при такій кількості передніх вод- це не плоский міхур. При плоскому міхурі - від чайної до максимум 2-3 столові ложки. 200 мл- це стандартна кількість передніх вод при звичайному міхурі. дімедрол, папаверин- не належать до нарктотичних засобів. Це спазмолітики і седатики- інша група . Їх завдання- розслабити гладку мускулатуру і заспокоїти нервову систему.Наркотична група- це промедол і аналоги.Це- власне вже знеболення. промедол чи аналоги
Ото вчора дочитала книжку "Пологи без страху", якраз від страху від матки відходить кров геть, бо то не той орган, що рятує від небезпеки, погіршується кровопостачання плоду. Тому в пологах головне - не боятись, не стресуватись
я теж читала ту книжку, але не можу сказати, що вона мені допомогла, я пам'ятала про страх = біль, але в мене страху не було, проте біль був такий що розслабитись я не могла. І відпустити той біль також. Як на мене, то треба просто пережити. Тепер мені все прочитане трохи наївним виглядає)
мені ніяке дихання не допомагало послабити біль, мені допомагало ставати в колінно-ліктеву, і розслабити всі м"язи живота і тазу, але я довго і не мучилась, всього годинку промучилась, а там і родила. Болючі перейми в мене вже були за годину до народження дитини. А до того ще говорила по телефону і ходила по коридорах.
Пробувала. Не допомагало. Ну не можу я розслабитись, біль мене так скручутвав, що капець. Дихали як треба, але то хіба зосередитись на собі допомагало
я вже писала - цю книгу перечитувала двічі - перед другими й перед третіми. Мені вона ДУЖЕ допомогла. Але тому, що я вже народжувала й знала , чого чекати й що це. Тому могла проаналізувати поперенді пологи, та й взагалі на прочитане дивилася вже під іншим кутом зору, бо для мене то вже сприймалося не тільки як теорія, а й практика. Й все працює...Коли розумієш, про що йде мова. Мені ця книга дала правильний настрій й віру в себе, віру в легкі й безболісні пологи.
@Virchuk @PanteraLviv @Тетянка я пам'ятаю той біль.. Вже трохи розмито, але оце відчуття бомби, що розриває зсередини, пам'ятаю. Тому ілюзій нема. Є лиш надія перші пологи були зовсім не підготовлені (тоді я просто розуміла, що маю перетерпіти то все якось, перебути, переходити), цікаво, як мені буде зараз тренувальні вдається передихувати, розслабляти м'язи, тільки я ж розумію, що то "дєтскій лєпєт" в порівнянні зі справжніми переймами
А от Ви себе завчасно не налаштовуйте, що то буде капець-капець . Бо я того найбільше спочатку теж боялася. В мене Сашка мав 3600 й велику голову. А Ваш скільки?..А Марчик, другий, 3200 - то біль був абсолютно , абсолютно терпимий. Реально, я все чекала, що має бути ще сильніший, але згадувала в той момент, що дитині там ще важче, просуватися. так й не дочекалася того страшного розриваючого болю, як було вперше - гоп - й малий вже був в мене на животі. З доцею боліло трохи більше, але теж терпимо. Й т очерез те, мабуть, що вкололи. Якби вона собі далі помаленьку просувалася, то легше було б.
@Тетянка так як я передихую тренувальні, то мене заносить в думках в інший бік, аби не профукала те, що треба а ще поначитувалась, як йогині народжують, що можуть книжки спокійно читати в переймах... Я тільки "за", але ж не віриться поки, пам'ять вона така штука... Я в 19 і я в 35 - то 2 різних людини. Тому мені інтересно Артур народився 3350, а розмір голівки не знаю.
