Наші комплекси і як з ними боротися

Нещодавно в розмові з однією людиною зачепили тему комплексів. Замислилася, що й справді протягом життя обростаємо комплексами, деякі "отримуємо у спадок" (засвоюємо як модель поведінки). А як з ними боротися? Трошки почитала статті в неті (більшість з недолугим перекладом) і навіть наштовхнулася на думку, що насправді боротися і не варто. Начебто "виліковується" комплекс - втрачається індивідуальність. Для себе вирішила, що маю комплекси, які заважають жити і боротися з ними таки потрібно. От тільки чи реально їх позбутися в домашніх умовах? До спеціалістів, поки що, звернутися можливості немає. Для початку вирішила їх згадати та проаналізувати (напевно поступово буду згадувати і записувати в записник, вже потім аналізуватиму). А от що робити потім? Тривале самонавіювання?

 

Може варто з'ясувати причину, зрозуміти, чому цей комплекс у Вас присутній

 

Так і намагаюся їх проаналізувати. Про деякі комплекси знаю звідки "ноги ростуть" (з дитинства). Але от як викорінити, якщо нарощувала-плекала їх роками. Ще й не виходячи з середовища, яке їх підтримує.

 

А бувають люди без комплексів? То я, напевно... Ну хоч скажіть мені, як ті комплекси виглядають... Бо з теми і тему читаю: комплекси із дитинства... Які це?

 

До комплексів можна віднести будь-що, про що заморочується людина.
Людина без комплексів- це та, яка може виглядати яко бомж, жити яко бомж і т.д. і їй реально пофігу.
Такі люди є, я навіть бачила.
Та їх дійсно одиниці.
А так комусь все одно щось не нра і ми це змінюємо. А чому не нра? Бо ми звідкись взнали(отут і приходять думки про дитинство), що шойто з нами не так.
Банально- хтось знає, що він повний і тому вдягає одяг у обляпочку/чи навпаки вільний.
Або хтось кривий і носить вільні речі, щоб то так помітно не було.
Можна сказати, що це здоровий глузд.
Та це все із опери комплексів.
Інша справа- ЩО люди з ними роблять.

--- дописи об"єднано, 1 Лютий 2016 ---

А не забагато ви від себе хочете?

 

От, наприклад, у мене був комплекс, що мені не личить без чолки, бо у мене велике кругле обличчя. Через 20 з хвостиком, мені допомогли зрозуміти, що це повна дурість і без чолки мені навіть краще

 

Думаю бувають, при правильному вихованні. Чомусь вважаю, що батьки адекватно і усвідомлено виховують, а не зацьковують-закомплексовують, то вже в підлітковому і дорослому віці людина отримує своєрідний імунітет і обростати комплексами вже не буде. А ті що є, скерують в правильне русло. Можливо і помиляюся...

А от коли тобі самі ж батьки з дитинства втовкмачують, що потрібно бути розумною, а не красивою. Здогадайтеся, якою виросла.І наголошують, що ти товста, некрасива, в Оксанки-Іринки-Оленки все виходить краще і т.д. І викладачка з танців просить батьків забрати дитину, бо вона вайлувата, як ведмедик. І ніхто більше і не робить спроб скерувати того "ведмедика" в інше русло. І коли тобі сотні разів наголошують, що через певні проблеми з здоров'ям тобі не вдасться ні нормальну освіти здобути, ні кар'єру побудувати, ні за здорового чоловіка заміж вийти. Ні, спроби боротися і плисти проти течії були. Але оті комплекси направду заважали і заважають жити.

Можливо і забагато. Просто думаю, якби то позбутися і виробити своєрідний імунітет від оточення. Щоб вже не зважати на тих, хто повторно їх нав'язує.

 

Ну вас справді закомплексували. В мене такого не було. Здорова критика, справедлива похвала -- і доця без комплексів.(Довгий ніс -- не рахується)))

 

І в мене є комплекси (і не один) Я стараюся не думати про них. І ще я нікому ніколи не казала, що от в мене комплекс, бо в мене ...... таке то.

Отправлено с моего lenovo A820P через Tapatalk

 

О, в мене таке було. Правда, не просила забирати, бо це були обо'язкові уроки хореографії в школі, але на Новорічному святі, я і ще дві дівчинки не були сніжинками Я досі не розумію вчительку, невже ці три дівчини серед 20 дівчат, так би зіграли роль Я батькам навіть не розказувала

 

А може як розповісти -- то воно і комплексом бути перестане?

Типу: ліпший захист -- нападєніє

Ну що в нашому тілі є аж такого страшного, щоб життя собі псувати? Ну у всіх є 2 ноги, дві руки: когось товстіші, в когось волохатіші, в когось більше целюліту -- але ви ж такі не одні!

