У нас ще немає. Лише 16. Зараз чергова партія "глюків" почалася - чи то зуби (але попередні без особливих псіхів лізли наче...), чи то яка чергова криза - ходить ричить не своїм голосом і реве коли хтось не читає його думки і робить не точно так як Влад сподівався При чому малий явно сам від себе в шоці бо істерики - то не про нього, він зазвичай свого добивається торгуючись як старий єврей
Оу, в нас такі зараз цирки - навіть по голові себе сама б*є... Хто бачить Аню раз на указ - не вірить. Ніби спокійна дитина. Але "криза 3" і всій красі...
В нас рамки були влітку, коли вона починала просити цицю в магазині чи просто посеред вулиці ( обставини такі, що не змогла б годувати), то і зараз вона це розуміє. Я, напевно, лінива мама, але мені деколи легше дати цицю на 2 хв, ніж відволікати бавленням. Вона дуже активна і бавлення перетворюється на перевертання хати ( я завжди дивуюсь, як дівчата розказують про читання книжечок разом - в нас це закінчується викиданням книжки, коли заважаю їй самій розглядати). Легше дати цицю і вона далі піде спокійно бавитись. Ну, і вік має велике значення, це правда. Бо, відносини мама-циця-дитина набагато змінились в порівнянні з тим, що було в рік.
В нас десь 2 міс тому було гарчання на всіх і вся. Навіть бавилась і гарчала сама до себе) Пройшло, нащастя, бо виглядало жахливо!
А в мене Аня чомусь не розуміє "цицю на 2-3 хв". Ото хіба вночі, і якщо "вже нема водички"... А то, можливо, і я б не обмежувала... От зараз хворіла, то з циці не злазила! Взагалі. На горщик - і знову циця
Мені пощастило, бо моя дитина без проблем залишається з татом. І коли тато вдома, то надає перевагу бавитись з ним, ніж зі мною. За винятком, якщо я пропоную мені помогти на кухні.
@Almariel ну я їй папа завжди кажу і ще цьомаю, але не коло дверей, а у вітальні , де вона бавиться, тобто не роблю з того гранду, що от я йду. Біля дверей то надто боляче для мене і важче для неї..
В нас теж з татом веселіше))) бере його за руку й веде гратися))) Чоловік завжди виганяє мене з хати хоч раз в місяць на дівішнік ( і манікюр )))) а ще дуже повезло з бабусею і дідусем, які також відпускають нас на побачення)) рахую, що мама повинна мати час і для дитини, і для себе, і для чоловіка!
а як реагує на діток, особливо старших від себе? мій в рік-півтора боявся ровесників, точніше їх некоординованих рухів, а от старших більше шанував, згодом зі всіма дітками полюбив проводити час, а особливо зі старшими, типу від 4 до 10 то часами і мами не треба було, ну але то все вже дійсно від півтора року а отак дома то і зараз 2,5 то льотає за мною, трошки тато зацікавить, то ненадовго, про інших мовчу, а от коли діти є, юхуу)) тобто я вдома на більше і не надіюся, а от коли якісь поїздки гуляння враження то десь з півтора пробували розлучатись більше як на 2 години, до того ніяк, хоча є діти які вже в 9-12 місяців маму пускають відлучитися
Ми не часто буваємо в компанії дітей ( в нас нема майданчиків), але, з дітками, ніби, йде нормально на контакт. Так, зі старшими бавиться краще, ніж з однолітками. Але, найкраще йде на контакт з незнайомими дорослими, але в себе вдома ( в нас дуже часто бувають чужі люди) і при моїй присутності.
Така хороша стаття! Хоч вона англійською, не можу не поділитись. Для мене цей метод 100% працює What Happened When I Stopped Asking My Husband for "Help"
Тут написано, про довіру до чоловіка, з яким ви вирішили народити дітей. Якщо жінці треба йти кудись, вона каже, я йду туди. І все. Не треба готувати пояснювати: там дитячий одяг, там обід, зроби те і те. Просто йти по справах і не переживати, шо світ завалиться, поки ваш чоловік з дітьми, чи не почуватись винною, що не прибрали, не залишили обіду, ще чогось не зробили до відходу. Чоловік справиться. Адже відповідальність за дітей лежить не лише на жінці. Ще деякі нюанси описані, які лінь переказувати, бо вже дуже хочу спати. Але загальне враження від статті - прямо в точку!
