Іріша, я дуже розумію. Я і другої дитини боялася. А про третю - то страшно боюся. От тільки чекаємо, поки трошки менше підросте, щоб кудись поїхати могти, трохи часу на двох мати. Бо рутина домашня дуже вбиває стосунки. То від сімї залежить. От для декого домашній затишок - найважливіший, а ми з чоловіком такі, що того мало, треба якогось драйву. Але то таке - Богу видніше
А взагалі - вагітності навіть бажані бувають несподіваними. Тому шоковий стан і навіть трохи істерики - це майже нормально. Не думаю, що хтось з тут відписавших розуміє Ірішу вповні, як не до кінця розумію і я. Все ж їй дуже непросто. По матеріальному станові. Ми завагітніли Вірусею в одному становищі, а вже на моєму 4-5 місяці все дуже змінилось. Було важко, і часом страшно подумати, що далі. Спрогнозувати того всього було неможливо. Як і спрогнозувати того, що на нашому 8 місяці доці чоловік влаштувався на набагато складнішу, але набагато вище оплачувану роботу і вже до пологів наші справи були набагато кращі, ніж підчас планування. І от, наприклад, зараз. Я почала заробляти, тільки встигла втішитись, що купляю собі всяке різне, вдягаюсь, доглядаю себе і т.п., як в Дмитрика "полетіли" зуби. Практично всі І фактично всі наші фінансові "плюси" за цей місяць підуть в його ротик. Звісно, що грошей не шкода, був би лиш здоровий. Але я це до того, що не вгадаєш з тими грішми. Лишається тільки робити все від себе залежне і в решті покладатись на Бога...
Якщо третя дитина, то ви будете щасливою мамою 3-х діток )) негаразди пройдуть,гроші справді, як писали вище не вгадаєш, а підтримка чоловіка,його любов,увага,допомога і думка про те малесеньке чудо -допоможуть подолати труднощі. Про себе- ми вроді і маємо своє, але трохи скитаємося туди-сюди так обставини склалися, малюку 8міс і я боялася другого бо мала різниця (а були моменти що думала що вже реально вагітна),але кожного разу вкінці приходила до висновку, що наші стреси нікому не поможуть,краще налаштовуватися на хороше.
Якщо третя вагітність вже була би фактом - то тут нема що думати - тільки народжувати. Повірте, якщо у вас зараз двоє дітей і відсутнє власне житло цьому не завадило, то такий матеріальний стан аж ніяк не є приводом, щоб вбивати вже зароджене нове життя. Потім то можна собі ніколи не простити. Як з тим жити? Напевно, дуже нелегко. Я вважаю, що переривання вагітності можна ще якось виправдати проблемами зі здоров'ям (серйозними! а не низький гемоглобін і т.п.), та тільки не скрутним матеріальним становищем. А якщо ж ви тільки побоюєтесь не завагітніти втретє, то чимскоріше зробіть максимум для захищеності статевого акту! Як не хочете третьої дитини, то не покладайтесь на авось, зараз є багато надійних засобів.
Ми теж думали про третє малятко, як "буде тоді, коли буде своє житло" (бо все таки я була готова "ризикнути" заради того, а раптом все таки буде доця ) Але маємо те що маємо Мій стан на момент коли я взнала? Шок, істерика і двох тижнева не то депресія, не то апатія якась (робила все на автоматі і без задоволення), але точно нічого дурного про позбавлення не думала. Мабуть, шкодувала себе. Бо ж плани були наполеонівські... старший пішов до школи, менший в садочок, ну а я планувала на роботу між люди)))) А тут знову "застрягнути" в декреті не входило в мої плани Злилась, що взнала дуже пізно (хоча знаю, що ніц би не змінилось, ну але... підвело УЗД, яке запевнило, що нічого немає... підвело 4 тести, навіть ті ультра модні, а піти здати кров все якось бракувало часу, бо на той момент було купа різних коломийок))) Спихнулося все на те, що у мене банальний гормональний збій, бо менший ще цицяється, або наслідок стресу після 2 похоронів. Ну і на момент коли я взнала що все таки я вагітна, вже нашій лялі в животику було 9-10 тижнів Я до сих пір інколи боюсь за наше завтра, бо якось не все як хочеться і планується, але вірю, що все буде добре. Ми справимось! Не вперше)))) І вже звикли, що зі всім мусимо справлятись самі, бо допомоги не маємо В голові постійно сидить фраза: "Всьому свій час" (я коли взнала про вагітність, розплакалась і розстроїлась і мені в ту ж ніч приснилась моя покійна бабуся, я почала їй жалітись, що я ж не проти, тільки не зараз. На що вона мені усміхнулась як на яву і сказала: "Всьому свій час").
