Та який гербарій? Ви бачили себе на фото із зустрічі випускників? От ваші однолітки -- то, звиняйте, гербарій (вже так не пригадую тієї фотки, але пам"ятаю, що на їхньому фоні -- ви дєвочка). не дарма кажуть: малі діти -- молоді батьки. От мій дід народив мого дядька в 50, а тата -- в 53 роки. Баба молодша від нього на 20 років була. І дід помер під 90 і не був обузою. Офтопну тут їхню історію -- кому не лінь -- почитайте, але там багато -- 10 тисяч знаків) Вона (підз) --------- Ольга була дуже красивою дівчиною. "Перша дівка на село" -- це про неї і її подругу Ксеню, із якою були сусідками і товаришували з дитинства. За їхню красу їх називали "німецькими конями". Ганноверський кінь -- порода німецького походження, відома своїм атлетизмом і красою. Широко використовується у класичних видах кінного спорту. Ганноверські коні -- тварини міцної статури з могутнім тілом, сильними ногами, але водночас елегантні. Порода увійшла в історію кінного спорту як така, що виграла найвищу кількість нагород у виїздці (були у нашому селі знавці коней, які жінкам кобилячі прізвиська давали і які прищепили любов до цих тварин і моєму дядькові -- старшому сину баби Олі -- він став майстром кінного спорту, неодноразовим призером всеукраїнських та всесоюзних змагань). Ксеня довго у дівках не була. Вийшла заміж за Івана. А от моїй бабі всі кавалєри не до душі були, тому вона замість того, щоб на кавалєрку йти -- до одруженої Ксеньки на посиденьки ходила. Ксенька із Іваном своїх дітей не мали. Зате у Ксеньки був брат Стефан. Красивий такий мужчина. Але не щастило йому у житті. Двічі відвець і від кожної дружини по дитині. Хоч ці діти не набагато молодші були за Ксеньку та Ольгу, але дівчата гляділи за дітьми Ксеньчиного брата, поки той на життя заробляв. Стефан був столяром. Часто до лісу їздив -- дерево собі вибирав. Ольжині батьки мали коней і фіру. То мала, у порівнянні із Стефаном, зате молода і красива за своїм віком Ольга їздила до лісу забирати дерево для Стефана. Їздила-їздила, що аж батьки її почали бити на сполох! Спершу не лаяли дочку, бо немали доказів. Але чим далі тим більше розуміли, що щось між ними є. У них, правда, конспірація була ще та. Ліс -- то він великий... Ховалися, бо й собі страшно було зізнатись у почуттях. Вона молода дівчина ледь за 20, він двічі вдівець під 50 із двома дітьми на руках... Батьки були категорично проти їхніх стосунків бо не вірили, що то серйозно. Тільки зганьбить отой підстаркуватий вдівець їхню дочку, а вона потім не зможе собі нормального хлопця знайти. Тому поки не пізно, поки ще не всі гуділи про цей роман, Ользі знайшли жениха. Це була не проблема, бо піврайону були закохані у мою бабусю. Ну, правда, не всі були згідні взяти заміж дівчину, яка кохає іншого. Але той взяв. Нам ніколи не розповідали, яке у них було весілля -- чи просто в сільраді розписались, чи яку гулянку влаштовували -- того ми не знаємо. Але знаємо, що новоспечений чоловік пішов за затя -- тобто в хату до моєї прабабусі і прадідуся. Хата та -- вона і донині стоїть, розвалюється -- маленька: кімната і кухня в якій теж спали. То в кухні поклали молодят, а батьки із 14-річним Ольженим братом Петром -- пішли в кімнату спати. Ольга із своїм молодшим братом у хороших стосунках були. Плакалась сестра йому, що не хоче того чоловіка. Спати із ним не хоче... І брат дуже допоміг сестрі. У першу ж ніч після весілля, а воно взимку було, "включив дурника" і пішов до сестри із новоспеченим чоловіком у ліжко. Мовляв, у кімнаті пічки немає, за