Ми одружені три роки. При одруженні про дітей не було ще й здогадок, взагалі ми були ще тотально не готові до того. Десь через рік після весілля в мене була затримка, то паніка була така ж, як і до весілля))) Потім поступово стали ставитись до того простіше, але дитину ще не планували. Ну так сталось, що минулого місяця ми "залетіли" і безмежно щасливі з того, бо розумію, що своїм розумом ще не скоро б наважились (в основному через фінансові труднощі та відсутність власного житла та ще нереалізованість в карєрному плані)
В мене більшість вже згаданих страхів - страх лікарів, роддому, проблем з виношуванням маляти, самих родів, болю, швів, що щось може піти не так, як проживемо тільки на зп чоловіка, і мені прийдеться швидко вертатись на роботу, відсутність власного житла і відповідних умов для життя з немовлям. Там нам двом тісно, бо живемо в мацюпусінькій кавалерці родичів, платимо тільки комуналку( цієї зими було 130-150 грн в сумі) шукати комфорніше і платити скажені гроші нелогічно.І туалет на балконі, до нього пройтися треба по коридору, там зимно як надворі, і не можу уявити як то пережити вагітною і потім з немовлям Боюся, того як зміниться кардинально життя, бо лише почали, як то кажуть, "жити для себе", Ми живемо разом 1 рік і 2міс., а весілля було в вересні, я ще до чоловіка не звикла , бо трохи встигла пожити сама Але обом вже немало і небагато, по 26 років і я знаю пару, які активно планували і обоє нервували, бо не невиходило завагітніти, ( Зараз вони вже на 14 тижні, завагітнітли як тільки розслабились і вирішили поки престати "активно старатись" . Зараз З того всього я досі за рік часу так і не зібралась до гінеколога, не знаю стану свого здоровя і щойно купила тест, бо затримка 6 днів 2 місяця тому перестали "берегтись", але тільки в безпечні(неплідіні дні), бо КД були як годинник, але ще з пятниці груди і ниє низ живота, поперек, був скажений апетит, поправилась, зараз взагалі їсти не хочеться, все як передкритичними, але березень був дуже стресовий на роботі, настільки, що вже тиждень кошмари сняться щоночі Всім, хто діставав питанням коли піду в декрет відповідала, що як Бог дасть, або коли час прийде, навіть уникати вагітну подругу почала, бо вона тільки про то говорить, чого ми тянемо. Боюсь, пишу, а завтра зранку зроблю тест...
Взагалі, оці всі страхи то більш стереотиповано. Не так страшно як малюють. Історії про "важкі пологи", токсикози часом ніщо у порівнянні з тим ПІЗНАННЯМ іншого світу. Я теж боялась цього всього аналогічно ще у свої 25, десь так а у 26 вже винесла з пологового чудовий згорточок, в якому мирно сопіло маленьке життя... Вже за кілька днів, я не уявлала як жила до цього...А ті всі солодкі моменти, як вона починає ходити-говорити-видавати перли... Ту трепетну любов, яку має до батьків... Щоразу розумієш і не перестаєш дякувати Богові за це чудо. Важко зараз є усім, повірте, в кожного свої поневіряння - нема житла-роботи, борги, відсутність досвіду, але коли Бог дає дитину, то дасть і на дитину - сили, розуміння, мужності, терплячості і витривалості. Funny girl, нехай у вас все буде добре! Якщо вас завтра можна буде привітати, то за 9 міс ви встигнете і підготуватися і полюбити і повірити, що у цьому всьому відкриваються лише нові обрії для вашого сімейного життя.
Часто сімя створюється бо або вагітність ВЖЕ є або її дуже прагнуть. Оскільки я одружувалася явно не з цих двох причин, то я ні з чим не тягнула і відповідно мене ніщо не стримувало. Коли прийшло бажання мати дитинку- то й завагітніла. Трошки більше двох років пройшло здається від шлюбу.
@tiramiska дякую за добрі слова! Страхи, то все мама певно забагато розказувала і свекруха теж з бдзіками. Тест показав 1 полоску- не вагітна і критичні щойно почались. Як чоловік з щирою посмішкою зранку перед тим запитав " Ну що будемо бавити?"то зразу легше стало. За ніч багато чого обдумала. З плануванням таки зачекаємо десь півроку, бо якраз до затримки вмовила чоловіка змінити роботу, а за цей час підготуватись- нарешті кинути курити, полікувати зуби, утеплити туалет, складати гроші, на роботі лад навести і т.д.
оце от нас теж вже питають - а шо коли? вам вже по 25 (разом 5 років,живемо разом більше року. одружені пару місяців.) а я шось і не знаю...дітей дуже люблю..довгий час працювала з дітками,то моє))) але до своїх ми якось ще не готові...відчуваю,що ми потєряні, шукаемо себе поки, шукаємо роботу ,яка подобається, я мовчу про гроші і квартиру. вистачає на зйомне житло і на прожити місяць до зп))..особливо чоловік. вже стопяцот пяту роботу змінив) але ми вперто хочемо знайти СВОЄ. щоб приносило і дохід,і задоволення.... і наче вже починає виходити, але звісно треба-треба ще часу для розвитку. і мене якось часом лякає той факт, що ми не думаемо про дітей..я себе навіть часом в тому звинувачую..шо може пора, а чо воно ще не хочеться?...что со мной не так..бо була затримка на днях,я злякалася-розпереживалася, робила тест, то потім була на себе зла і на чоловіка..за те, що ми злякалися..бо зараз ніби ще не час для того. а з іншого боку - коли час?.... звісно,якби я була вагітною, то це була б радість і ми були б щасливі! але от свідомо вирішитися на цей крок..не знаю,страшно поки! а поітм думаю - а що як через роки два-три вирішимо вагітніти, а не вийде?..то це взагалі ужаси....і т.д.іт.п. ну я дуже рідко таке думаю, стараюсь ніколи не накручуватись наперед.но буває... п.с. питання дітей обговорювали, звісно хочемо їх, і не одного)) малюемо картинки в голові.......хе-хе..але трохи попозжей, бо хочеться зараз стати на ноги.
