Та я ж не проти Просто як не крути так завжди не буде - я особисто не знаю людей які б усі 50 років спільного життя прожили в рожевих окулярах. Тому і розповідають що все так не буде. Я не кажу що буде гірше, але буде ІНАКШЕ точно
Та це ми не зі зла... Це швидше з області "знай про гірше, але сподівайся на краще". Все у Вас буде так, як Ви захочете! Коже сам коваль свого щастя. Чекаємо на дописи про щасливу вагітність
А мені б це може навпаки додало сил і бажання не збитися з обраного шляху, і на власному прикладі довести, що все це реально, що ви собі намітили Якщо що - мій допис ніби не песимістичний, я вважаю його реалістичним, бо я це відчула сама, при тому, що маю чудових батьків і в прекрасних стосунках з ними, і ніяких сварок не було, все було гарно-мирно, та все ж - от такі мої висновки, навіть моє власне усвідомлення себе в першу чергу яко доньки своїх батьків чи як дружини свого чоловіка...
Чим дальше батьки живуть - тим тепліші стосунки. Хто з досвідом - той зрозуміє. Хоча зараз в наш гіперактивний час, де є мобільний зв'язок, скайп, і все таке інше, можна з батьками хоч цілодобово бути на зв'язку (якщо є така потреба). Мені дуже повезло з свекрухою та свекром, але все ж таки жити разом з ними я б не хотіла. Побутові труднощі (не люблю слово "проблеми") часом псують стосунки. Можна пробачити, але чи можна забути? Але це як кому подобається. Хтось безмежно щасливий поруч з батьками і такий варіант підходить всім сторонам. То чому б ні?
І ще до теми, це дуже залежить від того,які батьки. але особисто я вважаю,що треба жити окремо. Якщо ще немає свого житла, то краще винаймати. Так, це зайві витрати, зате у сім'ї мир та злагода. Я думаю воно того вартує. Це суто моя думка, але цілком допускаю,що комусь і з батьками добре живеться. Хоча ті кого знаю особисто, все ж з часом казали, що навіть, якщо жити разом з батьками досить добре, але окремо все ж краще. Це вже коли вони мали як порівняти. Ну а тих в кого з батьками були конфлікти і до створення сімї, то однозначно окремо. Бо тільки гірше ставало і це зовсім не сприяло новоствореній сім'ї. Тому як то кажуть треба зважити усі + та -.
Для мене це навіть не питання миру, а питання дорослості і самостійності. Бо є пари які як спати разом - то дорослі, а як жити разом - то до батьків і нехай вони ще й допомагають, бо женилка виросла, а заробити на себе не здатні. Сім"я має бути окремою одиницею.
Мені переїзд від батьків дався дуже важко.... Як то: мала дитина на руках, чоловік... Тож треба самій і готувати і прибирати... Нічого! До всього звикаєш! Готувати їжу навіть простіше: вона не так швидко закінчується З прибиранням допомагає чоловік. І головне, ніяких тупотів в туалет з пів сьомої ранку і зливанням по Nразів води, кришка в баби на кухні випадково не падає коли дитина спить... І ще: можна толком з чоловіком посваритися. Викричатися, погримати дверима, покидати тапками, а прийде ніч - помиритися А в батьків що? Кожен тримає все в собі. Отак тиждень з тим ходить, навіть забуває чого сварилися. Але як то, треба дутися, бо ми ж посварилися
Ой, як би то було файно але не завжди так є)) Та, звичайно, краще окремо, бо навіть коли в хаті "война", батьки не бачать не чують =не втручаються. Посварились, полюбились- живемо далі)
Погоджуюся. Недавно моя майбутня свекруха сказала до свого сина: давай я тобі куртку куплю, бо вженишся і не буде в тебе нічого і тільки я одна наївна думаю, що нехай моя з.п буде йти на оплату квартири і т.д, а чоловікова на харчі і пішло поїхало. Надіслано від мого LG-D686, використовуючи Tapatalk
То нехай купує. А ви ті кошти, що мали йти на куртку, спрямуйте в інше русло. Тут головне тримати себе в руках. Чоловіка і свекруху все рівно не "вилікуєте", а хіба станете поганою невісткою. Моя досі, як йде в гості до малої, тягне кіло фаршу, сардельки, помідори... Спочатку злилася. А тепер голосно кажу: "Дякую. Я обов"язково щось з того ВАШОМУ сину приготую"
В мене те саме))))) - але я так думаю, то не від вредності, а просто такі вони люди. Моя все думає, що такого, як вона ніхто не вміє купити . Та й добре. А спершу я дико дратувалась.....а уявити собі розвиток цього сюжету при проживанні разом.... Бо "я знаю і вмію найкраще" - це нормально на відстані, я послухала покивала і роблю своє, а в спільній хаті (а якщо ще в власне свекрушиній) - то був би армагедон
У цій темі в мене були вже дописи. І все постійно змінюється і у стосунках, і тому у самих дописах також. "Чи можливе життя з батьками після одруження?"-так якщо під одним дахом є окрема кухня, туалет, і взагалі поверх. То менше буде сварок це точно. Ну але не у всіх випадках так. У нашому власне так. Над чим і працюємо, бо втікати кудись зараз у нас без варіантів.
В тому житті все можливо, стерпиться, злюбиться, змириться, проте повноцінно сім'я зможе розвиватися, коли молодь окремо...Б'є свої шишки ,вчиться їх виправляти, вчиться сваритися, миритися....
Я щиро заздрю тим, хто може і вміє жити з батьками. Я не можу! Щоб не сваритись, стараюсь тримати все в собі, трохи чоловіку жаліюсь, а він не розуміє, йому все ок, бо він цілий день на роботі. Де б взяти терпіння?
не сумуйте, я щиро пораділа, що є ще люди, які не розівчились жити великою сім'єю. Це величезна рідкість, тому певно і форумлянки скептично ставляться. --- дописи об"єднано, Nov 7, 2015 --- хтось писав щось про хмари...
4 роки жила з свекром.без сканділав,докорів.коли перебиралися на нову квартиру,то казав свекрусі,що за мною буде більше сумувати ніж за сином.
У нас саме так. Я не скажу, що мама у мене золота і з нею легко. Просто я почала робити те про що мені мама говорила все моє життя, тільки я того не розуміла. Вона мені завше казала - будь собою. Я пробувала робити так, щоб все було добре, а виходило так, що вічно були якісь проблеми. Від коли я послухала маму і стала собою, той співжиття з нею стало легше. Вона он критикує мене нераз, і слова може сказати не надто приємні, але вони мене навіть не зачіпають. Я її запитаю конкретно - я почула таке, Ви саме це і хотіли сказати, і тоді вона відповість чи так чи ні. Все можливо коли є повага особистості і шанування приватності. Просто треба розуміти що ти, де ти, і для чого то все. В одній квартирі дуже важко жити кільком сім*ям разом. Ми так жили в свій час - я, мама, тато, бабця і сестра з чоловіком і маленьким сином. В будинку з тим легче, мені так здається. Але люди живуть всяко.
