Як врятувати/полагодити стосунки?

може це очікування і сподівання від них не виправдало себе? тобто Ви чекали чогось від нього, чи принаймні того, як було раніше, а він за той час розлуки змінився? чи говорили Ви з ним, як йому жилося там, на заробітках, може там було таке оточення, чи колектив, що змінив його світогляд. чи можливо були якісь зради, і якщо таки були, то чи готові Ви пробачити все і забути?
хоч може бути і таке, що він думає, що Ви від нього весь час всього вимагаєте. спочатку поїхав за кордон, щоб заробити гроші. потім мав купити квартиру, і все до неї напевно. тут Ви ще йому кажете, що хочете дітей, а він можливо просто стомився. тут напевно просто потрібно більше часу. не живіть тільки роботою і домом. спілкуєтесь не тільки при перегляданні фільмів, поїдьте на відпочинок разом, проводьте вихідні не дома.
а взагалі скільки часу він був на заробітках? і скільки часу вже тут після повернення?

 

у нас ще пів року після одруження не минуло...
І не зовсім це норма, люди в сім"ї повинні спілкуватися і жити спільним життям, а не кожен своїм... Он у мене дідусь із бабусею вже майже 60 років разом, і вони по сьогоднішній день мають про що поговорити і підтримують одне одного. І у сім"ях, з якими ми спілкуємось, такого немає. Та й з родичами своїми він спілкується, відвідує їх часто.
Розумію, що щось не так, тільки не розумію що і як цього позбутися.
Душевних розмов, на жаль, не виходить, чоловік каже, що ставиться до мене нормально.
Стосовно діток він не каже, що не хоче, але і не каже, що хоче (хоч колись мріяв про це), тобто таке враження, наче всерівно... Якби я наполягла, думаю погодився б "активно" працювати над цим, та я не наполягаю, щоб потім не почути - це ж тобі треба було. А дитина має бути бажана обома батьками. Бо в сім"ї, де батьки живуть, як чужі люди - навряд чи дитина буде щасливою.

 

не погоджуюсь
Одружуються щоб бути щасливими разом
а діти - доповнення до цього щастя

 

швидше за все... і від того так боляче... таке враження, наче у людини помінялись пріоритети... у нас раніше стосунки були дуже теплі, емоційний зв"язок був настільки сильним, щи ми на далекій відстані відчували один одного, відчували взаємну підтримку і любов, ніжність, ласка, доброта - це все було невід"ємною нормою нашого життя, а тепер наче хтось "зглазив", хоча я в таке не вірю...
Я бачу, що це він змінився, але думаю - чим я це спровокувала, можливо якась моя поведінка його відштовхує? А насправді це людина, яку я безмежно люблю, з якою я хочу прожити до кінця життя, з якою давала клятву перед Богом.
Знаєте - нічого особливого я не вимагаю... Хочу звичайного, людського щастя!
Поїхати на заробітки це була його ідея. У мене була невеличка квартира, я пропонувала жити в ній. Та планували весілля, сім"ю, діток, тому й поїхав. Був там 7 місяців, ми практично щодня по 1-2-3 години спілкувались, ділились всім. Вже майже рік тут. Квартиру купили за спільні гроші. Зараз на сім"ю він тратить не більше, ніж я. Наддоходів від нього не вимагаю. Про діток він колись сам говорив, зараз мовчить...
Знаєте, якось так важко від цього всього...
Ну як, від чого все так помінялось?!

 

Найперше перестаньте шукати вину в собі . То біда жінки моментально себе істи і звинувачувати. Може він схильний до таких перепадів , не пильнуйте його . Як є якась причина вона вилізе . Як нема то і слава Богу . Переключіться . Організуйте себе , по насолоджуйтесь життям без дітей поки . Оновіться , массаж , можливо поїздка кудись до подруги чи з подругою в гори ...
Ви мусите звільнити свій розум від чоловіка .

 

Ніхто з бухти-барахти просто так не міняється і не віддаляється, в Вашого чоловіка змінилися обставини, ми можемо всіма посиденьками думати гадати, карти викладати, але єдина людина хто знає то Ваш чоловік....Я би відверто попросила прояснити ситуацію, щоб знати на чому я стою, яка би та правда не була, поясніть чоловіку, що то Вас мучить
....Краще зараз Ви тільки прожили пів року....
П.с. допускаю той факт, що Вас влаштує солодка брехня, в будь-якому випадку то буде Ваше рішення.

 

От я і хочу знати цю правду, та варіант іншої жінки відпадає, це точно. Звісно, це було б для мене дуже боляче, але я хоча б зрозуміла - ну появилась інша, тому змінилось ставлення. а так...
Найбільша проблема (для мене) - він вважає, що проблеми нема, що таке ставлення нормальне і не розуміє, що мені не так, каже, що я чіпляюсь... А мені душа на кусочки рветься, так то все важко, а я його дуже люблю...

