Я боюся Домашніх Пологів

Оскільки в тему ДП-шників регулярно влізають з власною думкою, не прочитавши топ, створюю другу гілку.
Для викладання лінків на МОЗівські замовні статті про жахливу небезпеку Домашніх Пологів та власних думок "чому боїтеся".

 

А я з захопленням завжди читала історії дівчат про домашні пологи. Стільки спокою, внутрішньої якоїсь впевненості в тому. Це просто не для всіх. І це треба відчути. А сперечатись, доказувати щось, нащо? Не треба писати, що ДП то щось страшне і дуже небезпечне, як і не варто дівчатам , які за домашні пологи дуже наганяти на пологові, бо таки це трохи відчувається. Кожному своє. І хоч у Львові пологі жахливі, але таки ж можна знайти десь комфортне місце і хорошого лікаря? Не всі ж історії пологів з пологових такі погані...

 

велика частина тих, хто народжує вдома, не потребують жодних "помічників", оцінок зі сторонои і "реагування", а хочуть просто усамітнитись і народити спокійно.
Щодо розривів - розриви є різні, і парадокс (а точніше, закономірність) полягає в тому, що розриви, які відбулись в пологах "під наглядом" - в ПБ чи з акушеркою - найчастіше потребують зашивання, а ті мінімальні ушкодження, які отримує жінка, яка сама обирала для себе і позу і силу потуг (вдома чи в клініці Мішеля Одена і їй подібних), - заживають найчастіше самі.
Той же Оден пояснює перевагу невеликого спонтанного розриву над розрізом тим, що рветься тканина по міжклітинному простору, клітини лишаються цілими і організм вже сам вирішує, чи запустити механізм "вторинного натягу" чи просто в стані спокою все зійдеться і заживе. При розрізі ж відбувається все геть інакше.
Айна Мей Гаскін в одному з інтерв'ю говорить про те, що взагалі-то епізіотомія не мала би бути "чік-чік розрізом, великими ножицями", а мала би бути "щипком", який просто відверне можливий розрив від небажаних місць. Фактично, після "щипка"-легенького надрізу розрив таки стається, просто в іншу сторону.
Розриви і їх загоєння мають 2 основні фактори перебігу: нормальні потуги в нормальній позиції і нормальний післяпологовий період. Нормальні потуги - це не на спині, за рідкісним виключенням - якщо роділлі так зручніше. А нормальний післяпологовий період - це спокій і догляд.
Ну і шкода, звісно, що Оден не приїде до Львова Адже це він у книзі "Відроджені пологи" сказав, що жінки виношують таких дітей, яких вони можуть народити. І він правий, комусь 4,5 кг дитини з крупною голівкою - це забагато,( і в того, кому забагато, така дитина і не народиться), комусь плечики, які виходять одним махом, можуть завдати значних ушкоджень, - і в такої жінки потужний період може бути довгий, але все пройде по порядку.
І про інтимну пластику. Чесно кажучи, серед сотень прочитаних розповідей про домашні пологи і відновлення я читала лише 2 жінок, які подумують про пластику, але в обох розриви утворились на місці колишньої епізіотомії від перших лікарняних пологів. А от від знайомих, які народжували в ПБ (скажімо, з десятку розповідей) вже двічі чула, що лікар на післяпологовому огляді швів казав, що все виглядає жахливо і щоб породілля за пару років приходила до нього на пластику. Це моя особиста статистика. Ну а ще часом до пластики вдаються і ті, хто ніколи не народжував і це взагалі прибуткова галузь пластичної хірургії, пам'ятаймо про це по дорозі до ідеалів
Ну і ніколи не можна народжувати вдома через те, що "в когось все добре" чи тому, що акушерка так радить чи ще щось. Це особиста потреба конкретної жінки в конкретних пологах. Звісно, що я і наступного разу хотіла б мати такий чудовий досвід народження маленького дива. Але на все Божа воля, і я не виключаю можливості, що відчуття і потреби можуть бути іншими.

Це не харчі для тролів, це інформація до кави для нормальних людей, споживайте відповідально

--- дописи об"єднано, 17 Серпень 2015 ---

згідна на 200%. Більше особистого, менше узагальнень.
ну і "за" домашні пологи - це таке собі поняття, я більше за такі, які стовідсотково влаштовують одне конкретне подружжя.

 

Хм, в бібліотеках нашого медичного Одена не мають точно) але поцікавлюсь цією книгою, що ж він там такого пише))

 

рос. мовою "возрождённые роды" можете онлайн почитати. Укр. мовою книжку можете в мене взяти почитати (подарувала би, але маю останню)

--- дописи об"єднано, 17 Серпень 2015 ---

все, що в карму - все правда. Повторюсь. Чужі пологи - це чуже інтимне життя, тут нічого не можливо ні коментувати ні порівнювати.

