Як врятувати/полагодити стосунки?

Ну,ризик завжди є)
Ніхто ні від чого не застрахований, немає значення скільки часу знаєш людину.

 

Я думаю ризик помилитись є завжди,не залежно від того,скільки часу до одруження ви були разом...

 

Ну, тут кожен сам вправі обирати.
Я хочу краще дізнатись про людину перш ніж робити такий крок, ну і себе показати в різних ситуаціях. Рік - це не так вже й багато часу
Ризик є завжди, але от в моєму житті були дуже неприємні відносини, коли хлопець видавав себе за іншого, і навіть приховував те що в нього була дитина. А все почало вилазити по-трошки через два-три місяці, а до того було все супер... Ще одну знаю дівчину, яка одружилась, а потім була шокована від вчинків свого чоловіка за кілька місяців.

 

Цілком погоджуюся! Для мене шлюб, стосунки - то мабуть найголовніше і найвідповідальніше в житті, бо хочеться так, щоб раз і назавжди. І до цього треба підходити свідомо. І прислів'я про "сім раз відмір - один раз відріж" тут теж, як на мене, доречне. Ніколи не розуміла дівчат, які зустрічаються з багатьма хлопцями (неодночасно, звісно), потім порівнюють, цей такий, а в того це краще, так наче це спорт якийсь, бо "не пасує" дівчині в якомусь там віці бути самотньою. В мене вийшло так, що до чоловіка я фактично ні з ким не зустрічалася (крім кількох невдалих спроб, ходіння за ручку тиждень-два), хоча претендентів було багато. Але не було того відчуття, що це моє, і я готова з цією людиною назавжди. Ми 3 роки були знайомі (були в одній з львівських ГО), коли почали зустрічатися, то теж багато через що пройшли, від етапу привикання, що в мене тепер є хлопець, і треба балансувати між навчанням-друзями-хобі-особистим, щоб нічого не втратити, навіть такими словами як "кохаю" та похідні ми почали мабуть через півроку стосунків обмінюватися. За 4 роки, які минули до нашого одруження, ми пройшли крізь стільки ситуацій разом, що вже були твердо впевнені що хочемо цього, але навіть шлюб брали через 2 роки після розписки, щоб дати собі час на те, що раптом щось піде не так. Для когось таке- це нонсенс, і, погоджуюся, було важко, бо вічні питання родичів - коли весілля і т.д., побутові проблеми, але ми обоє цього хотіли. Я рада, що все склалося саме так, ми дійшли до свого вибору усвідомлено, незважаючи на численні життєві "але". Але навіть це не застраховує від того, що так буде завжди, на жаль

А от аналізуючи, чому так, думаю, чимало історій з життя при надто швидке зближення пари не мають позитивного фіналу, на жаль. Моя покійна сестра (двоюрідна) вийшла заміж за свого чоловіка, десь через 4 місяці після знайомства, і то їх цільово знайомили, бо їй вже бачте 22, і здоров’я в неї слабке, і кому вона потім буде потрібна. Сестра мала непросте подружнє життя, і навіть коли трагічно загинула, то після цього її чоловік немало болю приніс і просить дітям і батькам. А моменти дійсно відданості проявилися на 18 році спільного життя, коли вона лежала в комі...
Чоловік також має двоюрідного брата, який одружився швиденько, поки були гроші весільні - жили щасливо, як настали перші труднощі - ніхто над цим не захотів працювати, і розбіглися.
А тепер ще подруга-ровесниця, яка через кілька місяців зустрічань готувалася до весілля, двох діточок народили у шлюбі, і от вони через 7 років розлучаються, бо виявляється стосунки в них жахливі, він ревнивець і забіяка, ще й при дітях, і це тривало багато років, але вона мовчала.