 

я думаю спочатку потрібно дійсно поговорити, думаю варто серйозно задуматися про дитинку ... розумію багато хто скаже що це нічого не змінить, але знаю багато пар, які саме завдяки дитинці зберегли свою сімю,і саме головне нічого не бійтеся .... якщо маєте можливість почитайте біблію це допомагає!!! дай бог щоб у вас був просто такий тимчасовий кризис, який скоро закінчиться...

 

А як Ви вважаєте - може і справді десь чіпляєтесь? Як виглядає те (наприклад), що ваш чоловік називає "чіплятися"?
Скільки часу ви разом?
І пишете, що може нахамити, мат присутній - цього раніше ніколи-ніколи не було (не обов'язково по відношенню до вас, може до інших, чи в сім'ї його батьківській так спілкуються?)

 

Він міг просто поставити собі за ціль одружитись з вами - досягнув і ьільше не напрягається. І можливо то й справді для нього нормальне сімейне життя, в людей різні погляди на таке. Як живуть його батьки?

Надіслано від мого Lenovo A2010-a, використовуючи Tapatalk

 

Мені трохи дивно шо так часто ізде до родичів ... Чому вас не бере ? Може там йому мізки прочищають ? Якісь інтрижки ...

 

Енноі - то скільки?
Тут не від кількості років залежить, а від того, чи є стосунки, розмова, розуміння. І з роками то має міцніти, а не слабшати. Закоханість - то взагалі перші пів року. Далі вже праця над стосунками.
На мою думку, нічого не буває просто так. Завжди і на все є причина. І людина може розлюбити. Стосунки будуть там, де двоє над ними працюють. І воно їм треба. Якщо хтось не хоче, то може бути ще гірше. В мене зараз подруга на стадії розлучення: жили собі чужими 6 років, зі сторони - нормальна сім'я. Але вдома вони були чужими. І ось через 6 років іі це перестало задовільняти, вона почала то рухати, і так розрухала, що він пішов. Ій зараз дуже зле, і якби вона знала, що це ось так закінчиться, то сиділа б тихенько. Мені зі сторони то виглядає, що там нема що зберігати, бо воно давно вмерло. Ну але "що скажуть люди?"
Моя порада - розмова без звинувачень і доколупувань. Якщо є бажання з його боку зберегти сім'ю - то можна і до психолога. І взагалі подружжю треба розмовляти, щодня, про все, цікавитись один одним...

 

@MISS SCARLET, моя думка збігається з більшістю - треба обговорювати ситуацію з чоловіком. Спокійно без емоцій, наїздів і головне конкретно. Не загальним фразами, типу чого ти змінився, чи чому змінилися стосунки.... він же скаже взагальному, що нічого не помінялося і то Ви доколупуєтеся, а на питання конкретні він вже буде змушений дати конкретну відповідь. Скажімо так - раніше ти мене зустрічав з роботи/цілував/робив чай/ дарував квіти

ну як там у вас було

......, а тепер ти .../....../...../....

як є зараз

- поясни, будь ласка чому так? Постарайтеся спояснити спокійно що Вам не подобається в його поведінці, наприклад мат, і т.д. Можливо він просто не розуміє, що тим чи іншим ранить Вас.
Ще маю такий домисл- часто оточення має серйозн й вплив на свідомість людини - якщо був на заробітках і працював не зовсім легально на фізично важкій роботі, то мабуть, довший час був там у компанії таких же заробітчан, а серед них інтелігенції небагато, та і настрОї трохи дивні

мала нагоду поспілкуватися з чоловіковим однокласником, який працював взагальному 4 роки з невеликими перервами, на будові в Євро країнах, тут в той час його чекала дружина з двома дітьми, так от з його слів я зрозуміла, що після заробітків він вважає дружину ледь не півсвіту йому винною, бо вона тут вдома без нагляду жила за його єврики і робила що хотіла. Хоч вона з дошкільними дітьми тут була абсолютно сама - батьків чоловіка вже немає, а її в іншій обл, тобто допомогти не було кому - прям повна свобода - хочеш вари, хочеш пери...

можливо потрапивши в таке серидовище ваш чоловік трохи змінився, може і не помітивши того.
А ще слушне питання про родичів, чому Ви його не супроводжуєте, коли чоловік з ними зустрічається, може у Вас з ними складні стосунки? Тоді можливі варіанти, що якийсь вплив на нього здійсьнюється з їх сторони.

 

А ще вартує спитати про таке,
Ти так хотів дітей, мріяв зараз на цю тему мовчиш, ти не хочеш вже спільного дитя зі мною?
Чому до своїх батьків ти ходиш сам, тобі моє товариство некомфортне, що ти втікаєш до родичів від мене?
Ти раніше ніколи не дозволяв грубу лайкв в мій адрес, я почала тебе дратувати?
Я не розумію сенсу такої сім'ї, коли ми окремо, коли ти раниш мене, не для того я виходила заміж за тебе, я до заміждя була щасливіша, бо не було того всього, тепер пробую зрозуміти тебе, дати відповіль собі чи воно взагалі мені треба?.....хочу бути з тобою, кохаю, но атмосфера токсична((((((

 

Як по мені, то отакі формулювання і будуть "доколупуваннями" і "наїздами" з погляду чоловіка, особливо, якщо він вже закрився, то і реакція на такі звинувачення (хай це навіть і 100% правда)- просто відмашка і роздратування і ще більше поглиблення нерозуміння між ними. Таке можна виясняти вже коли він піде назустріч в розмові і покаже, що він хоче і буде працювати над стосунками. А на рівні "як до нього достукатись" я б не радила @MISS SCARLET так говорити - почати зі своїх відчуттів, ну класичні "я-повідомлення", жодних речень, які починаються з "ти".

