Це, звичайно, дуже класно. От тільки з чомусь пощастило далеко не кожній, хоч ти з нього порошинки здувай.. Може, і готував би, якби менше на нього хухали, хтозна.. А може, просто не чекати від нього вечері, а скерувати енергію в потрібне і більш приємне йому русло, а? Хоч щось, так би мовити, видобути )) І взагалі - добрішою треба бути, поблажливішою.. Ну що з того мужа візьмеш? Головне - про себе не забувати, не перепрацьовуватись. А як на вас буде наїжджати з цього приводу - то "добре, сонечко, зроблю. Завтра, через тиждень, колись.. а через 15 хв мінімум (щоб не такий очевидний перевід стрілок був): ти там про доріжки не забув? ))))))" І все з посмішкою.
Мене багато хто з моїх подруг і знайомих не розуміє, коли я вказую на неправильну побудову відносин в подружньому житті з перших днів... так, спершу хочеться йому у всьому догодити, а потім претензії, бо я стала для нього наймичкою, він без мене суп не розігріє... ти береш всю роботу на себе, а потім дивуєшся, бо він не знає, в якій стороні ринок, де закуповується ваша сім'я, ти мовчки терпиш його лежання перед телевізором чи сидіння перед комп'ютером, а потім не розумієш причини його злості, коли ти витягнула його з його зони комфорту, яку ти сама для нього створила і попросила тобі в чомусь допомогти... ти просто втомлена прийшла з роботи, багато вдома побутових справ, за дітками доглянути треба... і ти зриваєшся... на чоловікові (це кращий варіант), в гіршому випадку на дітях. Шукаєш причину там, де її (якщо розібратись) фактично немає. Жіноча мудрість... вона має бути у всьому.. в твоїх рішеннях, в твоїх поступках, в твоїх думках... в тобі. --- дописи об"єднано, Oct 22, 2015 --- Ви молодець!!! Головне діяти, а не мовчки чекати)))
@Perseida, ви описуєте ідеальну ситуацію, яка конкретно працює для вас. На жаль, не у всіх все так гладко. Я старалась застосовувати всю свою жіночу мудрість, але змін з партнером не відбувається. А я себе стала почувати чимраз гірше і в емоційному і фізичному плані. Перестала бути сама собою. Тепер терпець увірвався і я відпускаю всю ту ситуацію на самотік. І якщо чесно надіюся, що в шлюбі бути краще
@Materynka, мені направду шкода... коли любиш людину, стараєшся, щоб двом було добре, але бачиш, що нічого доброго не виходить, дійсно опускаються руки... я недавно прочитала одну дуже цікаву статтю... виявляється, що основною причиною нещасливого шлюбу/стосунків є страх.. ми боїмося сказати те, що думаємо, бо можливо зміниться відношення коханої людини до нас, або ми не знаємо, як вона на це зреагує...ми боїмося відпустити людину, яка є з нами, хоч розумом розуміємо, що варто це зробити, бо боїмося, що назавжди залишимось самотні... ми боїмося осуду дітей, рідних, знайомих, коли наважимось поставити крапку в стосунках... першопричина-страх. Можливо варто переступити через свій страх? Відверто порозмовляти, проговорити все, що на душі, розказати про свої очікування і сподівання, обговорити реалії... дати зрозуміти, що дальше так неможливо і є лише два варіанти, або разом почати працювати над відносинами, або розійтись різними дорогами... я є ярий противник розлучень, але кожна людина має право бути щасливою.
краще, ніж в цивільному шлюбі? Навряд чи офіційна реєстрація щось міняє у відносинах, крім додаткового бонусу у вигляді "сім раз відміряй.. може, не так вже й безнадійно", перш ніж починати процес розлучення.
