Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (9)

Розказувала я вам тут вчора, що день жахливий і я вимучена. От тоді то був тільки початок Збиралася швидше лягти і трохи відпочити, ага размєчталась, то одне, то друге і ще в 11 вечора подзвонив брат. Сидимо Скайпуємо, я вишиваю, він мені "компліменти" робить, що я таааак жахливо виглядаю і що я себе загнала вже. І тут мені щось впало на голову. В паніці зриваюся з місця, починаю трясти головою і бачу, що це якесь гусеницьо-хробачидло. В мене шок, звідки в хаті, ше й на моїй-то кухні, таке може взятися і панічно шукаю ЗВІДКИ. Ще більший шок був, коли знайшла то кодло. А привезла я його за 35 євро з Угорщини. Купила собі такі декоративні пахучі "вісюльки" з сушеними дольками апельсинок-лимонів, паличок кориці і якимись кольоровими листочками. Ну дуже вже гарні вони були, повісила в кухні на карниз і не заглядала туди, а там видно були якісь личинки молі, а може то вже тут відклалися, от там того хробацтва і розвелося повно. На автопілоті до 2 ночі чистила, мила і тріпала ті жалюзі. Ясне діло, що та вся красота пішла в смітник. І дуже сподіваюся, що нігде не залишилося нічого і не розведеться мені ще за місяць міль по хаті.
Такий стрес отримала, що навіть не змогла відрубатися. Лягла і почалися приколи, заснути не можу, мною калатає і я бачу, як одна "Я" лежу в ліжку, а друга "Я" броджу по-спальні і докупи зібратися не можу. Та жесть тривала до 5 години, а потім таки відрубалася.
Проснулася в 10-30, так довго вже давно не спала, на телефонах 47 пропущених, а я їх взагалі не чула.Але прокинулася новою людиною. Таке враження, що мене перезагрузили.
Робота сьогодні була якась в"ялопроходяща мимо. Заспокоювала нерви готуванням.

пффф, то Вам ще повезло. Шо таке 20 соток бульби Наш дід брав по-крупному - гектар - норма. І теж обов"язкове сортування в 3 кошики. Але мене то переважно минало, бо мені давали "амністію": пасти корови і готувати їсти на всіх копальників. 2 рази я "атлічілась - умом і саабразітєльностью". Один раз ми з татом вирішили схалявити і рідше ніж всі посадити бульбу, щоб потім пристроїтися на тому де садили і зірвати халяву на копанні. Ага, не так сталося, як ми собі гадали - бульба там вродила, як кабачки. Дід ше прицьмокував, хто ж то так гарно посадив, а ми з татом думали, що здохнем.
А після другої пригоди зауважало все село і хлопці почали мене сумашедшої боятися: гнала я корови додому після ранкового випасання, бачу якийсь ненормальний жене на коні, панічно почала зганяти своє стадо по сторонах і побачила, що то ж наша Лиса жене сама. Десь страх в моїй голові відключився, бо то ж мій кінь - сам і переляканий, і я замість того, щоб втікати кинулася назустріч з дикими воплями. Вже коли я її хрипучу і всю "в милі" обнімала, включилися мої мозги, що то ж кінь - переляканий, від воза залишилося тільки дишло і передні колеса. Вона реально могла від мене тільки мокре місце залишити, але то був МІЙ КІНЬ.
Шо я вдома потім вислухала - спочатку плакали, потім кричали, потім знову плакали і так по-кругу через цілий обід. До сьогодні на селі всі кажуть, що "скажена баба, яка на льоту коня зупинить"
Ех, нахлинула в мене через вас ностальгія. І так шкода, що вже ніколи так не буде і ніяк то не повернеш. Ні тата, ні діда, ні баби, нічого.
Всьо йду пореву і спати. Завтра знов роботи - зашибісь.

--- дописи об"єднано, 20 Серпень 2015 ---

Ого настрочила. Хто витримав до кінця того божевільного допису - молодець. Цьом.

 

А я ото начиталась про осінь. І цієї осені мені 30-ть. Колись ця дата була так далеко-далеко.В кімнаті соплять два моїх найголовніших досягнення:майже 3-річний синочок (якого годі вкласти спатки) і 3-місячна доня солодко смокче пальчика під боком Чоловік саменький вдома,бо ми на тиждень втекли до свекрухи (але дома таки краще)!!!І з тих своїх майже 30-ти я вже з ним 14-ть років (так ніби і виросли разом).То у мене так завжди перед днем народження.Але цього року щось не так,щось змінилось.Щось на кшталт переоцінки цінностей!?Неможу поки що себе зрозуміти.....Так от...

