як плаче? Нормально Я спочатку дивувалася Але йому розплакатися, то раз плюнути . Від серіалів плаче... Так і коли на нього просвітлення находить, просить вибачення, все розуміє, каже, що любить нас і плаче при тому. Але як тільки проходить день, як перевертень , стає іншою людиною, забуває все ... --- дописи об"єднано, Aug 7, 2015 --- Нам не виходить жити разом. Мене забирати він не хоче, тут бути також не хоче і не пробував навіть. Єдине, що обіцяє періодично, що буде приїжджати щомісяця або частіше... Але забуває свої обіцянки . В нас дійсно нема ні спільної мови, ні нічого. Він має свою квартиру, не в Львові, вкладає туди всі гроші. А я як жила в гуртожитку всю вагітність і до того, так і буду. Він не хоче ні тої кв продати, ні в гурт жити, ні на кв йти. Його влаштовує, що я живу в батьків за містом. А ! Я ще маю з роботи звільнитися, бо він каже, що я мало заробляю... І не розуміє для чого я вчилася.
Я тут ще тему створювала про трихомоніаз, то я не знаю чи він мене заразив, чи діагноз не той.. Але зараз в мене ерозія. От я йому кажу, що їздила до лікаря, а він мовчить. Я знову: чого ти не запитаєш що там і як. А він каже, ну чим я тобі поможу. Хіба грішми. То так має чоловік казати? В мене стільки образ на нього назбиралося, що я дійсно не можу згадати нічого доброго.. Від того чоловіка з яким я зустрічалася, нічого не залишилося. Маску зняв і викинув.
Він що, іноземець? Ви одружувались з іноземцем, думаючи що все зміниться після шлюбу і дітонародження? Якщо ви не були в нього в пріоритеті, то нічого не допоможе. Або ви не все написали (є ж 2 сторони конфлікту). Правильно вам порадили - тіштеся малям (гарно народили, мама була поруч - це добре), і спокійно, адекватно поговоріть з ним про все що вам важливе, може він дійсно не відвик від холостяцького способу життя, а тут його до цього так і не "залучили". Не дивуйтесь, чоловіки часто можуть не мати таких батьківських почуттів як жінка, над тим теж варто попрацювати (якщо можна). Але якщо виясниться, що він старається для вас з малюком, гроші для вас всіх складає, то чому б не налагодити стосунки? І з тим же інтимом доволі важливе питання, тому я от проти стосунків і проживання на відстані, часто ніц доброго з того не виходить. Особливо як жінка з немовлям, це найважчий період для неї з дитиною, а чоловяга десь собі спить спокійно і відпочиває. Навіть не розумію, як дехто після народження малят їде до батьків, а чоловік собі десь збоку поживає. Так не треба привчати. От ми через ремонт жили на різних поверхах після народження дитини десь 2-3 місяці, і то я булка дууже зла. Коли стали знов разом то все наладилось (він допомагав з купанням, подавав малу для годування вночі, гуляли разом, по господарству допомагав. З іншого боку - побачив скільки труду є по хаті і з немовлям, і як треба цінувати жінку, як важливо бути з дитиною), він усвідомити що таке бути батьком, інакше забила-м би, як тут кажуть
Що означає "не хоче", ви що кіт? Поїдьте, поговоріть, пора самій влаштовувати життя, не треба чекати коли чоловік "дозріє" до того щоб бути принцом в романтичній казці. Ну і спробуйте сама бути з ним ніжною. Ви ж його теж не цілуєте, коли він приїжджає - не зустрічаєте, не готуєтесь, не показуєте щастя, не готуєте його улюблений пиріг. У Вас є шанс зберегти сімю, якщо Ви самі того хочете. А якщо не хочете - то шукаєте мільйон його поганих вчинків.
Якщо справитесь самі, маєте матеріальну базу, спеціальність, в перспективі роботу, і не вдасться нічого неалагодити, то може дійсно розходьтесь. Ну може характер в нього такий - інтраверт, буркотун, чоловіки часто мислять матеріально і логічно, без прикрас. Та й різні інфекції бувають і після пологів, за то нема чого перейматись. А як хочете, то варото разом лікуватись, віж же був вашим партнером, чи не так?
