я думаю, це правильно. Ми з чоловіком хотіли діток рік-за-роком, і готувались морально, матеріально і знаннями. І все получилось, але... все ж є в тих "порічках" щось таке... не те щоб неправильне. Важко пояснити. Моїй Віруні зараз 2 р 4 міс. Вона немовлячо-немовляче немовлятко, солодке і зацьомувальне. Коли ж Сергійкові було стільки, то в нього вже була 7-місячна молодша. І він був маленький, але в порівнянні - все ж великий... мами-колеги по такій різниці між дітьми зрозуміють. Так, зараз це вже майже двійнятка, зі спільними інтересами, вони класно бавляться. Але Вірусю немовлятком я майже не пам'ятаю, добре, що хоч пару відео маю - подивитись-нагадати. З досвіду тепер плануємо дещо більшу різницю.
Дивно мені, батьки прийняли рішення щодо кількості діток, а займатися ними, та виховувати мають старші? Навіть якщо тим діткам 14-15 років, вони залишаються дітьми не варто на них перекидувати відповідальність за мацьоп. Звичайно що до роботи вдома залучати треба, але отак залишати на їх відповідальність догляд за молодшими і всю домашню роботу?
Ой, мені таке навіть до голови не прийшло би. Тут з одною деколи ради не даєш (була маленька - одні проблеми, підросла - вже інші, уваги ніби потребує менше, зате фінансів якось більше, і то далеко не на витребеньки, на щастя, мала у мене без закидонів, але ж гуртки, та й взути-одягнути треба), лікування - окрема тема, чого вже говорити про тих, у кого більше дітей? Може, з одного боку і легше, бо менше того безкінечного мамрання, коли діти мають компанію, але з іншого - часи зараз такі, що без нормальної освіти важко на ноги встати, про рівень знань, які дає сучасна школа, промовчу. Є у мене похресниця, яка зараз працює в ІТ-сфері і досить пристойно заробляє, але мама її довгі роки зі шкіри вилазила, на трьох роботах працюючи, щоб оплатити репетиторів, хоча такої старанної учениці, як вона, ще треба було пошукати. Одним словом, кожна дитина потребує якщо не величезної уваги батьків, то матеріальних видатків: як приклад, маю багатодітну сім"ю родичів - там було шестеро дітей, кожен надзвичайно талановитий - могли би далеко піти, але... майстер по дереву з золотими руками спився і загинув молодим, художник викладає плитку, також не просихає, шоумен і музиканти на заробітках гарують.
Звісно, що діти потребують і те, і те. То не є взаємозамінні речі і наявнісь одного не виключає потребу в іншому. Ви справді думаєте, що тут причина в багатодітності чи певних фінансах? Ви вважаєте, що за інших обставин вони б не спились? Та ні, вони би спились так чи інакше. Інша річ, що усім хочеться мати добрі фінансові можливості, але їх відсутність не є причиною спитись. Як то кажуть: все в нашій голові.
Ви не так мене зрозуміли, не про фінанси йдеться. Причина в тому, що батькам було з тих чи інших причин не до їх розвитку, тим більше, що в ті часи, коли вони росли, фінансове питання було на останньому місці. А поспивалися, бо з забитого свого безробітного села не змогли вирватись. У них там взагалі тверезий чоловік велика рідкість, ну і як розумієте, художники з танцюристами і музикантами взагалі непришийкобиліхвіст.
На жаль, обставини різні бувають. Знали би ви, скільки дорослих розумних ровесників моїх батьків поспивались у 90-х, коли у 40 років втратили все, що мали. Але я взагалі-то про те, що якби батьки змалечку водили дітей в художню, музичну школу чи на ті ж танці, і взагалі вивезли з того села - маю на увазі конкретно їхнє безперспективне - (а можливість була), хто знає, як би їх доля склалась? Всі діти були реально талановиті, спилися, до речі, далеко не всі з них, і так сумно бачити, які вони спрацьовані від тих безпросвітних заробітків. От, до прикладу, візьмемо наших, "посиденьок"- багатодітних мамусь, які і самі з дітками займаються, і між гуртками розриваються, як не крути, але це важка робота і самопожертва, але з іншого боку - дуже важлива інвестиція в майбутнє дітей, свого роду "вудочка", яка в майбутньому їх прогодує. Моїм же родичам такої "вудочки" не дісталось, на жаль. Ну то таке, не всім одинакам дістається, але такі небайдужі мами викликають величезну повагу, бо і з одною дитиною нелегко і часу в добі бракує.
Явно сьогодні не мій день, знову не так зрозуміли. Села різні бувають, зараз міста на їх фоні нераз бідно виглядають. Але конкретно те, з якого мої родичі, на жаль, реально забите і глухе - розміщення в нього таке, глухомань далеко від траси, на все село єдиний магазин з убогим асортиментом, до старших класів не всі йдуть, бо до школи 10 км. Хто міг, давно виїхав до міста або на заробітки, решта спились, бо роботи нема. Колись був передовий колгосп з новітніми технологіями, який за перебудови розтягнули по цеглинці, техніку здали на металобрухт, зараз залишилися руїни.
