Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

З руками зара біда..зуби різались.тиждень носились.спина дико болить...просто обіймаємось..

 

і ще маю питання. Ми не реагуєм чи не хочемо реагувати на дай.принеси.візьми.і тд. Коли діти починають реагувати

 

Якраз читаю про це у книзі ''Правила розвитку мозку Вашої дитини''. Діти відчувають емоції, але не можуть їх добре розпізнати, само собою не знають їх назв, не знають, як навчитися ними керувати. Тому завдання батьків розпізнати прояви певних емоцій у дитини, назвати їй цю емоцію, пояснити, чому дитина це відчуває, що це нормально і допомогти пережити її.

Надіслано від мого SM-G350E, використовуючи Tapatalk

 

Ось хороший приклад із книги.
4. Озвучення емоцій «Мені це не подобається», — пробурмотіла трирічна дівчинка собі під носа, коли гості пішли. Нещаслива впродовж цілої забави на дні народженні своєї старшої сестри, тепер вона ставала злою. «Я хочу ляльку Еллі, а не цю!» Щоб утішити малу, батьки купили їй подарунок, але стратегія з тріском провалилась. Дівчинка жбурнула ляльку на підлогу. «Ляльку Еллі! Ляльку Еллі!» Вона заплакала. Уявіть собі батьків, що обирають якийсь із варіантів поведінки, зіштовхнувшись із цим кипінням емоцій. «Ти здаєшся сумною. Тобі сумно?» — ось що сказав батько. Дівчинка кивнула, але досі сердито. Батько продовжив: «Я думаю, що знаю, чому тобі сумно. Це тому що Еллі отримала всі подарунки, а ти тільки один!» Мала знову кивнула. «Ти хочеш стільки ж, але не можеш мати, і ця несправедливість тебе засмучує, — тато, схоже, занурився у себе. — Щоразу, коли хтось отримує те, що я хочу, а я — ні, мені теж стає сумно». Тиша. Тоді тато промовив фразу, найбільш характерну для батьків, що озвучують емоції. «У нас є назва для цього почуття, сонечко, — сказав він. — Ти хочеш знати, що це за слово?» Вона схлипнула: «Га48 «Батьки-гелікоптери» ― термін, яким характеризують батьків, які разд». Він тримав її в своїх обіймах. «Ми називаємо це заздрощі. Ти хотіла подарунки Еллі, але не могла їх отримати. Ти їй заздрила». Вона тихо плакала, але, здається, почала заспокоюватись. «Заздрила», — прошепотіла вона. «Так, — відповів тато, — це неприємне почуття». «Я цілий день заздрила», — відповіла вона, вмощуючись у великих сильних руках її тата. Цей великодушний батько вправно (а) озвучує свої почуття і (б) навчає дочку озвучувати її почуття. Він знає, як його власне серце відчуває смуток і легко про це каже. Він співчуває своїй дитині і вчить її теж співчувати і називати почуття. Він також вміє навчити донечку радості, гніву, відразі, занепокоєнню, страху — всього спектра відчуттів. Дослідження показують, що ця звичка маркування домінує у поведінці всіх батьків, які виховують щасливих дітей. Діти, які постійно зазнають впливу такої батьківської поведінки, вчаться краще самостійно заспокоюватися, мають більше можливостей зосередитися на завданнях і успішніше контактують з однолітками. Іноді складніше зрозуміти, що робити, ніж що сказати. Але часом достатньо просто поговорити. Маркування емоцій є нейрозаспокійливим Зверніть увагу в цій історії на те, що коли тато звернувся до почуттів його дочки навпростець, дівчинка почала заспокоюватися. Таких спостережень багато; ви можете їх виміряти у лабораторії. Озвучення має заспокійливий ефект на нервову систему дітей (дорослих теж). Звідси правило розвитку мозку: названі переживання гамують сильні емоції. Ось, що, на наш погляд, відбувається в мозку. Вербальне і невербальне спілкування, наче дві взаємопов’язані неврологічні системи. Мозок немовлят ще не достатньо добре їх з’єднав.''

П.С. Не можу сховати текст під спойлер з телефону.

Надіслано від мого SM-G350E, використовуючи Tapatalk

 

@ГаЛоЧкА та дитинка взагалі мало яке слово розуміє до кінця в такому віці....Тут просто треба визначитися, яку дитину Ви хочете виростити, зручну дитину(раба) яка виконує всі накази, сидить тихо, її навіть не видно, і всі трюки яким вчать наші батьки Вам в поміч....Або станьте свідком формування особистості, зі всіма її закономірностями, дитині треба пізнвати світ, але то небезпечний процес, тому поруч має бути людина яка вбереже від небезпеки, дитина побачить, що ви її страхуєте, Ви для неї станете асоціюватися з позитивом який хоче добра, і тоді є шанс стати авторитетом для нової особистості, яка буде вірити на слово....не лізь впадеш, не бери попечешся....Але для того усвідомлення потрібен також власний досвід і власні шишки.....
Без того усвідомлення, те що Ви хочете, то дресирування, я розумію, що Вам важко, Ви писали чому....Вибачте, нікого не хотіла і не хочу ображати...

