Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

От я думаю, чого мені від вчора в голові крутиться оце:

Прошу дуже: winter's day в кінці квітня. )) Обожнюю цю пісню, вона в мене викликає якісь такі чудові емоції, не передати. Хочеться жити, любити , танцювати і поїхати в Каліфорнію, або хоча б на сонячне і ніжно любиме Закарпаття. А от погодка шепче: не виходь на вулицю, не працюй, навіть на той підмерзлий яблуневий цвіт не дивись і за городи не думай.. випий чаю з печеньком.
Постановила собі, що мені якось треба впорядкувати свою голову зсередини (бо ззовні вона таки нічогенька), порозкладати все по поличках, словом, без фанатизму але таки зайнятися своїм морально-духовним станом, бо теперішній стан мені геть не подобається. Що то життя з людинов робит..
Матеріальне ж починає просто виводити з себе, хоч бери і мозок виключай. Я винесла гет і пороздавала половину речей з шафи (ну бо неприємно жити серед лахів, які ти і так не носиш, або які тебе дратують, прям склад непотребу) Тому наразі в мене одягу - на дві полички. І вже починає того шмельцу бракувати, бо ж носилося якось і комбінувалося, а тепер і глянути нема на що )) Коли на цьому місці опиниться щось путнє - то питання цікаве, бо мій бюджет не безмежний. Питає мене чоловік: скільки тобі грошей треба. Я кажу: безліміт, золоту карту.. то так, щоб на все... А скільки треба - я й сама прикинути не можу. І то би здалося, і це... Вчора хотіла купити кремовий гольфик під вовняний сарафанчик - тонюсіньке нещастя "до першого прання" - 350 грн. Та ну то все в баню, я теперка без стиліста в магазин не піду. А то куплю не феншуйне - знов лежати буде, а грошики ж - тю-тю. А фактично мені треба тільки: гарної погоди, доброї музики під настрій, здоров"ячка всім і малому зокрема.. і гольфик. ))
Не беріть з мене приклад, не зациклюйтесь на матеріальному, подумайте про вічно-прекрасне і вирішуйте проблеми в міру їх надходження. Я теж піду вип"ю чаю, чи що.)) Поки проблеми не надійшли. ))

 

Рано встала, глянула у вікно і , нє, ну я бачила прогноз погоди, але не думала, що все так серйозно, добре, що не весь одяг теплий заховала... Зайшла в ІГ, а там ще більше снігу, вирішила я стрічку розбавити минулотижневим сонечко і кавою - задаю, так сказать, настрій на тиждень.
Планів на сьогоднійшній день ніяких, чекаємо хлопців зі школи-роботи на обід, ми з доцькою такі сонно-ліниві валялися в ліжку до недавна, зараз зроблю собі ще одну каву і може щось пов"яжу, маю бажання до рукоділля
А ще треба м"яско на шинку замаринувати, чоловік планує в четвер коптити, може б то ще якоїсь рибки під шумок запхати в коптілку
В суботу у доні свято, хочу спекти щось смачненьке суто для нас, шукаю в неті натхнення і ідеї, саме святкування переносимо на провідну неділю. Ще б прикинути якесь меню на Великдень, нікого особливо ніби і не буде, але хоча б якийсь салатик-овочі треба мати. Одним словом - треба вирішити організаційні питання .
Сонячного настрою вам, дівчата!

 

мдяяя... Погода сьогодні явно "нельотна", і хоч причина нашого із синочком перебування вдома невесела, та все ж тішуся, що в таку холодригу сидимо в теплій квартирі і займаємося нічогонеробінням , хоча роботи є купа, але ж ми хворіємо,то нам можна, правда?
Якщо синулька не виздоровіє остаточно, то на Великодні свята нікуди не поїдемо, бо погоду прогнозують холодну, а товктися з дитиною тим переповненим громадським транспортом за місто, який їздить двічі на день по святах, не бачу ніякого толку..

