В нас проблема в "заходженнях" - вона реве, синіє, не дихає, падає в обморок. Її через то всі тупо бояться, погоджуються бути з нею тільки при моїй присутності вдома. А вдома моя, як Ваша, обійде всю хату і мене знайде))) То ще і мій внутрішній страх її залишити. Не боюсь хіба з чоловіком, але він має страх до малої((((
Віруся віднедавна теж адекватно реагує і просить щось їй купити (раз я вже йду ) Нещодавно, правда, я дала маху - поїхала проводжати сестру на вокзал. Мене не було до 2 годин, але в пізній час. І Вірусик сильно кричав, бив тата, і вимагав... цукерки (для моральної компенсації). Коли я повернулась, то миколайська заначка була вскрита і знищена, а заплаканий шоколадний Мурах ще довго зі мною сварився. Загалом, в пізній час лишати її ще не можна. Мої діти мають режим дня. Менші сплять одночасно. Тому у вихідний бувало так, що йти ніде не збираємось, Дмитрик зайнятий своїми справами (лєго, кросворди тощо), малявки сплять, а чоловік дуже навіть не проти посидіти з ноутом. В якийсь момент я зрозуміла, що якщо я не сплю в цей час і не маю нагальних домашніх справ, - то я в цей час просто зайва у хаті. Тож часом ходила десь сама Отак буває - життя виганяє з хати по нові враження
емм... але ж можна 40 хвилин-1 годину погратися з нею так, щоб вона не заходилась? (ясно, що це треба мати бажання) якось моя Аня зі свекрухою, або мамою проводить час так, що плакати їй нема чого і так, можете кидати тапками, але нічого страшного не бачу в тому, що бабусі не займатимуться вихованням, а просто розважатимуть дитину тих кілька годин, які потрібні мамі, щоб відновити сили
Вона може тупо перечіпитись об щось, впасти і зайтись(((( Але, так, погоджуюсь, що то треба мати бажання зайняти дитину. Ну і дитина повинна хотіти йти на контакт, бо, деколи, бався з нею, придумуй щось - як об стіну горохом, хоче до мене і все. Я так надіюсь, що з віком ( ну хоч до 2-х років) бажання гратись з іншими, крім мене, людьми в малої з'явиться. Бо, десь останній тиждень, я, навіть, в душ можу сама сходити)
Можливо, такий період просто, що от саме зараз Ви їй дуууже треба. о, це - розкіш замикаєте двері? я, якщо є хтось вдома, замикаю (інакше - відчиняє двері)
Вона дууже цицяна дитина і зуби важко лізуть і ще багато факторів) Але, переживемо) Коли самі, то лишаю двері і вона приходить. Зараз є свекруха, а перед тим був 2 міс чоловік, то деколи лишається з ними. Якщо двері закриті на ключ ( просто закриті відкриває сама), то стукає, а потім починає ридати...
Я пробувала замикати - буде стояти під дверима і заходиьись. Ні брата їй не треба, ні тата. Роман однозначно в такому віці мені більше волі давав. Правда бачу тенденцію до полегшення.
Ага-ага) і тільки побачить, що там сиджу - либа від вуха до вуха і лізе до циці. Типу - "ну, чого, мама, будеш дарма сидіти?".
якось я туалет не сприймаю як зону комфорту а от 20 хв. у душі - то моє, і нікому не віддам було, що милась під Анін плач... і я - не мачуха, просто мені тоді були треба ті 20 хв.
В мене час на себе появляється так: Щосуботи чоловік проводить години дві з малим, з 2 років, я їх двох так навчила. Тато має проводити час з сином на одинці. В мене є година часу зранку, я встаю швидше за всіх і чай, книга, процедурки краси- то в мене вже "рутинка". Сніданок готую разом з малим. Якщо втомилася за день, бо малий буває ні на хвильку не відходить, то довіряю чоловіку позбирати з малим іграшки і вкласти його спати. Ми живемо лише втрьох, тому варіантів небагато) Як вже приїде якась бабуся, то я з чоловіком обов'язково проводимо час удвох поза домом Надіслано від мого Lenovo A2010-a, використовуючи Tapatalk
після 2 років я їй поставила обмеження щодо циці вдень, стало легше але то - наш із нею шлях, нікого не агітую коли дитина хвора - має цицю необмежено, але коли здорова - вибач, вдень циця спить
У вас ще вік зараз такий. В 1,5 роки у них у всіх, здається, якась криза і раптово стають мамині-мамині (Влад в 1 рік був значно поступливіший і толерантніший до різних няньок як в 1,5 але у нас і няньки (бабусі-дідусі) з"являютьс раз в пятілєтку коли ми до них в гості їдемо), але дійсно, ближче до 2 років стане легше І раз пішла така тема, то в туалет ходжу сама поки Влад бавиться в кімнаті, але двері не закриваю на ключ бо може іноді прийти перевірити де я поділася і побігти назад гратися.
Я налаштовуюсь на самовідлучення, тому на це уваги не звертаю)) Зате, маю купу "співчуваючих" на тему - "бідна, ти, без вільного часу" і "ти її ніколи не відлучиш"))))
Ви - молодець, так і треба Але все ж, рамки повинні бути Порівнюючи дні, коли малА висить на циці, і дні, коли циці "сплять" - то 2-ий варіант значно більш насичений іграми/читанням/обнімашками. У першому варіанті мама - не мама, а носій циць. Мені особисто бракує всього іншого, тому - так, як є. Ваша доця - менша, тому це - взагалі не порада, а так - думки
Вітторіє, так не робіть. Давайте папа. Якщо плаче не більше 1-5 хв і бабуся може заспокоїти, то все нормально. Це нормально, що дитя не хоче, щоб мама йшла. Інакше втрачається довіра, мама зникає несподівано, нема ритуалу прощання і дитина не може передбачити, коли мама піде. Розказуєте дитині, що вона залишається з бабусею, буде робити те і те, а потім після сну/обіду/прогулянки мама обов'язково прийде.
В нас була дуууууже виражена "криза 1 року життя", проявлялось не тільки тим, що я повинна бути постійно, а й циця ледь не нон-стоп і носіння на руках ( ага, 15 кілограмчиків). Це десь з 12 міс почалось і зараз помааааалу слабне. Ну, і все пов'язане зі самопочуттям дитини - коли виражений "період зубів", вона просто неконтрольована. Доречі, коли вилізли всі зуби в дитини, ви помітили зміни у поведінці мама-дитина? Вони стають самостійнішими? Бо, я маю велику надію, що останні 4 зуба покращать ситуацію.
я теж нам лишилося 2 зуби --- дописи об"єднано, Jan 15, 2016 --- Вибачте, але не погоджуся. Моїй абсолютно вистачало, коли моя мама пояснювала, куди я пішла, і що я повернусь. Коли особисто я оголошувала, що я йду, і буду - після обіду (приміром), то Аня могла підходити у пошуках мене до дверей кожні 10 хвилин. Якийсь не той був рівень сприйняття.