 

В мене їде дах. Дочка захотіла помалювати. Взяла листок, олівці і почала малювати. Захотіла намалювати зайця. Їй не вдалось. Прийшла до мене, я намалювала як змогла - не такий. До тата - теж не такий. Розплакалась, бо вона хоче зайця Розмови, пояснення, що ми не художники і точно так само як вона собі уявила ми намалювати не зможемо при всьому бажанні, не допомагають. Вона ричить: "хочу зайця" і хоч ти трісни. От що робити?

 

Хай намалює такого, який має бути, і вам покаже. А-а, вже раз не вдався? Ну, хай сидить і плаче, може він сам намалюється. Думаю, треба лишити дитину з її сльозоми наодинці. От коли переплаче, тоді і пояснити, що не все в тому житті буває таким, яким ми уявляємо, бо наша уява і реальне життя - не завжди співпадають.

 

Так і зробили. Але вона коли плаче і до неї ніхто не підходить, починає плакати сильніше, привертаючи увагу. Тоді я її просто обіймаю, заспокоюю і проговорюю проблему, потім стараюсь переключити на щось інше. Сьогодні якось особливо важко то все проходило

 

О, в нас те саме, майже. Попросила мене заграти на дитячому піаніно мелодію ( вона чула раніше, як грала моя похресниця, що була в гостях) Ну з музикою в мене взагалі нуль повний, я як могла пояснювала, що не вмію, дитина мені не вірила і псіхувала. Говорила я дуже довго, нічого не допомагало, врешті домовились, що я поведу її до тьоті, яка вміє і її навчить

 

Нам такий варіант не підійшов. Вона ходить на творчі гуртки, там ліпить, малює, вирізає, короч, реалізується в тому плані на повну. А того зайця захотіла вже і зараз, не чекаючи тьоті.

 

Моя теж, як щось хоче, то вже і негайно. Але довгі пояснення, що всьому потрібно вчитися і це займає певний час зрештою подіяли. Пояснювала, що і похресниця перш, ніж заграти ту мелодію цілих два роки ходила в музичну школу. Що ніхто не може зробити таке лише з одного бажання, треба прикласти зусилля, вивчити кожну ноту, навчитися її розрізняти і знаходити на піаніно, потім ноти скласти до купи і народиться мелодія. І що мама не знає ноти, а Аня скоро вивчить з тьотею і якщо захоче, то і маму навчить (останнє їй найбільше сподобалось)
Одним словом, в моїй ситуації я бачила проблему і старалася її доступно проговорити і пояснити, чому не можу реалізувати її бажання саме зараз, причому воно цілком реальне і запросто може здійснитися в майбутньому. Із вашим зайцем дійсно трохи інше. Я б тут після пояснення просто перечекала, доки дитина сприйме, що це неможливо, стараючись не ігнорувати і співпереживати проблемі. Зрештою, що ви і робили.

 

Роздрукувати на принтері?......
І ще варіант, будь -яке зображення зайця, думаю таке вдомі є, змалювати через копірочний папір, кальку....але навіть не знаю чи таке ще продається, просто в мене старі запаси, але коли були малі з братом обожнювали все копірувати....думаю коли задатися ціллю можна знайти. На оелікс є.

 

@raspberry і ще добре розпитайте свою дитину чому їй от так раптово став потрібен той заєць? А який саме потрібен випливе по ходу історії, думаю щось таки сталося на тих уроках малювання. Таким був мабуть нампльований кимось з учнів, а може викладачем....

 

Не зовсім раптово. Спочатку ми малювали котика, потім песика. Вони мені трохи вдавались. Їй підходили. Потім вона зайчика захотіла, якого я не знала як намалювати. Далі продовження відоме. Оскільки то вже було досить пізно, може вона таким чином емоції виплескувала.

Це гарна ідея, треба буде запастись на майбутнє

 

Може якогось мультяшного зайця хотіла, а не просто зайчика?)ну, то таке просто раджу розпитувати дитину про деталі її трагедії, так буде і співчуття і Вас може наштовхне.

 

Конкретно до ситуації із зайчиком: наш синусь в плані малювання неперебірливий, він взагалі любить, коли йому малюють те, що просить, а як - то вже другорядне, але часом буває таке "не так, не знаю як, але не так", тоді в пошуку задаю потрібне, він з результатів зображень вибирає, яке йому підходить і я змальовую.

 

Якраз недавно перечитувала Маленького Принца, купила на подарунок, то там автор малює Принцу баранця, і той його все не влаштовує, не такий, як треба. Тоді чоловік малює йому коробочку, в якій "сидить баранець" (саме такий, як треба, звісно)))) Філософське рішення)))

 

Ггг, точно, як я не доперла Я той мультик дивилась

 

І в нас такий період настав "Хочу їсти." Приготую. "Не хочу їсти" Кажу йому "Не хочеш, я не заставляю". І все те з плачем. Намагаюсь відволікти іграми, розмовами, а він знову "Хочу їсти". І так безкінечно. Я вже використала всі можливі уловки, і нерви вже здають.

 

А може дитині бракує Вашої уваги, от такими іграми хочу-не хочу її отримує, спробуйте просто більше приймати участь в іграх малечі......