 

я це можу зрозуміти звісно, не раз сама робила подібне,
просто Ужгород гарний і в інший час, тому питання чи це стан душі чи мода
мода теж хорошо, але розстраюватися від непопадання на цвіт неварто)
я от була в Луврі, а Джоконди не бачила, нехай то буде найбільша моя проблема)))

а я от остатньо задумалася що таки тре було йти на лікаря, а все тому що мені подобається власне атмосфера приватних клінік, білі і блакитні костюми, кофта-штани (як в Анатомії Грей), мені здаєтсья що в них так добре, як в піжамі)
ага, не ржати)
правда навряд чи займалася б якимись маніпуляціями ,не тому що неприємно, не вистачить біополя і життєвої енергії
але розказувати людям, що їм робити люблю, консультувала б як гай гуде)

 

Дівчата, я вчора мало не вмерла. Так мені зле було.. в голові вертольоти, десь заносить, мусила за стіл триматись, щоб вечерю загріти. Закрию очі - і я ніби в яйці, яке обертають на тарілці, і все кругом крутиться-крутиться так файно.. каруселька )) Видно, досить серйозно то виглядало, бо перелякала і чоловіка, і малого.. Напилася всього, що знайшла в хаті, від спазмів, тиску, серця... словом, всього, крім лопераміду. І не заснула - виключилася. Зранку тиск понижений навіть після кави, випила кофеїнку, чекаю на результат. А все чому? Нестабільна погода? Чи бажання таки встигнути висповідатися до Великодня? Я щось схиляюся до останнього. Ніколи не була дуже містично-побожною, і особливі знаки не вишукую. Але не можу не відмітити те, що в цей піст щось дуже багато випадків, коли мене аж підмиває зробити щось не конче добре і правильне, я прям деколи сама собі дивуюся. І трохи соромно, що дотягнула до останніх днів, але щось так підказує "та ти не так давно сповідалась.. та ще після Великодня рахується великодня сповідь...", а також відносно великодніх планів: "та де з малим на 5-ту ранку.. та то все не головнеее..." Нє, тре з тим боротися.
Крім внутрішньої боротьби, в планах на сьогодні більше нічого особливого немає. Щоб не відволікатися.
Гармонії вам, спокою і гарного настрою. І надії на те, що Синоптик глибоко помиляється і на свята таки буде гарна погода.

 

Дім, робота, дім...І так кожного дня. Думала прийде весна і я щось почну змінювати...Ага, вчора круглими очима дивилась на календар що вже 25 квітня! Я в шоці, як швидко летить час. Погода взагалі не показує що скоро літо. А так хочеться тепла.
За вихідні стільки нового про життя дізналась, що ще досі все не можу розкласти по полочках у себе в голові. Сиджу і думаю, чи то зі мною щось не так чи то лижі по асфальту не їдуть. На душі якась пустота...
Ще досі не можу звикнути що до моєї думки прислуховуються...Ні, це не погано, але незвично, особливо коли розумієш що на кону і в яких масштабах проявиться твоє рішення. Якось страшно дорослішати.
Вчора потішив знайомий, точніше я не знаю як до того ставитись, бо ситуація дійсно абсурдна. Їхали в автобусі, розговорилась, розказала чим займаюсь...А він такий - "Ухти, то виявляється то ти ще й розумна?", О_о? Ну ок...Потім в нього був ще більший шок, коли дізнався що я аспірантуру закінчую...Думав що я десь 1-2 курс інституту. Він бідний мені розпирався на скільки важливе навчання і що написання магістерської роботи то дуже важливий етап в житті, до якого треба ставитись відповідально Так що треба кидати дисертацію і писати магістерську...Бо той етап я трохи прошльопала якщо чесно Не, ну я знаю що всєгда юна...Но не настільки Сьогодні за кавою, хлопчина вирішив блєснуть перед моїм шефом (він знає скільки мені років) і щось ляпнув на рахунок мого віку, а шеф - та вона зовсім юна, їй тільки 18...Ой, 18 ми вже відсвяткували три роки тому, їй 21 Бачили б Ви очі того німця! В людини був шок, він і ще досі щиро вірить що я вундеркінд! "Мєлочь, но приятно"

