Мій муж теж "обідчивий" і любить часом щось собі надумати і в мовчанку гратися, я правда то знаю і стараюся швидше вияснити причину і не розтягувати ту "німецьку мову" на тижні. Зараз вже навчилася з тим давати раду, та й він став трохи розумнішим, певно, тому довго не мовчить, а раніше бувало всяке. І він би в такому випадку (якби щось там собі сиииильно образився і довго не дзвонив) міг сказати "я знаю що з тобою все добре (взнавав у знайомих), якби щось було б не так - ти б мені подзвонила"
Якби любила... Це вже стан зараз. --- дописи об"єднано, Aug 8, 2015 --- Вам не здається, що він сам собі суперечить : як можна так любити свою дитину і не цікавитися нею тижнями? --- дописи об"єднано, Aug 8, 2015 --- Хтось писав, що от я погано пишу про свого чоловіка, а сама "пухнаста". Я не пухнаста, бо я жива людина. І я не вмію загортати в папірці ... Якщо зле, то називаю речі своїми іменами.
А які у вас стосунки були до одруження? Настільки знаю по знайомих, то таке стається, коли жінка всім жертвувала, догоджала і все, що могла на собі тягнула. Одним словом, привчила, що вона теж в сім‘ї мужик Sent from my LG-E400 using Tapatalk 2
Та були схожі, міг 2-3 дні не говорити.. Але переходило само по собі. Він взагалі мені дотепер згадує, що я колись сказала ще до весілля. А зі своїм татом вже 2 роки живуть як чужі. Також не розмовляє. Тупо ігнорує... І ніхто не може його переконати помиритися, ні його мама, ні я, ні наш знайомий священник.
В перші подружні роки життя в багатьох сім`ях йде притирка, тим більше в вас народилася дитина і виникли нові обставини. Якщо ви спробуєте наступити на своє Я, то і він так само зробить. В такому випадку все може змінитися в вашу сторону.
написала і стерла... НЕ буду назагал розбирати цю ситуацію... Бо мені тут ситуація видається трошки інша- з самого початку. Не зараз. Зараз- то вже наслідок.В будь-якому випадку- розгрібати то все тепер лише їм обом.І поради сторонніх ( і не лише сторонніх, але і батьків-друзів-священників і т.п.)тут лише гірше зроблять, бо стають певнним чинником, який ще більше заплутує чи впливає на те, щоб реально самостійно подивитися на першопричину цього всього.І якщо вона частково видима навіть з описаного, то скільки ще всього є прихованого. Я не раз говорю навіть "своїм"- коли виникають якісь серйозні сімейні неурядиці рішення "хлопнути дверима" вже от-от, то все-рівно, не залежно від прийнятого рішення, спочатку розібрати свої косяки ( яким би козлом не був чоловік у парі . Бо поки не проробляться свої косяки у цих відносинах ( з самого початку, з цукерково-букетного періоду)- не буде майбутнього ні в цих стосунках, ні в інших. Буде ходіння по колу.І дуже важко власне свої косяки аналізувати і визнавати.Спочатку йде злість і образа, потім жаління себе, потім знову злість і образа, потім- гірке зрозуміння, знову злість і сльози .Далі є два шляхи- або обірвати це на цьому етапі і тоді жити далі з комплексом жертви ( що, до речі, дуже зручно), заганяючи себе у глухий кут. Або не спинятися, і через власні внутрішні переломи, дійти до розуміння першопричин. І тут є найважче- визнати свої помилки перед самою собою ( не перед іншими).ПРичому визнати уже не через самобічування, а тверезо. І лише тоді приходить істинне розуміння ситуації, яку ти або приймаєш або ні з урахуванням і проробкою своїх помилок. І від того залежить остаточне рішення.
Жертвою я себе не почуваю. А навпаки. Жертва- це та, хто терпить доти, доки чоловік іі не покине... Або доки не постаріє і приїде додому на пенсію, а тут і внуки вже є... Я хочу змін і пробую їх робити . Не хочу стогнати: от я його вже 10 років терплю заради дитини... Навіть якщо я нікого не знайду, то все ж краще жити без таких тупих нервозних станів, чи не так?
