щось не влаштовує у комусь, то або міняйте своє особисте ставлення до цього (змиритись-не підходить, більше-почати дивитись іншими очима), або сім раз подумайте. І ще-в стосунках, справжніх і живих, має бути циркуляція взаємності:хтось дає, хтось отримує, хтось отримане віддає. По єдиному замкненому кругу.Взаємна енергія на взаємне життя, а не на існування чи співіснування,як прозвучало. Тому що, якщо хтось віддає свою енергію, а інший тільки приймає-приймає-приймає, то рано чи пізно в того, хто віддає-закінчуються сили, бо чим має підзаряджатись? Якось так. Короч, я за журавля)
@Vinnytska, все так як ви і описуєте, пробувала міняти те що від мене залежить, але цього мало. @Rosynka так і є, не в бровь а в глаз, чи як там
Ви паспорт бачили?....просто подумайте над тим ....Раз в місяць, коли тайм аути, він тупо зникає, такий невмотивований.....
Мені так виглядає, що форумлянці просто страшно припинити ці стосунки, хоч вона і бачить, що вони по суті безперспективні. Думаю, що причина більше у страху самотності...Але чи буде щастя з таким мужчиною? Не думаю. Адже переробити мужчину практично неможливо, без його власного на те бажання. А якщо в нього ще й немає почуттів, то взагалі торба. Заміжні форумлянки напевно не дуже зрозуміють, а особливо ті, хто рано вийшов заміж і не відчув цього на собі, але зараз насправді ДУЖЕ ВАЖКО знайти хорошого чоловіка. Чи то наші чоловіки такі здеградовані? Чи то вже всюди так? Дуже багато бухаючих(на різних стадіях), гуляючих, непрацюючих (бо йому треба ту роботу принести на блюдечку, і бажано відразу посаду шефа, а яку-небудь він не хоче) і таких, які жахливо безініціативні, не мають жодних інтересів в житті крім як полежати на дивані, або бухнути з друзями. Може комусь таки щастить знайти порядного, хтось погоджується на якого-небудь, аби був, а хтось шукає. І деколи дуже довго. І то велике щастя певно від Бога, якщо знаходить такого, який вартий того, щоб для нього старатися і розділити з ним своє щастя. Моя думка, що безперспективні стосунки треба припиняти. А краще навіть і НЕ ПОЧИНАТИ. Але це суто моя думка, бо я колись пробувала міняти таких непідходящих, то з часом зрозуміла, що то геть невдячна справа. Починати стосунки треба з мужчиною, який влаштовує у тому, що найважливіше для жінки. Бо як так добре подумати, то в кожної є якісь суттєві критерії, а є неважливі (бо ідеальних нема, але якщо жінці якісь риси характеру чоловіка погоди не роблять, тоді це не проблема). От по важливих має бути все добре, як нема то навіщо мучитися і вступати відразу в безперспективні відносини. Буває, що мужчина в дечому змінюється, але це має відбутися ДО шлюбу, а не після. І якщо це таки відбувається, то лише тому, що чоловік сам цього захотів свідомо, бо любить жінку і бачить, що для неї це важливо.
У якійсь темі (може і в цій) @сніжна перераховувала приклади своїх знайомих, які щасливо поодружувались у віці під 40 і ще й з дітьми. Ніколи не ставте на собі хрест. У темі про комплекси читала, що наша героїня має їх вагон і тєлєжку. Може краще піти до психолога або зі мною на дискотеку -- я швидко покажу що таке відсутність комплексів і розвантажити її, ніж погоджуватись на аби що аби було. Любов не може бути невзаємною. Тоді це не любов
А ще кажуть у тих питаннях, які довго не вирішуються, деколи просто необхідно відпустити ситуацію. Але мало кому це вдається, бо є зацикленість. І дуже часто забивають на все, коли вже просто втомились і стає байдуже. От тоді і починають вирішуватись надважкі питання, деколи навіть самі по собі. Але як то важко просто взяти і відпустити
Я тут знову із своїм колишнім. Йому, певно, бідному гикається. Та й не поганий він був. Ідеал, і всі думали, що ми одружемось. Насправді він нічого поганого мені не зробив. Він ніколи мене свідомо не образив. Він просто не любив мене так, як мені цього хотілось і змінювати нічого не хотів (чи не міг чи не вмів, хоча на 10 років був старший), бо був на 100% впевнений що я всерівно вийду за нього заміж. І коли ми із ним розходились (на 2 тижні на третьому році зустрічання і на 3 місяці -- на четвертому) він просто думав, що то я свої коники показую і нікуди не дінусь. А я справді нікуди не дівалась. Не тому, що чекала, що він повернеться, а тому, що нічого мені не хотілось... Чому не хтілось? У цей час я вчилась на 3 курсі. Я страшенно хотіла працювати по спеціальності, але підступитись до того місця, де мені хотілось працювати я не знала як. В мене курсова була саме про це місце роботи -- то там я пару раз була, але там чітко дали зрозуміти (не шеф, а працівники), що нові люди там не потрібні. Особливо грошей, щоб піти кудись (на дискотеку і бар