А варіант -- приготувати десерту стільки, щоб усі наїлись не розглядався?... Чи то принципово, щоб із чоловіком порівну було? Ну і коли я накладаю собі і чоловікові, то в нього на тарілці завжди більше. Бо він -- більший))), а мені менше треба. Ну і у випадку того десерту. Якщо його справді мало було і він вам так був потрібен, то у нас із чоловіком так: якщо щось мені дуже смакує, то це їм я. Йому не принципово що їсти. Він і хліб з варенням на десерт може з"їсти
Тут же справа не в десерті, а в відношенні мами "Все найкраще чоловіку". Здогадуюсь, що якщо в холодильнику буде остання відбивна, то мама не розділить на всіх, а швидше віддасть її чоловіку чи зятю, а дочка і листочком салату переб"ється.
Це як про мою маму.... Як народила першу донечку кожен день приходила, купала(хоч ми про це не просили і хотіли самі купати, але попробуй запереч - то ж кінець світу). Як родила другу - майже не приходить, бо я її оразила, колись сказавши що ми і самі вмозі дитину покупати, то вона вирішила взагалі не приходити. А на хрестини до старшої напросила 50 чоловік(бо внас велика родина), до молодшої - кажу: тільки батьки, дідусі, бабусі, і хресні, а вона мені каже а твої хресні, то ж не пасує, вони ж тебе хрестили, а їй кажу ну то вони і в мене на весіллі були і на перших хрестинах, на ці - просити не будемо (без того чоловік 20 назбирувалось)......... мама: " ну то може ї мене не треба, як хресної мами нетреба. Нє ну нормально((((((((( , довго зі мною не говорила, незнаю яким чуном на хрестини всетаки прийшла, але свекрусі на хрестинах розказала шо я така погана, бо своїх хресних не запросила(а то нічого шо в чоловіка тоже є хресні про яких вона навіть не згадала говорячи з його мамою).
Мені здається то таке ще совкове. Коли нічого не було. А як щось смачненьке з'являлось в хаті, його завжди було мало, то ясне діло, що давали дітям. Ну або ще чоловікам. Бо розприділяла жінка, розприділяла тим, кого любить. Ну а себе любити було не прийнято. Печально то все. Але ви все зробили правильно я колись читала статтю стосовно того. Що якраз потрібно не все смачніше, краще і більше класти чоловіку чи дітям. А рівні порції всім. То я частково з тим не згідна, бо я наприклад, не осилю такої порції, як їсть мій чоловік. Але в загальному думка правильна. Дітей наприклад це вчить ділитись, зважати на те, що хтось теж має потреби і бажання. А то батькам (мамі) спочатку нічого не треба, нічого не хоче, все дітям, все для чоловіка, а потім ображаються, що їх не цінують, їх не люблять і.т.д.
А не можна їсти всім стільки, скільки хочеться і потребується, в межах розумного? То ж не чорну ікру ділять... А як нема на всіх, то краще докупити, чи як.
Можна і навіть треба. Але тут власне мова йде про те, що не треба себе кроїти в угоду чоловіку і дітям
А потім вже і не пропонують.... Ми малого вчимо всім ділитись. Як їсть мандаринку, то татові і мамі хоч по дольці, цукерку їсть, то мусить поділитись з татом, а тато вчить пригостити маму. Хай вчиться змалечку...
Звісно, кожна мама все віддасть дітям, моя мама й досі каже що "не хоче", якщо бачить мій намір зїсти щось, і так радіє коли я їм, хоч я на апетит не жаліюсь)) Але чоловік, як на мене - то з іншої опери
ще раз про хрестини. Вчора похрестили нашого синочка Миколку. Мама до того наїджала на мене щоб ми не вели дитину до церкви, бо ж то мороз сильний, казала щоб ми привезли священника додому. А в нас так не положено, це не совок, що нас тоді малих хрестили по чужих хатах. Я коректно пояснила мамі що ми зробим все так, що буде добре. Ми закутали дитину, під"їхали до церкви під браму, зайшли до церкви. А в кафе дитина була постійно на руках біля циці, так що не замерз. Можливо мама ще із-за того не хотіла їхати бо я її не послухала - незнаю. Але я на неї вже зла не тримаю, розмовляю нормально, ніби нічого і не відбувалось. А то що мама не їде там до мене допомагати чи шось таке, то воно і на краще, бо я не потребую нічиєї допомоги.