 

Вийшла о 07.40год на вулицю, а там тааакий холод якось незвично після сорока градусів жари. Листя на деревах вже напів пожовтілі, городина повисихала від жари, холодні ночі, останні дні відпустки - вже віщує швидке наближення осені... А я так її не хочу - просто не люблю осінь і крапка, бо кожен рік одне і теж - вічні болячки по колу, в садочку дубак, на роботі теж, а затяжні холодні дощі, вітри, то для мене взагалі катастрофа(((((
Тому насолоджуюся останніми тижнями тепла
Вчора із синулькою сходили до церкви, прогулялися 5 годин і провели вечір разом із нашим татусем вдома. На сьогодні одна проза планується - ручне прання, прасування, готування, прибирання, заняття з синочком по письму і під вечір підемо прогулятися в якесь нове місце, де ще не були...

 

Можливо. Але мене це зовсім не радує. Бо колись давно, коли ще не було таких гаджетів, то фотографії було мус друкувати. І з тих часів, я можу (і частіше те роблю) відкрити альбом, і повернутись спогадами в минуле. А що зараз? Купа-купезна фотографій розкидані по різних папках на компі

і не тільки

, більшість про які я забула. І як результат, ніби фотки є, але я не те що видрукувати їх не можу, бо по-перше: не по-сортовані, і не відібрані; по-друге: ціни на видрук такої кількості - космічні. І що я маю: скоро 3 роки як ми з чоловіком одружені, а жодної фотографії нема видрукованої (не рахуючи альбом від фотографа, бо це мізер); менше ніж через місяць моїм синочкам виповниться 2 рочки - а взагалі жодної фотографії не видруковано.
І незнаю, може я вже стара шкапа, але для мене папір є папір. І жодні гаджети мені не дадуть відчуття тепла, ніж потримати фотографію в руках.
І нехай це буде моєю прозою.
Вчора в жилетці відмітилась

щось я туди зачастила

.
Врочистість: я майже завершила сезон закруток на зиму. Залишився лише виноград. Але до нього ще потрібно почекати.

 

А що то так зииимно?
Вилізла з-під теплої ковдри і цокочу зубами. Нагріла малюкам їсти, собі, зробила кавусі і гріюсь трохи.
Який то дубак. Я ж то вже звикла, що по хаті ходжу в шортах і футболці. А тут - опа, зимно, ніс посинів з того всього.

Що вам написати... Дивлюсь я на ті ящики з помідорами, кульки з перцем і баклажанами, які чекають на мене в коридорі і розумію, що чарівною паличкою мені сьогодні не обійтись. Ну, ви зрозуміли, які в мене плани на день
Вишивати сьогодні буду хіба по кухні, ага, і серіал дивитись там же. Добре, що віфі на господарці є
От зараз доп*ю каву, доїм зефір і ..... пів годинки почитаю дп, а тоді як почнеться веселуха. Але ж я люблю ті всі заготовки, ті помідорчики-огірочки в 100500 різних видах, ууух, тільки глянеш на ту красу, вже приємно, а як взимку буде смачно, ммм.
Нє, я не хвалюсь, то ж зараз всі тим зайняті

 

Ніц не знаю, я від спеки балділа, а не стогнала.
Десь я вже писала, що цього літа я нарешті нагрілась

 

В нас так само було. Якось один раз все ж надрукувала. Але потім садок трохи рятує. Там і портрети поробили, і з різних свят, і ще фотосесії проводять. Я все замовляю і все оплачуюю. А от ті батьки, яким не влом посортувати-відібрати фото із свого архіву і надрукувати -- то дуже мені дивуються. Типу, навіщо, маючи стільки професійних фотіків

то мені на роботі видають

замовляти у фотографа.... Але ото знайти час і відбрати -- то таки проблема. Таки треба організувати на ДП якийсь один день всезагального відбирання фото

 

останнім часом моє гасло: не буває поганої погоди, буває невідповідний одяг
запаслась дощовиками, гумовцями, на спеку - сукні і купальник, на морози - лижний костюм, - і радію кожному дню повноцінно.
До речі, про гумовці... моє Ву виросло зі своїх, отже, маю ще один пункт "пошукати і купити".
ще треба Дми записати до перукарні. Хоче він фігурно вистрижену потилицю, а як то на його біленькому волоссі то реалізувати... запишу, а там хай перукар дає собі раду
вже стає доброю традицією, що в магазинах на мене чекають речі. Такі чучуть нестандартні, такі "мої". Чекають, знижуються в ціні чи раптом мій розмір потрапляє під акцію. Або до мене приходять гривеньки якраз в тій кількості, що коштує моя річ. Так мене дочекались туфлі з шпилькою 9 см, абсолютно дивовижні, і абсолютно мої. ще і кольору сливки-венгерки. То була моя вчорашня врочистість, а сьогоднішня проза - те, що я від самого ранку намагаюсь сховати ці туфлі самі розумієте від кого від когось, хто примудряється не лише впхати липкі м'якесенькі лапки у носову частину човника туфлі, а ще і ходити в такому вигляді, гордо піднявши кучеряву голівку.

