щось Ви собі понавигадували буває так, буває інакше, а ідеалу- того, на що "рівнятись" - просто не буває
А як знати чи хочеш другу дитину? От серйозно , як? Я , наприклад, хочу знову відчути себе вагітною, ( незабутні відчуття) ,знову побувати на пологах, знову гуляти з коляскою, але... Тут же знаходжу причини. так, так дуже егоїстично. Живемо в котеджному містечку ,з площею понад 120 кв ,і я думаю ,що дитина не буде мати власної кімнати. Бо у нас 2 спальні та вітальня. І вважаю ,що це нормальні речі. Бо сама ніколи не мала власного куточку ,постійно була з сестрою, тому хочу, щоб мої діти мали все найкраще. То, якщо мені в голову лізуть такі думки, і такі відмазки ,то я не готова чи як? Я дуже сумніваюся, що мені з часом прийде думка: А давай коханий ,робимо другу дитину ,буде жити з старшою в кімнаті, спати на одному ліжку з нею ,і тд. Одним словом, суть зловили. Також думки про роботу. Наразі працюю вдома ,але мені не вистачає того ,бо хочу красиво одітись ,намалюватись і поїхати на роботу як всі інші. Займаю керівну посаду ,тому як вийду з декрету, і втянусь в роботу знову ,сумніваюсь, що захочу піти назад. Ну і проскакують думки як ми у ТРЬОХ лише, їздимо ,подорожуємо ,ходимо з доцьою по магазинах. Егоїстично? Але наразі воно якось так. Не готова? І питання про дитину не зараз, другу планувала б через років 4 , не швидше.
Думаю, що якби справді хотіли, то це питання не виникало б. В мене все просто, я завжди хотіла двох. Хоча, якби був інший розклад, теж не страшно.
@Naama у вас дитинці ще так мало)) Ще може щось захочите, а може і ні. Ото мені казали "вийдеш на роботу, дитина підросте, то де там вже захочете по другому колу". Типу що чим далі відтягувати, тим менше і хочеться. Але повно прикладів коли і з великою різницею народжують, і жінки на серйозних посадах. Мені от матеріальний фактор теж важливий. Бо діти це прокрасно, але: дати їм по вільному просторі (хоч по кімнаті, і себе не обділити), допомогти забезпечити нормально дитинство, ту ж освіту, вважаю дуже важливим. І головне - ніхто за батьків того не зробить, ніякі доброзичливці що радять "родити двох-трьох" вам оплачувати потреби дітей не будуть, бо кожен за собою дивиться. Тому це все теж важливо. А є такі що випадково вагітніють, тобі ясно що краще народжувати.
Розповім за себе. Я завжди хотіла різницю між дітьми. Коли вийшла з декрету, точно знала що кар'єру треба робити вже. І "понеслась". Був такий рік, що за літо 1 вихідний. Робота, робота, а потім вирішили що 40 м кВ трошки замало - іпотека, орендоване житло, ремонт...... І десь в цей момент я задумалась що і однієї дитини мені досить. Але людина планує, а Бог керує. В самий не підходящий момент (я тоді так думала) і 10 років після першої дитини, я побачила ці дві смужки! Спершу був шок і розгубленість. Скажу зразу, що і ремонт закінчився в термін, і керівна посада "не кличе", і старша нянька дуже допомагає, і молодша лялька тішить. Все просто стало на свої місця. P.S. Ще поясню чому друга вагітність була шоком. З першою ми довго лікувались. Після пологів лікар сказав що нічого не змінилось і якщо я наважусь на другу, то вся процедура по новій. А воно мені було не дуже й треба. І після 9 років відкритого життя ( ну ж бо точно ні-ні) - кіндер сюрприз!!!!. Як там кажуть, раз на 10 років і палка стріляє)))))))
@Naama у вас дитинці ще так мало)) Ще може щось захочите, а може і ні. ( не можу цитувати) Так, я знаю, що ще скоро, але розглядаю варіант за 4 роки, і всеодно такі думки. При тому. що вагітність та пологи пройшли дуже легко. Знаю на 100%, що справлюсь з обома, але вищеописані мною думки таки проскакують. Ще є один такий фактор - моя прабабуся була з близнюків ,о це мене теж лякає, бо кажуть, що виходить через покоління, тобто в мене або в сестри можуть бути. У мене був би шок ,важко навіть уявити таке ,але всеодно б народжувала.
Щось в тому є. Ми згадуємо часом, як Дмитрикові було 3 роки і він вже спав окремо від нас і ми дивились фільми на компі по вечорах, і на весілля сходили на всю ніч удвох... ще б трохи - і навряд би захотіли Сергійка. Хоча, людина планує, а Бог керує. Захотіти третю лялю було легше, власне через малу різницю.
@Raven, але ж Ви хочете другу дитину? У нас було 23 кв.м, але я хотіла першу дитину страшно, завагітніла і тоді почали кардинально все міняти у житті. Головне наважитись. Може і у вас так? Є вихід, я впевнена. написала Вам у карму.