 

Також варіант, можна нічого не питати, сидіти тут на посиденьках кросворди розгадувати, по типу а що це було....мозок собі колупати, а може щось в мені не так, і так роками.....Готовність будувати стосунки чоловік показав , коли одружився на форумчанці....Дівчата чоловіки, то не свячені яйця, до яких треба якісь супер пупер стратегічний підхід, підхід як і до будь-якої людини, треба рівняти по собі чи сподобається такий чи інший вчинок мені самій, коли нормально, нічого в тому нема....

 

)))можна і кросворди розгадувати. Можна йти по найпростішій схемі:"а чому Ти тепер такий, що з Тобою, Ти не поводився так раніше...і т.п. Якщо ви можете змоделювати таку ситуацію, то побачите, що природньою реакцією людини на це є заперечення (заперечення звинувачення), сприйняття цього як прискіпування (ну так, різні темпераменти може трохи по-різному реагуватимуть, але суть реакції все одно ще більше дистанціювання). Я зовсім не говорю про якісь танці з бубнами, і хухання-дмухання на чоловіка, але в цілях конструктивного розрішення такої ситуації, можна використати прості підказочки, які допоможуть вийти із замкненого кола "щось не так-я його питаю, що з ним не так-він дратується-все стає ще більше "не так"".
А про готовність будувати стосунки, коли одружився - ну так, досить таке пафосне висловлювання, яке тяжко застосувати на практиці, коли твій чоловік ходить надутий, бурчить, хамить і ще усіляко закривається та відгороджується. Воно, знаєте, можна отак випустити пар на форумі, дівчата пообурюються "ах він такий сякий, що він собі думає, він же Повинен докладати зусилля, він же приймав рішення...", але як це має допомогти форумлянці реально щось змінити в кращу сторону? Отож, його готовність щось робити почнеться тоді, коли вона проб'ється крізь байдужість, холодність, роздратованість, і коли він принаймі спитає, чому їй погано і зуміє побачити, що проблеми таки є. От тоді вже можна говорити про квіти, заробітки, родичів, та все інше - тоді, коли ці розмови будуть сприйматися ним, як спільний пошук причин і коли він також хотітиме щось в цій ситуації міняти.

 

Ну я якби не сподівалася, то заміж не хотіла б.
От про носити на руках щось у нас журбинка вийшла. Заборонили лікарі мому недавно тяжесті носити.

 

ну якщо почати говорити, з "я", то чоловік теж може це сприйняти як претензії, що от вона тільки про себе думає, себе ставить на перше місце і так далі. у будь-якій ситуації можуть бути протилежні погляди. тому вже краще починати розмови з "ми", "нам". наприклад "давай ми разом поїдемо до батьків" , "чому б нам не обговорити наше майбутнє?, які в нас плани на літо?, а давай ми розширимо нашу сім'ю, і народимо спільну нашу дитинку?". ну чи якось в такому роді, щоб надати більшої значимості тому, що вони справді пара, чи навіть одне ціле, і всі рішення будуть приймати разом, і своє спільне майбутнє теж будувати разом.
але те, що говорити з чоловіком потрібно - це однозначно! просто так проблеми і негаразди не вирішаться. просто так чоловік не здогадається, що дружину шось турбує. він звісно може побачити, чи відчути, що шось не так, але що саме не так, і що саме він робить, чи каже не те - це все дізнатися можна тільки при розмові. мовчати і водночас не погоджуватися з тим, що відбувається - це відтягування часу. розмови і ще раз розмови, але спокійні, без криків, без наїздів і звинувачень, а з любов'ю, і ніжністю. і звичайно питатися, що він хоче, про що він думає, і що його турбує. можливо справді він потребує більше турботи і любові, якої йому не хватало коли він був за кордоном.

 

та я насправді Америки не відкриваю, "я"-повідомлення, техніка активного слухання - це такі базові-базові засоби, щоб порозумітися, коли є якісь проблеми в спілкуванні...
На мою думку, про "нас" також добре говорити, але швидше вже на етапі, коли він піде назустріч в цій ситуації. Або "Мені б хотілось/потрібно/бракує, щоб ми..." Бо коли вона від самого початку каже: - "у нас проблеми", а він каже: - та ні, не чув, не бачив, все нормально. Ну і все, така розмова. Далі вона каже: Як не бачиш, ти ж от те-то не робиш, а те-то робиш. На цьому місці йому вже виглядає, що проблеми не в "нас", а саме він винен в тому, що у них, як вона каже, проблеми.