 

Не треба ля-ля хто там стогнав , я як @Nitriotka балділа від спеки .Клас жара голова не болить ,ШКАРПЕТОК не треба. А тепер знову головна біль , і ще толком холоду не було і приступ циститу . Так що любителі осені забирайте її собі разом з дощем, холодом ,шмарклями і постійним спалюванням листя і бадилля. Мені верніть ЛІТО.
Цілий день прози ,майстер збиває плитку на терасі і кладе нову ,всерівно не встигне до неділі щоб на ДН синулі приймати гостей на терасі . Пес замкнений в вольєрі голосить -"хоче допомагати майстру". Мене чекають помідори і купа слив ,"сплошна " консервація.А є трохи врочистості йду з донькою до кравчині на примірку вишиванки і спідниці , а то я так довго вишивала що не встигаємо пошити

донька йде за дружку на весілля в українському стилі.

 

В мене на сьогодні стільки планів, що аж мусила на піпірчику написати. Прочитала -- 10 пунктів і жоден не можна викинути. Ну хіба якийсь із цих: помити голову, намалювати нігті і помити кухню. Як думаєте, який із цих варінатів я викину??? Нє-нє, всі зроблю! Бо ж сьогодні йду до нотаріуса, а там маю прілічно виглядати. До речі, ніхто в районі 15.00-15.30 не має бажання зі мною кави-чаю-коняку на початку Пекарської попити? Бо то ж наскільки я пригадую, нотаріусу заносиш папери і потім години дві гуляєш...

Ще маю сьогодні написати десь на 30 бланках відмову від щеплень. Ну то капець. То вже просто з 2013 року я не писала, а треба кожні півроку усім і у двох примірниках -- от і назбиралось. Може то якось одну написати, інші поксерити, а потім тільки чорною ручкою імена і дати подописувати? Ну то вже задовбали мене із тими відмовами. Я вже казала до лікарки: на -- щепи!!! Візьми на себе відповідальність вакцинувати дітей, які довше, ніж 2-3 тижні здорові не бувають. А вона на себе відповідальність -- щоб протипоказ поставити -- не бере, але і щепити не рекомендує. А щоб всім було харашо -- пиши, Юля, відмови, пиши... А я вапше за щеплення, тільки от зробити його не можу

Так, які там ше в мене плани? О, хочу купити собі сьогодні телефон. Бо мій діти вже так ушатали, що я вчора навіть смс сексуальної чоловіку написати не могла. І от тєряюсь між Самсунг (той, що Катя Осадча рекламує) А3 і А5. Менший брати чи більший? Мені, впринципі, смартфон вапше не потрібен, але час нинче такий.... Менший мені більше подобається і зручніше із ним буде, але більший -- пантовіший. От дилема...

 

@octavia, цілком з вами згодна, в нас від того спалювання алергічний обструктивний бронхіт починається, малий дуже задихається. А я холоду, такого як зараз кожного ранку, не люблю !!! брр...
Їду зараз на фабрику Юність малому по вишиванку, але незнаю чи вона ще працює, і які там ціни

 

а чо проблема? як то треба відбирати?
бо я фотки зразу сортую по роках-країнах-містах-подіях, додатково маю папку *Друк*. Коли перекидаю фото на ноут, зразу декілька найліпшіших закидаю в *Друк* і спокій

не всі
декому мама все готове, крім помідорів, спакувала в ящики, треба тільки в кладовці банки на полички красиво порозставляти
і то не тому, що я гнила, не подумайте, просто мій надійний ключ для закрутки зламався два роки тому, минулого літа після нового ключа баньки стріляли прицільно і всі, тому цього року я плюнула і вирішила бути без закруток, але ж мамця не дасть вмерти з голоду
Робота мене не чіпається, а назбиралось багатенько, тому треба себе копнути і починати працювати
В повітрі пахне осінню, я таке лю - це врочистість
Голова болить, як нерідна, треба зжувати якоїсь таблетки - це проза
І ще. Люди, я- орхідеєголік. Чоловік каже, що я скоро попрошу видавати мені зарплату орхідеями
Мої нові квартиранти
Завтра має бути дуже гарний день, тому щоб не псувати його прозою, треба з нею розібратись сьогодні.
Ще трохи вас читну і йду працювати

 

Я собі за кількадесят грн. з Карпат привезла чай, який з кожним днем ставав все кращим, з екзотичним таким присмаком. Десь за тиждень дивлюся на пакет, а на травичці - мох такий зелененький з"явився. Екзотика, йомайо. Так шкода, такий файний був.. Я його ще спочатку хотіла свекрусі подарувати, але спробувала і собі залишила. Добре зробила, а то б сказала, що я її втруїти хочу ))
Настрій неробочий, а робити щось треба.. Піду, занесу до кравчині перешивати осінню піджачину. Осінь-осінь, як я тебе люблю, ОСОБЛИВО запах диму.. (збоченьство?) Вже маю новенький кольоровий-кольоровий шалик (єдина "акційна" покупка з Хумани )і пречудову хендмейдну брошку до осіннього верхнього одягу, а також.. тадам!.. нові джинси. Так що похолодання, можеш наставати - я готова!

