Тема для плачу в жилетку, але... Лікарська жилетка-халат висить тут Педіатрична - у дитячому здоров'ї Нарікання на свекруху, мужа, вагітність, КД, їх відсутність, рагулів та інші спеціалізовані... прошу нести у профільні сльозозабірні теми. Там Вам витруть сльози , якщо не висохнуть у дорозі... А тут - допис. ********************** ЗІ: попередня жилетка висить тут
загубила гаманець з правами і картками... правда вже добра людина віддала (називається лапухам везе) ну але як так можна губити на рівному місці??? плакати хочеться що я така мантелепа.
Сьогодні знову ночую в офісі...Накрився ноут, і з ним велика частина роботи не те що я не робила копій, я просто не встигла зберегти. Пробую реанімувати...на душі так хреново, все просто валиться з рук. До чого не візьмусь - все з сюрпризом, на жаль з поганим настало чорне смужище в житті
Загробила свою електром'ясорубку, встидно розказувати як по-дурному, але спишу це на свій стан - температура 37,1 і поболює горло. При тому я ту температуру і не відчуваю, може вона в мене вже давно така. Завтра йду здам кров. В вухах штрикає вже від липня як тільки ковтаю і ще досі змушую себе іти до лікаря. Сьогодгні дзвонила мені Ромина вчителька з заруб.літ., жалілась, що урок їй зриває і кинула трубку. Я і слова не встигла вставити. Якась депресія вже місяць мене не покидає...злюсь на всіх і сама на себе. Самооцінка нижче не буває. Треба терміново щось робити, бо то все, мабуть, від того, що часу купа маю. Все, пора в люди виходити...починаю налаштовувати себе, що треба шукати роботу. Розслабилась я коло ідеального чоловіка)))
Як я вас розумію((( У мене такий стан вже довгий час, самооцінка на нулю, відчуваю себе клушею, і в люди хочеться, і роботу толком шукати не можу, бо малеча ніби в садочку, та група наша тільки до 17:30, а про чергову вона навіть слухати не хоче, щодня ридає: мама, не залишай мене в яслі (то чергова група), та й хворіє, раз або два в місяць по кілька днів або тиждень мусимо відсидіти дома. А підстрахувати нема кому((( І хто мене таку на роботу візьме і буде відпускати коли потрібно? Зрозуміло, що ніхто(( Ех...Все так не буде. А реальна жилетка - малеча знову затемпературила, знову дома, а пройшло тільки два тижні від попередньої віруски. І коли ми це переростемо? --- дописи об"єднано, 14 Березень 2016 --- До речі яка у вас мясорубка? І що з нею сталося? Бо я в своїй одного разу так детальку зломала, думала все капець, а виявилося дрібничка.
Радійте що вдома все добре і чоловік допомагає. Бо на роботах часто стреси похлєщє всіх таких переживань
Біля ідеального чоловіка можна знайти ідеальну роботу для душі Дівчатка, не сумуйте, то такий стан після зими перед теплом, я теж терплю коли вже прийде те сонечко, додасть нам енергії і зігріє. Ще трошки А моя жилетка - якась я останнім часом безсила. Не висипаюсь взагалі, роботи така гора що аж страшно як задумаюсь, і працюю нон-стоп, а вона тільки накопичується. Цуценята радують дуже, але і біля них купа роботи, всіх 7-ро нагодувати, прибрати, поважити. Вже замовила собі вітаміни, надіюсь вони мені додадуть сили
Не розумію, звідки такі висновки? Знайдете роботу і все буде спокійно і радісно? Ні-фі-га! Перші місяці після декрету - суцільний стрес, всього боїшся, не знаєш як себе вести, плутаєш, "позоришся"... Все таки у довгому декреті трохи "дичавієш". І з тим всім десь на 2 кг за перший місяць схуднеш на нервах. Потім стрес сходить і пішло "вкалування", а потім рутина... На роботі дьоргаєшся, як там діти, а вдома, що треба зробити на роботі. З дверей - до плити - до уроків - до прибирання/прасування/прання/зашивання - до чоловіка поспілкуватися/нагодувати - перевірити чи є наварено на завтра, хоч на сніданок, як нема - у магазин - підготувати одяг для себе і дітей на завтра - вмитися/помитися/помити дітей - глянути в тЄлік - доповзти до ліжка. 2 роки так витримала, а втома накопичується... Чоловік не витримав, сказав, що ну його наф"г, ще й за таку зарплату. Закрила собі декрет для резюме і досить. З листопада займаюсь собою і сім`єю. І то ледь встигаю! Лікую болячки, на які не мала часу. Забираю зі шкіл, вожу (а не пру і всяко відпрошуюся раніше, ще те задоволення) в музшколу, на виступи, спокійно пояснюю уроки, пішла в басейн і тренажерку, допомагаю чоловіку. Да, я реально займаюся собою і своїм тілом! Стала НАБАГАТО спокійніша і якось відчуваю, що ЖИВУ. По-тихеньку буду шукати курси, чим хочу займатися. Отакє... Моє ІМХО, думаю зрозуміло. А Вам, зайнятися своїм здоров`ям! Поспілкуватися з сином про його поведінку! І покращенням свого вигляду до літа! (Я не кажу, що Ви не гарна, але кожна знає, що хоче в собі бачити). І давайте там ремонтом, дизайном займайтеся і викидайте дурне голови! І знаєте що ще? Побільше гуляння на повітрі. Отакого безцільного не швидкого гуляння. Дивитися на людей, на небо, на травичку поруч, на нові магазини, кафе, афіші і події, на Львів, щось помічати собі. Я люблю так пару зупинок чи по центрі пройтися, зайти на каву з тістечком/круассанчиком/просто смачну каву/глінтвейн щоб зігрітися. Якось тоді відчуваєш, що ЖИВЕШ, а не існуєш.
