Мої діти йшли в садок після 2,5 років, тому я із ними спокійно домовлялась. Ну хоча вони плакали, але не істерили. Але от бачу менші дітки, там до 2 років, то їм нічо не поясниш. Там таке німе кіно: дитя все в сльозах, мама віддала няні на руки -- і пішла. То все 10 секунд триває. А на вулиці під садочком сидять -- ридають. Мами всмислі. Дитина вже давно не плаче -- бавиться, а мама ще собі нерви псує. Тобто якщо ви вирішили, що ваша дитина буде ходити в садок, то мусите з першого дня бути холоднокровною. Від того, що ви плачете і їжте собі нерви -- дитині краще не буде
Мене теж перепитувала перший день разів 20 по дорозі до садочка. --- дописи об"єднано, 10 Вересень 2015 --- Ну, не факт, що так віддати, нічого не сказавши дитині-то добре. Що там твориться в маленькій голівці, коли мама пропала, не поцілувала і нічого не сказала. Треба пробувати пояснювати, домовлятися, ні з першого, ні з другого разу дитина того не зрозуміє.
О, якби так було, то я би була щаслива). Він перший день не плакав взагалі, лишала на годину, а на наступний цілу годину ридав. Вдома через деякий час ще схлипував. Я просто до такого не звикла, бо малий загалом не плаксивий, а тут... Він ніби й розуміє, що йде в садочок, розказує то всім. Що там дітки, іграшки і т.д., але все одно до кінця не усвідомлює, що воно і для чого. Тому так, вік важливий.
Маленький він в вас ще. Нам майже три і то .. Вона розуміє, але то маленька дитина, звикла, що мама завжди поруч. Тому емоції беруть вверх і то нормально
Мене моя дитина цілий рік перепитувала чи я прийду, ми з нею постійно все обговорювали, але тільки заходили на поріг садочку в нас починалися сльози і стоп'ятдесят запитань "ти прийдеш, ти мене забереш?", і в нас то тривало цілий рік. Думаю , що повпливало на неі те, що я іі перший раз привела і залишила, і після того в неі появився страх, і той страх не тільки стосується в садочку, де б не були, вона постійно питає, чи я не піду без неі. Не знаю як буде цьго року, бо ми ще не ходили в садок, йдемо з наступного тижня, але маю дуже велику надію, що будемо ходити без плачів.
Ми хоч і не ходимо в садок, але я якось запам’ятала, як завела малу на заняття перший раз, її вчителька запросила йти бавитися в кімнату, поки я папери заповнювала, мала собі нормально пішла і ... вийшла через 2,5 години. Ми з нею навіть не говорили про можливість бути там без мами. Я весь той час рипалася під дверима і питала, чи вона мене не кличе, чи не сумує. Але ні, вийшла задоволена і сказала, що буде ходити ще. Так і ходить по нині. А дитина в мене дуже мамина. Їй було рівно 3 роки на той час, хоча були в її групі дітки, які і в садок ходили, і старші на пів року, а дорослого від себе ні на крок не відпускали майже рік часу.
Мені здається, що мій малий на заняттях теж би був. Бо він вміє сам бавитись, дуже то любить, а якби хтось ще щось розказував, підспівував, то взагалі би був щасливий. Ми не ходили ні разу на такі заняття, але я собі уявляю, що там обстановка відрізняється від садочка . Спокійніше можливо. Я сама була трохи в шоці, коли ми прийшли в садок перший раз. Діти плачуть, стараються вибігти в роздягалку, чіпляються за ноги виховательці. Їх багато, вихователька всіх не може заспокоїти, нянічка переважно водить діток в туалет, або переодягає. Ну одним словом - хаос. Надіюсь, що з часом все трошки внормується і дітки потроху освояться. Основне, щоб поменше хворіли.
Тепер тільки вихожу з кімнати, питає куди я йду, або забавиться, а потім розуміє, що мене нема в кімнаті, починає бігати по хаті, кликати.
Одна мамочка мені каже: "А я тааак готувала до садочка - думала: зовсім проблем не буде, бо з 1 року ходив по всіх розвивайках..." А толку з того. Плакав її малий поруч з моєю (яка не була жодного разу на розвивайці, але на танцях у колі інших діток - душа компанії) і ще 10 ровесниками... Садок - зовсім інша атмосфера.