Я от вже пару місяців хожу в спортлайф в сауну. блін, які там є експонати -- із целюлітами, зайвими кг, розтяжками.... Але вони ходять із такою гордопіднятою головою, що навіть не думаєш на їхню неідеальну дупу звертати уваги, бо ж бачиш, що їм -- пофіг. У них стільки впевненості в очах, що розумієш, що ця жінка має щось більше, ніж целюлітну попу -- і від того вона стає ще цікавішою за дівчинку із підтягнутою фігурою. А є такі, які, видно, що комплексують... Згорбаться, в рушник закутаються, очі опустять -- то ні на них, ні на їхню дупу нема бажання дивитись

 

О, нє. Тоді ще більше буду комлексувати перед тою людиною

Отправлено с моего lenovo A820P через Tapatalk

 

Раніше теж намагалася не думати, не говорити. А виявилося, що певні комплекси все одно помічають.

Тому теж думаю

Але не просто розповісти - а побороти. З комплексами щодо зовнішності ще якось простіше: щось можна виправити (наприклад схуднути), щось сприймати як власну індивідуальність. А от з комплексом меншовартості і невпевненості в собі якось складніше...

 

Влюбіться в себе і все мине

 

я думаю, що справді найбільший комплекс, чи як узагальнюючий - це "що подумають люди?", "чи що скажуть люди?". і вже там поводитися якось не так, чи виглядати якось не так, чи робити шось не те ,залежить від того, хто нас оточує. якось в серіалі "Друзі" героїня Рейчел не хотіла бігати з Фібі, бо та смішно бігала. і на питання чого ж вона не бігає, відповіла, що люди дивляться, бо в людей є очі, а вона не хоче в їх очах виглядати смішною. і от в мене теж таке буває, що часто думаю, що можуть подумати про мене люди, будуть судити, обговорювати. От чоловік мій каже, що йому абсолютно все одно, що там бабки на лавочках будуть обговорювати. Я деколи теж так стараюся думати, але не завжди получається. Бо все ж таки живу серед людей ,а люди мають очі, і мають розум, тому можуть собі шось придумати Хоч мало би бути так, що ті, які розумні, не мали б нікого судити ,але що поробиш

 

Бачу забагато люди ставлять на батьків.
Ніхто не ідеальний.
А є такі дітки, на яких зопалу косо подивишся- і все, травма на пів життя.

Хтось тут писав за здорову критику- так от я вже писала, що такого поняття не існує. Критика- вона і в Африці критика. Яким би словом її не прикривали.

Ну і так, до слова- батьки не батьки, а школа(про садок- окрема тема) прививає такі купи всього, що психологам завжди буде чим займатись.

І автору теми- так, на замітку,- не судіть про людей по їхньому зовнішньому вигляду. Дуже часто ті, хто на вигляд такі всі у собі впевнені- теж мають купу комплексів. Просто маскують їх вдало.
Такі речі мало хто бачить, та воно є.

Успіхів Вам!

 

жити так, як вважаєш за потрібне, комфортно, чесно з собою. Любити себе і ще когось, бажано багатьох Тоді і питання про комплекси не постає.

 

Дуже часто жінка так і закопується- починає займатися всіма навколо аби себе і свій вн.голос не чути.
Ой- тема комплексів така велика, що під неї треба цілий форум, не те що гілочку.

 

Але людина в принципі заморочується, по суті своїй. Заморочуватись - значить жити, думати, рухатись, мінятись, адаптовуватись, ставити собі цілі, мати бажання, приймати рішення...все це можна відмахнути фразою "не заморочуйся!" Можна копатися, чи "заморочки" власні, авторські так сказать, чи мами з татом, чи вчительки, а чи сусідки під під'їздом. Не всі з них є шкідливими і поганими, не всі руйнівними, деякі навпаки, рушійними і прогресивними.

Не зовсім зрозуміло: малась на увазі матеріальна складова по-фігу, чи взагалі по-фігу? Якщо друге, то це деградація, хвороба, чи як...

Як тоді назвати, скажімо, заслужене відчуття власної незадоволенності собою, наприклад? Вважаєте, це нездорово?

 

Я збоченка, певно, бо я реально люблю конструктивну критику. Бо коли дуже захоплюся чимось можу упустити з виду якісь деталі, можу пропускати розділові знаки, чи забути про якийсь пункт замовлення і я реально вдячна якщо мені на це звернуть увагу, бо тоді я зможу виправити якісь дрібні огріхи в своїй роботі і вона стане кращою. Чи то комплекс відмінниці в мені говорить?
По темі - хто що там думає (особливо бабульки на лавках) - давно вже не парюся, хоч в дитинстві була досить таки закомплексованою дитиною (переживала з приводу вад зовнішності і того що не мала досить гарного одягу). Але як у 16 років пішла у вільне плавання - попустило. Навіть в студентські часи (тоді якраз починалася ера крутих телефонів) я спокійно ходила з такою собі цеглиною, а всі дивувалися як то я не стидаюся такий телефон з сумки діставати
Нє, ще не всі комплекси поборола остаточно - не вмію танцювати (і 8 років хореографії в школі не допомогли) - рухаюся як оловяний солдатик і того капець як стидаюся ... Чекаю кращих часів щоб записатися в яку школу танців, бо сама вдома з тим ради не дам. Перший весільний танець то було шось з чимось, бо муж танцює ще гірше за мене Ми правда тоді не дуже стидалися - нам було пофіг. Значить виходить не такий той комплекс у мене і сильний. Але як дивлюся весільне відео то виглядає той танець...Ех...