Та вони розійшлись... Ну тут суть правильна, тільки вік 25 для дівчини -- ще не критичний. А, наприклад, отак "пожили" до того, як їй 35, а йому 40.... Та його -- ніразу не жонатого, без дітей, без аліментів, доглянутого (ну бо ж та з якою жив доглядала) з патрахами візьмуть: як 40-річна однолітка, так і 20-річна сикуха. А їй у 35 явно важче буде знайти, особливо --- дописи об"єднано, Dec 17, 2015 --- Тому жінка, яка заганяє себе у багаторічні стосунки без штампу у паспорті (хоча і він не є гарантією, але все ж наважився -- відвів у РАЦС) дуже ризикує
щодо років Знаю пару у яких вже і онуки, вони досі лагідно кличуть один одного та обіймаються, вирішили одружитись через два тижні після знайомства. Ми ж чоловіком довго зустрічались. З різних міст. Дай, Боже, нам ще довгих років порозуміння і любові, бо це справді робота над собою і стосунками. У кожного по-різному. У будь якому випадку, для мене тепер є важливою річ - побачити один одного в побуті - варто жити разом хоча б 3 місяці, а краще 4-6 місяців до одруження (але не затягувати ці стосунки без відповідальності, бо, направду, чоловіки до цього звикають). І час до весілля підготуватись
Цікаво, як практично застосувати цю пораду. Тобто сказати "живемо тільки 6 місяців, якщо все добре, то одружуємось"?
А, що, то так в місяцях спільного проживання до одруження (прямо так саме 3, чи 4-6) вимірюється "правильність вибору"? Ну і основне: а зміст того "випробувального терміну", якщо пара вже вирішила одружитися (тобто ви заздалегідь погоджуєтесь на конкретно 3 місяці до весілля) і готується до весілля? Дівчата, невже ви реально вірите, що без спільного проживання нічого не знаєте про людину? Та все-все видно. Пара ж проводить разом час, щось робите спільно, з оточенням знайомитесь, бачите, як хлопець ставиться до людей, до роботи, до себе, відпочиваєте, подорожуєте, в гості ходите, на батьків дивитесь...
Я також не прихильник довгих зустрічань (хіба що почали в 15-16 років), але це також не мій варіант)) Ну як не мій, просто я б такого для себе не хотіла) Це ж втрачається стільки класного, вся молодість проходить наче ти заміжня... ніяких знайомств з хлопцями, залицяння, флірту. Звичайно декому таке підходить, але з моїм характером і темпераментом, мені було б це важко. Тому я дуже рада що зі своїм чоловіком познайомилася у такому віці, що вже підходить для одруження і до того позустрічалась з іншими хлопцями. Повністю погоджуюсь з @Mansikat, що десь за пів року має бути зрозуміло - твоя це людина, чи ні. Ми з чоловіком це відчули в перший тиждень знайомства і він одразу говорив мені що кохає, що ми ожружимось і будемо разом. При чому (як я вже потім зрозуміла) він дуже стримана людина і інколи з нього слова не витягнеш... але тоді його щось прорвалоТа одружуватись ми одазу не побігли, ну бо в мене навчання і все таке, позустрічались 2 роки до офіційної пропозиції. Та скажу чесно, мені і цих двох років було багато... вже хотілось якихсь змін, розвитку... бо було відчуття що стосунки вже дойшли до кінцевої точки етапу "зустрічання" і стояли на місці, добре що чоловік також так думав. Одним словом, все має бути вчасно... тільки це "вчасно" в кожного своє --- дописи об"єднано, Dec 17, 2015 --- Погоджуюсь! Я всіх своїх кавалерів наскрізь бачила... чи це я такий хороший психолог, чи хлопці не шифрувались?
От власне на це і потрібен час, а за 2-3 місяці людину пізнати важко. А от спільне проживання до шлюбу теж вважаю не прийнятним. Пізнати людину в побуті і справді можна під час спільного відпочинку та подорожей
Або в складні моменти, коли потрібна реальна допомога, тут головне не соромитись за нею звертатись)))
звісно я не вказую це як обов'язкову умову щасливого вибору особисто з мого досвіду - це великий бонус - побачити людину в побуті, а не лише прогулянки, подорожі, вечірки з друзями, приємні посидєлки у батьків "зблизька" тєло к тєлу цілодобово кілька місяців - спільні обов'язки, їх розподіл, планування витрат (навіть щоденних), звички, саморозвиток, підтримка та багато всього я у своєму чоловіку відкрила багато нового думаю, більшість погодиться, що зустрічання і спільне життя все-таки відрізняється
Цифри я навела з власного досвіду. Це умовно ) перший місяць у нас був медовий - гормони, пристрасть, терпіння, розуміння - казка а далі почались умовні притирання близько 2 місяців та це у кожного своє Якщо люди вже вирішили одружитись, чому вони не можуть почати жити разом? 99% одружаться і будуть жити щасливо, 1 %, можливо, розлучаться (до вінчання та народження діток) Я колись була проти спільного життя до одруження, тепер не бачу в цьому нічого поганого
Мені щось не дуже зрозуміло. А в подорожах тоді як? Жити разом то нормально? Якісь подвійні стандарти
Можуть почати. Але ж вони уже вирішили. Тож ні про яку перевірку і пізнання не йдеться: або вирішили і все, або ще не вирішили і перевіряємо далі. Притирка є у всіх, це абсолютно нормальний процес початку спільного проживання, щось я не можу зрозуміти смислу пережити період притирки до весілля (до якого вже пара готується, як Ви кажете). В житті буде ще багато різних періодів, і кризових, і всяких, то все ж "наперед" не проживеш, щоб якщо що не помилитися з вибором, і лише пост-фактум сказати: ми витримали разом, значить, таки ми створені одне для одного, що вже, можна піти і шлюб взяти) --- дописи об"єднано, Dec 18, 2015 --- чому подвійні стандарти? Проживати в одному номері готелю чи спільному наметі короткий час не дорівнює спільному проживанню як сім'ї. І так само не означає обов'язкової сексуальної близькості, відсутність якої мені важко уявляється при спільному проживанні (ну, то щось таке фантастичне...) Тому це далеко не тотожні речі.