То і є саме страшне.... Наші знайомі думали, що та встигнемо... молоді... самі не нагулялись... Пройшло 8 років, їм по 28. Вирішили ну вроді пора, а Господь сказав, а тепер рішаю я. Може дуже грубо сказала. Але 2 роки аналізів, молитов і спроб... але нарешті все добре і вона завагітніла. Тепер, що мене особисто нервує, на кожному кроці чує та ви вже не молода, вам вже 30. Притовкла б таких добродушних людей. Так що нічого не бійтеся. Все про що я тут прочитала ті страхи, то таке матеріальне... головне ж не це... Якщо ви впевнені в своєму чоловікові, кохаєте одне одного, то красивих і здорових Вам діток!
Не бачу нічого поганого в бажанні дорости і дозріти до батьківства. Навіть напаки, ріже око те, що дуже часто до цього "нехитрого діла", як в народі кажуть, беруться зовсім якось неусвідомлено.
Я першу свою дитину народила в 27 ( і завагітніла я коли ми розлучались, ггг ) тепер мені 34 , троє дітлахів і щасливе подружнє життя, на усе воля Божа і усьому свій час. Те що ви злякались , це нормальна реакція коли ти не плануєш, поговоріть з собою, ви зрозумієте коли час
А я от народила синочка в 21,до майбутнього батьківства ставилась відповідально і чітко усвідомлювала,що мене чекає,але дуже хотілось малючка і чоловік теж дуже дуже хотів дитинки. Вагітність протікала важко,нелегкі пологи. Я народила,дуже щаслива що у нас є маленьке чудо. Коли в пологовому запитала лікарку, чи з наступною вагітністю буде так само важко,вона відповіла,що на жаль так,а може і ще важче (бо проблеми в мене з гормонами,при плануванні не запідозрювала навіть). Мрію про двох синочків. Але коли думка приходить за другу вагітність,або коли хтось питає "А коли друге плануєте?не затягуйте", проходить добрячий мороз по шкірі. Я дуже боюсь другої вагітності,боюсь непланової вагітності,я не уявляю що чекає мене,не знаю чи зможу виносити дитя...знаю точно,що ще не готова, але надіюсь на Бога,все в його руках...
Не настроюйтесь на таке, просто треба буде здати гормони і подивитись, вони після пологів і ГВ можуть і зовсім по іншому працювати. Можливо вам потрібно консультацію якогось лікаря толкового, а може і йога+ пеленання на зачаття
власне, з зачаттям проблем не було,завагітніла швидко,от виносила нелегко. я надіюся,що Бог поможе і толковий лікар,та й мій позитивний настрой)))справимось разом)звичано,потрібно буде здати аналізи,подивитись як справи з гормонами. а оця йога...вибачте,я не бавлюсь в таке і не дуже вірю,що може воно щось дати)
Боюсь третьої втрати... Боюсь знову того болю, страху і діагнозу-висновку лікарів... Боюсь чистки, переживань чи все пройшло правильно після цього і того душевного болю від того, що ти не можеш нічого змінити... Боюсь
Я так боялась , просто терпнула.... Дала собі трохи часу - хоч вже не дуже багато його і мала, якщо так подумати . Страх нікуди не дівся, але трошки можна з собою "домовитись". Ну а потім вже під час вагітності - знов страхи, нові і старі. Вже тоді їх треба зовсім насильно відганяти, ну принаймні старатись. Тут нема поради, кожен мусить сам з собою це вирішити, я просто хочу Вас підтримати і сказати свою мантру, яку я всюди пишу і сама собі говорю "все буде добре".
І я боюся!!!!! До того ж у моєму випадку треба якомога швидше дізнатися про вагітність, щоб могти рятувати її. І я вже з жахом думаю про ті два-три після тесту коли буду очікувати аналізів і підбирання дози ліків- а в голові буде крутитися питання чи ми встигаємо врятувати!!!! Що робити з тією своєю головою і думками?
І я дуже дуже боюся знову пережити той жахливий душевний біль втрати.. боюсь за дитинку... На рахунок фізичного болю готова терпіти все , будь - який нестерпний біль.. головне, щоб Малятко народилося і було здоровеньке) Воно того варте, щоб мати біля себе своє маленьке щастя і не одне.
Знаєте,Ви говоите словами моєї мами.До мене,вона втратила трьох діток....але не зневірилась-готова була на все,щоб мати дитинку))))Коли я народилась-вона казала,що в той момент "відпустила" своїх ненароджених діток....А мені каже,що мене їй Бог "позичив"))))Напевне Ваші страхи теж підуть від Вас,коли обіймете своє малятко)))щиро Вам цього бажаю)))
Дякую вам дуже Я вірю, що Бог подарує нам наше Малятко і не одне) Дуже тяжко втратити своє маленьке серденько..певно це трохи не нормально... але я дуже рада, що в мене є мій синочок хоч і не зі мною але він Є і завжди буде моїм первістком. А моє серце завжди з ним
У Вашому житті Він буде завжди,але не бійтесь наступних кроків-повірте,все стається так,як має ставатись....і Ваше щастя від Вас не втече)))
