Так на відстані...хоча так вони і починалися.Але планувалось то змінити,тепер бачу,що нічого з того не вийде і наші плани стали напевно тільки моїми...Обідно,але значить то не моє,те що має бути моїм нікуди від мене не дінетьсяДякую вам!!
Хочу розповісти свою історію і спитати поради як вирішити дану ситуацію. Зустрічалися пів року на відстані, бачились через тиждень на вихідні. Гуляли і все, тобто були фактично двоє, їли по кафе, зустрічалися на нейтральній території. Я його не любила, але мене настільки достали з заміжжям, шо я просто вже немогла. він зробив пропозицію, думаю вроді тихий, нормальний, будемо жити,буде гарно ставитися буду його поважати і що ще треба. Але..... після весілля за класикою жанру все змінилося. Почалося все з знайомства з його мамою. Це ужас!!! Далі були свята і його поведінка при гостях,з моїми друзями, в компанії, також без коментарів. я почала розчаровуватися, але далі ще гірше. Їхати він жити сюди не планує,живе з мамою за 200 км, бо там робота. приїжає на вихідні. в биту мене "добиває" і крім всього ще й страшно ревнує. я зараз майже нікуди не ходжу шоб його не злити і не було скандалів. майже не спілкуюся з друзями бо з деким він встиг вже посваритися. короче капєц повний. І шо мені робити??? Я настільки розчарувалася шо деколи коли він мене достає тою безпідставною ревністю мені здається я його ненавиджу. Я постійно на нервах,зла. взагалі нічого нехочеться. Як далі жити шо робити?? Розводитися через 4 місяці???? Стидно перед всіма, але як далі?? Затягувати це все тоже не варіант, мені не 20 років. думаю зняти квартиру і пожити разом, як він мене там буде вже геть виводити і ми не зможемо то тоді нема смислу тягнути. Що порадите?
Вийшли заміж не по коханню, а тому що "доставали з заміжжям", розвестися боїтеся, бо "що люди скажуть". З Вашої розповіді, виходить що Ви дуже залежна від думки оточуючих. Забийте на всіх. І зробіть як підказує серце. Подумайте про себе. Отправлено с моего lenovo A820P через Tapatalk
@Ydochka, а то Ви з ним після весілля живете окремо? він з мамою, а до Вас тільки на вихідні приїжджає? треба було такі питання до одруження вирішувати. зустрічі в кафе і прогулянки - це одне, а сімейне життя зовсім інше. перед одруженням переважно знайомляться з батьками один одного, обговорюють місце проживання, і спільне майбутнє. а тут складається таке враження, що Ви просто вийшли заміж, бо пишете вийти заміж - це ж не в магазин сходити, несерйозно Ви до того підійшли. Ви не ображайтесь, але дивує мене таке Ваше сімейне життя, та й важко його таким назвати. звичайно можете пробувати знімати квартиру і жити разом, чи до нього переїхати. але якщо після 4 місяців після весілля вже така ситуація, що думаєте про розлучення, то важко буде зберегти стосунки. вік не має значення. мучитися все життя з тим кого не любити і хто можливо не любить Вас - це найгірше рішення, яке можете прийняти. обговоріть з чоловіком все, що не обговорили до одруження, розкажіть чого хочете, яким бачите своє майбутнє, чи хочете дітей і де хочете жити. якщо дійдете до спільної думки - то можливо є шанс, якщо ж ні, то сенсу нема.
Не так щоб сильно залежна, тому що я досить довго незважала на те що мені говорять. Але мені 27, за останні 3 роки я нікого не зустріла так щоб закохатися. Я почала думати про дитину і вийшло так що вийшла за першого зустрічного. Що "люди скажуть" то одне, хоча не дуже б хотілося тих балачок, тому що живу в смт, всі всіх знають і т.д. але нехочеться підставляти батьків. Вони потратилися на весілля і дуже раді що нарешті вийшла заміж і я так не хочу їх розчарувати і не хочу щоб вони нервувалися. Але сама розумію що рано чи пізно всеодно такий варіант як розлучення можливий.