день вона мало нагрілась і йому зимно. Він хоче спати в кухні! Біля пічки! Біля сестри! Під новою периною, яку молодятам дали, а не під своєю старою... Отак 14-річний брат кожну ніч влаштовував істерику в хаті і лягав у ліжко молодят. Скандалів у хаті не було, бо всі грали за правилами. Батьки уже не лізли, бо тішились, що Ольга заміж вийшла за того, хто їм підходив. Молодий чоловік любив Ольгу і знав, що легко не буде, знав, що штамп у паспорті не змусить її лягти із ним у ліжко. Тому ні до чого не змушував новоспечену дружину, а чемно чекав, що з часом вона покохає його, а наразі спали вони на ліжку утрьох: він, вона і її брат. Хлопець був готовий чекати і добиватись Ольжиного кохання. Та він не був готовий до того, що вона і далі буде волочитись із старим. Що вона і далі буде бігати до нього і тепер уже в селі не лише гулящу Ольгу будуть обговорювати, але і його-дурня, що взяв собі таку за жінку. І він пішов. А що Стефан? Чому мовчав? Чому дозволив Ользі вийти заміж? Та він, либонь, втішився. Втішився, що це божевілля закінчиться. Навіщо йому молода коханка? Йому майже 50, йому скоро дітей женити і внуків чекати. Йому б, в ідеалі, яку вдовицю його віку знайти. Щоб господиня хороша була, щоб за його дітьми пригляділа, і своїх щоб мала. Бо ж навіщо йому молода дівчина? Вона ж точно дітей захоче. А які діти, коли йому п"ятдесятка на носі?! Але ніхто не міг подумати, що Ольжине кохання виявиться сильніше за все. Вона не боялась пересудів, того, що на неї тицяли пальцем і далі бігла до свого Стефана... І він не міг опиратись коханню, але щось його стримувало. Ну не міг він отак просто взяти і зробити Ользі пропозицію. Він не хотів занапастити її життя, бо вважав, що вона варта кращого. Але знову втрутились батьки -- вони просто вигнали Ольгу із хати. Ота ганьба виявилась сильнішою за любов до своєї дитини. (До речі, і той перший чоловік теж настільки був принежений, що посоромився повернутись у рідне село -- переїхав жити у інше). Ольга поїхала до Львова. У неї там коліжанка була. Довго набридати подрузі вона не хотіла, тому влаштувалась на роботу двірничкою, бо їм тоді давали нехай і невеличкі, але квартири. Стефан намагався забути Ольгу, він щиро хотів, щоб вона собі когось у Львові знайшла, а вона і не думала його забувати, тому ні на чиї залицяння не відповідала і була сама. Минав час, Стефанові діти вирішили йти вчитись до міста. Вступили. Жили в гуртожитку. Батько часто їм привозив гостинців із села. Якось у центрі він побачив Ольгу. Тепла хустина, фуфайка, віник, відро, швабра... У цій жіночці-двірничці Стефан не відразу впізнав найгарнішу дівчину в селі. Але коли вона зняла із голови пухову хустку, коли розкуйовдила своє зібране у хвостик волосся, коли на її посинілому від холоду обличчі з"явився червоний рум"янець, Стефан зрозумів, що не може жити без цієї жінки. Вони одружились. Її батьки були проти. Та й його уже дорослі діти не сильно тішились. Але хто б то питав родичів. Ольга уже не маленька дівчинка, якої опікуються мама із татом, а доросла жінка яка сама заробляє на своє життя. Батьки не признавали цього союзу доти, доки Ольга не завагітніла. Стефану було 50, він був всього на два роки молодший за свою тещу. Але він у цьому віці став батьком, а теща -- бабусею, яка, щойно побачила свого маленького онучка, прийняла підстаркуватого зятя у сім"ю і ніколи про це не пожалкувала. Ну хіба раз -- через три роки після народження свого первістка Ольга завагітніла вдруге, Стефану було 53 і це мала бути його четверта