Зараз біля 80% розлучень. І шлюб хоча б стимулює працювати над стосунками, а не розходитися при першій можливості, як це можна зробити до одруження Надіслано від мого Lenovo A2010-a, використовуючи Tapatalk
Як на мене це зовсім інше..Бо як не крути це все таки відпочинок,а не сірі будні з брудними кастрюлями ,не помитим посудом і приготуванням їжі...і т.д. ІМХО
ну не всі відпочивають в олінклюзів))) побут і на відпочинку видно, хоч і не весь а взагалі цьому придається таке велике значення, ніби от гамерика, не сімя створюється, а контракт укладається.. вона не так складає штани в шафу, всьо, не пройшла відбір якщо люди підходять один одному, то і побут можливо прилаштувати, а якщо вибір поспішний, незрілих людей то суперечки можуть виникнути будь-де ясно що можуть виникати принципові непорозуміння, але можливість компромісу важлива взагалі в стосунках, якщо її нема, то побут то ще квіточки десь читала, що варто навіть глянути як їсть твій обранець.. якщо його манери за столом тебе нервують і дістають, то можливо ця людина дійсно тобі не підходить і на інших рівнях, в тому є якесь психологічне підгрунтя прочитавши то дійсно стала помічати за собою і за іншими парами, як вони кайфують від спільного прийому їжі от подруга каже, що от не може ,як чоловік їсть, в неї прокидається апетит, які дієти, він так апетитно то робить, вона теж сідає біля нього і двоє наминають))) ну і подібні історії
Частково так, але не завжди. Мала досвід відпочинку з коханим (вже колишнім) в приватному секторі (при цьому грошей в нас було не багато). Тому і доводилося розподіляти обов'язки по купівлі продуктів, приготування сніданків-обідів-вечері, миття посуду, прання, прибирання В таких умовах все ж досить добре можна пізнати людину в побуті (до речі, в побуті хлопчина був ідеальним, а розійшлися з інших причин). Хоча повної гарантії, що саме так людина буде поводитися в сімейному житті немає, але можна зрозуміти як коханий уявляє розподіл обов'язків на чоловічі та жіночі і чи розкидає шкарпетки.
О на таке я чомусь реагую ,як бик на червону тряпкуТому свого малого вчу змалечку так не робити і класти брудні речі в спеціальну корзинку.
стосовно спільного проживання, розкажу свій негативний досвід. Зустрічалися вже півтора року, і якби до весілля не були готові фінансово, але стосунки хочетсья розвивати далі. І з цього моменту почалися "приколи", про які ніколи не дізнаєшся в подорожах і відпочинках. Квартиру винайняли близько до моєї роботи і його дому (він жив з братом, батьки в Солонці). В неділю, коли я перевозила всі речі сама (і тащила сама на 6й поверх), він поїхав до батьків. Бо батьки - то святе. А в інший день поїхати до них - ні, не варіант. Свої речі він так і не перевіз. Ну бо двері китайські, і він боїться що пограбують. А комп недешевий, гітара недешева і т.д. Одяг теж не перевіз. В результаті ночував рідко, бо одяг вдома, а йому завтра в свіжому хочеться піти в зал і на роботу. Спочатку я купувала їсти на двох, а ночував то він не щодня, продукти почали псуватися і я почала менше їжі купувати, вечері не завжди готувала(якщо пізно обідала, то могла повечеряти просто чаєм з канапками і мені було досить). І от якось він прийшов, а їсти нема - і обідився! Не було чайника, і десь за три тижні я купила сама керамічний електро-чайничок. Господи, скільки образи було, ви собі не уявляєте, бо купила я без нього, не порадилась...Одним словом, живучи на квартирі по суті сама, я почувалася більш самотньою ніж до того, коли просто зустрічалися. Я завела кота, хоч він був проти. З котом стало легше, мене хоч хтось радісно вдома чекав. В решті це все тривало місяців 6, поки не сказав що він не може ділити плату за квартиру (хоч це він до того робив, ділили наполовину). Я сама протягнула пару місяців, а потім повернулася до батьків жити. А з тим хлопцем розійшлася. Хоча обоє їздили в подорожі, в Італію, в Краків, і бачили один одного в такому собі побуті. І в багатьох інших питанням він був доволі відповідальним. Але ось така ситуація показала його іншу нехорошу сторону. Так що не завжди пожити разом - це погано.
ви нічого не розповіли як ви дійшли до думки спільного проживання, але по цьому всьому було з самого початку помітно що не готовий він до такого кроку(з різних причин, відомих тільки йому насправді) такі його дії були більш ніж очевидними. тобто ви вважаєте що то ви правильно зробили? а от в мене інша думка - що якби ви одружились в той момент і почали жити разом як справжня сім"я, то отого всього зацитованого вище не було б. Тому я вважаю ще рішення жити разом з цією людиною - було однозначно помилковим. --- дописи об"єднано, Dec 21, 2015 --- неготовність створювати сім"ю, то не є нехороша сторона загалом, хіба з ряду інших причин...
