Думаю, ми з чоловіком ліпимо один одного вже 17 років і далі будемо продовжувати в тому ж дусі))) з роками ми все більше стаємо схожими одне на одного, то захопливий процес стосунків і мені, наприклад, дуже цікаво відкривати в своєму чоловікові все нові і нові грані. Спостерігати яким чином моя та чи інша поведінка впливає на нього, то цікаво люблю його, певно більше, ніж в день шлюбу, хоча тоді здавалось, що сильніше вже нікуди
+мiльйон, хоча ми в шлюбi лише 6 рокiв, але чим бiльше часу ми разом тим бiльше я його люблю та цiную!
А ми з чоловіком дуууже різні,ну, дууже)) Я не сентиментальна в стосунках, а він навпаки але мені чомусь подобається, коли він мене часом питає "Мааам, Ти мене любиш?"))). З виглядом, як в того кота з мультфільму Шрек. Знаю, що це відчасти тому, що я не часто кажу про це в силу свого характеру, бо мені, наприклад, не потрібно говорити такі речі кожного дня, достаньо щоб я знала це на рівні відчуттів, а він- нє, хоче чути. І, після цього най мені кажуть, що жінки люблять вухами)))
А я скажу )) В нас все з точністю до навпаки. Я ходжу і муркаю, а він весь такий сурйооозний.. Тільки коли засинає, то притуляшка. ))
А я трохи добавлю дьогтю в меду...(( Рутина страшно з`їдає любов ((, просто страшенно...як хочеться, щоб завжди був цей шоколадно-квітковий період: цьомків-бомків, рожевих планів, "вітру в голові"......але є обовязки, відповідальність, діти, хвороби, недосипання, нерви, втома....., потрібно щодня вчитися поважати, прислухатися, підлаштовуватися....інакше дуже важко. Якщо дорожиш відносинами сім`эю - потрібно іти напоступки. Вибачте, що так сумбурно П.С.: 7років шлюбу, 11р спільного життя.
У нас він досі. Миття посуди не заважає мати цьомки-бомки))) Під що підлаштовуватись? Коли заміж виходили бачили, що брали. Мене все влаштовувало, тому підлаштовуватись нема під що у чому поступатись? подружжя -- це команда, а не суперники
@Hruska стосунки мають певні етапи розвитку, в нас теж бааагато всьо було за 17 років, от що вам прийде в голову - те й було))) нічо, пережили
Ну, я НЕ ВСЕ бачила.. і відкриття мене часом вводили в ступор. І протиріччя бували досить неприємні, але було би спільне бажання, а підлаштуватись можна. Дещо з того, що колись дратувало, може навіть з часом видатися милим. )) Як згадаю наш 7-й рік шлюбу, аж тошно стає. То у вас криза просто. А з двома дітками рік за роком то й зовсім не нудно. Але діти переростають сопливо-проблемний період страшенно швидко, тому другий вже не за горами
Так....і я за це. )) Дякую, підбадьорили. Та мене також...хоча, насправді це надзвичайно мудра і добра людина.....але рутина дає своє...
Думаю, найголовніше не потонути в рутині. ЗАВЖДИ можна найти мить для приємності. Головне бажання. Маю дуже хорошу подругу, яка мала хорошу сім'ю. Але щоденна рутина з'іла іх шлюб. На декілька років вона забула про те, що стосунки навіть у шлюбі потребують живлення. На стільки не цікавилась чоловіком, що він знайшов усе на стороні. Вже майже рік вона намагається усе налагодити, але декілька років байдужості не пройшли безслідно... Думаю, у них вже нема шансів.
Десь-колись-давно прочитала, що : як вам бракує компанії чоловіка в кіно-театр-ітд, то знайдіть собі Коліжанку, а не Колєгу . і буде вам щастя. Я просто в один момент усвідомила, що наші такі подібні погляди , різняться! І.... не намагалась їх звести знову в одне русло . Ну не хоче мій чоловік ходити на вистави-концерти-футболи... Але це ж не означає, що і я, з відчуття солідарності, маю не йти. Тому я ходила доовгий час( до малюка) з колєгою (теперішнім кумом) і всі були задоволені. Чоловік знав, що я з "охороною"(ну бо футбол, то вам не філармонія; чи відкритий концерт Скрябіна біля Стрийського парку-хтось пам*ятає його слова про вигляд з неба?). а моє его приходило уміротворьонне. Кумові теж було весело, бо був тоді розлучений і не мав серьйозних стосунків. Щоб не випадати з правила- скажу, що не було поділу на Ж і М,. Просто вільної, у всіх значеннях, подруги не було. А роль подруги куму вдавалась суперськи(характер такий). Ми ще й зараз можемо по телефону триндіти "ніпрошо" з пів години. До чого це я? До того, що люди в шлюбі, це не клони один одного. Кожен має право на вільне проведення часу( в рамках шлюбу звичайно). Найголовніше без ідеалізації один одного і вашої сім*ї обійтися. П.С. коли повертаюсь з форумівки+афтепаті, чоловік зустрічає і питається "ти файно провела час?", то я розумію: стосунки склались. Бо щиро тішитись, що твоя половинка "зажигала" без тебе, а ти "вкалував", то вам не цьомки-бомки післявесільні.
А ще думаю треба лекше трохи до всього ставитися, до своїх проблем, переживань (дитина,їсти зварити,прибрати), не брати всього до голови. І трохи тяжко але деколи треба робити вибір, кому приділити більше часу чи дитині, домашнім клопотам, своїм проблемам чи чоловікові...цікаво якбиб у вас був вибір дитина чи чоловік кого б ви обрали? ну наприклад залишитися з дитиною чи їхати з чоловіком закордон на довгий час?
@Rodionochka шанс є, якщо цього хочуть обоє. А одному то тяжко подужати, битись як риба об лід не прикольно
не вже, але такий варіант існує..) і взагалі колись читала що на великому з'їзді психологів говорилося про те що жінки по статистиці віддають перевагу дитині,хоча це викликає багато проблем між парою і жінки-психологи які були присутні казали, так ми це розуміємо, але вибираємо дитину. От так буває... Р.S. Я не потребую поради, я вже вирішила для себе це питання,просто цікаво, що б інші вибрали.
Ідеальний варіант - їхати всім разом. Думаю, в сім'ї має бути одне залізне правило: якщо хтось їде на довго (на рік, два, п'ять), то інші теж пакують чемодани.
я вже другий день вражаюся. ну то нікому не їхати. Вибір є завжди. І не той де треба вибирати між дитиною і чоловіком. п.с. а скільки дитині? апд. додивилась - дитині нема року.