Розумію, що вам дуже прикро, що так воно несправедливо складається, але ви тут думаєте про себе, що син не цінує вас, не розуміє, скільки ви для нього, а батька, навпаки, переоцінює і т.п., я б порадила просто керуватись інтересами сина - ви ж все одно для нього стараєтесь з любові, робите, те, що повинні як мама і будете робити, і яка різниця, що при тому роблять інші, ви своє знайте. А батько - раз сина радує, то сприймайте це теж як + для вашої дитини. Виросте, тоді, думаю, буде розуміти ситуацію ближче до реальності, і може оцінить не лише ваші зусилля, а ще й мудрість у таких обставинах.
Бажаю вам сили та терпіння ,хлопчик виросте та зрозуміє реальність) Головне час ...і ви тіштеся разом з малим, якщо дитині добре))))
Звертаюся до Вас, шановні форум'янки за порадою. Півтора року я зустрічалася з своїм першим серйозним хлопцем але пару днів назад розійшлася з ним. Ми вже не діти - мені 20, йому 23 і я не є його першим коханням. У стосунках мені було тяжко - я не відчувала себе вже давно коханою, він мене не чув, коли я казала, що мене ображають якісь його вчинки. Коли погано було йому, чи коли він на мене ображався, тоді зникав на тиждень або фізично або ж емоційно. Наші стосунки нагадували поле бою - я боялася його зникнення а він весь час вважав, що я підсвідомо стараюся ним керувати. Так я промучилася 5 місяців не знаючи, що саме йому в голову вистрілить і коли. Останньою крапкою було його заява, котру він зробив 2 тижні тому, що не хоче мене цілувати чи обіймати і з того часу цього так і не робив. Тому я вирішила перетерпіти розставання і бути щасливою наодинці. Проте він тепер каже, що моє рішення заставило його зрозуміти, що він мене кохає і що хоче повернути. Обіцяв що зміниться та буде турбуватися про мене. От і стою я зараз перед дилемою - чи вартує йому вірити і дати другий шанс чи це буде просто наступанням на ті ж самі граблі. Буду вдячна за будь-які поради!
А чим пояснював таке рішення? Вирішувати, звичайно, Вам, але не думаю, що варто давати другий шанс. Не схоже на справжні почуття, особливо з його боку. Так одразу люди не змінюються. Чи готові і далі продовжувати стосунки, в яких було важко та боятися чи не зникне коханий при чергових труднощах?
як ви вважаєте: у описаній вами ситуації поради щось змінять? І чи взагалі тут доречні будь-які поради? знову-таки, з вищеописаного, то ще діти-діти .І то нормально. Коли ще, як не в 20 років пробувати-прощати-давати другий шанс- передумувати ?.. Не під вінець же завтра йдете . Слухайте своє серце і інколи включайте голову. Кращого порадника, ніж ваші власні відчуття- не знайдете .Бо тут на форумі зараз ми вам нарадимо
Яке саме? Повернути мене чи ігнорувати? Якщо ігнорувати то його виправданням було те, що він 3 місяці пропадав зранку до вечора на роботі а ще 2 місяці був у депресії. А якщо повернутися - він мене кохає, просто загрузав у своїх образах на мене і власних емоціях.
Дякую, сніжно! Це справді найкраще, що я могла почути) Просто звертаюся за порадою бо на своєму віці зрозуміла, що люди, котрі вже таке пережили, можуть справді вберегти від непотрібних синців
нє, реальний досвід приходить лише з власними синцями . Поки сама не відчуєш- толку не буде. Основне- після синців зробити правильні висновки. Тоді менше шансів знайти ті ж граблі знову. Синці- то не страшно. Вони- загартовують і навчають. Це просто досвід. Страшно, коли на них не звертаєш увагу і не робиш своїх висновків.
Але єдине чого я не можу зрозуміти в цій ситуації так це те чи це насправді кохання, якщо він каже "я подивлюся чи мені надалі буде так боліти після розставання і якщо так тоді це кохання, за яке я маю триматися"? Хіба кохання не відчувається просто так і не проявляється через турботу а не через кількість стражданнь після його втрати?
Не забороняйте, прошу вас! Я вийшла заміж за розлученого. В чоловіка є донечка від першого шлюбу. Право бачитися він добився лише через суд і то тільки в першу і третю неділю місяця (в нього складні стосунки з колишньою дружиною). Вже кілька місяців він не бачить дитину, бо то холодно, то вона хворіє, то знову і знову хворіє.... Чоловік з таким захопленням розповідав: моя маленька то вже сказала, а вона така розумна, а так мене лоскотала.... А тепер проходимо повз дітей і я бачу тугу в його очах.... Тому хай син знає вас, як розуму маму, яка залишила за ним право вибору чи бачитися з татом. Ви для нього найрідніша людина і вас він любить найбільше, але тата також потребує.
@Sasha Ptasha, вам @сніжна дала слушну пораду. Не можу не поржати: мені троха за 30 , йому ближче до 50. І нічьо, жиєм! І всяке бува, тому ваша проблема - абсолютно не проблема. У вас настільки все попереду...Мммм! До стовпа...
