Напевно Ви мене не правильно зрозуміли. Звичайно, народження дитини - це ріст і розвиток сім'ї, і відчуття себе не просто парою, а й батьками спільного дитя - це все поглиблює стосунки, додає нових граней, якщо пара в такому руслі власне розвивається і зріє разом з новим статусом. Але початок батьківства є стресовим, і більшість пар переживають "шторм", просто тому, що фізично втомлені, невиспані, не чекали, що дитина забирає весь час і сили, не лишаючи його одне на одного, як до того було звично, фокус жінки різко помінявся, треба час, щоб адаптуватись в ролі мами і "згадати" про роль дружини, і не всі чоловіки це приймають з розумінням, додайте сюди можливу післяродову депресію, шоденну одноманітність, а ще постає мільйон спірних питань щодо виховання дитини... Це, доречі, визнаний науковими дослідженнями факт. Звісно, пари з міцним зв'язком мають більше шансів повернути собі гармонію і утвердити свої стосунки вже на новому рівні. Тому і говоримо про те підгрунття, яке має бути при плануванні дитини. Просто твердження, що дитина покращить стосунки - ну хіба, якщо першопричина незадоволенності у пари - бездітність, то може єдиний варіант покращення. А так, тим більше, якщо дитину хоче один з подружжя, то на покращення взаємин з чоловіком від факту народження маля сподіватись утопічно.
я би сказала так: народження дитини- це лакмусовий папірець того,що відбувається в сім ї. Навіть якщо "про око" там до появи малюка все було зашибісь. Дитинка , крім того,є хорошим каталізатором у розвитку або припиненні стосунків. Ще ні одна дитина не врятувала ті стосунки, де їх, по суті, вже давно не було.
усьо. мені треба скора поміч, є ймовірність що переб"ю всю посуду за наступний місяць. чи то затяжна криза 3 років, чи то в мене криша єдєт нєспєша, але попереду не дуже легкий рік, а я вже тримати себе в руках не можу. варіант - сприймати чоловіка як дощ - що є то є - не підходить, ібо на мене тоді скидують вагон роботи. я не хочу худнути до 45 кг знов!
Це точно,тим більше не в теперішній час.Колись в часи наших бітьків,дитина бути стимулом і причиною того,щоб стерпіти і зберегти сім'ю,але не зараз...
у кожної жінки свій вагон роботи. а по-простому - не можеш/не хочеш заплатити комусь іншому - робиш сам.
Вас важко зрозуміти просто. Який вагон, хто на вас його скине, чого худнути... Надіслано від мого Lenovo A2010-a, використовуючи Tapatalk
мені теж важко зрозуміти куди рухатися. робота мене не лякає, це не те, чого треба чіпатися. а от без підтримки чоловіка будь-що перетворюється у вагон а то і 2, тому і худну. вже набридло відбиватися все від нових і нових завдань, які з величезною полгекістю скидують на мене тільки б не виходити з зони комфорту, бо він вже постарався раз - і цього має вистачити на все життя - від сина до крана на кухні.
Хто везе - на тому їдуть(((((((( Розставте пріоритети - без чого саме ви (ну і син) можете обійтись, те і не робіть. А якщо чоловік скидає на вас свою роботу, а не зробити не виходить, подумайте, чи цей чоловік вартий вас. Якщо вже доводиться все самій, то на холеру він в хаті? заради самого факту наявності?
@sonyachne divcha отут Второй ребенок. А если муж против? ще почитайте про народження другої дитини. Все-таки це не виршує проблем між самим подружжям. Якщо справді з чоловіком планували другу вагітність, то спочатку домовтесь, примиріться нормально а тоді народжуйте, в іншому випадку нема гарантій що щось покращиться, а от вам як мамі буде важко. Але не факт, що чоловік задля дитини захоче змінювати своє життя, тому то все непросто. Хіба поступово "перепрограмовувати" якось його, але то треба вміти так хіба непомітно якось
А якщо @sonyachne divcha просто-напросто перфекціоністка? А якщо Їй потрібно когось повчати? А якщо вона хоче просто піклуватись і "вилити " свою материнську любов? А якщо це дитя має врятувати світ від раку(чи чогось іншого) ? А ми тут- "ні-ні, навіть не думай, бо все буде лиш гірше, бо так підказує здоровий глузд, чиясь практика, чиясь стаття, чиєсь повчання..." Ми ніколи не знаєм як буде! Хоч тішимо себе думками про власний, чи чужий досвід. Дівчина відчуває бажання стати мамою і пише про це... А ми тут їй "страшилки" пишемо. Щоб потім, як вона прийде жалітись, як і кожна з нас, ми мали право повісти :" а виш, а ми ті казалиии"... Сестра моєї коліжанки говорить "що одну дитину ми народжуємо для себе, а от другу! тре мати кому народити". Колись я цього не розуміла, бо значно молодша неї, але тепер, я вже доросла до цього.