Сиджу, п'ю ен-не каву, пробую зосередитись на роботі...Та де там Всім гарного дня і більше тепла

 

І в мене таке часто буває...Але не через комфорт, дрес код...Мені подобається лікувати. Без медичної освіти я розбираюсь в ліках(я нікому нічого не назначаю, просто тим цікавлюсь і коли є якесь захворювання запитую лікаря чи можна той чи інший препарат, поки що ще ні разу не помилилась). Як була бабуся, то я її лікувала. Незначні порізи, перев'язки, діставання чогось з тіла

мама один раз ногою встала в розбите скло, медсестра промила рану витягнула ніби то все і відправили маму додому. Але маму нога боліла, коли я робила перев'язку побачила ще кусок скла, досить глубоко, я десь півгодини намучилась, але витягнула

- то завжди моя робота, правда для рідних. Один сусідка прибігла, то я її в лікарню відправила, страшно брати відповідальність за чужих людей. Якщо хворіють тварини - я перший ветеринар вдома. Мені багато хто говорить що треба було в мед...Інколи шкодую, а інколи я не уявляю якби я працювала лікарем, завчала всі терміни...

 

З ліками та сама ситуація, а от витягання скалок то не моє, а от масажі і якась реабілітація - так

 

Проза... суцільна проза- відправила своїх дітей в школу-садок, сходила на фітнес, купила дещо з продуктів до свят і думаю, чим би то зайнятися Прибирати? нема сенсу, бо той порядок хіба на кілька годин, а потім все з початку (в мене в хаті ідеального порядку не буває в принципі ) готувати не треба, бо на сьогодні ще є... Ще й моїх критичних щось нема... (тест з переляку купила, виявився негативним ) не хочеться на саму Паску мати ще КД. Надіюся, до вечора ще якась врочистість буде

 

Назву сестра , назвууу !!! Хоч я вже не годуюча мама, але ПМС + зубний біль в полікованому зубі = "винос мозгов ".... Проза дубняк на вулиці, армагедон в хаті, завал на роботі ... ПМС = істеричний стан... - печиво, кукурудзяні палочки, гострезний салат з зеленою цибулькою і соком лимона .... і так по колу вже другий день + диклофенак від зуба ... .

дівки, в мене на місячні болять всі поліковані зуби ... то нечасто буває ( тобто не кожних місячних ) і не знаю від чого залежить, але то капець....

Моя малеча вже вдома. Їздила в суботу до батьків по них, а в неділю посвятили шутку , ту шо ві Львові " баська " і поїхала поїздом до Львова . Думала , що буде тєжче їх самій привезти, але на диво вдалося мамі доїхати без валідолу

просто валідолу не було в моїй сумочці ані в кондуктора

Сумно мені, тому що на Великдень будемо ві Львові , це перший в моєму житті Великдень не в батьків , але з тим ніц не зробиш, тому що чоловік пообіцяв допомогти на парафії Одним себе втішаю, що в такий дубак не дуже файно подорожувати тай усьо... Бажаю вам файніх великодніх приготувань і чудових поїздок на свята до батьків Всіх цьомкаю

 

та то жесть просто), в мене бурі бушують, і стільки всього, стільки всього
але тішить одне, багато давно відомих речей стала краще розуміти і сприймати, певно все в житті не просто так
і щодо сповіді, то планувала мало не в перший тиждень йти, ага

 