Ми поки що просто зустрічаємося. А в шлюбі Все це вже пройдено і не раз. В моєму випадку воно не працює. Ми як два козлика на кладці. Ну не хочу я більше віддаватися людині, коли вона реально ігнорує мої прохання, потреби і бажання. А в сім"ї як не як є взаємні обов"язки, і ти мусиш, все ж таки, робити щось для своєї половинки
Переважно те, що на етапі зустрічання тихенько "пілікає", потім так голосно б"є в дзвони, аж вуха закладає. Ідеальних людей немає, і тільки самій можна вирішити, з чим можна змиритися, прийняти, і як то все пом"якшити, і чи варто. Якщо є взаємні почуття, то це реально.
))Ніхто нікому нічого не "мусить"))) Що заважає Вам, чи Вашому другові робити одне для одного щось вже і зараз? Відсутність штампу в паспорті? Повірте, нічого це не міняє, тим більше для чоловічої сторони... Я розумію Ваше абсолютно здорове бажання вийти заміж, схвалюю його, але... як казав наш Отець Юрій-Антоній на навчаннях перед шлюбом:"Навіть якщо в Вас є хоч на макове зерно вагання, чи невпевненість, чи правильно Ви поступаєте беручи шлюб-на якому б етапі підготовки до весілля Ви б не були-кажіть стоп". Залежно чим для Вас і Вашого партнера є шлюб, чи одруження. Якщо Ви просто ставите штамп в паспорті, розуміючи, що якщо буде щось не так, в любий момент поруч можна буде поставити ще один вже про розлучення (чомусь більшість чоловіків так і вважають), чи давши перед Богом клятву в вірності і любові одне одному до смерті, потім прийти і взяти церковне уневаження шлюбу - тоді це одне питання. Якщо для Вас узаконення стосунків є чимось, що ще більше скріплює і утверджує Ваші відносини, що Ви готові на подальші кроки в розвитку Вашого спільного життя- тоді це інша справа. Але знову-ж таки повторюсь-це нікого ні до чого не примушує-ви ж одружуєтесь не з примусу і при добрій волі))))
Я б так ніколи заміж не вийшла. )) То була найбільша авантюра мого життя і значною мірою крок назустріч невідомому. Легко не було, але не шкодую.
Якщо під час зустрічання у вас труднощі в стосунках, то після одруження краще не стане. Навпаки, всі малі недоліки стануть великими, а ту долю романтизму вб"є побут. Тому до шлюбу повинні бути готові обоє. І сподіватися, що я його/її зміню не варто.
Я декілька разів перечитала Ваші дописи... і розумію, що не можу Вас зрозуміти... після ваших слів (виділених мною вище) ви пишете про одруження... я не маю права Вам щось радити-це Ваше життя, і я зовсім не знаю ситуації, яка в Вас насправді склалась... можливо Ви без настрою зараз, на Вас впливає осіння похмура(хоча так мною любима)) погода, і тому в Вас такі думки? Я скажу, як в даній ситуації поступила б я... побудьте наодинці сама з собою, неважливо, чи Ви залишитесь в своїй кімнаті, чи підете в парк, чи нирнете з головою під ковдру, чи вилізши на підвіконня, закриєтесь шторою від зовнішніх подразників... прислухайтесь до себе, скажіть сама собі правду... я не кажу Вам розлучатись з близькою людиною, з попереднього зрозуміла, що ви не живете разом... просто побудьте певний час в своїй особистій тишині... як правило ми завжди знаємо, як поступати в тій, чи іншій ситуації, але якщо нам таке рішення "не підходить", ми тоді кажемо-"не знаю" --- дописи об"єднано, Oct 22, 2015 --- В моєму випадку це також була певного роду авантюра))) Але я думаю, що в цих словах захований більш глибший зміст. Питання не чи ти впевнений в людині, з якою одружуєшся/виходиш заміж, а в собі... чи готовий/а ти до цього кроку...