так,окремо. і що треба було, то я це все розумію. я згідна,що дуже легковажно віднеслася до цього,але він дуже прискорив все. буквально заставляв мене спішити. відтягнув знаймство з нею вже до того як був замовлений ресторан. Так гуляти це не сімейне життя, але я жила до цього з хлопцем, бит мені легко переноситься, я дуж поступлива, думала в цьому плані буде не важко, але ж головна проблема що його нема! ми окремо, кожен сам по собі. все як було. тільки штамп. а для нього це вже повод мене контролювати і т.д. Знаю що не серйозно, якби я знала що він так зміниться я б 100 раз подумала, питання як все виправити. я дуже легко сходжуся з людьми, під все підстроююсь. якби він до мене нормально ставився то я б змогла так жити роками, але він мене кожен день за шось мусить достати і це так виводить коли це безпідставно. переїхати до нього. ні! в нього однокімнатна квартира, в мене великий будинок тому на вихідні в мене. Переїхати не варіант(( йому все подобається. приїхав раз на тиждень, тут його нагодували, робити нічого не треба, подивився футбол і поїхав на роботу. не підходить мені, я йому казала і вже говорила щоб йти подавати документи на розлучення, але тільки він це чує день просто ідилія))) Ой, так важко. І не туди і не сюди. Кожен день картаю себе шо наробила. Це ж не нормально. І відчуття сімї нема, бо ми фактично постійно окремо.
@Ydochka вийшла заміж в 26,5 років, але за свого коханого хлопця, і лише тому, що бабця вже прямо чуть не вмовляла(дозволила хлопцеві до мене переїхати, ми жили в неї), а так зустрічання нас обох влаштовували)))) зараз в чоловіка робота така, що я його бачу кілька днів в місяць, але живу надією, що все так не буде
Я б напевно ніколи б не вийшла, для чого цей штам, але знаєте як то село і ніби треба як в людей. Жити то ідеальний варіант. --- дописи об"єднано, Mar 10, 2016 --- Тому що там однокімнатна квартира і в ній живе мати з вітчимом і він, я до "циганського табору" не привикла. І в мене дуже хороша робота я не хочу покидати її заради таких відносин. Хто його знає як в нас буде, а хорош роботу в теперішній час знайти то важко. А знімати, також ціни зараз. Я б якби поїхала туди то не працювала б принаймні спочатку а його зарплата йшла б на квартиру їжу і все. Та в мене є де жити і я думаю чоловікові який би хотів працювати роботу в іншому місті знайти легше.
@Ydochka треба бути трохи егоїсткою, і не думати, що люди скажуть. Як не про одне, так про інше будуть говорити. До прикладу бабця моя мені з 18 років розказувала, майже щодня, що пора заміж, а я з нею жила разом...
я думаю, що для батьків більша радість - це щастя дітей, а не штамп в паспорті. і думаю,що вони бачать, що Ви нещаслива, а отже зрозуміють, якщо ви приймете рішення розлучитися. гроші потратили, але гроші то набувне, не про те треба думати. оце напевно найбільша проблема в багатьох стосунках. хтось думає, що чоловік зміниться після весілля, хтось навпаки не думає, що зміниться. але Ви ж не мали шансу побачити який він, бо він весь час був далеко. та й зараз живете окремо, як пишете "кожен сам по собі". і що тут може подобатися? а він взагалі чому хотів одружуватися, які в нього причини були, якщо спільного життя нема? або він заради користі одружувався (матеріальний статок можливо Ваш більший, особняк..), або не знаю тут таки треба серйозно з ним говорити, і його слова, що йому все подобаються - не підійдуть. не обов'язково сваритися, влаштовувати скандали, але розібратися треба. от приїде він наступного разу - то вирішуйте з ним все, або не пускайте до себе додому наприклад, не годуйте, і не включайте футбол. але спочатку справді визначтесь для себе, чи бачите Ви своє майбутнє з ним? чи хочете саме від нього дітей? зараз складно, потім може бути ще важче. в кожній сім'ї є своє проблеми, але є такі, які можна вирішити разом, а є такі, які можете вирішити тільки Ви одна. не бійтесь осуду інших, і не бійтесь розчарувати батьків, думайте про себе!