Моя друга вагітність дуууже бажана. Проте я перебуваю в шоці і страху. Чогось самі дурні думки лізуть в голову: і про позаматкову, і про завмерлу вагітність, і що взагалі це не вагітність. Впринципі мене нічого не турбує, відчуттів вагітності також немає. Як позбутися цих переживань? Бо я навіть не ходила сьогодні здавати повторно аналіз на ХГЛ (щоб прослідкувати динаміку), бо боюся побачити поганий результат .
А бажаність і шоковість не виключають одне одне... Ми раніше думали відтермінувати вагітність надовго. А потім вирішили, що, може і не варто робити велику різницю. Багато що змінилось в житті. А потім вирішили... ще нічого не вирішили. просто виявилось, що насправді я ще не готова я ж фанат дітей. Була, є і буду. І хочу іх мати ще. Але якщо уявити, що ми зараз будемо планувати.... то страхів стільки, і я всю тему прочитала - мої дуже оригінальні і таких ще не писали. Саме страхи вагітності. Не буду, напевно, розповідати, ще більше когось настрашу тим більше, і так - ті, хто планує 4ту дитинку - то вже щось таке тю-тю... Ліки тут одні: молитва, сповідь і навернення. Так що - лікуватимусь...
Я всьо виписувала на папір, шо мене страшить і працювала з кожною своєю страшилкою окремо. Виявилось, що не так вже й страшно все виглядає. Цілого слона можна з'їсти шматочками
"Хочете розсмішити Бога, розкажіть Йому про свої плани" - це про мене. В той день, коли я сказала чоловіку, що зачекаєм з плануванням другої дитинки, поки не вирішиться наше житлове питання, ми і завагітніли. Вкотре переконуюсь, що всі ми під Богом ходимо і не можна бути аж такими самовпевненими. Але від того мої страхи нікуди не ділись. Я вже не буду писати про страхи матеріальні, бо це банально і в нашій країні абсолютно очікувано. Я не боюсь вагітності (перша була дуже легка), не боюсь пологів (15 хв на кріслі і готово), я боюсь за донечку. В мене був токсикоз, болі в спині і печія і в ті моменти мені не хотілось нічого, а тепер є доця, з якою я 24/7. А ще я панічно боюсь залишати дитину на будь-кого (крім чоловіка і сестри, тільки їм довіряю на 100, для мене це великий стрес (вже навіть домашні ображаються, що не даю з дитиною бавитись) і я не уявляю як залишу її на 3 дні, вона ж ще така маленька. Розвіюю страх токсикозу - якось так дав Бог, що цього разу токсикоз набагато легший (в мене навіть ціла теорія з того приводу є), рвала тільки двічі і то чоловік був вдома, а так стараюсь забавити малечу і полежати або даю їй цицю. Ще не знаю, що робити зі спиною, болі як і вперше почались вже, тоді тривали і кілька тижнів після пологів. І ще боюсь за свій психічний стан, бо після перших пологів, усвідомлення себе як мами прийшло досить пізно, я не раділа народженню дитини, мені не хотілось її цьомати і любити, як зараз. Мені соромно за себе в той час і боюсь, щоб це не повторилось.
Ой, слухайте, мені би ваше відношення до пологів! В мене щось таке як післяпологова депресія явно було. Пригадую чоловік літом відкрив вікно в машині чуть-чуть, ми вже зупинились біля магазину, не їхали, спека була жахлива, а всередині ми були з малюком віком до 1 місяця, то я розревілася, що хоче мені дитину застудити. Прям істерика якась була.