це точно він справиться, зробивши все інакше, ніж робимо ми. Але він не дитина і не має слухатись дружину, як дитина маму! Отже, має повне право на свої рішення і своє бачення.
і в нас те саме. істерить, реве, нервується... в мене самої скоро криза від тих рьовів почнеться. і по темі. часу на себе в мене зараз нема не вишивала вже 2.5місяця, в перукарню ще досі збираюся , а планувала до НР, мрію про ванну в спокої і тиші... --- дописи об"єднано, Jan 16, 2016 --- з однією дитиною для мене була дійсно декретна відпустка не ідеально звичайно, але нормально, з двома зараз реально важко. так, вже трохи легше, ніж місяць тому, але ще важковірю, що скоро ще попустить
Я якась дурна трохи) минулої суботи чоловік забрав малу гуляти щоб я трохи побула сама. Коли вони вернулись, муж спитав: "ну як, відпочила?". "Ага.." - відповіла я, домиваючи підлогу на коридорі і думаючи чи все встигла зробити.. . Надіслано від мого LG-D410, використовуючи Tapatalk
написала свій досвід і те, як рекомендують в Німеччині. така ж думка написана в теорії прив’язаності. --- дописи об"єднано, Jan 16, 2016 --- мені на початках не було важко (після того, як шви зажили), але було важко морально. старша зносила дах зі своїми ревнощами. реально стало легше, коли її попустило трохи. тобто ревність залишилась, але тепер вони можуть трохи погратися разом. іноді кажу "загадочним" голосом, щоб старша пішла показала щось молодшій і це працює. я іноді маю спокій для себе, маючи при цьому двох дітей в хаті. вишиваю або працюю або проводимо час з чоловіком (якщо він вдома), коли вкладаю їх двох спати ввечері - найпізніше в 21.00 я вже вільна. тому дуже рекомендую мамам з двома і більше дітьми зробити такий режим. бо з однієї дитиною то не так і важливо, а от з двома - просто необхідно.
я часто маю спокій для себе, маючи при тому трьох дітей в хаті --- дописи об"єднано, Jan 16, 2016 --- мій чоловік сказав, що якщо я буду такими дурницями займатись на самоті, то більше не візьме дітей гуляти інша річ, коли в мене є якась така робота, що я спеціально прошу його забрати дітей трохи надвір. Але то дуже рідко буває.
Я вважаю, що жінка-мама не те що "мае право", а мусить мати час на себе! Бо це необхідно, бо стаючи мамою, вона не перестае бути Жінкою. Інша річ, що далеко не завжди обставини дозволяють цей час виділити. А одноманітні будні і неможливість "вибратися" хоч іноді кудись без дитини (з подругами на каву, до перукаря, манікюр, чи з чоловіком десь на "романтичний вечір") на мене іноді аж депресію наганяе і до сліз доводить. Бо якшо щаслива мама, то щасливе і дитя! Тому іноді дійсно необхідно "переключитися". Перші місяці як я стала мамою весь світ став для мене оцим милим 3-кілограмовим малятком, не хотілося нікого і нічого, а лише насолоджуватися кожною секундою материнства. Але зараз вже відчуваю, що брак спілкування, одноманітна буденність таки пригнічують. Добре, що чоловік підтримуе, от минулоі неділі пішла з подругами в сауну. Здавалося б ну що такого? Але це чи не перша "вилазка" за півтора роки!!! Купа позитиву за дві години))) Завтра зранку планую з подругою в спортзал, а синуля з татком) Шкода тільки, що робота нашого татка не дозволяе такі "вилазки" робити частіше... PS. Зранку з малим гуляла на майданчику. Йде жіночка (свекруха знайомоі) з внучкою, а та реве - сльозами обливаеться - до мами хоче. Вона іі вмовляе і так і сяк, і іграшки, і качелі, мала всеодно плаче і додому топае. От та жінка і каже: "Бідолашна твоя мама, цілими днями з тобою крутиться, а ій би хоч на манікюр (!!!) піти..." Я аж рот роззявила...ото свекруха! Респект!:D:D