@Ydochka , а ви до весілля ні разу не обговорювали де і як будете жити? --- дописи об"єднано, Mar 10, 2016 --- От дійсно. Вас вік піджимав,суспільна думка (про те,що час),бажання батьків порадувати.. А чому чоловік прийняв рішення женитися? Він говорив про любов?А зараз?
А напевно) я також думала що зміниться,звичайно в кращу сторону. Буду до нього гарно ставитись, помаленьку підлаштую, трошки виправлю і все буде добре. Але я не врахувала того шо він сам не хоче змінюватись, він думає що такий ідеальний. А головне що я настільки розчарувалася шо вже нічого нехочу для нього робити і не вірю шо він зміниться навіть якшо я буду до нього гарно ставитися. Немала шансу і зараз немаю. Найбільше боюс шо навіть якщо ми спробуємо зняти ту квартиру чи не захочеться мені його прибити на другий день раз він мене так може виводити. також всі достали і також казав що дитину хотів, цим він мене і "взяв". Хотів, але робити бачу для цього нічого не планував((( Користь звичайно є. Моя сімя нормальна, в порівнянні з його. Мати в нього взагалі дивна, мені здається шо навіть занадто.Статки звичайно більші, я взагалі то скромна, але зараз скажу шо гарна, розумна і т.д. то канєшно триматися йому є за шо і він буде до останнього,обіцяти мені золоті гори як він це завжди робить. Так, треба дати йому час (небагато місяців 2-3, якшо витримаю з ним) шось змінити. як ні, то сенсу тягнути цю ляку і мучитися немає. Так, боюся що ми ще нічого не пережили і немає ніяких проблем а ми неможемо знайти компроміс і шось вирішити а в житті ще стільки проблем і на яку підтримку можна надіятися? Дякую Вам за поради))) Будемо розбиратися. --- дописи об"єднано, Mar 10, 2016 --- Обговорювали звичайно, але ж все змінилося. Мали знімати квартиру і їздити по роботах. Але вийшло шо це дорого і живемо в мене на вихідні. каже буде заробляти на квартиру і в нього на роботі можна заробити+ думали машину продати. Але..... машина є, на роботі він 2 місяці свят нічого не роби, відповідно нічого і не зароби і так виходить шо переберемся на квартиру ми до пенсії. якби він працював то можна за рік заробити і я готова була чекати, але ж руху нема і крім того він мене звідти дістає своїми ревнощами.
Все так і було і от до чого призвело. Також думка, вік і т.д. говорив, але люблять по різному. Може те шо він мене виводить до істерик то тоже він думає прояв його любові, але я до такого не звикла.Все було нормально але цей контроль, сварки все перепортили. Я не встигаю відійти. Знаєте, як то коли не любиш все злить. Посваримось, я відходжу, тільки вроді вибачила і все наладжується знову йому шось не так і по кругу.
Якщо чесно я й не дуже дивуюся Вашому рішенню. Це, напевно, в багатьох так. Як кажуть "Стерпиться, злюбиться". І стандартна думка "от, я буду такою доброю, хорошою, піддатливою - і він мене буде любити, і добре ставитися". Але парадокс, як правило, все навпаки: чим більше хочеш догодити, тим більше, тобі на голову вилазять, а якщо стерва, то люблять і на руках носять. До речі, мій двоюродний брат женився і через місяць розвелися. Це при тому що живуть в селі, кучу грошей на весілля потратили. Ніхто не думав, що скажуть люди. Навіщо себе мучити. А люди поговорять і заспокоються. А люди не говорять, як це так щаміж вийшла, а чоловік з мамою живе? О тут безліч варіантів язиком потріпати і фантазію проявити. Отправлено с моего lenovo A820P через Tapatalk
Да, так і є. Дивлюся і дивуюся, шо не якась "дівчина легкої поведінки" шо пів району перевозило, то курить, то пьє і всі заміж повиходили і так їх люблять, а тут чекаєш чекаєш шось толкове стільки років і бац! знову промах. Чому так? Дам, шансу йому зо два місяці, ні, то я себе мучити не буду. Хотілося шоб все було як треба,але як не виходить то шо ж я життя своє,одне буду портити?