 

@cjomcjomka, дякую та я не зі Львова, знайду в ел. варіанті)))

 

Знаю що часто і в пологових стаються розриви, і тому як тут все писали, треба мати толкового лікаря, акушерку. Бо ніде від усього не перестрахуєшся. І нічого доброго в викривлених чи зизгагоподібних розривах немає, і це біда багатьох жінок, а вдома ризики того ще зростають. Про не дуже вдалі пологи вдома для породіллі я і тут читала, і з розповідей чула (пов'язані з непрофесійними акушерками). То після того що я взнала, навіть не знаю що краще: соло-пологи, чи з такими акушеркамиІ ще, на мою думку, вдома в часто народжують жінки, яким в житті замало екстриму та гострих відчуттів, нема де реалізувати свою позицію, проявити себе в чомусь іншому. Треба на щось переключитись, десь себе проявити, реалізувати, відчути себе "дуже важливою", зациклитись нарешті на якійсь справі щоб все "самим там нарешті вирішувати" і якщо більше нема де це зробити

ні в професії, ні в стосунках в родині, чи ще в якихось сферах цікавих

, то домашні пологи -це те що треба. Та й що поганого якщо хоче жінка так реалізуватись? Ні-чо-го Тільки щоб добре готувались і пам'ятати про можливі ризики. Кожному своє. І де б не народила жінка - найголовніше бути хорошою мамою, добре дбати про дітей, любити їх, з тим думаю всі згідні І ще якби всі лікарі старались допомогти жінці народжувати природньо, без зайвих втручань, то теж супер би було.

 

у запланованих домашніх пологах гострих відчуттів нема жодних. Ні страхів ні екстриму. Аж надто буденно, з якогось боку особливо соло.
нагадую: це тільки з мого досвіду.
а з приводу реалізації - на мою думку, важливо відпочатково розуміти, що діти взагалі ніколи не реалізація батьків. Ні в процесі народження, ні в часі дитинства, ні в часі їхньої власної кар'єрної реалізації на радість чи на шок батькам. Діти - це такі прекрасні істоти, про яких ми маємо щастя піклуватись перші 18 років їхнього життя. От і все. Вони не є ні шляхом зміцнення шлюбу, ні шляхом нічиєї реалізації, це взагалі не шляхи, а просто окремі люди.

 

повірте, то вам тільки так здається. Взагалі не бачу ніякого взаємозв'язку між вибором народити самостійно і в пологовому. Для мене ті, хто наважився на домашні пологи - навпаки дуже реалізовані в житті люди, бо таку відповідальність не кожен на себе візьме.

 

Мені видається, що абсолютно цими словами можна було б охарактеризувати бажання народити природньо після кесарського. Проте переживаючи ці бажання, я мушу сказати, що це нічого спільного з реалізацією в загальному контексті не має. Ну хіба що реалізація себе як нормальної жінки, як це задумано природою і Всевишнім. Хочеться зрозуміти те щастя, яке відчувають жінки, даючи життя діткам у спільній праці, проживаючи кожну мить процесу. Може, в мене такі "мрії" лише тому, що я ніколи цього не відчувала...., проте мені це видається чимось дуже природнім - оте бажання. ЦЕ так само, як кожна жінка (я так думаю) мріє колись відчути час вагітності, бо ж можна і всиновити, і сурогатне материнство використати...але ці відчуття під час таїнства виношування є дуже особливі.

Так от, чисто на мою думку, прагнення до домашніх пологів має спільний корінь якраз ось із цими відчуттями і переживаннями, коли жінка внутрішньо відчуває свій потенціал і прагне того найвищого пережиття - не під ліками, не під тиском. без примусу...І саме це, я гадаю, штовхає до вибору пологів не в пологових. Якби у ПБ можна було прожити пологи цілком природньо, то навряд чи були б бажаючі це робити вдома лише заради місця.