я знаю,що села є різні- в мене теж в такому як ви описали,є родичі-так,звичайно,більшість виїжджає,але останнім часом бачу,що люди повертаються з заробітків,будуються,влаштовують життя(ну так середня школа в сусідньому селі), бо,знаєте,не всім життя в місті таке вже миле-шум ,суєта,квартира на енному поверсі-це я до того веду,що ця тема(і про село і про багатодітність)-це порівняння непорівнюваних речей- стіл чи стілець ,що нормально? так само абсурдно порівнювати кількість дітей-от для мене одна дитина-це дико.Взагалі,назва цієї теми так ріже слух,в принципі досить образлива,але то таке...
Звичайно, кожному своє, про місто і село можна сперечатись безкінечно, всюди є свої переваги і недоліки. Стосовно кількості дітей - справа особиста, скоріше дико, коли недалекі ляпають щось типу "плодяться як кролі"; коли розказують "одна дитина - не дитина", також не особливо приємно (скільки себе пам"ятаю, була "не дитиною" ). Рік чи два тому читала про якусь дуже багатодітну сім"ю, де що не рік, то дитина, батьки на роботу не ходять, допомагають старші діти - практично всі вони відразу після школи йдуть працювати, про подальшу освіту навіть не йдеться. Якось мені тих дітей шкода, здається, що у них і часу-то не було на дитинство, скільки себе пам"ятають - все "няньки" при "ляльках", але то таке моє, суб"єктивне, враження. Серед тих моїх знайомих, у яких більше двох дітей, якось такого не зустрічала, ніхто з дітей не обділений, батьки намагаються кожній дитині дати найкращий розвиток.
Жити в селі з можливістю доїзду у місто ок. Жити в далекому селі - дають раду одиниці. Чоловікове село за 100 км від Львова, там хто не виїхав- спився, є вийнятки, але то один-два. В селі треба працювати як коняка щоб чогось досягти, можливості сидіти в офісі (навіть за 2500) нема, зазвичай робоче місце треба створити собі самотужки, а для цього треба і фізичні, і розумові, і матеріальні ресурси. За моїми спостереженнями більшості про таке навіть подумати страшно. там місце заправщика на трасі то вже огого. І це дуже страшно, коли чоловік показує мені якогось резидента під кіоском, каже, що то його ровесник і в нього вже шестеро дітей, а на вигляд то спитий, кволий дід.
І я зараз дивлюсь на свого найменшого, думаю про те, що старший в його віці вже мав молодшого братика 3 міс. А середній мав сильновагітну маму. Тому зараз буквально насолоджуюся можливістю носити на руках, коли хочеться і можеться, вкладати всіх спати, читати, приділяти більше часу старшим. Оця можливість спокійно 10 хвилин поговорити зі старшими - це така дрібничка ніби, але водночас і велике щастя. Хто хотів, той виїхав. Я часом як приїжаю в район, де виросла (один з спальних районів Львова) і бачу, що ті самі хлопці, з якими сиділи вечорами на лавочках з пивом і гітарами, коли було по 15-20 років, досі тим і займаються - тиняються з пивом по району ночами. Тільки їм вже поза 30. В багатьох діти, дружини, колишні дружини. І одиниці тих, хто вибрав інший шлях і знайшов роботу, працює, заробляє, вкладає час і зусилля в стосунки. Зрештою, мої найближчі чоловіки теж з не дуже заможних сімей і з невеличких міст виїхали. Там не було ні особливого достатку, ні дуже близьких стосунків з батьками, тому що батьки багато часу працювали. Не варто виправдовувати алкоголізм ситуацією, обставинами, браком грошей.
Так, то все важко, і несправедливо що колист нормальні села реально порозвалювались і молодь мріє виїхати з них. Їх там нічого не тримає, але як поумати - в нас же родюча земля, прекрасні краєвиди, дати людям займатись фермерством чи ще якось розвивати села і там можна жити як в Швейцарії (і якщо пррибрати та розбудувати житла людей та ін.). Але по темі, от що зауважила: хоч життя в місті наче легше, ніж в селі, та чомусь саме люди в селах набагато частіше є багатодітні. Чому так? Бо не думають про планування, чи по старих звичаях вважається що чим більше дітей тим легше буде обробляти землю і займатись господарством? Та зараз часи дуже помінялись.
Риса більшості наших - чекати поки хтось дасть. Одиниці беруть і роблять. Іноземці приїжають і роблять. А наші все чекають поки їм хтось дасть (квартиру, роботу, бізнес....)
Ніхто не повинен давати квартир чи робот, чи тим більше готовий бізнес Я кажу про можливість прибутково працювати в селі. А як і де там мають люди працювати, як казали що там 1 магазин і все розвалено? Я про інфраструктуру і державну політику щодо сіл (якщо хтось не зрозумів).
і я про це. Хто розвалив? Хто має відновити? Краще сидіти і чекати поки Тося прийде і зробить. А тим часом обговорювати як все розвалено, яка влада не така як треба, і державна політика щодо сіл теж не така.
маю приклад: викупили в одному селі колгоспні приміщення і зробили велику свиноферму. Набрали працівників з села ( а це і кухарі, і ветеринари). Через 1-2 роки майже всіх позвільняли - або п'ють або крадуть, або те і інше. Тепер довозять працівників на автобусі, а селяни жаліються на "буржуів", які пожаліли " пару кг" корму