Звісно, я вірю, що можливі гарні стосунки в сім’ї і після дуже короткого зустрічання, але я б на таке не наважилася, бо чим довше знаєш людину, тим більше впевненості у спільному майбутньому. А враховуючи тенденції знайомства через соцмережі, коли створений профіль не завжди відповідає особистості людині, то це все взагалі гра в російську рулетку.

Щось багато я написала, але просто сумно від того, що сім’я, стосунки у багатьох випадках стали чимось таким аморфним, комусь треба - бо вік, комусь бо батьки наполягають, хтось хоче таким чином покращити матеріальне становище, а щось йде не так - відразу страсті, скандали, розлучення, детективи, замість того щоб сісти і поговорити, де проблема захована. І якби люди трішки більше думали головою (про потенційних дітей - перед сексом, коли комусь роблять боляче - що з тобою теж так можуть поступити), то було б більше добра та радості у світі

 

Ну... якщо мені 30 років, то нічого дивного немає, що за цей час набігла певна кількість. І це абсолютно не від того, що

Гм, а як може бути таке відчуття після першого враження? І де є гарантія, що воно не зміниться після другої зустрічі?

 

Після другого треба було йти в монастир. Шоніпанятна, не пасує дівчині.

--- дописи об"єднано, 17 Грудень 2015 ---

Ви мені вибачте, але для мене це подвійні стандарти. Ви взяли собі час передумати, але про всяк випадок розписалися. Хоча розписка для церкви значення не має. Чим це відрізняє від дівчат які зустрічаються з кількома хлопцями до заміжжя? Або живуть не розписані? Вони так само пробують, шукають своє. Якби ви, не дай Бог, таки розлучилися - вас би від тих дівчат нічого не відрізняло. От якби ви написали, що у вас не було сексу до церковного шлюбу - я б схилила голову, що людина живе згідно Божих законів. А то зустрічатися з багатьма не пасує, а жити, по суті, в гріху - пасує.

 

Трохи не зрозуміла я

А якщо щось пішло б не так не через 2 роки, а, наприкад, через 5 чи через 10? Тут або готові і одружуєтеся, або не готові і думаєте - перевіряєте. А то якісь дійсно подвійні стандарти - ми одружимося, але так ніби не насправді (ну бо не вінчаємося поки) і якщо що - розучимося і зробимо вигляд що того взагалі не було?
Якщо що, мій муж - то теж мій перший "серйозний" хлопець, ми зустрічалися 5 років (4 роки з яких жили в різних містах, а рік жили разом). Тобто я теж не без гріха, але Вашу схему правда не розумію...

 

А ми через тиждень після початку зустрічання. Тут не питання в тому, чи говориш ти це слово чи ні, а в тому, чи відчуваєш це.
Якщо через тиждень від початку нашого зустрічання хлопець відчув, що жити без мене не може -- то й сказав: я тебе кохаю. Я, звісно, не чекала цього, але 3 хвилинки подумавши зрозуміла: "блін, я тебе теж"

І взагалі вищеописана схема зустрічання -- це якесь саме "притирання", а де ж любов, шал, емоції....

 

Ну, тут таке діло, кожен вкладає у слово "кохаю" своє значення
Дехто вважає що можна сказати "я тебе кохаю" проживши шоколадно-букетний період, перші сварки, роздратування, аж потім, коли разом пройшли терпляче це все, заслужили повагу один до одного - наступає етап кохання. Тому тут кожен вправі сам обирати коли казати.
А взагалі я так часто чула оці "я без тебе не можу" але знаєте, якось живуть, надіюсь навіть щасливо

 

В той момент вони, мабуть, дійсно це відчували. Але терміну придатності таких слів ніхто не може визначити
Ох, а скільки разів я таке говорила. А тепер дякую Богу, що оберіг, застеріг ...

 

Ну тому я й кажу, що ці слова нічого не означають на ранніх етапах

 

Як не сумно, навіть на пізніх етапах - це ніяка не гарантія, що так буде завжди
Як то кажуть

 

Я з віком якась суха стала, але слова "я не можу без тебе" не сприймаю взагалі. Ну і "любов" і залежність - це різні речі.