То якось так спонтанно вийшло. Мене час піджимає. Я бачила, що мала вже більше видурюється ніж плаче, то попросила її поспати в садку. Тобто вона йшла свідома, що спатиме, потім поїсть і мама прийде. В нас ще своя ситуація, вона ніколи не засинала без мене. Пояснила виховательці ситуацію. Вона її поклала, трошуи пггладила, щось розказала і мала заснула. Правда встала через 40 хв. Вона так і вдома спить, підзарядка і спить далі. То ії забрали в групу бавитись. Сьогодні спала втретє. Казали, що вже без плачів. Але плакала перед сном на прогулянці. Софійка бачила її, то казала, що заплакана. А я вже її забирала спокійну і довольну. Такі качелі. Нестабільно то все наразі. В нас ще важливий приклад старшої сестри. Вони в одному садку, разом йдуть туди і назад. То вона має мотивацію і приклад
Ото в мене чітка друга категорія. 2 тижні моя дитина з радістю ходила в садок (до обіду і не довше), не плакав, навіть коли ридма-ридала вся група. А через 2 тижні сообразив, що то всерйоз та надовго і почалося "не хочу в садок, не хочу до діток, не хочу гратися, не хочу Сісіївну (вихователька Олексіївна)", вдома скандал, але, на руках їде в садок, переодягаючись ще троха возмущається і йде гратися і більше не плаче. Зараз захворіли, то вже тиждень не ходимо, як піде по другому колу і не знаю. --- дописи об"єднано, 11 Вересень 2015 --- Абсолютно вірно. Правду кажуть "довгі проводи - лишні сльози", особливо в садку. Якщо довго прощатись, то дитина встигне себе пошкодувати, розстоїтись і розплакатись. Перші дні вихователька тримала групу зачинену на шпінгалєт, бо діти тарбали двері і намагалися вийти, навіть стільчика підсували. Я перевзуваю, беру на руки, цьомаю та кажу що мама скоро прийде, і в заводжу в групу, далі його підхоплює вихователька і заговорює, веде до діток гратися чи робити зарядку. Тоді мале відволікається і не помічає, що мама пішла.
Всі тут діляться своїми садочковими історіями, розкажу і я)Почали ми ходити в садок з середини липня. Спочатку було теж все окей, так як ви кажете, 5 хв поплакав, але йшов, бо йому цікаво. Походив 3 чи 4 дні і захворів, хоч взагал і не хворобливий. Загалом походив десь 2 тижні до обіду і вихователька каже: залиште спати, та й він сам хотів залишитися. Перший день все було гаразд, наступний ніби теж, хоча він їм попісявся. А після того почався жах, чи вони його насварили, чи може змушували спати - не знаю: дитина йде в садок і кричить, що спати не буде. В садку істерика, що не буде спати, ми після того й не думали його лишати, я по сто разів повторювала, що заберу в обід. Він так цілий тиждень істерив,аж заікатися почав, поки я не взяла відпустку і два тижні ми не ходили в садок взагалі. Але, що ви думаєте, про свій обідній сон він не забув)) Та баче, що язабираю, то вже рідше згадує, що не буде спати. Потім знову походив тиждень і захворів, це, певно, перший тиждень, коли ми ходимо без перебоїв. Загалом йде в садок нормально, може говорити, що не хоче, але йде. Вже в роздягалці трохи плаче, але швидко заспокоюється.Зараз починається нова тєма: не хочу їсти (підозрюю, що їх там насильно годують, а в нас характер ще той).ж Вихователі кажуть лишати вже його спати, а я боюся, щоб в нього знову не була якась травма і стерики після того...
В нас теж доця плакала на другий день відвідування, вдома сказала, що вихователька заставляла їсти, хоч я їх попереджала, що ми снідали вдома.
+100000000 Це точно так і є....мої вже 3 рік ходять...ну малий вже 2-ий рік. То все якраз так і є....всі мами, що довго розтягують прощання в коридорі самі ж наражають дитину на істерики. Як тільки дитина заходить в групу, вона відразу розуміє, що вона вже тут, і все, мами вже нема...відразу стихає і "йде в групу". Як на мене, це все йде через призму маминого сприйняття садочку, якщо мама то для себе сприймає, як - " о...як там мій маленький без мене, один-однісінький, я його там покинула", то так і дитина то сприймає, що мама покинула його в садку на однині з всім ненависним. А як мама пояснила, що дитина йде в садок, поки мами не буде вдома, бо всі домашні будуть відсутні, на роботі і в цей час маля буде бавитися з такими самими щасливими і радісними дітками.....не дивлячись ні на що, ні наякі сльози і плачі, дальше "тримати свою лінію" то так і дитинка буде собі все уявляти і сприймати. Але однозначно, мамина роль зараз бути - терпеливою і холоднокровною, щоб не показувати дитині, що вона дійсно схвильована тим, що залишає дитину саму, без неї в садку.
Я відразу просила наполегливо!, щоб при не бажанні їсти, не змушували. Проблем не було, не хотів- не їв. Я так зрозуміла, що наполягають вони , здебільшого, на дітей, котрі цілий день в садку і з однієї сторони -зрозуміло чому.
А в чому ваші дітки-хлопчики ходять в садок. А то окрім спортивних штанів більше нічого малому не одягаю, щоб сам зміг в туалет сходити. Але якось то не так. Але ж будуть свята всякі, та й доведеться штани на гудзик одягти. а я переживаю чи зможе сам зняти їх.
допоможуть, нічого страшного. Ми теж в спортивних, так найзручніше, хоча бачу в групі діток в джинсах. як вони бавляться - не знаю. Це ж незручно....
та він йде сам в туалет, нікого не попереджає. А кнопки з якого віку можуть дітки защіпати?, то вже пора вчити?