Ну чому? Ну чому я така зациклена на подарунках?! Чи то лиш я одна така, думаю, що коли річ подарували то її потрібно використовувати, бо то ж вибирали для тебе, з любов'ю, з думками про тебе... Ех! Нічого більше нікому не хочу дарувати! Вчора дізналася що коліжанка передарувала мій подарунок своїй знайомій. Бо вона купила собі схожий шарф, а цим не користувалася. Ну чому ? Чому мені так завжди "везе" на подарунки? Я ще в житті нічого нікому не передаровувала, і нічого подарованого не викидала, хоч подарунок мені міг і не подобатись , але через певний час все переоцінюється і змінюється... А може то все мурахи в моїй голові? Може то я неправильна? Мені так прикро і образливо, що аж плакати хочеться.
Одним словом сама проза! Погода теж не тішить, роботи вдома гора, а до свят всього лиш пару днів залишилось.

 

А я завджди дарую в знак уваги, любові чи інших почуттів, а речі то другорядне. Причому як бачу що можливо подарунок не підійшов чи не сподобався, то кажу передариш чи пристроїш кудись. При тому що не дарую непотріб, бо його просто нема, кудись вже направила))) крайня точка, то до бабусі, їй нічого не буває лишнім. Мене особисто речі, які не подобаються чи лежать без діла дуже мучать, враження що енергію витягують. Тому я розумію людей, які не всі подарунки використовують. До речі, маю подругу, яка старається всім подарункам знайти місце, то власне коли приходиш до неї додому то як у магазин подарунків, буквально, картини різноманітні статуетки, годинники-лампи) перечисляти не буду)) я б так не змогла

Надіслано від мого SM-J700H, використовуючи Tapatalk

 

Не переймайтесь так ) Головне, що ви вибирали від душі, а якщо людина не оцінила на наступний раз подаруйте гроші. І вам легше - не будете бігати-шукати-вибирати, і коліжанці добре - купить собі, що захоче. Зараз просто шалений вибір всякого різного, тож можна невгадати банально відтінку і вже подарунок буде лежати.

 

Та я б теж так не змогла, та й не дарують мені нічого такого, бо в мене немає де тих статуеток ставити, а годинників вішати, але я не про це. Просто моїх знайомих і подруг це ображає, коли їхні подарунки передаровують, або ж закидають десь далеко в кладову і не використовують, а самі...
Просто коли ти на пряму питаєш чого людина хоче, і маєш конкретну відповідь, і "тицяння пальцем" в цю річ, і потім цю річ передарувати?!
Ех! Тяжка в мене доля. Йду я мити свої нові кухонні прибамбаси, не мала баба клопоту, купила баняків!

 

Я сьогодні зомбіВ малого нежить, цілу ніч не спали. Точніше я не спала, бо малюк заспокоювався тільки в мене на руках, при умові, що я ходжу по кімнаті. Ні в ліжку, ні біля мене не хотів спати. Спини, рук не відчуваю. А мене ще сьогодні очікує прання тюлі і штор і мій "улюблений" момент - чіпання їх на карниз. Мама мія, як то пережити?! Чоловік вже котрий тиждень хворий, ходить по лікарях. То спина, то печінка, то підшлункова, то тиск. Постійно якісь таблетки приймаєТа якби як так на кожний "штрик" приймала таблетки, то напевно всі кошти на ліки йшли.

 

а в мене якийсь пунктик на посуді, все що гарне побачу вже б тягнула до хати. Багато знайомих думає що в мене величезна родина і тому треба стільки всього. От вчора побачила сковорідку в діаметрі 54 см і чуть не купила, ну така класна, така якісна! Несу до каси і думаю, а що я на тій сковорідці жарити буду - 2 яйця на сніданок? Поволокла назад, і ще 5 хв переконувала себе що така величезна сковорідка мені не треба!
На рахунок подарунків, я не дуже з трепетом до того ставлюсь, але навчилась одне: завжди питати друзів що їм треба. Якщо багато спілкуємось, то я в ході розмови вловлюю про що хто мріє, ну і відповідно я своїх друзів навчила питати мене або навіть зі мною вибирати мені подарунок. Так ми уникаєм не зручних ситуацій і всі задоволені.