А для мене це було як питання "чи можна з ним піти в гори" - "..парня в горы бери, рискни.." От відчувала, що попри всі сумніви в тому, що "все буде добре", з ним ризикнути можна і навіть не дуже страшно . Зате він був готовий за двох
А в моєму мене підкупило його ставлення до дітей... для мене це було справжнім відкриттям, коли ми з сестрою були в будинку, а він приїхавши з роботи і чекаючи, коли я зберусь на здибанку (ми тоді ще тільки почали зустрічатись), був на подвір'ї з чоловіком моєї сестри і їхньою чотиримісячною дитиною в колисочці... тут заходить мій Ігор з малою на руках, віддає сестрі малу і каже:"Поміняй їй памперс і зроби кашку, вона напевно голодна, бо ротик відкриває і кулачок гризе", а моя Нуся якраз вистуджувала кашку, щоб нагодувати її, бо вже прийшов час. Потім в нас ввійшло в звичку, коли ми з моїми сестричками (нас четверо) збираємось десь потеревенити на каву чи на закупи, звозимо дітей до нас, Ігор серед наших таточок є "заваділою"))), спокійно дає собі раду зі всіма дітками)) Я знаю, що в разі чого, я спокійно зможу залишити наших діточок з татком... не знаю як для Вас, а для мене це надважливо)))
Персеїдо, я намагалася вам сказати, що на початку дуже легко слідувати теоріям, прочитаним в книжках чи десь ще, потім все навалюється змінюється, з'являються такі проблеми що не дуже знайдеш відповіді.....і ти видихаєшся...І партнер може дуже старатися, криза капець.Відповім Патті, мій мустанг так легко не втікає, якби я на нього трохи не перекладала обов'язки, то взагалі капець....А як же хочеться, просто як ви пишите поговорити про футбол готуючи разом їжу, а не можна, бо хтось один з дитиною, а інший швидко як небуть щось пробує зробити, а просто вийти кудись, бо сім'я потребує того....словом не все від нас залежить.
Кризи в стосунках неминучі))) це науково доведено, життям підтверджено і всюди всім розказано)) від цього ніде не дінешся... в мене діток немає, немає відповідного досвіду, тому я не маю права Вам заперечувати чи сперечатись з Вами, хоча в мене на це також є своя думка... знаю, що важко, що з появою дитинки багато чого змінюється як в сімейному уставі, так і в почуттях чоловіка та дружини, чоловіки не завжди готові змиритись, що їхня персона з першого плану переходить на якийсь, але напевно навіть не другий... велику роль відіграє як фінансове становище, так і зайнятість татка на роботі, та його підтримка вдома, так і стороння допомога у вигляді бабусів, дідусів сестер і ін. рідні, яка не встигла віднєкатись))) Але не все ж так зле))) Судячи з досвіду люди ж виживають)))) Будьмо оптимістами-вірмо в краще))))
Ага, згідна))))Но питання в іншому, які ми вийдемо з тих криз, чи буде стільки ж ентузіазму старатися одне для одного, чи не наговоримо багато зайвого і образливого, що далі не буде що рятувати і т д....Так діти виростуть, а якими станемо ми?
@iragonzales, Ви знаєте, в мене є одна звичка, не можу її назвати надто корисною, проте вона мені допомагає... я дуже багато спостерігаю за людьми, які мене оточують... я вчусь жити не тільки на своїх, а й на чужих помилках... навіть з спілкування з Вами я для себе зробила певні висновки)) важко бути песимістичною реалісткою, життя і так важке, не варто його ускладнювати))) на прикладі своїх сестричок, які щасливі дружини і мами вже багато років, я знаю, що можна бути і коханою, і бажаною, і переживати разом всі труднощі, хвороби, нестатки і інші життєві бяки-головне бажання двох і розуміння, що що б не сталось в цьому житті-от я є біля тебе, я є поруч, я з тобою))) я невиправний романтик певно)))
Дякую, що ви гарно так мені роздаєте поради))). Але я хотіла Вам донести, що та ідилія яку Ви описували енну кількість повідомлень тому не так просто реалізуєма і що Вам не варто так легко осуджувати, роздавати оцінки і давати поради, бо "хто його зна"...
Вибачте, якщо образила Вас, я не мала цього на меті. Я не осуджую, чи повчаю Вас і не роздаю Вам поради... Ви ділились своїм досвідом і поглядами на певні питання, я своїми-от і все. Кожен залишається на своїх позиціях...))) Ще раз прошу вибачення.