дитина. Він не хотів! Казав, що старий, казав, що не потягне, казав, що не доживе до синового повноліття і наполягав на аборті. Ольга була категорично проти, Стефан наполягав. Перші тижні вагітності минули у сльозах і скандалах. Ніхто не міг вгамувати Стефана: ні теща-одноліток, яка якраз тоді вперше (і востаннє) пожалкувала, що прийняла цього чоловіка у родину, ні вагітна дружина. Знайшла підхід до Стефана хіба його сестра Ксенька -- Ольжина колєжанка. У неї із чоловіком дітей не було (там взагалі окрема історія кохання: неплідним був він і все життя просив дружину піти в місто -- гульнути та завагітніти. Вона відмовилась. Прожили вони довге і, наскільки можливо без дітей, щасливе життя. І у той день, коли Іван помер, Ксенька, яка ніколи не мала проблем із психікою зійшла із розуму і так до кінця життя і не зрозуміла, що сталось). Так ось Ксенька наговорила своєму братові, щоб не переживав: Ольга, щойно народить віддасть дитину їм -- на село. Звісно, ні Ольга віддавати дитину, ні Ксенька брати її не збиралась. Але Стефан вгамувався. Коли баба Оля народила мого тата, дід, взявши його на руки почав... просити її, щоб не віддавала сина Ксеньці. От він -- татівський інстинкт. А Ольга вирішила ще й йому підіграти: каже ні-ні, обіцяли -- мусимо, тому давай речі збирай -- і вези сестрі подаруночок... Чи міг тоді Стефан знати, що глядіти паралізованого після існульту батька буде наймолодший син, що останні роки свого життя він буде жити із тим, народження якого він так не хотів і боявся?... Старші Стефанові діти одружились, він допоміг купити кооперативні квартири, а вони із Ольгою жили із своїми двома синами. Жили добре. Не багато. Але вистачало. Жили, як усі. Ніхто і не помічав такої великої різниці у віці. Зрештою, не різниця у віці лякала моїх оточуючих. На селах колись було дуже багато таких пар. Навіть Ольжині коліжанки виходили заміж за значно старших, але ... парубків. А не за двічі вдівця із двома дітьми... Після тих скандалів, які були, коли бабуся завагітніла моїм татом, серйозних непорозумінь у них не було. Хлопці -- мій тато і дядько -- вчились нормально, спортом займались: дядько -- кінним, тато -- боксом. Після школи -- ПТУ, армія, завод, весілля старшого сина, і перший Ольжин онук. У той рік, коли одружувався мій тато -- їхній найменший син -- вони святкували 30 років разом. І у той рік 55-річній Ользі діагностували рак. Лікарі давали їй лише кілька місяців, але вона сказала, що не помре, доки не побачить дитину свого сина -- моя мама якраз завагітніла. Бабуся Ольга дочекалась мого народження -- 4 грудня. Лікарі казали, що це рекорд -- так довго з її хворобою не живуть. Батьки поспіхом готувались до хрестин, щоб бабуся ще була. 3 січня мене хрестили, але бабуся не поспішала помирати, що не могло не тішити родичів і від чого дивувались лікарі. ...8 Березня -- день народження діда Стефана. Тато пригадував, що цей день у їхній сім"ї ніколи не був Жіночим. Ользі забували дарувати квіти, подарунки, її чоловіки не готували для неї сніданку і не прибирали в хаті. У цей день Ольга завжди накривала стіл і усі піднімали келихи за її Стефана. Цього року було не до святкувань дідового Дня народження -- бабуся лежала в лікарні. Їй приніс квіти її 3-річний онук, мама із мною 3-місячною стояла на подвір"ї лікарні і махала бабусі через вікно; тато, дядьки і дід Стефан -- усі із квітами. Лікарі давали їй день-два, а вона після цього щасливого дня ще місяць прожила. Вона дуже любила свого Стефана! І байдуже на різницю у віці.
