до гінеколога - це не страшно! це ж не стоматолог, ггг хоча дівчата - старшокласниці, молодшокурсниці, - люблять чомусь страшити одна одну. Одна до лікаря сходила - всіх настрашила, всі перед медоглядом тремтять. Я теж тремтіла, через це і пішла до лікаря вже коли в університеті вчилась. Виявилось: найстрашніше - те, чого можна наслухатись в черзі
Ми теж в школі не мали бажання йти на огляд в старших класах, у всіх місячні були.))) то інше, тут заміжня жінка, яка хоче дитину і яка не була ще ні разу в гінеколога. Дивне ставлення до себе як мінімум.
а що ,як місячні - то не оглядать? Мене і оглядали, і УЗД трансвагінальне підчас КД робили ... так, треба через цей страх переступити. І хай профілактичні огляди, облік вагітності в ЖК і лікарі пологового відділення будуть єдиними точками перетину з гінекологією...
під лежачий камінь вода не тече. Знайдіть собі роботу, займіть свій день так, що ніколи було хандрити. Багато хто вагтініє якраз на піку зайнятості, коли навіть на поїсти часу бракує, не те щоб дні циклу рахувати.
одна акушерка з багаторічним досвідом в розмові про планування діточок казала, що "найлегше настає вагітність - коли жінка трошки "боїться залетіти". І що в її практиці найлегші вагітності і пологи були тоді, коли тест з 2ма смужками ніс хоч мінімум несподіванки
Я теж не дуже люблю гінекологів, якось соромно мені. Так-так, це говорить жінка, яка народжувала . Але йшла, залазила на вертоліт і закривала очі, ніби тут і не я. Для початку можна без огляду здати кров загальну, на ТОРЧ-інфекції, УЗД органів малого тазу (яйники, протоки, ендометрій), а вже з тим йти до лікаря. І поговорити буде про що.
А в мене склалося враження, що дівчина ще зовсім не готова до дітей, просто 'всі подружні пари мають, а в нас нема'. Ну подумати які діти, якщо ви навіть не готові до гінеколога сходити?! Ви ж майбутня матір і вам народжувати! Та я б за цих 5 років, чесно, напевно переходила б усіх можливих лікарів, першим би був звичайно Г, якщо б дуже хотіла дитинку. Але це моя особиста думка) Надіслано від мого SM-G350E, використовуючи Tapatalk
Ну це взагалі то не смішно зовсім... --- дописи об"єднано, Feb 12, 2016 --- Можна боятись стоматолога, бо болить, чи там не знаю, гастролога, бо ше то удовольствіє, коли тобі шланг пхають через рот. Але жінка, яка вже має партнера, просто зобов'язана відвідувати гінеколога, здавати цитологію, це ж перш за все здоров'я наше.
Ггг, стаматолога, та я б краще 10 разів до стоматолога пішла ніж раз до гінеколога. Ну але шо робити, тре то тре, хоч не люблю цього дохтора капець, настроюватися мені треба, а до стоматолога, без питань ))))
Шановна, @kraplynka, хочу вже закінчувати ту дискусію, візьміть і перечитайте уважно допис форумчанки, який Ви процитували, і те що Ви їй відповіли, і може!!!!! Ви побачите, що там Ви образили людиню своїм дописом, який направду є жорстоким, як Ви того не побачите то трудно! Я Ваш допис називаю недоречним, бо Ви людині зробили боляче, і маєте залізне виправдання, бо тут не жилетка (((( навіщо це робити при обговоренні такої делікатної теми, може треба підтримати людину і легко направити в правильному керунку, коли вона щось робить не так, гляньте як поводять себе форумчанки....Я абсолютно не переходжу на особисте. Раз Ви ображаєтеся, що я Ваш допис( зверніть увагу, допис не Вас) назвала саме таким чином, то мабуть з почуттями людей треба рахувати, навіть враховуючи, що тут і не жилетка....
Я якась дивна, бо до гінеколога взагалі не боюсь ходити . А що там боятись? Навпаки, люблю свою лікарку, поговорити з нею, порадитись. Бути впевненою, що в мене там все добре
Перший мій похід до гінеколога лікар охарактеризувала так: "Перший раз у мене, коли дзеркало заходить зі скрипом" (і то вона не перебільшила, я була такааа напружена, що взагалі не уявляю, як вона мене дивилась), це було в 17. До речі, в мене найкращі враження про чоловіка-гінеколога. Спочатку було трошки незручно, але консультував набагато краще, ніж усі жінки до нього. УЗД я би все ж робила за призначенням, як і аналізи на ТОРЧ-інфекції.
До речі, до гінеколога боїться йти зовсім інша форумлянка, а не та, що хоче діток, якщо шо))). Бо тут уже почали засуджувати - діток хоче, до лікаря - ні.