А я з перших пологів ховсім не можу згадати, як боліло. Навіть в родзалі відразу після пологів я казала чоловіку, зо не можу згадати і описати ті відчуття. Як амнезія напала, хоч нормально сама родила і при тямі була... А другий раз настільки все відчувала і пам'ятала і бачила, як дитя "вилазить"..., що добре відчувала той біль, як він мінявся і все-все... Але другий раз налаштування було "скоріше сядеш - скоріше вийдеш" - раз болить сильніше, значить дитя близько Моя лікар казала : подякуй Богу за сильну перейму, яка несе тобі дитинку
Я в переймах читала "Роди без страху" під Моцарта) Поки в мене книжку не видерли, я так завжди розслабляюся. Треба зробити музичну підбірку і на ці пологи) Надіслано від мого Lenovo A2010-a, використовуючи Tapatalk
Я теж читала цю книгу, і хоча спочатку була налаштована скептично, оскільки автор - чоловік і йому не дано відчути те, що відчувають жінки, однак вона мені дууже допомогла. Перейми в мене почались 27 вечером, а народила я наступного дня о 19-05. Весь цей час я дома передихувала перейми, згадувала книгу, думала про малюка, наскільки йому там страшно, моментами вже проскакували думки поїхати в пологовий і "здатись" лікарям, але з Божою допомогою мої перші пологи були ідеальними, природними і саме такими, якими я собі їх уявляла. Книга дуже допомогла повірити в себе, фраза "природа не дасть жінці більшого болю, аніж вона може здолати" (якось так) відклалась в моїй голові назавжди. Моментами дуже пекло в спині, і ніби й дихання не допомагало так, як я очікувала, але все вийшло. Між переймами я вирубувалась в м"якому кріслі. І коли вже інтервал знизився до 4 хв, ми поїхали в пологовий. За 2 години ми вже зустрілись з синочком. Другі пологи - були скороченою версією перших, тільки в родзалі ми були тільки 15 хв Тому однозначно рекомендую прочитати ту книгу!
А в мене, дівчата, ось які "парадоксальні" враження про мої пологи: не зважаючи на фактичні втручання, бо починались роди з пробиття міхура (обгрунтованим його плоскістю), і легкої стимуляції, ну і на завершення епізіотомія, але наскільки емоційно вдалими я їх вважаю, просто словами не передати! Я теж багато читала і уявляла, як все пройде без жодної додаткової маніпуляції, але в пологовому я вирішила не воювати. По-перше, я довірилась лікарю, якось ми з ним були на одній хвилі, цьому посприяло моє досить тривале перебування в патології перед родами, якби отак з дому на роди, точно би того відчуття не було, по-друге, я прийняла те, що, все таки, я в лікарні, і так, ці люди будуть використовувати в першу чергу свої схеми, досвід, свої погляди, просто війна і роди це емоційно протилежні процеси, я вирішила зробити вибір на користь свого емоційного спокою (точніше, воно якось само прийшло, те відчуття) зосередитись на тому, що залежить від мене. Отут не можу не згадати обговорювану вами "Роды без страха", яку я дочитала аккурат перед пологами, і яка мені вселила велику віру в мій організм (не віру, що зовсім не буде боліти, а саме віру, що роди - це нормальна функція мого тіла, а не щось "надреальне", і не знання, бо це ми всі знаємо, а от саме віру, впевненність, відчуття...) (може це і неправильно, такий собі симбіоз виходить, ніби і втручання є, а я все одно вірю в себе, але-але...це дало свої результати), в родзал я йшла в передчутті Свята, і так воно, дякувати Богу, і вийшло. Тому, хоч я і воліла б, щоб на моїх наступних пологах вищеперелічених втручань не було, але настроєво, по-відчуттях - це були чудові пологи, і я б щаслива була, якби майбутні були такі самі. Ще в Сірзів читала колись про прийняття ситуації, коли йде щось не так, як намріялось - оце дуже важливий момент, бо задоволення від пологів дуже важливе в психологічному житті жінки, і оті гризоти потім - воно дуже негативний вплив несе, зрозуміло, що часом бувають ну зовсім неочікувані критичні ситуації, до яких ніяк не підготуєшся, але деякі відхилення від ідеалу...