ну а реально чим поможе? а дитина? хм.... прочитавши перший ваш допис про розлучення, подумала ого, який чоловік поганий.. Тепер трохи змінюю думку... Ви просто самі налаштувались на розлучення та й все. Мій чоловік теж їздив, може не так як ваш, не по 3 місяці. Але перші два роки нашого шлюбу пройшли так, що я більше пригадую себе на самоті. І я сама вирішила змінювати ту всю ситуацію. Сама поїхала в іншу країну грати прослуховування, потім заставила фактично поїхати чоловіка туди ж, хоч він як завжди говорив-та нічого з того не вийде. Потім я наполягла на нашому переїзді, хоч він мав сумніви. Він такий, що його влаштовувало так як є, аби не міняти. АЛе мене не влаштовувало. Я і планувати дитину не розуміла коли починати, як чоловіка постійно нема. Але я не гоню на свого чоловіка, він дуже талановитий, любить мене, просто трошки часом інертний і я мушу підпихати його. І саме головне, що потім в результаті задоволені ми обоє
А активні дії з Вашої сторони? Як Ви пробували налагодити стосунки? Готували його улюблені страви коли він приїжджав? Ходили з ним вдвох на побачення чи просто гуляли і говорили? Пробували зробити йому приємне - подарувати квитки на футбол чи там в кіно ....( то так умовно, Вам же краще знати що він любить) А тепер скажіть чесно - а Ви така ж як під час зустрічання? Ви фарбуєтеся, наряжаєтеся на кожну зустріч? Заглядаєте йому в очі? Цілуєте? Чекаєте? Кажете що любите? Смієтеся над його жартами? Тільки чесно дайте відповідь хоча б самій собі.
В нього немає хобі, улюбленої музики, фільму і футбол не любить... Йому цікаво дивитися серіали і відео в ютубі. Улюблені страви споживає, нічого йому не бракує. Попраний, попрасований. Я не ходжу в лахмітті, халаті з жирною головою чи бігудями. Встигаю і волосся фарбувати і епіляцію робити ( на це гроші він не дає, до речі). Заглядати в очі, жартувати..сміятися?.. Я не настільки актриса і не настільки його люблю, щоб грати кіна. Ви радите говорити з ним, перечекати і розповідати про своє, але він слухати не хоче. Перебиває і каже, в мене свій дурдом, а в тебе свій... І починається... Я не кіт, але до нього не можу їхати. Він живе на квартирі, де в нього койко-місце. Якщо я приіду, то нам треба йти в готель або ще кудись . --- дописи об"єднано, Aug 7, 2015 --- Дякую вам усім за дописи, поради. Мій висновок. Між нами немає любові. Бо якби я любила його, то терпіла би, видумувала якісь способи примирення і т д. Те саме й він, якби любив, то хотів би бути зі мною, виявляв би почуття... (Цікаво як ваші чоловіки виявляли радість батьківства? Бо мій погладив мене по плечу, як друзяку, і просто сказав: дякую за сина!) А так... Є що є. Я не піду в пн писати заяву, звичайно, але продовжувати в тому ж дусі не буду.
А має? Певно ми в різних світах живемо,, мені чоловік ніколи ні на що не дає, хіба як мені тре і я попрошу. Я собі все сама купую за свої гроші і мені так добре. Я навіть не уявляю інакше. --- дописи об"єднано, Aug 7, 2015 --- Нічо не сказав ггг, але я в очах все побачила. В мене чоловік дуже скований в емоціях, але я його дуже добре відчуваю і мені цього досить.
Я наголосила на що дає, а на що ні. Бо десь вище мені писали про гроші... Тому я і не погоджуюся звільнитися з роботи. Бо я не уявляю як то не мати своїх грошей, чи просити дай.
Та ніхто ж не каже грати - я не про те кажу, просто хочу показати що і Ви не 100% така ж як були тоді коли зустрічалися. Чи навіть тоді Ви не жартували і не дивилися в очі? Не тільки він змінився, а і Ви, і у тому що ви стали чужими не тільки його вина, а й частково Ваша. Стосунки, сім"я - то завжди взаємна праця і якщо Ви випрасували йому сорочку, зварили їсти і народили дитину - то не значить що Ви на 100% виконали "свою частину роботи" і тепер Вас треба "холити" і на руках носити. Ну та Ви все для себе вирішили. Але от правда, я не знаю всієї картини, але Вам не здається що "новий тато" для дитини може раптово трапитися не набагато кращий? Бо втекти і поміняти чоловіка - то найпростіше рішення. Які висновки Ви особисто винесете з цього невдалого шлюбу? Що не варто повторювати у майбутньому? Бо так видається що лейбмотив Ваших дописів "я просто не хочу нічого робити щоб врятувати цей шлюб, нехай він робить". Немає ідеальних чоловіків, і в новому шлюбі теж доведеться працювати (не фізично - морально), доведеться говорити і домовлятися. А мій, здається, навіть дякую не сказав, а може і сказав - я була в такому шоці що вже не пам"ятаю, мало того ще й напився добряче ги-ги з моїм же дідом (правда після того як був присутнім на пологах), а потім п"яненький прийшов до мене в палату ночувати. І це не робить його в моїх очах поганим чоловіком, бо є інші важливіші речі. І взагалі ми вдвох ще місяці 2 були як пришиблені і геть не пам"ятаю чи цілувалися. Чи ви думаєте що всі чоловіки жінкам дифірамби під вікнами співають, салют замовляють і діаманти "за сина" дарують? Нормально просити, я теж не розуміла 2 роки назад як то гроші просити (бо з 18 сама на себе заробляла і з 16 жила окремо від батьків), мало того, раніше я довший час навіть працювала "за двох" бо в чоловіка не було роботи. Тепер прошу спо-кій-но, а часто чоловік і сам мені пропонує "візьми купи собі щось". Загляньте в тему "мистецтво бути дружиною", перед тим як вирішити що Ви зробили все для того щоб зберегти сім"ю (навіть якщо не цю, а вже наступну).
