Списувати на контузію найлегше в даному випадку. Та, нажаль, це типовий випадок непорядного чоловіка (дуже співчуваю, його травмі але). пи.си. імхо Надіслано від мого GT-I9505, використовуючи Tapatalk
@VIKKSYt, а ви переконані що побиття- є основна проблема? А мо ? Ви це об*єднали, а спробуйте розділити на 2 окремих моменти.... Подумайте.
Так що думати -- якщо все влаштовує. Якщо жінці зле -- вона все кине, і не буде триматись за його гаманець і яйця. І ще. Форумлянка каже, що в чоловіка неконтрольовані напади агресії. Та ще й які контрольовані: в кімнаті, щоб діти не чули! Ви просто його, перепрошую, схарили, раз у його житті є машини, гроші,кредити, алкоголь, дорогі розваги, нічні ресторани От він вас і товче. То як мені дядько казав: "от ніби хороша жіночка, от красива, добре ставиться, господиня... А шкірою відчуваю, що не моє. Ну так тошно із нею -- що хоч у петлю чи -- з балкона..."
Я думаю, що людина, яка успішно і культурно взаємодіє з іншими (ну бо щоб доробитися до відповідного рівня, треба не тільки добрих знань, але й порозуміння "без ексцесів" з колегами і т.д.), зривається в сім"ї не через контузію. Його щось конкретно не влаштовує саме вдома. Мені здається, що він оцей "настрой" і відчуває, і це його бісить, так само, як пропозиція "пролікувати", бо він, очевидно, вважає, що лікувати нІчого. І, можливо, правий, бо справа може бути не в медицині. Гм, мене б теж бісило, якби мій "ще чоловік" тривалий час планував собі "надійний тил" на випадок розлучення, я б почувалася гаманцем, з якого просто хочуть скористати ефективніше. Хоча, як жінка на наизькооплачуваній роботі і мама, я вас розумію. Це, звичайно, не виправдовує його поведінки, це абсолютно ненормальна ситуація в сім"ї. Але я б радила вам бути максимально відкритими і чесними одне з одним і з самими собою. Для початку. І, можливо, пожити окремо, щоб вберегти себе від нових приступів агресії.
@VIKKSYt Погоджуюсь з дівчатами, а ще якщо до спеціаліста йти, то вдвох краще йдіть. Такі справи кажуть вдвох треба розглядати і вирішувати, щоб позицію і претензії двох людей вислухати і направити в конструктивне русло.
Уявила, мене щось не влаштовує дома і я починаю гемселити чоловіка. ні, навіть не уявила, бо то важко уявити... Людина, чоловік, хоча ці слова треба викреслити, нелюд і не чоловік, котрий лупить дружину, дівчину, жінку, може бути в суспільстві милою і хорошою людиною і коли вспливають всі сімейні каки назовні, оточуючим буває важко повірити, що це можливо. Причин безліч, від психологічних травм, алкоголізму, прикладів батьків і до власних комплексів. Можна шукати, виправляти, вправляти, лікувати, можна рити і рубати, розходитись і продовжувати жити далі... А дехто навіть шукає причину в собі, хоча це швидше жінки, котрі полюбляють образ жертви. Кожна ситуація індивідуальна. Принципи - добре, а відчути на власній шкурі і стояти перед вибором- боронь Боже. Оминай доля кожну жінку від такого...
