Ви не вірно зрозуміли, це ви самі додумали. Для мене істерика - це плач дитини, через який вона нічого не чує. І я вважаю найкращим дати дитині трошки отямитися сам на сам з отим своїм плачем. Переважно по тому дитина сама іде до мами. Тоді вже можна обніматися, жаліти, говорити. Хоча жаліти теж під питанням чи варто? Читала в різних книжках, статтях, і перевіряла на власному досвіді, що якщо не робити з істерики трагедію і подію, де всі носяться з волаючим малюком, то час істерики щоразу коротший, як і список причин, що провокують.
Це точно. Був випадок, коли дитина була дратівлива, нервувалася, плакала з півобороту, я питала що вона хоче, чому себе так веде, вона незнала. А потім добре наїлася, і тут все стало ясно - вона була голодна, бо зразу змінилася, заспокоїлась , повеселіла. (я того припустити немогла, бо вона недавно їла) То я до того, що неварто лишати дитину наодинці в скрутну хвилину, збоку виглядає, що вона капризує, а насправді в неї є природня потреба, яку з якихось причин вона пояснити немогла чи не вміла. І її лишити в такі миті плакати з голоду? Нє, треба говорити, чим побільше спілкуватись, і дитина навчиться пояснювати, просити щось, довіряти, а не істерити й доводити батьків до посивіння.
Як раз такі діти ще вірять в безумовну любов батьків. Не тому, що зрілі, тому що такі народилися. Це вже старші, під впливом різних факторів, починають аналізувати і сумніватися. Невже лише я себе пам"ятаю маленькою дитиною?
Я не розумію, що за проблема з тою маніпуляцією, чому то зло, які негативні наслідки несе, як поводитися з такою істерикою, чому вони виникають, чи можна їм попередити??
Мені здається вони усі різні абсолютно - мій малий зазвичай по-різному нервує коли втомлений-голодний-хворий (оці 3 "фізичні" можна сказати практично однаково), коли злиться, коли ображається і коли хоче "постраждати" на глядача. Ну і скандали від втоми, спраги чи голоду ідуть у нас зазвичай серіями - тобто нервує дитину все, від нудьги мій швидше не скандалити а дуріти починає, образи якраз часто любить переживати сам, коли злякається чи вдариться то приходить щоб його пошкодували (іноді коли вже перезлився то теж). Ну і маніпулятивні зазвичай добре видно - вони найголосніші і з театральним "ееееее"
І я пам"ятаю. Тому зовсім по іншому виховую дітей: дозволяю їм істи щось смачненьке перед основним примом їжі. Бо мене все життя оце гнітило: "дай канапку!" "А, вже їсти хочеш -- сідай зупу їж" Блін... і нашо мені була та канапка (я, взагалі в дитинстві не любітєльніца їсти була). Ну і навіть той же "добрий день" як мене дресирували -- набридало. А ще важливо, що моя мама теж пам"ятала, як була дитиною, особливо шкільні роки. Тому вона мені дозволяла прогулювати: ну не чошеш йти, хоч поспати -- спи( не ходила я в школу на нецікаві уроки, а якраз на контрольну любила ходити). і це не завадило закінчити школу на відмінно, в універ вступити самій, перші 3 курси (поки не працювала) теж на відмінно вчитись.... Короче, це найкраще виховання -- пам"ятати, чого тобі хотілось. так, всі діти індивідуальні, але хотілки у всіх однакові)))
Дякую, що прояснили Вашу позицію. Додам лише, що в моєму розумінні "робити з істерики трагедію і подію" зовсім не тотожне тому, що я називаю "прожити разом істерику". Я не хочу говорити категоричне ні, але все, що мені доводилось читати про дитячу психологію, говорить зовсім навпаки: немовля знає, що мама з ним, лише коли вона фізично з ним, ближче до року дитина вчиться відпускати маму, знаючи, що та повернеться, поступово тривалість відпускання без тривоги збільшується, діти перших років життя якраз потребують постійних "доказів" любові - тої ж постійної уваги, контакту, якщо цього нема, то тут же дитя цього домагається: немовля плаче, старші ниють, ще старші істерять, ще старші вже застосовують всякі "негативістські" поведінки. Тобто ніякої впевненості і розуміння, що тебе постійно люблять, я тут не бачу - це постійно треба показувати простими людськими засобами) Ну і фактично всі травми, які ми називаємо "з дитинства", - в основі своїй це завжди "нестача" любові (пишу в лапках, бо насправді тою чи іншою мірою травмовані всі, і нестача не в прямому розумінні, що дитину справді не люблять, насилують чи кидають, а нестача в розумінні неправильно/недостатньо виявлена навіть на 200% люблячими батьками любов) - тобто це я до того, що не було б тоді цих травм, якби люди собі такі апріорі щасливі народжувались і перші роки жили і "в ус не дули", незважаючи що там батьки роблять). Я б швидше сказала, що діти, народившись, абсолютно люблять маму, оце так, такими вони народжуються, вже потім ця любов потерпає кризи.