дівчата, а чи справді це аж така драма, наскільки ми можемо собі зіпсувати і настрій і настрой в родах, а через то, можливо, і ускладнити їх хід, бо голова не повинна в пологах ні за що переживати, і мучити себе потім роками і не мати отого задоволення від пережитого "я народила!"...спірне питання...і різні втручання бувають, і з різними наслідками, звичайно...але можна навіть від розривів чи розрізів сильно засмутитись, бо Дік Рід написав, що тіло жінки має розтягнутись... Не подумайте, що я агітую здатись на "растєрзаніє", і хай роблять, що хочуть, так багато в наших силах, хоча б навіть час приїзду в пологовий, ну і вибір лікаря, який не який, та все ж, про щось ми домовляємось, обговорюємо, і треба готуватись і знати, щоб максимально збільшити свої шанси на природність, але, вибравши лікарню, нашу сучасну лікарню зі всіма її реаліями, особливо якщо щось іде трохи не так "класично-стандартно", треба бути готовою, що воно буде відрізнятись від книжок Одена, бо виходить, що мріємо-читаємо і йдемо в лікарню, де завідомо не думають так, як Оден, або думають, але не у вашому випадку і, виходить, що, окрім своєї дози окситоцину, жінка ще й отримує психологічну травму від зіткнення з реальністю...ну або не отримує окситоцину, зато з зашкальним власним адреналіном має пильнувати кожен порух лікаря і скандалити зі всіма навкруги..ну ненормально це! А наштовхнула мене на оцю "повість" фраза з однієї статті: Сама стаття трохи не про те, що я пишу, а про те, що це звичний в людському житті процес, якому не мало би надаватися стільки, і публічної в тому числі, уваги і ажіотажу. Але мені отаке прочиталось, зокрема на фоні дописів дівчат тут, про те, що не все вийшло, як хотілось...Бажаю всім, хто чекає, і в майбутньому чекатиме, відчути Чудо народження дитинки в повній мірі, і хай оце відчуття буде вимріяним, а не конкретні деталі (хоч і тут бажаю і вболіваю за найприродніше родорозрішення, надіюсь ми до того дійдем, і в лікарнях, і в акушерських центрах, і вдома, звичайно)))
ото в мене був такий настрой. Я хотіла максимально природно, але розуміла, що я йду народжувати в лікарню, а значить щось тай буде не так якби хотілось.
а про дитину після "розтєрзанія" хтось подумав? я не вірила, що АЖ так може бути, поки не побачила до і після. скільки сил, технік, опрацювань, людей (не тільки лікарів) і тд я туди впряягла - я не знаю. і також не знаю, чи розмотала я все хоч до тої міри, коли мені не треба буде кожного разу "повертатися" туди, і думати, в який момент пішов клин. емоційно - так важливо, щоб мама була ок. але технічна сторона - це основа. в здоровому тілі здоровий дух.
В сусідній темці пишуть про те, що дитинка без навколоплідних вод "задихнулась". Поясніть знаючі: чим все-таки загрожує то, що води відійшли до прикладу більше доби тому. Я так розумію, що вони поновлюються, а чому тоді в акушерстві є визначено термін після відходження вод у 24 години як загрозливий? То через загрозу інфікування дитини чи ще щось? Я тепер щось взагалі заплуталась: для чого тоді взагалі їхати в пологовий навіть якщо води відійшли, а нема перейм? І ще таке. Радять прислухатись і слідкувати за рухами дитинки в різних незрозумілих ситуаціях. А якщо припустимо щось в якийсь момент насторожує і жінці здається, що не чути звичних рухів, то коли (через скільки часу такого затишшя) слід бити на сполох?
Коли я ходила на знайомство до свого лікаря, я її запиталася як вона ставиться до стимулювання, вона мені пояснила, що може собі таке дозволити в крайньому випадку, якщо відійшли води,а болю нема, бо як вона сказала, то природно повинно бути перше біль, а потім відходити води, ну або відродження вод,які з часом супроводжується болем...але довго чекати не можна після відродження вод...