Та звичайно, що так, я й не сперечаюсь. Не з чуток знаю, що то є, як чоловік (нелюд, не чоловік.. ) піднімає руку на жінку. Якось так вже склалося, що у 99% жінок нашої родини хоч разок (а то й постійно) було "не без ексцесів" - в тій чи іншій мірі. Так, можна все рубати з плеча, і воно якось не так важко, і єдино правильно, коли є реальна загроза життю і здоров"ю. А можна спробувати виправити ситуацію, хай навіть шукаючи щось і в своїй поведінці і дивлячись на все очима мужчини. Можливо, це є комплекс жертви в чистому вигляді. А можливо, просто відвертість із самою собою. Ці роздуми на тему "комплексу жертви" спонукали мене до аналізу власного погляду на таку штуку, як межі дозволеного у стосунках і того, чому ми (ок, конкретно я) це допускаємо. Для довідки: чоловік мене не б"є. Раз отримала ляпаса у відповідь на власний ляпас, то десь років 8 тому, і раз недавно штурхнув мене подалі після того, як я дряпанула його по руці так, що йому заживало пару днів. Тобто, я починала першою. Але обидва рази я почувалася вкрай приниженою та роздула цю ситуацію до "нечуваного рукоприкладства" з його боку. Бо він же мужчина, як він міг зачепити жінку? А я жінка, мені можна.. коли дуже зла, ображена і слів бракує.. Дика пантера, йомайо. Вихід емоцій і все таке.Неправильний в мене підхід, словом, тому так і траплялося. Коротше кажучи, в тих своїх роздумах вийшла я на кілька моментів в стосунках близьких мені людей з чоловіками, які спонукали мене до "розуміння" (не прийняття) їх диких виявів. Я мала нагоду почути розгорнуту версію чоловіка щодо конфлікту з жінкою, і, ОМГ, в нього таки була своя правда. Він не міг її позбутися, він не міг змусити її замовкнути, не міг піти, і слухати вже теж не міг.. міг вмазати, щоб вона, заплакана, пішла до себе і на тому виніс мозку завершився. Дико, абсолютно дико. А можна було просто поговорити. Але вона не хотіла чути і хоча б спробувати розуміти його, він - її. В очах кожного був винен інший. Та й так. Ну але якою б не була "його правда", треба виходити з того, що комфортно, допустимо і підлягає виправданню/спробам виправлення для вас. В мене свого часу був дуже короткий, але вкрай пізнавальний досвід стосунків з мужчиною (мова не про фізичне насильство, скоріше про жахливий психологічний стан, яким вони супроводжувалися, але, думаю, це якось співставно). Стосунки ці були завідомо приречені тягнутися роками (бо ж Любов) безперспективно, безрадісно та однопланово і довести мене до дурки, алкоголізму чи суїциду. На цей марафон він і був настроєний. Йому підходило. В його житті все було гарно структуровано, нічого не муляло, і мені була відведена конкретна маленька роль. Тільки вона мені не підходила )) Варіант другий - коротко, емоційно, яскраво. Так, боляче порвати, але всі живі-здорові, життя продовжується, а біль проходить. Так з моєї ініціативи і відбулося, зле мніе було спочатку - словами не передати, і то дооовго. Він же почувався використаним і покинутим (бо ж у нього Любов) і назвав мене відповідним негарним словом. Образа на це дещо полегшила мої душевні і тілесні муки і розвіяла ілюзії про "високі почуття". Та попри всі ті бяки, які в тих стосунках від початку були присутні і те, що вони на такій ноті завершилися, нам обом станом на сьогоднішній день навіть є за що бути вдячним одне одному. Принаймні відтоді я.. гм, трохи подорослішала, почала мислити, як молода і приваблива жінка (це він мене в цій думці утвердив )) ), цінувати себе, відповідно остаточно зрозуміла, що мені таке не підходить, я все зробила правильно і більше такого зі мною не повториться. А я, якщо вірити йому, була не багато і не мало - "казкою і прекрасним сном." "Красиииво ты вошла в мою грешную жизнь.." І так, це були найбільш обезбашенні і красиві стосунки ever, хоч є що згадати. )) Так що вибір і вихід завжди є. І не завжди він зрозумілий оточуючим. Головне, щоб було добре, зручно і комфортно вам. Бажано обом, звісно, а як не виходить, то хоч вам самій.
