В цій ситуації "добився свого" якесь незрозуміле - садок - це ж не покарання, ви з ним не воюєте "чия візьме", а намагаєтесь зробити так, щоб йому було внутрішньо комфортно попри зміни (садок), то якщо треба для цього притормозити, то мабуть треба.
знаєте, в нас в садку була дівчинка(почала ходити разом з моєю), вона не хотіла там їсти(перший місяць відвідувань),якось я прийшла трохи раніше і чекала поки мала поїсть, то дівчинка прибігла в коридор(вся заплакана як завжди), а так як вона мене знала, то я з нею привіталася і давай лялякать: -біжиш зараз їсти? -ні -чому? -не хочу(на обличчі сум і горє усього світу) -треба поїсти обов"язково, щоб ти була сильна і могла рости, їсти корисно, бла-бла-бла, мама прийде за тобою(обов"язково прийде, вона тебе любить-не лишить бла-бла), їж мама прийде їй буде приємно що ти сита і маєш сили гуляти,бла-бла в тому ж дусі. рибйонок після розмови пішов і спокійно без сліз і плачу з"в і перше, і друге, і чай з печеньком. просто з дитиною крім мами якісь розмови ніхто не проводив. вихователь правда грубими методами потім звела нанівець мою роботу, але то таке... до чого я веду- може хтось би побалакав з малюком?після того як ви його лишаєте, повторив йому(при потребі стопітсот раз) що мама прийде,що не лишить, бався і час швидко пролетить. може б вихователь змогла?
От я би дуже хотіла, щоб їм вдалось його заспокоїти хоч на деякий час. Але я їх розумію, бо він ж не один там такий, сьогодні вже було десь 20. І думаю, що вони щось таке і говорять, і няня, і вихователька. Але він і слухати не хоче, тільки кричить. Що мені дуже дивно, бо він такий ніколи не був, зі всіма легко йшов на контакт, можна без проблем було домовитись. При потребі залишається і з бабцею, дідусем, хресною, та й з чужими любить спілкуватись. Вдома взагалі таким дорослим мені здається, можна вже поговорити з ним. Мене просто дуже злякала сьогоднішня ситуація з тою істерикою. Тут колись в темі вже писали про переключення уваги і задурювання. Напевне в цьому і є моя помилка. Бо я часто таким користувалась. Починає плакати, щось показала, розказала і вже довольний. А тепер надолужує. Тому, дівчата меньшеньких діток, дозволяйте їм виплакатись і виливати так свої емоції).
Для малюка просто величезний стрес, що його залишають без мами ще й з незнайомими людьми, дітьми. Ми коли привчались до садочку то спочатку походили в родинний центр Малеча кілька днів. Там я могла бути присутня і йому було легше звикати. Хоча також все було і сльози і не хочу. А в 3роки це вже геть по іншому.
можливо хтось його ображає постійно? або якщо усі діти плачуть то і він разом - типу за компанію? а щодо істерик, то в нас деколи бувають такі періоди - дуже важко. вредна стає просто жах,провокує,істерики(правда не такі театральні як у 3 роки були). може й у вас мине, спробуйте знайти причину - ви краще за усіх знаєте свого малюка
Може постаратись йому зараз максимум любові дати, тисячу раз сказати як сильно ви його любите, який він розумничок, який він хороший і що дітки хочуть з ним бавитись і як мабуть цікаво в садочку - гуляти, бавитись, співати, танцювати.... Може в цей момент він вискаже що його турбує і ви мусите якось реагувати, "мама захистить допоможе" і т.д.
Я так і стараюсь робити. Та й впринципі в нас так було завжди. А розказую про садочок вже давно. В нас сусідська дівчинка теж ходить з ним в групу, то на вулиці любить з нею бавитись, а в садку навіть не дивиться ні на кого. Тільки, що проснувся і перші слова: "Я не оцю в садоцок".