Абсолютно не погоджуся! Так, діти-це щастя, це радість, сенс життя і т.д. Але відчуття абсолютного щастя-у нашій голові. Можна маючи все, чутися нещасним, а можна тішитися і радіти кожній дрібничці. Бути щасливим самому і дарувати радість іншим. Зовсім не в дітях чи їх відсутності проблема. Біда в зацикленості, у невмінні просто жити і насолоджуватися. Це я все вам пишу не риторично, а я к людина, котра пройшла досить довгу дорогу до народження дитини. Дитина приходить до кожної з нас тоді, коли ми до цього готові. Коли мій малюк питає,чому народився в нашій сім'ї, я відповідаю "бо ТИ вибрав нас з поміж багатьох інших сімей,сидячи на хмаринці"-"а чому я вибрав саме вас?"-"бо ми тебе щиро чекали,ми з татусем любили одне одного і дуже мріяли про маленьку хорошу лялюсю"-"значить, я не помилився!" Живіть так,щоб комусь теж захотілося вас вибрати
А когось навпаки до стоматолога не заженеш)Хоча я 2 рази на рік відвідую саме цих двох лікарів.От таке в мене правило)
Дорогі дівчатка! З сімейним досвідом чи без, з позитивним чи негативним, звертаюся до Вас із проханням: порадьте, будь ласка, як відновити хороші стосунки і зберегти сім"ю. Я вже колись писала тут, та ситуація на недовгий час покращувалась, але потім все знову мінялось в гіршу сторону. Тому трохи передісторії. Знались ми з чоловіком кілька років, та на той період часу у мене був кавалер, у нього час від часу якісь несерйозні стосунки. Спілкування було рідко, але дружнє, тепле. З кавалером я розійшлась, років 2 була сама. Потім ми з майбутнім чоловіком почали частіше спілкуватись, він проявляв увагу, турботу, дружню підтримку, допомогу, почав говорити, що любить, та все це було без приставань, якихось наполягань, не вимагав взаємності, просто дарував ніжність, тепло, радість... Було видно, що це все щиро, від душі. Я ж на той час поважала і відчувала до нього симпатію як до друга, але просила Бога, щоб допоміг полюбити його так само сильно. Хороше ставлення і мої молитви зробили своє - я полюбила його всім серцем, хоча й мала негативний досвід попередніх стосунків і довго не наважувалась впустити когось в свою душу. Мому щастю не було меж. Я купалась у його любові. Його ставлення до мене було надзвичайно трепетним. Я старалась відповідати йому взаємністю. Через кілька місяців почали жити разом. Удвох все робили, удвох проводили час, як кудись йшли, то разом. Звісно, виникали непорозуміння, але ми їх вирішували дружньо, полюбовно. Планували спільне майбутнє. Разом молились ввечері і дякували Богові, що з"єднав наші дороги. Він поїхав на заробітки, щоб заробити трохи грошей, бо планували купити квартиру, та тих що мали, не вистачало. За весь час, що був на заробітках - постійне спілкування смс протягом дня, по скайпу по 2-3 години ввечері/вночі після його і моєї роботи. Я на відстані відчувала надзвичайно потужну силу його любові, що мене дуже підтримувало, бо мала тут важку роботу. І підтримувала його, як могла, бо йому там було ой як несолодко. Тастарався для нас і я то цінувала. Нарешті дочекалась - приїхав! Раділа неймовірно. Та з того часу стосунки почали поволі холонути, псуватися. Думала - притирка, знову вчомось жити разом після розлуки. З пропозицією тягнув, хоча й жили разом (хоча поки був за кордоном, казав, що готуватись до одруження будемо відразу, як приїде). Купили квартиру. Через деякий час все-таки одружились. Та стосунки замість розвиватись - псуються. На жаль, з кожним днем... Ми стаємо чужими людьми, які живуть разом... Він може і нахамити, і крикнути, матюки в лексиконі стали нормою, допомагає щось робити вдома рідко, незважаючи чи працює, чи є вдома. Пропала ніжність, тепло, ласка. Дуже часто їздить до батьків або до інших родичів, а я сама. Спілкуємось дуже мало, якщо обидвоє вдома - то ввечері кількома фразами перекинемось, решта часу - телевізор, диван, інтернет, в мене домашня робота і деколи трохи інтернету. Якщо його немає (поїхав до батьків/родичів), то 5 хвилин ввечері по телефону і все. Колись - до заробітків і під час дужеее хотів дитя, це питання піднімалось по кілька разів вдень, тепер ця тема табу. Я відчуваю себе одинокою і не потрібною, немає відчуття сім"ї, немає допомоги, опори, підтримки, я не відчуваю, що я замужем, нема з ким поговорити, порадитись. Я потрібна лишень для того, щоб прибрати, попрати, приготувати їсти, зробити іншу домашню роботу, ну і вночі бути жінкою, хоча знову ж таки - без ласки і тепла... Розумію, що такми шляхом ми котимось у прірву. І то шаленними темпами. Мені від цього страшно. Я в розпачі. Дуже довго тримаю це в собі. Говорити з рідними чи друзями не хочеться, щоб не виносити сміття з хати, але вже шось помічають... Вибачте, що так багато і сумбурно написала, але в мене крик душі! Допоможіть, підкажіть, порадьте щось. Дуже хочу зберегти сім"ю, хочу діток. Дуже люблю свого чоловіка і не хочу його втрачати. Саме він своїм ставленням на початку переконав мене, що справжні чоловіки існують і вселив віру в любов. Можливо я щось роблю не так, що поміняти? Що зробити, щоб все було, як колись? Адже було! Отже можливо! Наперед вдячна всім, хто відгукнеться.
Для початку просто щиро поговоріть з ним про його відношення до вас, чи він кохає вас, розпитайте як він бачить ідеальні стосунки в сім'ї. Дуже важко щось радити коли бачиш лише одну сторону медалі, ми ж не знаємо що в нього на душі, можливо його теж багато чого не влаштовує.. А ще мені цікаво як він вам пояснює небажання мати дітей, ви одружені, квартира є, робота є, в чому проблема для нього? Адже люди одружуються заради того щоб народжувати дітей, а не щоб просто хтось комусь прислуговував все життя.. --- дописи об"єднано, Apr 2, 2016 --- А взагалі все те, що ви описали, це і є середньостатистичні стосунки чоловіка і жінки після енноі кількості прожитих разом років Чи ви сподівались що він все життя носитиме вас на руках і пилинки здуватиме? Так, всі б цього хотіли, але в реалі так майже не буває..