 

Історія в знайомих - єдина дочка 7 років зустрічалася з хлопцем. Від знайомих ховали,щоб не зурочили. Хлопець вирішив подумати, розрив, і що: їй 25, записалась на іноземну,басейн,коліжанки. Йому 30, на роботі черга стоїть - львів"янин з житлом, без алкогольних та ін звичок. Допізнавалися?

 

Ну чому завжди якісь крайнощі? Невже нема нормального терміну: рік, два. Чи може бути або 1-2 місяці, або 7-10 років?

 

А до чого тут це? Що вона мала його насильно в ЗАГС тягнути? Я в цьому плані великий філософ: так мало бути, не їхня це доля бути разом, все на краще і т.д.

 

Власне,що були створені такі тепличні умови, що люди трималися роками--зручно було всім.Для чого женитись як і так все є, для батьків - діти в " парі". Виходить, дурили самих себе,кінець історії закономірний
як каже мій тато-хто хоче ,той жениться,хто не хоче- зустрічається (тато закалки тих років, коли "просто жити разом " не існувало)

 

Це тіпа вже стара? Вже нічого їй не світить? Заводити 15 котів і доживати старою дівою?

Чи краще було їм одружитись, народити дітей а потім все ж таки розлучитись?

 

@Siania, то залежить від людини, а не від етапу: для когось це дуже серйозні слова, і будь-кому не кажуться, хтось сприймає простіше: раз дівчина, значить="кохана/я без тебе не можу", це як з дружбою: комусь кожен другий приятель "друг", а хтось другом хіба свого чоловіка удостоїть назвати, то є ще "словесна гігієна" - не всі однаково ретельно підбирають слова...
А стосовно часу, необхідного для того, щоб взнати людину...

ну, якщо дівчині трапився не психопат, який зумисне і дуже майстерно видає себе за іншого (і може видавати роками, тому час тут - не дуже й поможе), а психічно здорова людина

- десь за пів року буде ясно (може ще вголос не наважуєшся признатись, що так, це саме він і вирішила - заміж!), але внутрішньо - буде зрозуміло, по дорозі вам, чи ні, всі "дзвіночки" встигнуть подзвонити, якщо намагатися їх почути, а не закривати очі. Звичайно, відіграє роль і вік дівчини, бо як зовсім юна 16-18, то може ще вплинути власна незрілість і несформованість пріорітетів

(хоча то буває і в 30)

- не на те дивитиметься, образно кажучи, і досвід, хай нетривалих побачень-залицянь, та все ж, навіть для того, щоб зрозуміти, що саме цей хлопець чимось особливий для неї, а не просто "один із", ну і вміння "дивитись" і "читати" людей, мабуть не всім то однаково успішно дається. Взагалі, вважаю, що помилка у виборі не залежить від часу, а власне від того, що я перелічила вище. Зустрічатись можна і далі: якщо все добре, то ви лише укріпитесь в виборі, дозрієте до того, щоб визнати його офіційно, а якщо вже не дуже - то можна якийсь час переконувати себе, що "ще подивимось, він не розкрився, він насправді кращий, просто тяжкий період, то я щось дуже прискіпуюсь і перебираю, і т.п., а потім, через N років розійтись, коли вже вигорить вся емоційна складова, і навіть прив'язаності не буде потрібно, або одружитися, бо "ми стільки часу разом/батьки одобряють і чекають внуків/вік/він же нормальний хлопець/а що ще шукати" Тому, відсутність "внутрішнього рішення" за отих пів-року, ну нехай рік, як на мене - ознака невдалих стосунків, яким результатом би вони не увінчались.

 

І що це означає що це ідеальні стосунки? Дурний якийсь стереотип. І взагалі виглядає як якась домовленість.