День сьогодні сірий, холодний і мокрий...Не люблю такого, таке враження що за вікном глибока осінь. В такі дні страшенно хочу додому...Робота не береться, тим більше сиджу як на голках, оскільки після обіду в мене перша в житті пресконференція, правда від мене вимагається лише сидіти і мило посміхатись, але всеодно якийсь мандраж. Вчора мали досить цікаву розмову з представниками Південної Африки...Щераз переконалась що особисто я про світ нічого не знаю...Який різний погляд на життя, який різний стиль і сприйняття світу! Я ще досі не можу змиритись з думкою, що леви це милі кішечки, які живуть разом з людьми, яких можна гладити і любити. Бачили б ви мої очі, коли дівчинка розказувала про свого домашнього улюбленця, показувала фото, хвалилась що в неї народилось левенятко...Як це мило...І на скільки в мене стереотипне мислення. Я чомусь думала що лев то дуже небезпечна тварина. Як та дівчинка щиро сміялась, коли я запитувала чи леви небезпечні, вона відповіла - небезпечні, якщо їх негодувати, тоді вони можуть з'їсти курку або вівцю...А скільки ще всього.

 

На мене одного разу свекруха образилася, коли я посміла щось їй заперечити, і чотири місяці зі мною не розмовляла, хоча ми жили в одній квартирі. Але попри те я купила на Миколая подаруночки і підклала їх під подушки свекрам, поки їх не було в кімнаті. Через якийсь час двері відчиняються - нерозпаковані подарунки кладуться на крісло, яке біля дверей стояло - двері зачиняються. Ні слова, ні півслова. А я була в декреті, допомогу на дітей платили мізерну, чоловік мало отримував, і я продала свій золотий ланцюжок, щоб купити ті подарунки, ретельно вибирала, аби новеньке, гарненьке, потрібне...

 

сиджу і прозріваю. )) продати ланцюжок, щоб купити подарунок. Ви - дужеее добра і щедра людина. Не знаю чи я би таке зробила))Я певно скупа чи ніц в тому житті не тямлю.)

 

Значить так. Грошики, які мали бути до Пасхи, не будуть. Але мені то вшистко єдно, бо я таки висповідана і майже умиротворена, на кошик стане, а там.. з батьками по факту вже якось вийдемо з ситуації. Майже умиротворена, бо, як я вже писала у іншій темі, у мене криза. Таргани в голові розбрелися по кутках і малюють кожен своє, в результаті виходить повна... абстракція. А я абстракцію не люблю і не розумію. Як добре було бути маленькою. От як Павло. Для нього все навколо настільки чітко, очевидно, зрозуміло і переважно позитивно, що закрадається думка, що то в мамки (тобто, в мене) горе от ума. Треба навчитися дивитись на світ очима дитини, напевно.
Але не все так райдужно-безтурботно в дитячому житті. Розкажу вам історію, як ми з малим ходили на Південний. Проходимо повз магазинчик, раніше його не бачили. В магазинчику - все з бурштину. А я бурштин люблю страшенно, думаю, зайдемо. Роздивляюся собі, продавець розказує, що то все український бурштин.. Бачу, мій Павло щось так піднапружився. Вже як вийшли, він пошепки каже: "Мама, ми в тому магазині нічого не будемо купувати, добре?" "А чому?" "Бо то все браконьєри, я по телевізору бачив, що там в Рівному всі нелегально бурштин добувають..А може, в міліцію подзвонити?" . Ех, Павлік-Павлік, шо ж ти такий сознатєльний, тіко здавав би з потрохами..
А може, так і треба? Добре, не будемо заглиблюватися в глибини наших глибин. В планах - кава №2 і передсвяткові закупи №1. Так-так, ше йно перші. Головне, що фарба на писанки є