то завжди були) -- на курси, чи десь поїхати -- не було. Короче, якийсь такий час великої депресії, коли ні коханий мною не захоплювався (а я ж міс школи, я ж без уваги не можу!), і ніхто не захоплювався..... На четвертому курсі я таки взяла штурмом цю роботу. більше ніж півроку щодня з ранку до ночі безкоштовно лазила і таки добила шефа))) З"явилась якась ціна собі, як фахівцю. На роботі компліменти робили -- підвищилась самооцінка. Гроші з"явились -- покращився з одногу боку гардероб, з іншого -- з"явилась можливість кудись їздити.... Причому, із тим хлопцем я розійшлась в той день, коли мене офіційно взяли на роботу -- просто я весь день торочила про роботу і, виявляється, замало уваги йому приділила... Він же хотів мене поставити на місце, а я не дзвонила. І йому гордість не дозволяла... Протягнув 3 місяці і аж на мій ДН з"явився. Пафосно так -- на роботі -- із 23 розами. А він, щоб ви собі знали, такий кравчіггг))) Спіробітниці пісьнули, а мені... навіть не кольнуло... Він потім приходив на роботу (бо на інші зустрічі я не погоджувалась), ми багато куди ходили, за ручку тримались (але не цілувались і не спали, то я тіпа ще його не простила). І я собі думала: вот воно щЄстя! Як же він скучив за мною за ті 3 місяці, як змінився. Пилінки з мене здуває. І я вже була готова відновити із ним статеве життя, але ще раз вирішила поламатись))) І тут я такий понос почула: "мені потрібен секс, ти думаєш цей цветочно-конфетний період скільки має тривати? (причому вперше він чекав півроку, а тут лише місяць після примирення), ти думаєш, я все життя буду на тебе так хухати і вапше ти вже не вимахуйся, бо тобі вже 22, наступного року закінчуєш універ -- і заміж вже давай (ну бо йому ж то 32) От, курва, мужчіна моєй мєчти. Але після цих слів ми не розійшлись. Чому я не пішла? Бо без нього було гірше, ніж із ним і я із двох зол вибрала менше. Власне Ми так і не почали спати, на щастя у нього почались проблеми із роботою, і він почав часто їздити до мами (в Крим) і в такій "тягомотіні" ми ще півроку прозустрічались. Без сексу, без поцілунків але із його щирою впевненістю, що я повимахуюсь і вийду за нього.... І, можливо, навіть так би і було................................................................................... Але я не зациклювалась. Ні, я не шукала іншого чоловіка у цей час. Я просто горіла іншим -- роботою. Я пахала з ранку до ночі, я шастала по відрядженням, я кайфувала від кожної секунди свого перебування на роботі. І тільки до жінок, які "горять" (хоч чим небуть) мужики липнуть, як мухи на мід))) Скільки їх до мене залицялось -- толпи. А раніше (ну перші 3 роки зустрічання) ніхто на мене навіть не дивився. При чому не всі ж знали, що в мене є хлопець... Ну десь на цій хвилі до мене і мій чоловік залицьнувся -- то він перший, кому із тої товпи я відповіла взаємністю тяпнула пива під футбол -- і розписалась)))) Мораль такова: поки сама, як пишуть дівчата у ведичній темі -- не наповнишся -- будеш погоджуватись на те, що є.
Вони то липнуть, але не завжди ті, що треба...Переважно, якраз ті, що не треба... Дівчата порадьте як відпустити ситуацію, бо відчуваю, що просто вже зациклилась...А відпустити не можу...
Дякую. Хороший приклад ще однієї дуже небезпечної установки: "хорошого мужика важко знайти". З такою установкою можна хапати першого ліпшого більш менш пристойного хлопа, тягти в рагс і потім весь вік тішитись, що хоч "не п'є і не б'є".
Хто був ініціатором таймаутів? Які називались причини? Чи домовлялись ви з ним не зідзвонюватись? І ще, найголовніше, хто дзвонив першим і як відбувалось відновлення стосунків? Off. Знаєте, мене Ваша історія чіпляє все більше і більше... Я нині певно не засну
Це не приклад, це життєвий досвід...І я якраз таких не хапаю, а відправляю...Інакше б вже давно заміж вийшла. Але такий як треба не знаходиться...І виходить замкнуте коло... І бачу ви заміжня і вже мама, може й рано заміж вийшли...Людина, яка швидко знаходить своє, ніколи не зрозуміє людину, яка довго шукає...Бо теоретично це не те, а от на собі відчути, то зовсім інше...Та й ви просто вирвали слова з контексту, ви почитайте весь допис, з якого цитувала, там якраз про те, що з будь-ким зв'язуватися не вартує...
1-раз я. 2- він 1.Я сказала, що мені треба подумати чи зможу я миритися з його недоліками 2. справжньої причини не знаю. Домовлялись Хто пропонував перерву той і дзвонив. Відновлення з його обіцянками щось змінювати, що хоче бути зі мною. Але що саме змінювати до нього не доходить --- дописи об"єднано, May 8, 2016 --- Дівчата в нас все настільки складно, що я не знаю як докопатися до справжніх причин того, що не так як хотілося б
