Дівчинко, я прочитала всю історію, спочатку xотіла написати щось, потім зрозуміла, що тема перетворилась на пустий базар. Але сьогодні почитала от цього волонтера, слова якого ви пишете (я дуже люблю читати іі сторінку фейсбуці) https://www.facebook.com/diana.makarova.37?fref=pymk (стаття "За стеклом") Читала і плакала. Дійсно вас зрозуміти може лиш той, xто пройшов через цю війну, а ми що .... просто спостерігачі за склом. Я розумію ваші переживання, не xочу вдаватись в довгу дискусію, лиш бажаю вам і нам закінчення тіеі війни і можливо тоді прийде вирішення вашоі проблеми.
Дуже вам дякую: ви вловили суть того, про що я хотіла розповісти. А Діана Макарова - геніальна людина, жінка, журналіст і волонтер. Я схиляю голову і цілую її руки за все, що вона робила і робить. Більше за все на світі я хотіла б жити зараз її життям. На жаль, в мене все набагато простіше і спокійніше, та душа болить не менше. І вона мене зрозуміла)
Цікаво, у Вас жах завжди вимірюється тим, чого Ви не розумієте? У житті стільки відтінків, що часом люди і на схилі літ дивуються, не те що у 24 . Не можна бути категоричним. Та й любові - вони є дуже різні. Навіть як зустрічається з різними хлопцями (по черзі), то все одно кохання зовсім інше. Тому можливо все.
Людина, яка одночасно "кохає двох" - насправді не кохає ні першого, ні другого. А кого кохає по-справжньому - так це себе)))
от вдало мою думку стосовно цього питання сформулювала Дара Корній у "Щоденнику мавки": "Хіба можна трішки любити? Чи трішки бути живим, чи трішки мертвим? Або живий, або мертвий. Або любиш, або ні."
Я ще з далекого дитинства запам'ятала, що любов і кохання - то різні речі. Любити можна і пельмені, і ''родину'', а кохати якусь конкретну єдину людину кожною клітинкою себе. Тут, видно, є щось схоже - є почуття до різних людей, але вони (почуття)абсолютно різні ( вибачте, пельмені тут нЄ кстати). Не можна категорично сказати, що такого не може бути, а от чи має - то вже інше питання ( а особливо, якщо та вся ситуація шкодить комусь і руйнує чиїсь сім'ї і стосунки)
Але, знаєте, є ще таке, що можна любити, за щось... тобто одного любиш за те, а другого за інше. Ну і в кожного любов Своя, і кожен трактує її по свому.
Вибачайте, якщо, можливо, не зовсім на сто відсотків по темі, але... Скільки разів ви любили за своє життя? Невже тільки раз? А якщо не раз, то кожного разу так самісінько, як і минулого? Чи все ж таки різних людей ми любимо по різному? І ще: Чи здавалось вам кожного разу, що любите по справжньому? Чи думали: та, то фігня, цього разу я люблю трошки, а от наступного вже буду любити більше? Надіюсь, суть цих питань зрозуміла? Любити можна по різному - ось що я хочу донести. Не маю на увазі пристрасть, бо тут якраз емоції подібні. Кохання ж різне до різних людей, принаймні в мене саме так.
Товчу))) Їжджу, вожу, допомагаю, товчу Зрушень практично нема ніяких, окрім того, що зв"язок з Воїном стає все міцнішим, маю на увазі духовний. Були з мого боку слабкі спроби "відморозитися" в плані особистого спілкування - не дає))) Тобто: коли я не пишу, не дзвоню, це починає робити він. Вірніше: повністю перервати не вдається, тому що по справах все одно приходиться спілкуватися (я в його підрозділі один волонтер), але навіть коли спілкуюсь виключно по справі, тоді він починає розкручувати мене на близьке спілкування. Чесно кажучи, я не дуже пручаюсь) За цей час ми пережили разом підрив на міні його загону, смерть молодого хлопчика і тяжке поранення іншого. Вірніше: переживаємо досі, бо це сталося недавно. До речі, моя ситуація таки не одна. Дівчата, які бувають на передовій, мене розуміють, принаймні, такі є. Стараюсь не переступати межу, але знаю, що я йому потрібна. Варто один раз не сказати "надобраніч", як починаються дзвінки з наїздами))) Якось так)
Зрозуміло, а як спілкування вдома, як відносини з чоловіком. Вже стільки часу пройшло від Ваших останніх дописів і різких намірів. Теж нічого не змінилося?
Теж практично так само. Спілкуємось нормально, за деякими винятками. Я прекрасно розумію, що відносини з Воїном - утопія. Ніколи нічого не буде, хіба якби сталось якесь чудо, та його не буде. Але й з чоловіком вже не буде того, що було раніше. Я стала іншою.
)) Якось воно так і виходить)) Але не настільки сумно. Вірю, що в результаті все буде так, як краще для всіх і ніхто серйозно не постраждає) Блін, і серіал ніяка погань не зняла
Дівчинка, зареєструвалась тут щоб мати змогу сказати Вам - Ви не самотня у цьому. Дякую, що поділились своєю історією, це дуже мені допомогло. І соромно за тих, хто тут засуджував Вас. Хоча, люди живуть у простому, на їх думку, світі - може це і на краще. Моя історія страшенно подібна до Вашої, за деякими виключеннями. І я розумію кожне слово, розумію, як це тяжко і приємно і радісно і боляче і незрозуміло одночасно. Просто знайте, що Вас є кому підтримати та зрозуміти. І ще - вчора я, читаючи Вашу історію, вперше відчула симпатію до людей що живуть біля мордору. Дякую Вам за все.