Мені поталанило більше- чоловікове прізвище гармонійно звучить з моїм іменем і по-батькові. Парадоксально, але на ім*я + по-батькові, мене доволі часто називав наш класний керівник, а зараз мало хто мене так називає. На роботі всі звертались на "ти" або "ви", але стандартно- Ірочка. Мабуть "пані" найчастіше я чула від майстрів-будівельників...
чоловікове прізвище саме по собі гарне. Навіть гарніше за моє. Але батьківське у мене нестандартне ( а таке, як у чоловіка- вагон). ТОму для "оригінальності" краще в старому поєднанні . Хоча, в соцмережах я реєстрована за його прізвищем . А от синове ім я за своїм прізвищем просто не уявляю- ріже вухо. А за татовим-звучить.
Фантазія людська безмежна. )) Хоча, може то маленька колись так себе називала, от і пішло. Так як наш Павло був Паюсиком ))
У нашого логіка желєзна: Владко- це ми називали; він же іменує себе Вадюсь(а коли був ще менший, то вимовляв Адюсь), тобто Владюсь, бо зі звуками ще проблема. от так і пішло в нас - Владюсь і Владюсик.
Мою доньку звати Майя. Чоловік настояв на тому імені. Я спочатку була проти, але зараз і мені подобається. Всі хто чують як звати нашу доню, то кажуть, що ми вибрали дуже гарне ім"я. І що ще добре ніяк не перекрутиш і не скоротиш - Майя, Маюся чи Майка. Більше ніяк )))
Мені дуже не подобається скорочення - Маєчка, і дуже не подобається як мою називають Мієчка, моїй Соломії теж дуже не подобається це звернення і тепер вона всім представляється як Соломійка, а раніше тільки Мія або Міюся. І що цікаво, Мієчкою кличуть тільки свекри. І прохання так не кликати не помагають.
Мене також дратує, коли синочка кличуть Міську , то малий злиться і пояснює, я не Місько, я Ми-хай-лик - чітко і по складах , щоб не сумнівалися Ми його хрестили подвійним іменем МихайлоОмелян, але так кличемо його тільки тоді , коли треба втихомирити
В мене брат теж так привчив всіх. Йому вже 20 років, а всі і далі Михайликом кличуть, навіть друзі-однолітки
Ой, я теж чомусь страшно не люблю отого "Владік", у нас малий зазвичай або Влад або Владюха, ну іноді ще Владусятко (поросятко).
щодо незвичних імен (просто нагадалося): в одному з нещодавніх випусків "Інспектора Фреймут", Ольга перевіряла турецькі готелі. І В Макс Роял в Белек привезла дорогу родину: Злату, уже відому сестру Юлю і її 1.5-річну доньку. Так от племінниці Фреймут дали цікаве ім я- Габріель.
коли донечку кличуть Катя. ух, просто не переношу. виправляю, кажу, що вона Катруся. зараз ми в процесі думання над ще одним дівчачим ім*ям. поки щось туго... те, що мали як варіант. коли називали Катрусю, мені розподобалося...ех...
ну я би радила все ж таки називати дитину таким іменем, варіації якого усі вам прийнятні. Бо всерівно хтось так назве. Наприклад, знайомий назвав дочку Софійка, то в нього аж очі кров"ю наливаються, коли її хтось Соня називає. Ну але що ж зробиш, як так є. Чи сусідка назвала Вікторією і так тільки і кличе. А як хтось на майданчику скаже Віка, то вже виправляє.... Або найпростіший приклад. Мене звати Юліанна, представляюсь завжди Юля. Ну і як хтось починає мене відразу пані Юлія кликати, то я зазначаю, що як не хочете скоронено -- Юлею називати, то тоді вже правильно кажіть: пані Юліанна. А я маю одну знайому Юлію, яку, якщо хтось Юліаною покличе, аж зле робиться... А я якось до всіх варіацій імені готова на слуху, аби на папері правильно було написано: Юліанна з двома "Н"