 

В мене та сама ситуація з ручкою в чемодані. Як знайдете де то можна відремонтувати, пліз здайте точку.

І я знову з вами. Приїхала з відпустки. Довольна як слон: море то файний відпочинок незважаючи на важку дорогу. Але вдома роботи не початий край, тож біжу працювати.

 

А в нас така врочистість, ну така врочистість!!! Нє, ніхто не вагітний. не народився)))) У Сашка зір піднявся!!! Юху Моя дитина вчора розказала 6-й рядок, при тому що ще якихось 10 днів тому 4-й рядок йшов з горем пополам. Я просто мегащаслива! Тепер ще маємо поїздити на додаткові вправи щоб закріпити результат. Дитина моя вже вимучена, але ми постійно повторюємо що пишаємось ним і що він молодець-чемпіон-супермен))
А ще вчора закінчили лікування зубів. То було трохи напряжно, бо тривало довго і коштувало немало, але я тішуся що ми знайшли "свою" клініку і дитина йшла туди з задоволенням та без істерик і плачів.
Вчора при святі познайомились з нашою першою вчителькою і класом. Ну що сказати... Школа як школа, вчителька приємна, грошей здали купу)) Дитина моя вчора сказала що хоче в школу, тішилась зошитами-ручками-олівцями. А я як згадаю що через 2 тижні мій солодкий обнімашко буде школяриком, а ще як уявлю його в формі і з портфелем, то сльози на очі. Як так? Та ж ніби тільки вчора народився!!!
А ще я тішуся що цього року я маю дуже добрих друзів. То відносно нові люди в моєму житті, але за цей час вони стали дуже близькі і рідні. То напевно вже вік такий, коли цінуєш в людях такі риси. на які раніше не звертав уваги.
Ну і про вік, скоро тридцятка. І страшно, і радісно. Я теж піддалась тій моді складати список справ до ДН і перша справа знаєте яка? Написати той список)))) Наразі є кілька ідей, але я ніяк не запишу їх... А ще треба братись за планування ДН, бо то має бути щось грандіозне))
Сьогодні день передишки. Урок ранковий відбувся, вечірній буде потім. Попереду поїздка в центр і, можливо, похід до лікаря підписати медогляд.
Кажете похолодало? А мені якось все одно. Головне що сонечко світить!
Закрутки-маринування-соління поки що обійшли мене, мужа попередила що треба їхати на закупи, тепер чекаю коли він "сазрєєт".

 

День начался хорошо))
Съездили в развивайку,мне очень понравилось,надеюсь дочери тоже))
Поедем еще точно!
Нам дали немного фото с фотосессии, нетерплячка немного сбита.
Позвонила и записалась я к хваленому парикмахеру Виталику,он почему то решил говорить со мной по польскик чему бы это? ну ничего,это я в первый раз растерялась, еще раз так сделает,отвечу ему по татарски

 

Щось на нього мої нарікають.
Сама на А5 вже дивлюсь.

 

і я)) Оце по-особливому кришталеве повітря увечері, запах яблучної шарлотки, ранішній холод.... Взагалі, осінь, з рудим листям під ногами, для мене найромантичніша пора року, не враховуючи справжню сніжну зиму. Літо- то не моє абсолютно. Думок-планів на сьогодні нема ніяких, дитя вже ходить на репетиторство з англійської, маю надію, що нова викладачка то наша людина, бо минула- то вона не може, то свято, то поїхала в село, короче, раз через раз. А нам таке не підходить, нам треба відповідальну, бо 9 клас. Омайгадббл, 9 клас!!! Коли я народила малого, то здавалось, що садочок, то так ще довго до нього, а школа взагалі щось за межами реальності- а то з такої личинки вилупився такий кавалєр, вже й у таборі дівчинка йому запропонувала зустрічатися, скоро дітиська ростуть)))

 

Нині вранці мала страшний стрес. Реально стрес! Не буду розказувати що до чого, але могло закінчитися трагічно для чоловіка. Сиджу, руки трусяться, не можу відійти. Рально хочеться випити 100 грам, але мама прийшла мені помагати з дітьми то мушу робити вигляд що все нормально, бо не хочу то все їй розказувати. Рельно після того нинішнього хочеться сісти в хаті і сидіти, нікуди не ходити щоб не влипнути часом в якесь ге.
Переживаю єдине щоб молоко не пропало..