В мене теж така сама баба була. Тільки в нас було "якби не мама, то ви сі всі би пообс.....рали" їх клонували за часів СРСР, чи що? ))
Життя в них таке було. Чоловіків нормальних не було, тому з тими , що були носились, як з писаною торбою. І себе не цінували. Добре, що ми живемо в інших обставинах і бачимо приклад як не треба.
Я думаю, що то ще з більш давніх часів пішло... Патріархат, вождь племені має право на найбільший шмат мамонту, ну бо він його забив
Ніколи не писала про свої стосунки з мамою, але сьогодні вона мене просто довела і в мене вже опускаються руки. Я вже вичерпала всі свої аргументи, мені набридло щось пояснювати, доказувати і я не можу знайти спільної мови. Все через моє довге ГВ, мама бачить у ньому всі проблеми малої - погано їсть, погано ходить в туалет, не хоче з нею залишатись, агресивна до неї і навіть те, що дитина сама себе не вміє зайняти. Все б нічого, я вже до цього звикла, але сьогодні вона сказала, що я своєю цицею роблю дитину інвалідом і неадекватом і що їй зі сторони краще видно. Це вже край, я не можу з нею спілкуватись, не можу і не хочу виправдовуватись. На душі недобре і я не знаю, що мені робити.
Може як раз не треба пояснювати? Прийміть і змиріться з тим, що Ваша мама така і так вважає. Прийміть, як Вам би хотілось, щоби вона прийняла Вас, незважаючи на те, що тримається інших переконань. Тобто для блага своїх нервів відмовтесь від ідеї, що мама має вважати так само, як і Ви. Дайте також їй право висловлювати свою думку, критику, навіть у такій різкій формі. Навчіться спокійно і навіть з гумором сприймати будь-які її слова. Якщо не получається зв один день абстрагуватись, то почніть з фраз до мами: "Мені неприємно, коли ти так говориш...", "Я дуже прошу тебе так більше ніколи не говорити, бо мене це ображає..." Це щоб зупинити її, потім вийдіть з кімнати і пропрацюйте свої емоції. Коли заспокоєтесь, можете поговорити з нею і пояснити, що Ваше рішення таке і Ви не змінете його, хоча поважаєте її думку, тому надалі дуже просили б більше цю тему не піднімати. ПС. В мене дуже схожа ситуація, потроху даю собі з тим раду, жартую до мами, що буду до школи годувати, хай змиряється. Спочатку вона ображалась, а тепер перестала, бо побачила, що мене тими штуками не проймеш. Удачі! ПС. Ще звертайтеся до Бога за порадою і підтримкою. В Біблії сказано, що ми завжди маємо шанобливо ставитись до батьків...