Зелмер. З м*ясорубкою все ок, а та друга насадка, на терки, пласмасова...в ній ложка застрягла, а саму терку погнуло. Пласмаска поки не трісла, але я не можу ні ложку вийняти, ні терку, ні відмити то все( та ні, то не висновки, то хвилина слабкості чи що...Найголовніше - я не знаю, що я хочу...Ніби вже мій декрет добіг кінця, а чим займатись далі - не знаю і чи хочу? Може ну його, краще знову в декрет?))) Просто я якось відчуваю, що живу не так як раніше, що закрилась у вузькому колі сім*ї і нікого і нічого мені більше не треба і найголовніше, мене лякає те, що мені так добре. От сьогодні мені пропонували роботу, а я розумію, що просто боюсь чогось нового, де треба себе проявляти... Не знаю чи мене тут правильно розуміють? Мені немає на що нарікати. Чоловік допомагає у всьому! Він підтримує мене у всіх починаннях! Тай я намагаюсь постійно себе чимось зайняти...Я пробувала займатись підприємницькою діяльністю! Я нарешті отримала водійські права, залишилось набути досвіду і позбутись страху. Я не відчуваю себе зачуханою, аж ніяк, швидше - дикою))...але якось зараз не маю гармонії із собою.
Ну да, трохи схоже на "здичавіння". В мене 7 років декрету було. Набулася "по горло". Настав час, що я побачила, що з 9 до 18 можу спокійно йти на роботу (діти по школах, старшу чоловік забирає біля його роботи, або свекруха, менша на продовженій групі, їй там подобається). Ну і почала по-тихеньку моніторити пропозиції по роботі, було пару співбесід, отак "приміряла на себе офіс". Сидиш у кріслі, дивишся на дівчат чи чоловіків, що тебе розпитують і думаєш "хочу я з такими працювати і такою приблизно бути?" Вже на цьому етапі Ви відчуєте, хочу чи ні? І на цьому етапі ще не страшно. Зрештою, грубо кажучи, розмістити своє резюме на сайтах пошуку роботи ні до чого ще не зобов`язує. Просто раджу, шукати роботу на неповний день і з перспективою якогось росту/розвитку, а не просто вкалувати "на дядечка", а сім`я буде страждати і хотіти маму. Тут дуже добре радитися з чоловіком, а ще краще, якщо він Вас кудись пристроїть по знайомству (от саме перша робота після декрету буде краще по знайомству чоловіка, хтось може фукати, а я знаю, про що говорю). Це якщо Ви ДІЙСНО хочете вже йти на роботу, тут ніхто окрім Вас не знає. Щоб не вийшло як "щось проблеми з чоловіком, треба народити дитину". Може елементарний авітаміноз і низький гемоглобін впливає на Ваш настрій? Зрештою є випробувальний термін, не підійшло, не справляєтесь - вільна пташка. Я така, що краще спробувати, як душа просить, а там буде видно.
Знову ж таки розумію. У мене таке ж саме, я боюся вилізти зі свого панциря, боюся, що не справлюся і це буде страшним розчаруванням, а я ж колись працювала досить успішно і заробляла непогано, боюся, що не встигатиму зробити роботу по дому, думка, а що як дитина захворіє, і треба буде на лікарняне (а ці страхи небезпідставні, бо дитина хворіє періодично). І теж не знаю чого я хочу. Хто би мені мозги вправив і підказав куди рухатися далі? --- дописи об"єднано, 15 Березень 2016 --- Meriroma, а вам є кому помогти з дитиною, підстрахувати на випадок хвороби чи забрати із садка?