А чого дивуєтеся, ви вийшли заміж за того кого не любите, а відповідно свідомо планували брати, а не віддавати... (будьте хоч в пятсот раз багатшою за нього, але те, що віддає жінка чоловіку, якого любить - безцінне) І так в дописах ваших читається між рядків, що від всіх ви кращі, і від чоловіка свого і від дівчат сільських, але неясно чого все так складається Я не хочу образити, але які у вас цінності в житті взагалі? Ну наприклад доброта, щирість, чесність, відвертість? Є щось з цього чи інше? Ну то будьте такі сама з собою найперше і з чоловіком Я б в такій ситуації визначила, ну раз ми одружилися і коли давали обітниці грім в небі не вдарив, і великий камінь не впав на шляху, ну то що я можу зробити, щоб реалізувати ту обітницю яку давала, як я можу зробити щасливою цю людину Дуже часто після одруження починається перетягування ковдри і бажання прогнути під себе партнера, замість того щоб робити щось на благо сімї Ясно, якщо не складається ніяк, всі шанси використані, велика помилка - ок Але неварто виходити з одних стосунків, щоб потім будувати інші з таким самим підходом, дуже багато треба переосмислити у своєму баченні сімї і стосунків, і взагалі відношення до інших людей Надіслано від мого SM-J700H, використовуючи Tapatalk
Триматись роботи, бо в нас час нелегко її знайти, але руйнувати сім'ю. А сім'ю легко знайти? Де є гарантії що наступний буде кращий? Ви хоч щось спробуйте зробити для сім'ї. Чоловік ревнує - бо далеко, може коли Ви будете разом то його попустить? (знаю таку пару де хлопець був трошки неадекватним в плані ревності, а після того як почали жити разом все стало на свої місця). 1. Вам потрібно жити разом. 2. Вам потрібно теж старатись для сім'ї, а не думати тільки про свої вигоди. 3. Якщо не любите і не хочете його - то для чого той цирк? Ідеальний настрОй перед шлюбом.
????? дуже цікавий в вас підхід. І ви зовсім нічого не зрозуміли про мене. Мої бабуся з дідусем 2 роки назад відсвяткували золоте весілля, мама з татом в цьому 30 років разом. я знаю багато шо про сімейні цінності і про те я треба будувати відносини тому що я 5 щасливих років прожила з хлопцем і в нас все було просто прекрасно, це не від нас залежить шо ми зараз не разом. на жаль. А "чоловікові" я віддавала кожен день. я писала шо старалася зробити так шоб людина цінувала і мінялася, але не все залежить тільки від мене. якшо цього не хочуть приймати то це зовсім інше питання. А ще за обітниці. Ми не вінчалися. якби я вже перед Богом обіцяла може б я і терпіла все це, але на щастя я настояла що вінчання пізніше. Я знаю шо я ціную в житті і яка я є я не кажу шо я тут сама найкраща, але ніхто нічого про мене поганого сказати неможе. Те шо мені попалася людина в якій немає цінностей і рис то це проблема і як її вирішити то я тут і питала. В них в сімї в матері якийсь там вже чоловік, вони сваряться і верещать кожен день тому для нього напевно це норма. В мене все по іншому в сімї тому я цього прийняти неможу. От і все. І це не значить шо я тут розказала шо я така класна, просто зовсім інші сімї і розуміння того як її будувати.
Цінував? Так, цінувати він мав би хоч трошки, якщо Ви дійсно старалися. Мінятися? Він не зобов'язаний. Ви бачили, яким він був до весілля. Погодилися заміж- значить прийняли таким, який він є. Це ж Вам не конструктор, що раз мій, то складу що хочу.