І я сюди. Наші з мамою стосунки зазвичай нейтраліні - і не дружні і не ворожі, але от днями мала я до неї прохання а вона навіть подумати над його виконанням не захотіла. Одразу уточню - я не вважаю що мама повинна щось робити, це було саме прохання. Думала я спробувати вийти на роботу на скорочений день (з шефом ще толком не обговорювала, хотіла спочатку з мамою домовитися), але так як Влад ходить в садок тиждень через тиждень бо часто зараз хворіє (а на такий графік роботи жоден роботодавець не погодиться) то я попросила маму чи не могла б вона наприклад 2 рази в місяць приїжджати до нас дні на 3 (не в "гостру" фазу хвороби - перші дні 2 я б сиділа з Владом вдома, а саме на ті 3-4 дні коли дитина вже одужує але ще соплива). Мама зараз не працює - сидить вдома, має пенсію (по стану здоров"я ендокринологія а не по віку), живе за 2,5 год їзди від Львова. І якось мені тааак образливо стало що вона навіть подумати над тим серйозно не захотіла, одразу сказала :"ні я не буду, немає чого тобі на роботу виходити і хто мені вазони вдома поливати буде?" Я їй пояснюю, що нам зараз дуже портібні гроші - не справляємося ми за чоловікову зп, а вона мені "ну от ти ж там мала якісь хобі - то заробляй ними, там тобі в гороскопі писали" хоч прекрасно знає як я ставлюся до отих вічних її посилань на якісь дурнуваті гороскопи". Я спокійно пояснюю що зараз не час для того, мені зараз дуже потрібен хоч якийсь стабільний дохід, поки нас не прогнали з цієї орендованої квартири, прошу допомогти... Та, може, мене і взагалі не захочуть взяти зараз на роботу, я ж хотіла для початку заручитися її підтримкою і згодою, а вона навіть слухати мене не стала і жодних аргументів при тому... . Я не вважаю що бабусі мають кинути роботу і няньчити внуків, і я ж не прошу в неї грошей чи не завожу малого до неї на півроку... Просто приїхати кілька разів до нас на пару днів... Чи то я багато хочу?
ну, дивіться. мама могла погодитись Вам допомогти одразу (і виходячи з обставин, згода була б логічною і очікуваною), а могла не погодитись, що і зробила. Формально, все нейтрально. Але я дуже розумію, що саме підхарює. Чого варті самі лише вазони і гороскоп з іншого боку, може і не погано, що вона відверто не погодилась. Куди гірше, коли "допомогти" погоджуються, а в процесі виникає стільки всіляких умов і нюансів, що вже за голову хапаєшся від тої допомоги.
Угу. Просто вчергове переконуюся що розраховувати можу лише на себе. Приємно, звісно, коли несподівано від когось приходить підтримка, але очікувати її все ж не варто... А, ну і ще мама переживає як то вона буде 3 дні жити з зятем в одній хаті. Я їй кажу що у мене муж раніше 22 додому не приходить - вона його і бачити не буде... Ну але як вже є, поплакалася я тут трохи і досить Ги-ги, то мама ще не подумала про те, що якщо у нас раптом зовсім-зовсім погано все буде у Львові і ми не дамо таки собі раду, то усі разом приїдемо якраз до неї жити (ну бо то ж, як не крути, і моя квартира)
Рідко коли обговорюю свої стосунки з мамою. Але одна фраза перевернула наші стосунки... Влітку ми з чоловіком почали планувати другу вагітність. Виявили в процесі мені ендометріоїдну кисту, і повідомили, що вона може перешкоджати процесу запліднення. Я дуже засмутилася і якось в розмові вилила мамі душу. Мамина реакція мене вбила: "Плануєте вагітність? Ти добре подумала? Чи не думала? НЕ ТРЕБА ВАМ ДРУГОЇ ДИТИНИ. То ж дітей треба забезпечувати, а ти от шубу хочеш, а не можеш собі купити". До слова, батьки фінансово нам не допомагають, всім необхідним ми і син забезпечені (включаючи додаткові заняття англ. мовою та карате з усіма здачами на пояси і змагання). Проте моя мама все-одно вважає нас "не зовсім забезпеченими", бо я не маю власного авто і шуби, для прикладу. До чого я веду. Оті слова "не треба вам другої дитини" засіли у мене в голові. І от коли я завагітніла, але, на жаль, невдало, ці слова виявилися для мене пророчими. Так і чую їх постійно у себе в голові. І боюся їх. Хочу забути, пробачити, не виходить. Молилася, щоб мене це відпустило... І найгірше, що не можу з мамою вже бути такою, як раніше.