 

нажаль це не відображає загальну картину, а тільки часткову, яка вміщається у ваш світогляд
можливо є і такі варіанти, але більшість жінок вибирають такий шлях зооовсім по інших причинах, для когось це ніяка не реалізація, а спосіб життя, спосіб досягнення цілей або й просто вибір обстановки

 

бажання реалізації, бажання відчути себе жінкою - це було в сам момент переживання болю від травми, яку завдали мені операції. Але тоді мені просто хотілось народити без кесарського, ніякого окремого бажання не_лікарських пологів не було. Та і взагалі, це було не бажання-конструктив, а те неможливе бажання повернути втрачене, яке в тій чи іншій мірі багато кому знайоме.
але це було давно, і, плануючи наступну вагітність, я в першу чергу просила в Бога спокою для себе. І випросила. З перших тижнів вагітності - спокій і бажання, щоб мене просто лишили в нашому з малятком ідеальному особистому просторі. тому і на облік так "пізно", тому і термін казала менший, тому і народжувала вдома. Не хотілось вплутувати в мої особисті індивідуальні відмінності, в мої особисті інтимні процеси сторонніх людей. Ніякого бажання нічого довести, жодних відчуттів себе "сильніше від інших" чи "особливою"
І пологи забулись вже давно, памятається лиш, що було добре а Віруся є щодня і вона - ажніяк не засіб і не шлях самореалізації, а прекрасна дитинка, очікуваний і випрошений Божий дарунок. мета, а не засіб, якщо вже між цими двома категоріями.

 

це залежно якою інформацією володіти... колись @cjomcjomka виставляла на форумі статті з іноземних медичних сайтів, де спокійно обговорювалась можливість природніх пологів після кесарського, навіть декількох кесарських, але очевидно багато що залежить який стан здоровя мами і малятка, що там зі швом і тд
тобто для України це шок, бо наші лікарі не практикують такого, а от закордоном це не є анріал

 

Так, я мала великий розрив і мене коліжанки, які вийшли з пологового з епізіотомією дуже лякали, що матиму багато мороки з ним. Бо то тре обробляти по кілька раз в день мильним розчином, ромашками, а потім ше на погоду відчуваєш і тд і тп. Та і Ліліну розповідь про її розріз і дискомфорт постійний я памятала. В мене не було нічого подібного: обробляла раз на день перекисем і звичайна гігієна. Взагалі не відчувала фізично, що в мене щось не так, хіба коли багато ходила то там відчувалась слабкість. Гінеколог до мене їздила кожного дня починаючи від 4го і дуже була задоволена гоєнням. Ніяких відчуттів на погоду там теж не мала. Сіла на 18 день висаджуючи дитину Ну і в домашніх пологах теж зустрічала не раз про розриви і вони людям не приносили ніякого дискомфорту.
Я, почитавши Одена, взагалі просила акушерку не зашивати. Але вона наполягла шо то такий розрив, який мусим зашити. Ну і я собі теж винесла урок як не тре робити на наступні пологи. Та і взагалі не спиняюсь на набутому, а далі читаю/шукаю/аналізую. Тому хочеться почути щось вартісне, конкретніше, а не стандартні страшилки якими тут так рясніє

--- дописи об"єднано, 17 Серпень 2015 ---

Жалілась-жалілась. А через неї чи ні - просто дійсно покладась на неї як на професіонала. Та і слова її були - роби як відчуваєш. От і наробила Були б вдвох з чоловіком - готувались би інакше і контролювали б той процес інакше. Хоча я як лежала в ванні і час тікав-тікав, а вона ше була в дорозі, то я абсолютно не кіпішувала і не нервувалась. Був якийсь спокій і впевненість, що вона приїде і встигне на потуги (отут я потребувала якраз її найбільше). Ну і та, мануальне вмішування в мій процес теж дало своє - я так думаю.

 

Звичайно не показова. Але хоч якась інформація про дп зібрана докупи і в умовах, схожих на украінські.

 

Таке підгрунтя для ДП як самореалізація чи якесь комусь щось доказування - я ще такої теорії не чула і не читала Я особисто хотіла дати можливість доні прийти в цей світ темпами, які ідеальні для неї, щоб це було затишно і комфортно і щоб вона не отримала ніякої "допомоги" чи підмоги у вигляді препаратів. Для себе такий комфорт я бачила лиш вдома (на жаль в клініку Одена мені було їхати не під силу, хоч це непоганий варіант). Я була впевнена з самого початку (читаю про ДП вже пару років, та і з книжок теж почерпнула), що це абсолютно прекрасний процес який я хочу пережити і відчути кожною клітиною, відчути розкривання, опускання, врізання і слідувати темпу доні, а не протоколів чи вказівок. Ну і мене приваблювала можливість вибору води чи суші, можливість пробувати різні пози щоб знайти свою, про емоційну сторону (музика, свічки.. я вже мовчу). А ще я хотіла, щоб вона і після народження отримала все, що її, по-максимуму: пуповинну кров, спокійне народження плаценти, миттєве прикладання та контакт очі мама-дитина стільки, скільки хочеш. А потім лягти в своє ліжко: тільки ти, чоловік і маленький згорточок і більш нікого, і все навколо своє рідне і затишне. І не тре нічо пакувати/розпаковувати/відстоювати/відвойовути. Затишок, спокій, умиротворення і монотонне сопіння коханих під боком з перших хвилин життя.