А я, здається, розумію добре. Справа в тому, що в мене теж любитель все поскидати, але що поробиш - не все вдається )). А те, що він таки бере на себе - то не буденна справа, а його велика заслуга і чеснота, не менше, ще й привід мені вичитати, що я от бульбу не копала, а як забути на балконі, щоб підмерзла - то забула, на другий раз сама буду копати. Але принаймні далі словесних вправ діло не йде. Хоча ремонт нас мало не "розвів". Надя, займайтеся конче необхідним для себе і дитини. Ви зараз дуже гарно виглядаєте, і не треба вам повертатися в минулорічні 45, бо то нездорово - так себе заганяти. Ви заміжня жінка. У вас є чоловік. Я розумію, що на жінці все в хаті тримається, але шануйтеся трохи, не можна брати на себе все й одразу. Поговоріть з ним лагідно, що ви втомилися бути і швець і жнець, і на дуді грець одночасно. Що він міг би хоча б ті "чоловічі" питання на себе взяти. Що, умовно кажучи, жінці не обов"язково знати, чим шуруп відрізняється від болта (утрирую). Не зовсім погоджуюсь. То залежить від жінки. Знаю приклади, коли жінки гарненько і без особливих видимих страждань тягнули на собі і більше дітей, і файну господарку, і т.д, а чоловік при тому - ні риба, ні м"ясо. Але мене це правило стосується 100%. Поки не переконалася, що з ним таки реально можна ще раз, сама думка про вагітність вводила в паніку.
поки оце гарне все буде...хто банально буде гроші на все приносити, і то так щоб не думати кожного разу, де то взяти гроші? просто не пам*ятаю, хто точно писав(чи Сонячне Дитя), що вона в основному заробляє гроші...
@nibysh , спасибі Вам за підтримку і розуміння. Так, @Isa , зараз я основний, що називається годувальник сім*ї, а чоловік не сильно спішить на роботу перебивається підробітками. Я, на щастя чи на жаль, вже давно зняла рожеві окуляри. Можливо ще не до кінця розумію усі зміни, які відбуваються у сім*ї з появою дитини, але я, однозначно, готова до цього, з чи без підтримки чоловіка. думаю, більшість жінок з появою малятка знаходять вихід із будь-яких ситуацій.
У нас було щось віддалено схоже - до народження Влада мої заробітки були знааачно стабільнішими за чоловікові. Тепер, через 2 роки муж дійсно дуже змінився - він розуміє що немає на кого розраховувати окрім себе, так ще не все ідеально, так - важко, навіть дуже важко (бо не маємо у Львові ні бабусь, ні родичів), але я ані трохи не шкодую що 3 роки тому вирішила "стрибнути в омут з головою" і сказала "будь що буде - вагітніємо" Тут писали про "зону комфорту" - так от чоловік у будь-якому разі після народження дититни її втратить хоч трохи (особливо на початку) - менше уваги, менше сексу, менше сну, менше вишуканих страв на вечерю... і так, менше грошей. Знааачно менше... Я теж не схильна до того щоб радити вирішення сімейних проблем методом народження дитини, але тут підтримаю думку @nibysh . @sonyachne divcha , просто знайте, що іноді саме отака стресова ситуація коли нікуди відступати несподівано надає чоловікам натхнення до пошуку шляхів заробітку Це не вирішить проблем (особливо проблем взаєморозуміння і комунікації - от їх якраз стане ще більше і доведеться вчитися говорити і домовлятися), але справді допоможе Вашому чоловіку подивитися на життя з іншого ракурсу. Головне тут, як не дивно, - щоб батьки відчутно не допомагали вам фінансово наші просто не мали такої можливості. Якщо квартира ваша, а не орендована бо оренда житла то просто бездонна яма і мій особистий найбільший "хворий мозоль" - "дерзайте"! Грошима на памперси і найнеобхідніше держава на перший час вас забезпечить , а от на ковбаску з маслом доведеться мужу заробити - тут уже проявиться його суть - якщо не геть "гнилий" і якщо Ви знайдете в собі сили не "пиляти" його, а справді підтримати - то цілком може бути що такий стрес піде йому і вашій сім"ї вцілому лише на користь
Я була в декреті 5 років , а чоловік навіть не думав щось шукати краще в плані заробітку, зате мені нічого не купував ні з одягу, гроші які приносив, мені давав і казав роби так щоб вистачило на все, а як це - я не знала. Коли казала, що мені щось треба, то казав підеш на роботу купиш собі. Добре що хоч дитячі гроші давали. Тобто діти його не простимулювали до кращих заробітків, абсолютно, він ще й ображається коли кажуть що повинен їх забезпечити.
@Leila , я не кажу що то універсальний рецепт, але процитую сама себе Бо для мене це дивно, коли доросла, свідома людина А як він думав коли ви планували дітей - що вони з пелюшок підуть на завод працювати і будуть самі себе забезпечувати? Чи що Ви з пологового прямо з дитиною під пахвою повернетеся на роботу? Ну і я іноді коли злюся теж можу собі думати - що от мій чоловік мало старається і можу "краще знати" як то треба щоб знайти підробіток, але насправді я дуже вдячна йому за все що він для нас робить, навіть коли він робить це не "ідеально" То не діти стимулюють до заробітків, а сім"я (і от це слово для дуже багатьох чоловіків набуває зовсім іншого значення з появою дитини), турбота про неї і відчуття "надійного тилу" - того що сім"я завжди підтримає.