то все так, але то не страхи, то просто не бажання щось міняти! Бо ніби і нема нагальної потреби йти на роботу. Я перший раз була в декреті 1 рік і 10 місяців, саме в такому віці малого в садок влаштувала і працювала-працювала, бо не мала на кого надіятися. Знала, що мушу нас забезпечити всім необхідним. Ми тоді із малим щороку відпочивали на морі, я робила ремонт в квартирі, сплачувала величезний кредит, їздила у відрядження і якось було. Дитина тоже постійно хворіла, але мене страхувала мама тоді. Тоді було якесь таке відчуття впевненості в собі, в своїх силах...якого зараз нема. Зараз мене теж є кому підстрахувати із дітьми, на крайній випадок. Малий вже сам вдома сидить після школи. Я ж всю зиму в магазин ходила як на роботу, мала або в садку, або я везла її до свекрухи, а ввечері забирала, або моя мама сиділа із нею. Вона не хвороблива, але ніяк в садок не хоче ходити. Я думаю, що весна, авітаміноз і хандра тут як тут, це теж варіант...ех, треба якийсь шопінг організувати собі прямо сьогодні чи що))
Дівчата, та не все так страшно. я сама якось і працюю і з дітьми. Робота якось стимулює, щоб голова працювала добре і все організовувалося і встигалося.
Та ручка 20-30 грн коштує. не переживайте. я зуб передній зламала в суботу, то попала на 300 грн. ще й ангіна мучить, а мушу працювати), хоча хочеться в ліжечко і поспати.
Все написано як про мене)). В мене колись депресія завжди була у цю пору року, але коли не було дітей, коли з`явилися діти, якось "попустило", і цього року знов мене все мордує, мучить, а мучить, бо хочу знайти себе, а не знаю як, після шести років декрету, тут форумі згадувалася така фраза "викинута за борт", і то про мене, бо реально до декрету не працювала, а хочеться десь себе проявити, а головне, щоб це приносило задоволення)). Пішла на курси водіння, але не уявляєте як я довго наважувалася, і далі невпевнена в собі)), я прекрасно розумію, що треба в першу чергу зі своєю головою працювати, бо той страх все зводить нанівець(( Мерріома, у Вас все не так критично, я так розумію, що Ви працювали, є досвід, просто зараз такий період, який треба пройти, подумати, і зробити висновки). [/QUOTE]
Он а я знаю випадки навпаки) Іноді приходить думка що краще б сім"єю більше зайнялась, аніж робота-школа-дім. Після декрету 7 років працюю, і знаєте, робота теж вже трохи "підхарює". Тримає те, що у мене неповний день, та й думаю у наш час, який би не був чудовий чоловік , жінці варто мати і власну копійку та професію (добре, якщо не знадобиться, але життя показує що всіляко буває). Тому якщо відчуваєте потребу змін, професійної реалізації то дійсно можне спробувати, вдруг вам сподобається, плюс гроші ніколи не завадять. А ще знаю, є жінки що у декрут пішли (1 чи 2-й) і навіть самі не хочуть повертатись на роботу. Я думаю що найліпше це коли робота є і хоббі, і заставляє розвиватись, щось нове взнавати, бо роками товкти і робити одне і те ж я теж би не витримала. Та бути доброю мамою двом (наскільки розумію у вас 2 діток) дітям і господинею то теж робота, при чому не найлегша, і далеко не найлегша. У мене певно таке. Слабість, сонливість, останній дні все дратувало і здавалось просто якимось абсурдом, ще вчергове здивував людський цинізм. От я можна в соцмережах когось лайкати-дружити, а поза очі обмовляти людину на чому світ стоїть (побачила на прикладі одних знайомих між собою). Здавала кров - трохи понижений гемоглобін, казали їсти більше м"яса, гречки, гранатів, ще радять кролятинуі заваорювати шипшину. Певно теж якісь вітаміни поприймаю, а там може все і налагодиться.
Це не страшно, можна зремонтувати/замінити. В мене ручка вискакує/виймається, але я її спеціально не ремонтую: закрила вікно, ручку вийняла і дитина не відкриє, такий собі захист для дітей вийшов
Мені просто смішно зі самої себе - "сила є - розуму не треба". То ще добре, що на закритому вікні зламалася.