Не так, жертва - це та що займає пасивну позицію, не робить активних і конструктивних кроків для вирішення проблеми, а чекає поки все "саме вирішиться", тобто "пливе за течією". Як варіант - просто втікає від проблеми щоб її не вирішувати. Але тут такий прикол що життя знову підсуне з часом всі "невивчені уроки" і можливо доведеться і в нових стосунках ходити по тих же граблях. Бо оце 100% правда Перш ніж робити кардинальні кроки спробуйте хоч до сімейного психолога якого сходити чи що, а раптом допоможе Вам подивитися на Ваші і чоловікові вчинки з іншого ракурсу. Можливо, для себе зробите якісь висновки на майбутнє. Наскільки я зрозуміла Ви якраз пробуєте втекти від проблеми, а не розібрати її "по поличках" і вирішити.
Піду до психолога. Розбирати проблеми можна з людиною, який мислить і також йде на зустріч у вирішенні чогось. А не плаче на прощання і робить своє. --- дописи об"єднано, Aug 9, 2015 --- Я пропонувала на час декрету переїхати до нього. По пробувати жити закордоном, жити разом, жити сім'єю. Його відповідь: о, ми поживемо рік, а як ти не зможеш тут, поїдеш додому і що я буду робити? Мова йде, що зі мною треба на ін квартиру йти, а як я поїду, то йому буде задорого і т д. З того всього є отаке.
A що він так помінявся одного прекрасного дня? Чи все таки таким завжди був, але на це закривались очі? Дивно, що за три роки шлюбу жодного разу не домовились про спільне життя? Якось ви ж планували майбутнє з ним? Після шлюбу, до народження дитини? Чи все всіх влаштовувало, а тут раптом ситуація помінялася?
Бачите, якщо сварки виникають, але не зникають, то поступово почуття вивітрюються, турбуватись перехочується, а порядність і відповідальність...по-перше, міра тих речей відносна, може чоловік вважає, що він порядний, раз закордоном працює і гроші висилає, наприклад, по-друге, насправді "патологічно порядних", які б при жахливих стосунках таки залишались "лицарем" дуже мало. То я до того веду, що якщо гілку пиляти, то вона таки відпаде рано чи пізно, а ви кажете - в гарній сім'ї гілки мають цвісти і яблука родити, ми ж, кажучи, щоб автор розібралась, може і вона у чомусь винна, вказуємо їй на те, що не просто так та гілка раптом не цвіте, а якось вона спилялась, може щось було не так раніше?
Та звичайно , що ми планували.! І не одне. Наприклад, продати його квартиру, докласти весільні гроші ( мені багато подарували, на 1/3 1 кімн кв в Львові- якщо в еквіваленті і купити квартиру. Він буде щось возити- продавати ... Але квартиру він не продає. А навпаки вкладає туди гроші. На купляв вже побут техніки, пере собі 1 светрик ( бо вдома я чекаю, зоб назбирати подібні кольори), йде в душ ( додому приїжджає як каваляр ).. Я вже і народжувати мала там... І їхати відразу як вийду в декрет...
Знаєте, є такий відомий фільм про те, як врятувати стосунки - "Огнеупорный", суть там в тому, щоб спробувати врятувати їх через своє "вже не хочу" і через "не хочу" партнера, це коли у вас нема внутрішніх поривів йти йому на зустріч, і коли він не реагує "правильно" на ваші кроки на зустріч, це як задавнена хвороба, яку ви починаєте лікувати, а стає гірше, ліки не діють ні за день, ні за тиждень...це дуже складно і для дуже сильних. Ваші стосунки вже просто дуже і дуже запущені, і отим роздільним проживанням, зокрема. Єдине, це питання таки ваших почуттів і вашого бачення чоловіка до шлюбу - якщо ніколи не любили і не бачили за що його любити, то, звичайно, всі дописи про "поговорити-зрозуміти-постаратись" - це пусті слова, тоді визнайте свою помилку у даному заміжжі і наступного разу дивіться краще.