Я ще хотіла попитати, бо збоку видніше, де моя помилка в процесі делегування повноважень. Значить є святкування, мені треба цвітної капусти, на базарі перемерзла, в магазини більш пів год ходу не маю сил йти з малим. Значить за чотири дні я сказала, що мені тре буде допомоги, тре буде дещо купити - щоб він був в курсі і це не було сніг на голову. Уточнила, що небагато. В четвер ввечері, після вечері, за чаєм сказала - мені треба один кг цвітної капусти - ціль і кількість визначила, уточнила, що саме в супермаркеті бо на базарі промерзла (бо інакше нема раціонального зерна чому саме він має її купляти), розмір значення не має. В пятницю зранку нагадала- один кг цувітної капусти, без слів не забудь і тд. В обід написала скайпом повідомлення - запиши супермаркет один кг цвітної капусти. Супермаркети - три штуки- по дорозі з роботи до дому, туди за своєю потребою він заходив - є чеки. Капусту не купив. Дзвонити і нагадувати, щоб вдень не перегпужати повідомленнями не варіант - або телефон або принципово не чує моїх дзвінків і не маю чітких часових рамок кболи дзвонити. Тоді таки довело до остервеніння, бо зазвичай я кажу жаль, вздихаю - щоб особливо не перегрузити негативними емоціями і не відбити бажання допомогти, капжу того і того в нас не буде. Взамін нічого не готую. З часом вже звикла просити якнайменше, бо і так не зробиться, але інколи є таке - вплоть до хвороби малого, коли треба, а нема. Взагалі тема арчів досить складна, бо їсти хочеться завжди, це не прання чи вишивання, яке можна відкбласти на завтра, а зазвичай вся ця їстивна штука дуже тяжка і треба носильщика. В нашому варіанті житьла всіляки доставки просто не доставлять, тре фізично нести в руках чи на плечах, бо і машини щоб підвезла хоч трохи ближче теж нема. А свіже і домашнє треба купляти регулярно, бо малий кричить за нормальною їжею. Встати на пів год раніше щоб зустріти мене біля базару - ні, вийти в суботу- занадто змучений за тиждень, купити після роботи - див початок допису, якщо кількість потрібних проодуктів більше двох-трьох, або не купляється все або скорочується кількість на власний розсуд. Купляти в неділю - гріх, великі закупи - все це зіпсується, нам стільки не треба, в нас нема місця, дуже багато шрошей, ітд. Я за чотири роки не знайшла як пристосуватися. Тепер купила собі візочок на колесах, стало простіше але щоразу вислуховую, що я бідне нещастячко з девяностих і як воно для людей виглядає. Загалом він не відмовляєтьсяч мені допомогти, не прямо, але є стопітсот причсин чому вівн того не може зробити, або тягне резину поки того вже і не треба роботи. Ключова фіраза - я допомагаю, що я не зробив? Чесно, хотіла вже написати список, але це малодівєво, бо вже прямо ловила його за одну хвилину розмови, коли він відмовляється від своїх слів. Хочу зауважити, що це не зі зла і не з хитрості, просто такий склад ума - якщо тобі щось треба ти мені перегризеш горло, а поки ні- тобі не треба. Я психологічно не можу постійно кричати. І мені дивно, як здоровому нагодованому чоловіку може бути щось важко нести чи витратити лишніх тридцять хвилин для свого дому, врешті для себе, щоб мати що пожрать.
Ой, дівки..... Оце все ваше працювання над стосунками, стимулювання до заробляння.... Всоте повторюсь: та хіба ж не бачили, що брали? Та як мене хоч щось в залицяльнику не влаштовувало -- то я навіть на перше побачення із ним не ходила. І ще зараз зауважила одну тенденцію. У моєму оточенні щонайменше 5 дівчат (може і більше, просто ці, включно із однією моєю родичкою, згадались) завагітніли і вирішили заміж не виходити. Хоча всі до однієї мали хлопця, і він не відмовлявся від батьківства і одруження, і тепер дитину навідує, гуляє.... Але дівкам вистачило розуму зрозуміти, що секс із "не тим" -- це ще не зовсім страшно, а от життя із "не тим" (навіть якщо від нього завагітніла) -- це вже зле. І от одна із них -- уже заміж вийшла (за іншог Одна така красуня стала, розцвіла, поїхала в Польшу на заробітки (вона у Мостиському районі живе, тому чи не двічі на тиждень до дитини приїжджала), заробила грошей, відремонтувала дім -- і живе, від кавалєрів (достойних) відбивається (а так би на того свого лєнтюха потреби горбатилась)....