Це питання пріорітетів, як і все в нашому житті. Те, що ви маркуєте собі у своєму світосприйнятті за важливе, таким і є, зрештою, вам видніше, чи це "відмазка", чи ви справді так цим переймаєтесь. Якщо мета, скажімо, народити дитину і займатись її вихованням, і бажання подарувати нову хорошу людину цьому світу - то кількість кімнат буде або неважливою умовою, або завданням в списку, яке просто треба виконати. Якщо ж пріорітет - життя саме такого рівня комфортності і достатку для вашої сім'ї, як вже є, то ще одна дитина вже виглядає як завада цьому, і якби смислу нема міняти те, що вас влаштовує, аж поки дитина не стане пріорітетом.
Ми взагалі орендуємо житло. Першу дитину народила, будучи основним годувальником в сім'ї. Перший рік після пологів, дуже боялася завагітніти, не могла уявити собі такої малої різниці між дітьми і як сама дам раду з двома. Про другу дитину мову завів чоловік після 2-ох рочків донечки (і знову я працювала, а він вдома в декреті). Я відчувала, що теж хочу, але боялася сама собі признатися. Зараз дуже щаслива, що таки зважилася, вже чекаю-недочекаюся як одною рукою пригорну до себе той маленький пахучий клубочок, а іншою - обніму свою красуню-донечку. Чоловік тепер знайшов нову роботу і перспективи з житлом з'явилися, так, їх поки доведеться відкласти, але вірю, що з Божою допомогою все в нас буде добре.
Обовязково буде. У нас теж спочатку не було просвіту з житлом. Але коли чогось дуже хочеш, а тим більше ризикуєш, воно потім виправдане на всі 200%.
а в мене інша проблема, я дуууже хочу ще одну дитинку ( а може й не одну? просто ще про то не знаю). Я тааак хочу , щоб в нас було кілька діток, щоб вони мали одне одного, щоб ми мали їх, а вони нас. І не знаю, чи довго я витримаю. Наразі звичайно хочеться максимально Меласі дати все, що можу, вона ще така малесенька. Але дуже вірю, що Бог ще нас обдарує (ну принаймні я дуже проситиму )
Вітторія, я щось туплю, але ніяк не можу зрозуміти чому у вас проблема в тому, що ви ще хочете діток.
це просто до теми -а я не хочу другої дитини . А проблема, бо чоловік ще не в курсі та й взагалі , то так риторично, йой.. я ще маю підсвідомий страх, бо першу дитину так довго хотіла і той час чекання був такий важкий. а тут вже маю і знов хочу, проблєма
Я ДУЖЕ ХОЧУ Це теж егоїстично! Треба спершу мати всі умови для діток ,і думати в першу чергу за них. З нашим станом в країні, важко з одною. Хоча є люди, яким де одне - там двоє/троє. Ну мені б точно не було так комфортно. Бо треба вивчити, дати освіту, саморозвиток, це обов'язок батьків. А хочу- це таке, головне можу, дам...
я розумію, що ви хочете підкреслити, що от ви дуже дбаєте про діток, бо в свої 120 м кв не уявляєте ще одної дитини. а от я в свої майже в два рази менші уявляю, така я егоїстка, та, я вважаю, що метри квадратні то не найголовніша цінність в житті --- дописи об"єднано, 19 Серпень 2015 --- а от і ні, головне бажаня, як хочеш, то і освіту даш і все все, а як чекати і тки робити бо треба , чи там годитться, то можна і з двоповерховим будинком не в радість мати дітей
Тут погоджуюсь. а тут - ні. Життя наше таке перемінливе. Ніколи не знає як воно буде. Маю приклади, коли дітей народжували в одній кімнаті гуртожитку, а в школу ті діти вже йшли з власного заміського будинку. І навпаки....В заможних батьків щось пішло не так, і діти вже не знають того достатку, що при народженні. Доля так нами крутить, і ми нею. А що з того буде ніколи нам не передбачити. А дітей треба народжувати в любові.
і в бажанні . та в мене купа знайомих, які самі народились в гуртожитку, є такі, що родили дітей в гуртожитку . а зараз цілком добре собі дають раду і вже про гуртожитки тільки згадують. Не в тому щастя, не в тому..
Мій знайомий з таким теплом і душевністю згадує дитинство, як вони жили з батьками і сестрою в гуртожитку, одна кімнатка, спільна кухня і туалет. Каже що тоді були дуже щасливі. З часом все змінилось, отримали більшу квартиру, потім і будинок побудували. А знаю сімї, де діти мають все що хочуть, але душевності там мало, бо все купляється (няні, іграшки, атракціони) а от справжньої уваги мами і тата нема. Тому, притримуюсь думки, що все відносно... Небажання мати другу дитину не залежить від матеріального стану.