Трохи дивна фраза "МЕНІ подарували", а хіба весільні гроші апріорі не спільні? Ви ж самі починаєте ділити на моє-твоє, а потім ображаєтеся що він квартиру зробив своєю. Ну так поставте його перед фактом що переїжджаєте в ту квартиру разом, або їдьте до ного Поживете рік, а там буде видно, не спробуєте - не дізнаєтеся. Треба не абстрактно говорити "поїду", а робити. У Вас є закордонний паспорт, віза? Як немає - зробіть, домовтеся про конкретну дату переїзду, кажете що от 1 жовтня я їду з тобою. Маєш час підготувати квартиру і т.д. Треба не просто товкти з пустого в порожнє, а говорити чітко, по ділу і з конкретною датою. Якщо він не рішучий - беріть то в свої руки і спокійно, впевнено складайте план переїзду (чи сюди, чи закордон). Але будьте готові що коли станете жити разом доведеться перший час ДУЖЕ важко - треба буде вчитися поступатися, чути, говорити, а головне домовлятися і навчитися свої претензії висловлювати спокійно, видавати маленькими порціями у вигляді побажань наприклад не "коли ти, зараза, нарешті вилізеш з того комп"ютера", а "любий, я була б тобі дуже вдячна якщо ти сьогодні допоможеш мені почистити картоплю", хвалити і дякувати за всі найдрібніші хороші вчинки і закривати очі на дрібні промахи, коротше знову відправляю Вас у "Мистецтво...". І тоді через сотню, а може і тисячу малесеньких кроків у Вас буде шанс налагодити стосунки. Але Ви маєте цього ЗАХОТІТИ.
Після весілля рахунок грошей. Він сам поділив окремо свої конверти, окремо моі... Під час сварок, періодично каже щоб я віддала йому його весільні і т д. На його кв я не перейду, бо там нема кухні і вічний склад всякого барахла. Спішити дороби- не можна. Йому зручно коли я жила в гуртожитку і батьків. Візу я маю вже давно, на 2 роки. Невже, ви не розумієте, що він не хоче, щоб я була з ним. Йому вигідно кинути мені тих $200 на той період, що його нема і залишити все так як є.
Я розумію, що є набагато гірші ситуації і жінка терпить. Живуть якось і не розлучаються. Але мене, слава Богу, оточують нормальні сім'ї, коли чоловік поважає свою жінку і відповідно поводиться ... Моі спостереження. Знаєте, запорука таких добрих відносин - церква. От чесно, чи бідні, чи багаті, що живуть добре, всі ходять до церкви не для годиться щонеділі, а й до причастЯ , на різні церковні заходи-експерименти... Я би дуже хотіла, щоб мій чоловік чув те, що чую я, щоб бачив як живуть пари добре, щоб хотів це все відчути. Моі намагання йому щось переказати закінчуються тим, що він мені кричучи розповідає як живуть Укр там( чоловік б'є жінку, а вона йому терпить , жін на роботу ходить, а чоловік вдома на дивані пиво п'є.. А от він (мій) працює...) Ну я хіба завжди в декреті була? Я також на роботу ходила і оплачувала свої витрати сама... В нас утопія, одним словом. Одного разу, коли я ще не була вагітна, я сказала нехай забирається... І він не забрався, а пішов до нашого священника сам. Не знаю що кому казав і як, але він став зовсім іншою людиною. Я дивувалася такому перетворенню. Мене шокував його рівень інтелекту, його розуміння мене... Щастя тривало може 2-3 тижні. В один прекрасний день він перестав зі мною говорити. Просто так. Поки я його розпитувала, не допитувала, чекала, пройшло ще кілька днів .. Потім він зібрався і поїхав. Більше такого просвітлення з ним не ставалося .
але ж і ви не хочете, ви знали, що він такий, що живе там, що так не спілкується, але ж вийшли заміж, і весілля справляли після розписки ви ділите своє-його, ви чекаєте щоб він підійшов-обійняв, поцілував, а самі ніц не робите, лише чекаєте. ви не хочете слухати про його проблеми і жалі, але мусите і ви працюєте, а дитина тоді де? раз така мала? і що значить "ой то так тяжко з"їхатись, то ж тре буде шось винаймати". ясно що простіше сидіти вдома, хнюпати і чекати коли хтось десь здогадається раптом коли і як має повестись в разі якщо йому про те і не скажуть і фраза про діагноз "трихомоніаз , можливо, і тепер ерозія" то мене просто добила, чесно будь перше - ви би точно знали, бо там купа лікування і аналізів, а друге, ну то вже прям теж муж винен?