Так ніби в тему відео)) https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1604771863176658&id=1513381725649006 Надіслано від мого GT-I9505, використовуючи Tapatalk
Який же тато придурок. вона його просить не "снімай -- витрі". Та то треба обняти-поцілувати, сказати, що любить її безмежно і нікуди не відпусте. А він тішиться! звісно є чому тішитись -- така доця розумничка і красуня. Але то має бути інше відео, а не оце депресивне
Тут я теж думаю трошки інакше. Це не потреба в любові. Це потреба в безпеці - я не буду голодний, я не буду самотній, я не буду так сильно боятися. Забезпечте маленькій дитині задоволення базових інстинктів і дитина буде почувати себе щасливою. Якщо мале реве через голод, втому, хворобу, я не бачу толку доводити любов, на це не варто тратити час - треба годувати, класти спати, лікувати. Вся любов вже опосля))))) Вже зі старшими дітьми, тут, так, вербальне виявлення любові необхідне, а малюку на нього по великому рахунку... Але ж ми тут саме про малюків говоримо. І дитячі травми не від того, що мама вступилася в іншу кімнату, коли намагання заспокоїти провалилися. Дитяча травма - поняття комплексне. Я не бачу в цьому змісту Дитина не істерить перед шафою © це раз. І два - дитина має навчитися справлятися зі своїми істериками, чим швидше, тим краще для дитини. Якщо одного, другого разу мальок зрозуміє, що ніхто не біжить з втішаннями (я не говорю про випадки, коли дитину реально потрібно втішити-розрадити) не гладить по голівці поки воно трубить, то третього разу він задумається а чи ватро ото голосити? Отаке моє імхо)))
Капець, і більшість коментарів під відео "Прєлєсть, ха-ха-ха" А в дитини стільки думок суіциїдальних, та і про голодних дітей, певно, від "добрих" батьків почула коли їсти не хотіла чи щось таке. Мда...
Зовсім не в тему(((( Це не істерика - це справжнє дитяче горе((((((( Якщо цю дівчинку обняти, пригорнути навряд чи вона буде відбиватися, бо це те, чого вона зараз найбільше потребує.
Коментів не читала, в мене своїх мисльов на тему виникло, аж кришка в "чайнику закипіла". Надіслано від мого GT-I9505, використовуючи Tapatalk
Погоджуюся. Все залежить від характеру дитини, якщо звісно немає ніяких захворювань. В мене дитина характерна, вперта і швидко просікає ситуацію, як можна поводитися. Моїй найбільше помагає строгість і причинно-наслідкові зв"язки. Якщо плаче по причині то заспокоюю, а якщо істерика, бо хоче так і не інакше спершу пояснюю, ігнорую, чекаю коли заспокоїться. Якщо я починаю втішати, обіймати, відволікати, то плач довгий і нудний. Замітила, якщо істерика через причину голоду, хвороби, не виспана то вона йде на контакт, хоче, щоб її обійняли і пожаліли, а от коли капризи, то вона навпаки від мене відштовхується і нервується коли я хочу її обійняти. Така тактика мені більше допомагає. Дуже я донечку люблю і про це їй говорю, ласкаю. Але коли вона нечемна то я строга і всім виглядом і словами показую, що така поведінка є неприпустима.
Є така проблема... Якщо дійсно хочете розібратись, почитате про дитячу психологію дітей старше 2 років. Можу кинути лінком, правда англомовним. ПС. Основна ознака такої істерики - вона швидко і різко припиняється, коли немає "глядачів".
Буду вдячна. Мені направду цікава та тема, бо то іде всупереч мого бачення розвитку людського мозку.....Я знаю, що з нічого така набута властивість як маніпуляція не берется має, бути приклад....Так природа не могла задумати....
Маніпуляція - це нормально і природньо, це всього-навсього один зі способів досягнути бажаного. І діти вчаться ним користуватися не залежно від того подобається то Вам чи ні. В природі завжди є ведучі і ведомі, і людина теж цим користується: маніпуляції використовують як діти, так і дорослі, але пізніше в інших формах і зачасту під іншими назвами. В силу віку в 2 роки - це крики і істерики, пізніше то "торги", підведення людини до бажаного для іншого рішення ріііізними способами Психологічна маніпуляція — Вікіпедія Є допустимі, є ні (через морально-етичні причини і наслідки до яких вони призводять) - кожен для себе вирішує. Але нічого поганого в тому що діти проходять цей етап немає (особливо якщо батьки грамотно на нього реагують). І насправді після 3 маніпуляції нікуди не зникнуть, просто набудуть інших форм, також з часом дитина навчиться виводити на чисту воду і чужі маніпуляції що теж дуже добре.
Ось тут доступно і коротко описано: Is your child manipulating you? Пише, що про дітей від 3 до 5 років, але ж деякі дітки розвиваються швидше. (Вже після двох років деякі діти настільки добре говорять, що можуть розповідати цілі вигадані історії або торгуватись).