Та там і часу немає, щоб так ображати. Бо за тих 40 хвилин вихователька весь час біля них. Ну принаймні, так мені казала. А з тим, що плачуть, то зараз вже мало хто плаче, бо діти вже деякі з серпня ходять.
Діалог мій з Анею після години в садку. - Чого ти плакала? Тебе хтось ображав? - Да - Хто? - Хлопчик. - А як ображав? Що робив? - Вдарив. У слово "вдарив" моя дитина може вкласти багато чого від "наступив на ногу" до "хотів взяти за руку, а я не хотіла". Одним словом, у той день я Ані сказала, щоб давала здачі, то її ніхто чіпати не буде. Вихователька таки весь час була з дітками, але могла й не помітити, що хтось комусь наступив на ногу, чи , наприклад, потримав за носа, а інший образився.
Прийшли ми якось з гостей і старша доня (2,9р) вдома заснула на годинку. А тоді прокидається з плачем. Нічого пояснити не може. Плач посилюється. Все кидає, з рук вивертається, не дає обнятт, кричить,..... Десь годину в хаті страшна істерика, нереальна. Ледве одягнула куртку і винесла на двір (не знаю, нащо) і там вже мала заспокоїлась і казала сильно обняти її. Десь ще за півгодини доня ожила і стала як завжди. Питаю "чому"- каже "не знаю" Що це було? І що з тим робити, якби, не дай Бог, повторилося?
Приснилось щось страшне? У нашої таке було, то казала, що їй динозавр страшний приснився. Дайте заспокоїтись самій, якщо вам не дає. ( якщо не рухати її, то потім сама прийде, щоб її пожаліли і обняли)
напевне таки щось побачила, чи почула, може тваринки злякалась... Коли сильно заходиться треба відволікти її думки,хоча то не легко, а зміна обстановки то супер з дому на вулицю... І мабуть варто казати і переконувати, що мама завжди захистить і завжди поруч.
В мене так Веронічка може плакати після сну, були такі істерики, що я не знала, що з нею робити. Підходила до неї, вона викручувалася і ще більше плакала, чекала, тоже не помагало, в садочку такого не траплялося. Причина була в тому, що клала її спати не по режиму. Тепер, якщо до 14.00 не засне, то я її спати не ложу.
розкажіть мені як вести себе з 1.3 річним капризульою. От сьогодні наприклад майстри завершували кухню. Шліфували стільницю. тож закрились і малий постійно туди мене тягав. щоб відкрила йому двері. пояснюю. нічо не слухає, тягне і все, а як не йду. то заходиться сильно..і ще любить на підлогу падати, ніжками тупотіти.. Після ігнору сльози горошині лиються довго..
Я відносно недавно читала статтю, як себе поводять на Заході , коли в дитини істерика від того що їй щось не дали.....Ігнорувати і кричати не вартує, для маленької дитинки і так трагедія(як не дивно так, трагедія), що їй щось не вдається, а тут або кричать або ігнорують найрідніші, дитині ще заскладно зрозуміти що не піди туди, бо тобі там можуть зробити боляче або травмувати, а в дитяти період такий пізнавальний, що все цікаво, а то цікаво так потрібно для розвитку дитини.....Коли Ви ігноруєте, то вчите дитину бути черствим до чужої біди....Там психологи радять брати дитину на руки, цілувати і ніжно казати дитині, що не можна,проявляйте любов і співчуття в такі моменти, але "не можна" має бути чітким.... П.с. провіряла на своїй маляті, заспокоюються діти дуже швидко....Коли, Ви ігноруєте, то дитина більше плаче вже через те що її покинули в біді, менше чим через то що заборонили.
Методом тику я теж до того дійшла.. Що ігнор нам не дуж підходить. Слово НІ ми не чуємо і не розуміємо.
Я міцно обіймаю (якщо дається і не тікає) і пояснюю детально на вушко, чому ні, і про те, що я розумію, чому він так розстроївся, проговорюю його емоції (ну, намагаюсь - вчусь, це не є так звично)) Проте переважно все одно плаче довго(