Ну що це за нісенітниця. Не цілувати, бо я бьув на роботі?? Я би теж двічі подумала, перш ніж повторно давати шанси. Просто ви знаєте себе краще. Мене б такі стосунки принижували. І один раз вирішивши піти, я б так і зробила. А якщо ви питаєте тут, можливо ше не все вирішили для себе? Тоді дійсно, окрім вас самих ніхто краще не порадить. Sent from my SM-T230NU using Tapatalk
Дєцтва, дєцтва - ти куда бєжиш... Поведінка юнака абсолютно інфантильна, але в тренді, бо він . @Sasha Ptasha, слухайте Сніжну і робіть, як вам підказує серце і бОшка, бо там мізки
У мене перші серйозні стосунки були майже аналогічними. У нього постійні зміни настрою, депресії, "цілодобова" робота, зустрічі тільки тоді, коли йому захочеться. Мої побажання до уваги не брались. Як виявилось, він ще й альфонсом був, а я не помічала - не хотіла помічати. Скільки нервів воно мені витріпало - жах! Почала з ним зустрічатись приблизно у 19 років. Витратила на нього 4 (!!!) роки. Аж поки на мене не найшло прозріння. Дійшло до того, що в останній місяць перед остаточним розставанням він мені заявив, що мабуть, більше мене не кохає. А заявив він це тому, що я почала заводити розмови про шлюб. Який він мені щороку обіцяв через рік-два. Я навіть квартиру сама винайняла, щоб була можливість затишно зустрічатись. Він неодноразово до цього запрошував мене до себе на квартиру, яку знімав з 2 друзями, залишав на ніч, а вранці просто виставляв за двері, не запропонувавши ні чаю/кави, ні проводити до дому. То вже потім я зрозуміла, що зі мною обходились гірше, ніж з повією. Отже, Саша, я б на вашому місці не витрачала такий дорогоцінний час своєї молодості на таких "ніщо". Не повторюйте моїх помилок. Кохання - воно або є (тоді це турбота, "здування пилинок", "носіння на руках", постійне бажання бути разом щохвилини), або нема. Коли я зустріла свого теперішнього чоловіка - я поїхала сама до нього у Львів. З Херсона. Батьки хвилювались жахливо. Гостювала у нього всього 3 дні. На третій день, коли я вже мала їхати додому, він запропонував жити разом з Нового року (а то був вересень) у мене. Я погодилась. Але через пару днів після мого повернення в Херсон він зателефонував і сказав, що так довго без мене не зможе, тому попросив підготуватись до його переїзду (ну там в шафці місце звільнити і таке інше). Прожили рік разом, одружились. А на початку 2014 року він був змушений переїхати до Львова (медицина). Поки розібрався з проблемами, лікарі радили йому поки що не змінювати місце проживання, і він перетяг мене сюди, підготувавши так само для мене місце. Так і живемо. У коханні та щасливі. Щиро бажаю й вам знайти ту людину, яка захоче бути поруч з вами постійно і буде піклуватись про вас повсякчас. Знайти своє справжнє кохання - на все життя. Ви, головне, вірте в це - і воно так і станеться
так, відчувається просто так, а те, що ваш хлопець каже і робить це виглядає на серйозні комплекси, незрілість, і я б вам радила не сподівалася, що ви здатні їх побороти. Оцінюйте реально людину. Ви собі чесно-чесно самі признайтеся в тому, що ви в ньому бачите, а то часом ми себе задурюємо, кажемо, що то так здається, що ще місяць-два, і він розкриється по-іншому, по-справжньому, так, як ви його собі науявляли, в нього складний період, і т.п., але по правді, ви вже все самі знаєте, просто найважче визнати це чесно перед собою. Але ще такий момент в розставанні, що до рішення треба дозріти, те, що в один момент ви будете переживати як велику втрату, в інший може бути просто таким світлим смутком із розумінням, що так треба і так добре, тому - будьте чесні і сміливі, і дайте собі вдосталь часу.
@Sasha Ptasha ви ще точно мов діти Вкотре переконуюсь що нема чого всю себе віддавати до шлюбу або навіть якщо нема серйозних відносин. Причина банально проста: хлопчина використав вас, має все що йому треба, а ви потім думаєте "прощати чи ні, про другий шанс". Повірте, йому то погоди не робить: чи дасьте ви йому друний шанс чи ні, принаймі переживати про щось як ви він не буде Треба мати розум і вчитись на помилках, як вже тут радили
Бачите, чоловіки поділяються на визначені і на невизначені типи.....Визначені чітко знають, що вони хочуть (тут мова про створення сім'ї), коли приблизно то хочуть, і з ким . Невизначені нічого того не знають, і коли перша ейфорія проходить їх поведінка з вашої сторони виглядає ненормальною, а насправді придумує різні відмазки щоб не одружуватися ( найбезглуздіші -типу не можу цілуватися) , з ішої сторони інтим з вами без зобов'язань шкода втрачати звідси ті качелі , "кохаю.....не кохаю......кохаю.....некохаю". Буває дівчата таких дотискаю, що вони одружуються врешті, а буває з вами він зустрічається роками, розійшлися і через пів року він жонатий. Просто з тою другою він став визначеним, і поводив з нею себе як принц.....
бо шлюб з другою (моя така думка), йому з якоїсь причини видається "перспективнішим". Наприклад, статус батьків, освіта дівчини, статки, навіть може бути вміння куховарити або вміння із ним випивати... Причини у всіх різні. Наприклад, мій знайомий не розглядав мене як кандидатку на дружину і одружився із дівчиною дуже молодою за порадою своїх батьків. А потім почав мені (!) обурюватися, що ось, вона не має того всього (освіти, спільних інтересів, заробітків), що маю я. І ще він мав більш достойних кандидаток, серйозних дівчат, які багато чого досягли і вміли, але одружився на тій, яка бавиться у ляльки (я серйозно) і взагалі по господарці ніц не вміє. Зате йому дуже імпонувала ...її наївність - що не скаже, вона всьому вірила. Так що кожен чоловік розставляє свої "пріоритети" і відповідно до однієї він "визначений", до іншої - ні.
