Ну не прямо наново - тепер ти як мінімум знаєш свій кольоротип, тип фігури і т.д, тобто обирати новий одяг вже простіше. А, і ще цікаво - що правда більшість речей ніяк-ніяк не вписуються в новий стиль? А якщо подати їх під "новим соусом"? Ну ти ж не з панка в леділайк вирішила податися?
Ага). Простіше). Наразі важко пояснити куди я подалася. Про новий соус подумаю, дякую. Бо маю ще пару речей, яку залишила поки нове не знайду. По відчуттям- те, що я вже викинула- воно мене якось обмежувало чи що. Нове відчуття свободи просить чи то вільніші речі, чи то що. Ну тобто на картинках я же можу побачити- що я хочу. А от описати- наразі ні. І головне- мені то вже давно казали- що то нормальний процес, якщо ростеш. Чогось тоді я думала, що то легше.
Не можу дозволити собі викинути те, у що ще влазить моє пузо) То десь речей 7. А решту непотрібного, а точніше того, що не приносить жодних емоцій, давно нема. До речі, недавно оновила всю декоративну косметику. Таке класне відчуття, коли на місце старих речей приходять нові і куди кращі) Надіслано від мого Lenovo A2010-a, використовуючи Tapatalk
А є тут такі "божевільні" як я, які мають списки необхідних по життю речей від сміттєвих пакетів і до спального ліжка?) Надіслано від мого Lenovo A2010-a, використовуючи Tapatalk
А як мені бути із ст арими речами? У мене є багато одягу. Переважно сукні. Не зношені, по розміру підходять, з моди не вийшли, мені пасують і подобаються... Є такі, яким вже по 10 років... Я їх не часто ношу, але викинути -- шкода. Чому? Поясню. Скажімо, у якійсь сукні я вже була на роботі стільки раз, що більше не хочу, бо її всі бачили і я маю інші. Але я цю сукню із радістю одягну на форумівку, на якусь зустріч однокласників чи ще кудись, де мене в ній не бачили... Але такі зустрічі бувають рідко, і виходить, що шикарні плаття я за 2-3 роки ніразу не вдягаю. От буквально недавно вдягла одну сукню, яку купувала 10 років тому на весілля однієї форумлянки. І що -- звізда! Як тут підійти із психологічної точки зору? Тримати в шафі? Викинути? На що змінювати?
@solana rok, так! але в голові, і з датами! тому "умнажаєм на 2" і це мінімум по шкалі божевільності.
Я у телефоні у відділі Нотатки створила собі таку, куди записую, все що мені ще треба. Але це не тільки речі (наприклад: куркума, барбарис, вазонок, осінньо-весняні рукавички і т.д.), але і ідеї (записатись на масаж, підстригтись, ...)
То лише я така божевільна, що важливе тримаю в голові і "пережовую" час до часу? Записую лиш нинішньо-завтрашні плани, потреби?
Ну то нормально))). А нашо вам ті списки? Судячи з моєї роботи- далеко не одна. Та то а- забирає купу ресурсу, б- то лічиться.
Ніфіга! то тренує память , приносить позитивні емоції, і за допомогою природнього відбору відсіює непотрібне.
Нє, то як для кого - у мене то "забиває"оперативну пам"ять (яку можна використати на якісну обробку нової інформації, нові думки і ідеї) зайвим Нащо запам"ятовувати якщо можна записати? Я як студент "зазубрив, здав, забув" - швидко запам"ятовую і швидко забуваю, бо довготривала пам"ять у мене фігова на дрібниці. Ну і "жувати" - то не моє, я навіть їжу не можу жувати як рекомендують 30-40 разів , а думки тим більше.
@Kandya, я ні разу не стиліст і не психолог, але у мене така ж фігня. Тому вставлю свої п'ять копійок, як це в мене. Навіть якщо сукня давня, але вона гарно лягає по фігурі, пасує, на вигляд як нова, не куплена на хвилі якоїсь, на той час, ультрамодної течії і вписується в сьогодення + тобі в ній комфортно, ти в ній почуваєшся і виглядаєш як зірка, то нащо викидати? Нехай висить, її зірковий час ще настане. Я теж такі сукні вдягаю туди, де мене ще в них не бачили. --- дописи об"єднано, Dec 7, 2015 --- 100%, щось потрібно, записала в список і забула. Йду в магазин, відкриваю список і купую по ньому. Вважаю, що такими дрібницями не варто забивати свою
Сера,ти мене потішила! Ми просто в різній віковій категоріі, тому мені памятання милих мєлачєй - приносить задоволення. Не забувай,що я- стара парасоля, і мені можна і треба довго жувати і все памятати. Мені то по статусу положено. Тому я жую свою майбутню кухню,вже рік як. І ще буду жувати зо два роки. І так багато з чим,а записую я лиш те що завтра тре купити бо зробити,тобто дрібниці. Важливе завжди повинно бути в голові твоій- хто це сказав? І про зберігання старих речей. Тепер є така файна опція в мене,як горище! І ще багато знайомих+ підростающі до одруження племінниці,тому проблем зі зберіганням речей в мене нема. Швидше проблеми з іх накопиченням,але це вже зовсім інша історія.
В мене горище не гумове). Як придумаєте щось із накопиченням- поділіться, пліз. До слова- я віддаю але від того меньше чомусь не стає Надіслано від мого GT-I9505, використовуючи Tapatalk
я в мене є список речей у відпустку, список продуктів-хімії-косметики, список основних зимових-літніх речей список для відпустки - щоб зібрати 2 валізи за 33 секунди, і нічого не забути, у разі позапланової поїздки список продуктів і т.д - бо не завжди зауважую, як чогось нема, а так помедитую на список, і бачу, що треба список речей - коли дитина вкінці лютого починає репетувати , що в їй капець як треба купити світлі босоніжки, я не завжди пам"ятаю, в чому вона ходила рік тому, і чи вже його не викинула, а так дивлюсь у список, а там *доцік-літнє взуття-босоніжки- білі з бантіками, сірі в полосочку..* Ну не люблю я напрягатись без потреби
Щоб планувати витрати чи не забути купити щось важливе В мене в нотатнику ще десь є список речей у великий похід. Я його дуже ціную, бо складала перед походом і після нього вносила корективи, вже з досвіду. Взагалі обожнюю складати списки всього. Робити ревізію речей, думок, відчуттів. Так легше. Не забивається голова, вона вільна
@NataliaFed, в мене віддавання- це системне. Одна моя знайома, побачивши малюка в осінній курточці, сказала- " о, яку класну курточку ми будемо носити на наступну осінь!" І це чиста правда. Потім цю ж курточку, якщо не зносять звичайно, буде носити ще один маленький модник, а потім її ж буде вимацькувати в болоті майбутній племінник чоловіка. І риторично- нащо це писати в список, це ж маленька легкодоступна комірчинка в голові,яка викликає посмішку.