Люди добрі... терміново потрібна порада!!! Зустрічалася я зі своїм чоловіком 5 років до одруження, а зараз вже майже 4 роки як одружені. Маємо двох прекрасних діточок. Він не п'ющий... чоловік майже ідеальний! Все було б добре, якби не ось це от "майже". Він нервовий! Зараз захворіла дитина і він дуже переживає, дитина рве. В дитини є улюблений коцик, з яким вона спить. Я прийшла, взяла дитину на руки і забрала в неї цей коцик, щоб не обблювала. Він мене сильно стиснув за руку і шарпнув чого я забираю той коц. Я розізлилася від болі, вдарила його в плече, і копнула в ногу. А він дав добрячого ляпаса по лиці. Такого ніколи нічого схожого не було. Я зайшлася в сльозах. А зараз стараюся зібратися з думками і стоїть питання на порядку денному :"Розводитись чи ні?". Допоможіть, будь ласка, порадою. Надіслано від мого GT-I9500, використовуючи Tapatalk
Я думаю, що в такому стресовому стані не потрібно нічого вирішувати. Треба обом заспокоїтися! Напевно, він вже шкодує за свій вчинок. Випийте заспокійливий засіб! Знаю, коли діти хворіють це сильне психологічне, фізичне напруження, люди інколи просто зриваються. Я нікого не виправдовую, але ви ж самі пишете, що він хороший чоловік, тому вважаю, що цей одиночний випадок, не є приводом для розлучення! І як пишеться: "Ранок покаже, що вечір нав’яже" Бажаю одужання вашому малюку і спокою у сім’ї!
не думаю, що в такій ситуації варто щось радити. Це - Ваша сім"я. Хіба, думку стосовно описаного вище можу висловити: і в ситуації,яка склалася, Ви - теж знервовані: . Той хто лізе битися, повинен чітко усвідомлювати, що здача може прилетіти. Напевно все ж є якісь підводні камені, бо він не спитав "нашо забираєш", а Ви, замість того, щоб "шарпатися", не сказали Заспокойтеся, а завтра, дитині стане легше, емоції вляжуться і зможете поговорити.
Він Вас,Ви його і знову він Вас...Може на підвищених тонах ви часто спілкуєтеся між собою. Раджу почати з того,щоб обдумати, чому Ви на діі чоловвка і вдарили , і копнули його. Два обдумати,як треба було поступити правильніше. Для чоловіка. Чому за якийсь там коцик він Вам зразу зробив боляче? І чому йому не хватило язика?
Ви егоїсти, думаєте про себе! Я, він мене, я його.. А про дитину, як про заваду, то хворе, то обблює... Коцика дитині пошкудували? Чи вода закінчилась, щоб попрати в разі аварії? В хворого з рук видерти заспокоюючу річ? Мда... дожилися...
@Samhayne воно ніби так все. Але хто мав справу з "улюблениму коциками" знає, що не все так просто. Знаю дитину, яка могла плакати 2 години поспіль, бо коц був мокрий. Сну не було без коца. Тут, можливо, мама і подумала на випередження. Шкода не коца, а дитину яка буде плакати за ним. Хоча це не виправдовує поведінку двох дорослих людей.
Справді не все так просто, маємо справу із улюбленим коциком, тому знаю точно,про що говорю, мокрий коцики- це неспокій на цілу ніч і заснути тяжко, тому розумію переживання мами, шо краще забрати на 1 хв. (просто робити це делікатніше), ніж забрати у хворої дитини на цілу ніч. Коцик - то святе! Що стосується проблеми піднятої форумлянкою, то думаю висновки робити рано, хоча обом варто задуматись про причини і можливі наслідки
Ви кажете, взяли дитину на руки.. То ви з чоловіком шарпались отак з дитиною на руках? Я все розумію, Ви обоє знервовані і схвильовані були через те, що захворіла дитина. Але як можна виясняти будь які стосунки на очах у дитини? Їй ж потрібен в цей час спокій. Я можу порадити відкласти розмову з чоловіком до часу, коли дитина виздоровіє, а тоді сісти і нормально поговорити. Якщо такого ніколи не було, то може варто дати чоловікові ще один шанс?
можливо і я таких знаю.. і частково сама його, сюрреалізм, розвожу . Якщо діагноз ще не є зрозумілим, то мене "ковбасить" жахливо. Але сама форма подачі сюжету мене муляє..Хоча, це все - суб*єктивно. Але мені можна, бо я --"з сумнівами", під аватаркою так і пише ж .