щось мені здається, що такого діалогу не було ще й до одруження. Цікаво, а чому ви одружилися? Не виглядає мені та історія на те, що до одруження було шалене кохання і повне взаєморозуміння.
Я думаю, що тут ключове,що через сварки ви забули за що любили свого чоловіка. А чоловікам часто важко проявляти свої емоції, якщо чесно, то я не пам'ятаю, коли мені мій казав, що любить, але я це знаю без слів. До речі, якщо хочете таки зберегти шлюб, то потрібно починати жити разом! Мій чоловік також працює за кордоном і приїжджав набагато рідше як ваш. До речі всю вагітність я була сама, приїхав аж перед пологами, але через 3,5 міс. після пологів ми вже переїхала до нього, то скажу вам, що стосунки зразу стали інші, ближчі, набагато кращі, ми майже ніколи не сваримось, а до того по скайпу постійно сварились. Ще можна жити окремо поки немає дітей, а вже як є діти, то сім'я має бути разом, однозначно! Тато повинен бачити як росте його дитина, наскільки важко його дружині, тоді і буде її краще розуміти.
Перше - ви різні, бачу, але наскільки він поганий чоловік, вирішувати лише вам. Просто як би я так писала про чоловіка, свого чи ні, то явно нам було б не подорозі. Жити з людиною, яка так тебе змальовує.. Напевне не дуже щось з того вийде. Sent from my SM-T230NU using Tapatalk
о, то вам ще багато дісталось. Мій нічого не казав. тільки через пару тижнів, коли трошки відійшов шок від перших днів, я спитала "Чому ти не кажеш, що щасливий, що у тебе тепер є синочок". Відповідь: " Я щасливий, просто не знаю як про це казати"...
Не розумію, чому у нас так завжди виходить: чоловік поводиться явно недобре, а ми намагаємося знайти в цьому провину дружини. Не розумiю, до чого всі ці питання: а ви його гуляти водили, а ви його цілували, а ви виглядаєте, як раніше? А якщо гірше виглядає після народження дитини, то це виправдовує таку поведінку чоловіка? Так, чоловіки влаштовані по-іншому, ще можна пробачити якусь байдужість в розмовах і те, що забув про УЗД. Але я завжди була впевнена в тому, що чоловік повинен нести відповідальність за свою сім'ю і піклуватись про неї, що включає в себе не тільки грошове забезпечення. Це нормально - не дзвонити вагітній дружині по 2-3 тижні, щоб хоча б дізнатись про самопочуття та стан дитини? Невже це правильно - вкладати всі гроші в якусь квартиру, в якій його родина навіть не живе та жити постiйно за кордоном, не обговоривши перспектив? Жінка - не наложниця, яка десь там ростить дитину "султану" і яка повинна бездоганно виглядати і шукати підходи для того, щоб домогтися елементарноi уваги.
просто на форумі ми бачимо лише одну сторону- ображеної жінки. Коли жінка ображена, вона згадує лише негативні сторони. Бо образа перекриває всі інше. А як воно є насправді- то лише вони двоє знають. Якби тут з явився чоловік- він би написав свою версію, яка би розходилася з тим, що написала дружина. В будь-якому випадку, якщо є проблеми в парі, то завжди є вина обох. Хто і що би не писав. п.с. я просто от думаю, що якби я хотіла написати про свого чоловіка, особливо в якісь такі не дуже приємні моменти, які бувають у кожній сім ї,то на це би теж можна було відписувати "який козел, як ти з ним живеш, розлучайся, ти себе не поважаєш і т.п.". А якщо аналізувати ті всі ситуації потім, то розумію, що в багатьох випадках у мене не менше рильце в пушку було. І я точно так само причетна до тих речей, які і призвели до критичних ситуацій.
Думаю, якби @pidsniznyk тут написала все те, що мені в ПП - ми би зовсім по-іншому на ситуацію дивилися.
У всіх сімейних пар виникають проблеми та сварки. Але є основоположні фактори, на яких все тримається - почуття, порядність, відповідальність і турбота. Не дзвонити вагітній дружині 3 тижні - це питання відповідальності до найціннішого - здоров'я коханої дружини і малюка. Не уявляю навіть, які причини міг би назвати чоловік в цьому випадку. От яка сюди може підійти ? " ... , i тому я вирішив не дзвонити своїй вагітній дружині 3 тижнi".