стосовно хворіб і болячок- від цього не застрахований ні в одному віці. Так що тут народження якби не дуже впливає. Три мої однокласниці від раптових хворіб померли ще до 30; моя коліжанка стала вдовою у 37, інша- в 33, однокурсниця- в 27. Усі випадки були несподіваними. Так що це вже яка у кого доля- не вгадаєш внутрішній гербарій- це внутрішні відчуття. Теж наведу приклад: з моїм малим навчалася дівчинка. Яка багато часу була відсутня у школі по причині того, що її батьки вели дуже активний спосбі життя і усюди брали із собою дітей. ДО 12 років ця дитина з батьками побувала в 24 країнах світу. Я дуже здивувалася. коли дізналася, що її батькові- далеко за 60 . У житті би не повірила, що цей підтягнутий і імпозантний сивоволосий чоловік, який активно катається на лижах в Альпах- такого віку. ( п.с.Моєму свекру у його 77 років давали завжди мінімум на 15 років менше, бо він був настільки активним і мав чисту лікарняну картку . І помер він теж раптово і несподівано, перебуваючи на курорті- просто тромб обірвався за секунду. Від цього не застрахований ніхто. Лікар, який робив розтин, казав, що у нього не було до чого придратися по стану організму. І так не буває . Але свекор усе життя вів активний спосіб життя і навіть працював до 75 років ( та і після того на місці не сидів- вічно в русі і бігах від ранку до ночі)
А можна навпаки - в 20 і в 30 відчувати себе глибокою старушендрою, чи то "гербарієм", як тут писали)) До речі, часто бачу що трохи старші жінки зараз подекуди активніші, моторніші ніж молоді дівчата. Не знаю чого то так, ще й внуків бавлять, господарство тримають. Може то в їх час екологія інша була, гаджетів менше було і вони якісь здоровіші ?)) Оптимально, як на мене - відчувати себе на свій комфортний вік, незважаючи на паспортний вік і наявність дітей.
Я думаю народжувати варто в тому віці в якому , є усвідомлення і бажання стати мамою, саме той вік і буде найкращим...а цифри нідочого..
Ну для газети я імена змінила(бо родичі можуть почитати), а тут -- оригінал (бо родичі ДП не читають)
Дівчата, момент треба ловити, а не утруювати своє життя подібними депресивними думками))).Ще скільки треба зробити, поки ви поведете своїх діток у школу, тож роки фігньою буде страдати роблячи дирки в голові, яка я стара зморшкувата хвора і прочє, замість того, щоб взяти свою малечу і піти покататися на санках, чи на велосипеді, або взяти уроки верзової їзди....В житті стільки цікавого, а Ви все в математику граєтеся)))).
Сьодня по новинах почула, що мамі Надії Савченко 77 років. Метнулася в вікіпедію і побачила, що Надя народилася в 1981, тобто в маминих 42. А є ще молодша сестра. І знаєте, що я вам скажу? Ніж переживати, хто що про мене подумає і як я буду виглядати, краще зайнятися вихованням своїх дітей, щоб виросли отакими достойними, як Надя. Сумніваюся, щоб вона колись дорікнула мамі, що не тоді її народила і що їй було соромно за мамин вік.
От-от, я скажу, що мені не так ще багато років, але виглядаю значно молодше за свій вік, дехто деколи навіть за студентку сприймав, а деякі мої ровесниці, вже виглядають прям як спрацьовані тітоньки, хоч по суті ще дуже молоді. Те як жінка виглядатиме в основному залежить від неї. Доглядати за собою треба, любити і цінувати себе і тоді навіть якщо ви народите дітей пізніше, зможете виглядати як молоденька мамочка
Почитала я останні дописи і вони мене дуже здивували... як можна дорікати батькам, що тебе пізно народили чи якось не так їх сприймати, соромитись?! І кажу я це не теоретично, а з власного досвіду. Як я вже колись тут писала, мене мама народила у 42 роки і я жодного, жодного! разу не засоромилась цього, хоч у перший клас мене мама вела вже не зовсім молодою і на моєму весіллі виглядала, як деяких наречених бабуся... мені це було абсолютно всерівно, бо це найдороща для мене людина, я її дуже люблю і завдячую усім. А ще моя мама дуже любить згадувати (замітно, що це їй дуже приємно і запам"яталось), коли я була маленька і хтось казав що це моя бабуся, я одразу перебивала і з великою гордістю казала: "Ні, це моя мама!". Тому раджу батькам не заморочуватись над своїм віком, а зосередитись на любові до дітей та їхньому вахованні, щоб виросли достойними людьми.
Дуже просто, коли батьки будуть талдичити що які вони старі, а діти ще маленькі, що хочуть дожити до внуків, весілля і т. д., то в дітей вічно буде страх, що батьки скоро помруть і вони лишаться одні...Мене мама народила в 37, батькові було 40... Тому !!!!!!!