@svoybox вітаю , це насправді класно! хоча так, доня маленька . в мене тут коліжанка вагітна, її доня на місяць молодша від моєї. Вони з чоловіком свідомо отіли заіагітніти, бо вона не хоче , щоб її декрет продовжився (вона сама мені влітку казала, що будуть старатись завагітніти, щоб в грудні на роботу не виходити). Як дізналась про її вагітність, я задумалась, а цікаво як то . І чесно кажучи моментами аж сама хочу вже знову то все відчути, мати ще дитину, щоб їм двом в майбутньому було веселіше, але звичайно то лиш наразі на словах в мене. А ви молодець, все буде добре, легко не буде напевно, але все ж класно. Чим більше у людини всього, тим більше вона встигає
...у моєї подруги після пологів боліли ноги (а родила вона тоді, коли і я свого першого) , довго боліли, десь у півроку вона пішла якісь аналізи здавати бо лікар їй сказав, що таке буває ускладнення і її навіть паралізувати може, але швидше за все не паралізує, бо якби мало паралізувати, то сталось би це відразу після пологів. Я то послухала і забула. Страху другої вагітності у мене не було, а от втретє... Згадала я ті слова і такий страх мене брав...О, які вже картини вимальовувала моя уява. Я, звісно, свої думки не леліяла, а гнала, але шо зробиш, як лізе всяка дурня в голову.... О, був у мене ще один страх. То із другою дитиною. У нас не дуже добре працював замок і я боялась, що він не відкриється, коли в мене почнуться схватки. Тому останні два місяці перед пологами ми жили із відкритими дверима (у нас є ще одні спільні двері із сусідами, то хіба ті загальні закривали). Але деколи чоловік забувався і зачиняв двері -- і тоді у мене була істерика. Тоді у мене був один знайомий (високопосталений))) еМНСник. Я його закликала додому, щоб він мені подивився, чи зможе до мого балкону під"їхати пожежна машина і зняти мене, як почнуться схватки і двері захлопнуться. Він мене заспокоїв, що коли вони котів із дерев знімають -- то і мене дістануть. І тоді у мене нарешті минули страхи захлопнутись вдома
@Kandya оце я розумію конструктивна пропрацьовка страху, супер! Я так само робила зі своїми, вони в мене були більш приземлені і тривіальні)))
А от в мене не те щоб страх...Але просто цікаво. Як дають собі раду мамочки у яких невелика різниця у дітей? Скажімо вагітніє жінка, у якої вже є старша дитинка скажімо віком рік чи півтора, ну або хай два роки. От як бути під час вагітності? То ж треба і на руках старшу дитинку носити, і в ліжечко класти-підіймати, і візочок штовхати-тягати. Я от зараз малого стільки на руках тягаю, що часом так все тіло болить. А вагітній як? Або як дурачимось на дивані, то малий може так вгаратати по животу ногою, що іскри з очей... А от чого дійсно боюсь, так то пологів. Не стільки болі(хоча чого думати - і того також), скільки того, що не справлюсь...Бо як згадаю. Породілля з мене нікудишня, ставлю собі тверду двійку. Знеболення випросила в лікаря, дихала як вмираюча коняка(хоча тренувалась добряче до того), лікар на мене так кричав, акушерка казала, що вперше чує, щоб він так нервувався. Одним словом переживаю тепер чи то була випадковість, чи то я така "хлюпік" і можу отакою поведінкою в пологах нашкодити дитинці.
О-оо, і я цього боюсь...я просто випала із життя на той час, що боліла спина+постійна нестримна сонливість, а то майже пів вагітності. Справді не знаю, як при цьому бути самій з маленькою дитиною. Складно.
Ні, не наш. У нас був новий дім, нові двері і новий замок, який ставив мій чоловік і який переконував, що він працює добре. Йому то він ніколи не заїдав -- тільки мені (але не сильно, 2-3 секунди паніки -- і все відчинено). Але той замок офіційно вважався працюючим і міняти його ніхто не збирався. Власне він так і працював майже 6 років і таки заїв, коли я вдома із малою була, а чоловік на роботу поїхав. То я так верещала хвилин 5, просто як недорізана: "Я не маю чим дихати, О, Боже, дихай, не падай, а-а-а.... Дихай.... ху-ху-ху..." -- то все на повищених тонах я сама із собою говорила. Потім паніка минула, подзвонила чоловікові, то він приїхав , відчиняв-відчиняв, щось там із сусідами стукали-дрюкали і таки видомав двері, там не сам замок, а той такий "пиндик" злетів і ніякий медвежатник би його не відкрив -- там тільки виломувати
Оскільки ви носите старшу дитину з початку вагітності - то так і можна продовжувати. Я носила всю вагітність без проблем. Лише перші кілька днів після пологів намагалася не піднімати старшу. Це все попса. Справжня жесть починається після пологів, коли вмикаються ревнощі.