 

В нормальних пологових можна народжувати в зручній для вас позі, в чому проблема?

В мене так і було, і миттєве прикладання, і палата спільного перебування. Так що вибір є. Але дім-м то дім, з тим звичайно ніщо не зрівняється. І взагалі ви молодець, що так гарно готувались до ДП, і добре що з малечею все ок. Але читала про ваш досвід, ту акушерку. Все-таки ДП це не для мене.

Музика і свічки напевно будуть останнє про що думає народжуюча жінка Хоча як хочеться, то можна організувати. Я от в лінзах народжувала, з манікюром, і волосся і зачіску підтримувала в гарному вигляді всю вагітність, і думала в якій сорочці буду народжувати (взяла собі зручну, в сині квітОчки). Але на пологах то все не має великого значення, особливо в деякі періоди))

 

скільки на Україну є таких пологових, де можна народжувати так, як захочеш? знаю лише 2, де реально ( не по словам лікарів) можуть прийняти пологи і навпочіпки і принаймні старається акушерка розміститися так, як це зручно вагітній ( але це не обов язково): в Луцьку і Житомирі.

--- дописи об"єднано, 17 Серпень 2015 ---

розриви бувають різними. Так само, які і їх обобка . Так само, як обробка -зашиття розрізу теж може бути різною. ТОму це уже медична аксіома повелася, що розріз- це ідеальне заживання, а розрив- це убці і проблеми. Насправді, навіть ті жінки, які народжували у пологових і при перших пологах мали розрізи, а при других чи третіх інколи рвалися , знають, що може бути по різному. Я пригадую перші дні після двох пологів з різницею у рік у чоловікової братової. Після перших пологів ( і епізоо) ми коли її з пологового забирали , вона на 5 день за тих швів едве до машини дійшла І потім тижнів 2 ще мучилася. При других пологах біля неї не було поруч лікаря, акушерка якась пофігістка попалася, ( вірніше , лікар прийшла наприкінці), то просто не встигли зробити епізоо. Вона порвалася . Тим не менше, як не дивно, набагато легше перенесла розриви. І ходити було легше, і сидіти нормально скоріше почала, і взагалі особливих прикростей той розрив їй не задавав.От дійсно: ті пологи, де їй дуже "допомагали"- бул травматичними. А на других просто пощастило- ніби була у пологовому, але нікому до неї діла не було. І народила без зайвих втручань за 2 години. І враження від двох пологів з різницею у рік- кардинально протилежні.

--- дописи об"єднано, 17 Серпень 2015 ---

звичайно. І не всі пологові пологи є жахливими. І не всіх стимулююь, і не всіх ріжуть. І багато залежить від відношення самої жінки до таких пологів. Бо якщо ну ніяк завчасно уже не сприймаєш для себе пологи в пологовому, то просто установка дається: там буде все погано. І тоді шанси, що такі і буде-зростають.

 

Ну не знаю, я народжувала і на потугах кружляла як мені було зручно, акушерка добре радила як дихати, як я тільки не крутилась і в різних позах перебувала, і воду попивати мені приносили, і в результаті на спині часу практично не проводила. Так само поїхала в ПБ вже коли спраді настав час народжувати, до останнього була вдома, активно рухалась, збиралась-готувалась. Як в кого і що буває, коли люди там заздалегідь знаходяться я не в курсі, і жодних страшних маніпуляцій не мала

(ні проколів вод, ні витисканя, ні клізми і т.д.)

. Не знаю, чи мені так просто пощастило, народжувала в нас у Львові, на Мечнікова.

 

А я постійно згадую і прокручую собо той процес в пам'яті. І стає так тепло-тепло на душі. Особливо момент, коли побачила голівку в воді, то був такий вибух емоцій!

 

ну так, голівка з вушками це ніколи не забудеться, а емоційні відчуття "тримали" з півроку.
Але я мала на увазі те, що багато чого змінила в моєму житті сама Віруся, а не спосіб її народження.
Якби розповідь про пологи і інтерв'ю не були корисними як факт для Львова, країни і всіх жінок, які хочуть народити після не_одного_КР,я б воліла заховатись і радіти виключно в сім'ї.
Вагітність, народження дитини, дитинка в слінгу і ГВ - то для мене настільки все інтимно, особисто і в тому всьому настільки важлива рівновага, що просто не хочеться пускати до цього всього сторонніх людей. Діти є дорогоцінними для кожної сім'ї, тому кожна сім'я хоче організувати важливі етапи у їхньому житті якнайкраще. Але світогляд, стосунки і внутрішній світ людей різняться, звідси і різниця у рішеннях