І справа тут не у віці, а в такій моделі поведінки батьків, коли діти почуваються за щось винними, за те, що мама з татом сваряться/за те, що батьки хворі, а вони не можуть зарадити/що найкращий вік батьків, коли можна було чогось досягти, минув за пеленками, тож, вина за невдалу кар'єру і т.п, чи як ви кажете, вина, що вони не встигнуть ощасливити батьків внуками, прикладів багато, суть не в конкретній проблемі, а в обігруванні тої ситуації. Найгірше, що діти, як виростуть, справді можуть думати, що от якби мама була молода/здорова/багата/щаслива то все би було інакше...відповідно самі дуже часто зациклюються саме на тих аспектах, щоб у їхніх дітей не було так, як у них. То як можливий варіант, чому діти це негативно сприймають. Або простіше - просто власне сприйняття себе транслюється до дитини. А я маю знайомих, які стали вперше батьками у чоловікових десь 50 та трохи молодша була жінка, і, звичайно, особливо чоловікові часто "дістається" звання дідуся, то мені так подобається, як він то завжди з гумором, як анекдоти розповідає про ті ситуації - а що ж тут такого, коли людина приймає себе без комплексів у своєму віці, і з розумінням ставиться до того, що в суспільстві таки переважно чоловік в 55-60 років сприймається у ролі дідуся.
Моя кума 1шу дитину народила у 27, другу у 29 років. Казала, що після другої важче відходила, хоча самі пологи легші і швидші.
швидше за все тому, що мала такий малий період між народженням однієї і другої дитини, організм ще не відновився + дві достатньо малі дитини водночас то теж не дуже добре впливає на швидкість відновлення, імхо
Завжди треба мати якийсь гарний приклад і на нього рівнятись. Навіщо страшити людей? Ну, звісно, якщо вагітність планова -- то можна витримати паузу, а як залетіла? То що сидіти і боятись, що організм не відновився? Я, коли прйишла до лікарки із другою вагітністю, перше, що вона спитала: "Бажана вагітність?" Ця фраза у неї означає: будем родити чи ні? Як сказала так, вона відразу мені історію розповіла -- і всім розповідає про свою подругу. Типу, не переживай, все буде добре, мусе бути добре, бо варінтів нема) От моя (лікаркіна) подруга працювала оперуючим хірургом. Кар"єра, бабло, а дітей не було. А потім як почала вагітніти -- то відразу рік за роком трьох. І ні зі здоров"ям проблем небуло, і з дітьми раду давала, і фігура класна залишилась, і на роботу повернулась, правда, бабла такого вже нема: бо місце оперуючого хірірга надто прибуткове, тому пусте не буває... До операцій не повернулась, але викладає. І от із таким прикладом, не чуючи від лікарки ні слова лякань, якихось пересторог -- я теж без відновлення чотирьох подужала. А після останніх пологів до мене прийшло купа лікарів, оглянули, офігіли (у мене ні розтяжок, ні целюліту, ні зайвої ваги, матка ТАК скорочувалась, що на 3 -- на виписку -- я вдягла довагітну сексі-сукню в обліпочку (ой, вже нахвалилась)). Короче, сказали мені лікарі, що з такими даними мені рожати і рожати)))
та ніхто не страшить, просто про таке теж треба знати, що іноді справа не у віці, а у індивідуальних особливостях організму, ото й усе
Мені після 1 пологів важко було: шви, сидіти не можна 3 тижні, все пече, копчик болить, груди болять, тверднуть... А після 2 і наступних я літала: між ногами взагалі нічо не болить, з грудьми взагалі ніяких проблем...
Моя кума ідентично народила. Каже, з другою не до порівняння легше, і в плані родів, самопочуття, відновлення, і в плані догляду - і досвід, і готовність, але і друга дитинка значно спокійніша, але то по-всякому може скластися, нічого тут не прорахуєш заздалегідь.
Можливо так, але я он дивлюся по собі, то ще досі себе позбирати до купи після 2 в не можу, а різниця 7 років.
