160см І від носіння в слінгу мені спина тільки окріпла, а таскати на 9тий (ліфт ще тоді не працював) поверх дитину 15-16 кг то взагалі мовчу. З тим треба бути дуже обережно, бо так може зашкодити.
Так і я нікого не відмовляю, сама і двох маю і про третю часом думаю. Просто, не завжди вагітність і діти додають здоров'я. А фігура, то таке - завжди можна підкачати чи що там треба.
Сама б не наважилася точно але з перших секунд вагітності усвідомлюєш що ти готова знову стати мамою і це не забутнє відчуття
І я вже на 5% відсотків починаю задумуватися. Фігура не хвилює, а от здоров*я дуже. Лікарі- не рекомендують. Гініколог- просто мовчить, але не відраджує. Після останніх пологів я заново вчилась ходити. курсами приймаю ліки і тре санаторію, а не вагітності. Але чоловік тихенько хоче донечку, а я б хотіла братика-сестричку для малюка.
Розповім історію моєї мами. Коли вона народила мене, в неї були страшні розриви, розриви шийки матки, які потім почали нагноюватись. Після нагноєння оперували. Це було ще у 1986-1988 роках, совок. Після пологів почались дуже серйозні проблеми по гінекології, ерозії, поліпи., кісти. Мама довгий час лікувалась ще по санаторіях. Теж постійно приймала якісь ліки, які саме - не знаю. Гінекологи їй забороняли вагітніти. Та й одна стара акушер - гінеколог сказала що дітей у неї більше не буде - бо не виносить, бо шийка після тих операцій не закрилась, завжди була привідкрита на 2см. Я пам"ятаю, що мама дуже боялась вдруге вагітніти, бо коли йшла мова за братика чи сестричку, мама не хотіла розмовляти зі мною на цю тему. Пройшло 12 років від перших маминих пологів - вона взнала що вагітна. Поїхала до нормального лікаря (той лікар потім приймав і в мене пологи), він їй сказав що все буде добре, і вона виносить дитину, але роди будуть тільки через кесарів, бо шийка матки їз-за тих операцій і травм не відкриється нормально. Лікар попередив маму що можливо прийдеться ушивати шийку (не знаю як то правильно називається), але навіть і то не пригодилось. Мама нормально виносила 38 тижнів, правда, від 7мого міс весь час лежала, вставала тільки поїсти, трошки походити... Після других пологів в мами зникли деякі гормональні проблеми. Якщо є проблеми, потрібно звернутись до нормального гінеколога (який не лякає, а лікує і морально підтримує), поїхати на відпочинок, оздоровитись і все буде добре.
О, то мені так треба, бо і так віднесли до старородящих. Дуже тягнути таки нема куди. Але я ледве даю раду з одним. Малий забирає практично весь час, я і по господарству практично нічого не роблю. Перші три міс то навіть поісти нормально не могла. Малого животик болів, постійно на руках, біля грудей. Та й зараз спить тільки тоді, коли я біля нього лежу, або у візочку. А якщо друга ляля така сама буде? Як приділяти увагу ще й мацьопу? Якась я така неорганізована, просто не уявляю як то все має бути (((. А другу лялю хотілося б.
Ви знаєте, всі знайомі, які живуть самі, без батьків і хто має більше однієї дитини кажуть, що з першою не могли себе до купи зібрати, і нічого не встигали, а з двома-трьома і робота зроблена, і діти доглянуті, і мама акуратна, вмита, причесана, а деякі з манікюрами-педикюрами і з макіяжем. Я налаштована, що в мене має бути не гірше. Хоч я і з однією дитиною все встигала (навіть, Святу Вечерю готувала сама з 2-ох місячною дитиною і свята Різдвяні і ДН чоловіка на 20 людей), але на себе часу не хватало, стралася мати пристойний вигляд хоч до приходу чоловіка з роботи.
Дівчатка, не все так страшно, як здається, потрібно вирішувати проблеми, в порядку, коли вони виникають. Щось нове в нашому житті, завжди змінює його процес, але це не означає, що буде тяжко, зле і.т.д., я думаю буде навпаки все добре. Набирайтееся позитиву і вагітнійте.
кажуть, що поява першої дитини - то великий стрес, ну в сенсі пристосування до змін, друга - вже значно менший, але ще є, все таки міняється розподіл уваги і т.п., а наступні діти - вже ніяких принципово нових змін не вносять в уклад родинний, все вже крутиться, як і раніше. Мабуть то десь так є, тому і справді вже легше йде, батьки вже адаптовані, те, що здавалось складним з першою, вже може зовсім по-іншому сприймається з другою, бо є вже досвід, готовність.
Мені здається, що якщо велика різниця між дітьми, то друга дитина буде майже як перша. Я вже напевно все позабувала, як то за немовлям доглядати, і чогось страх до того всього маю більший, ніж з першою дитиною.
А, ну то мабуть так. Знаю, що в психології дитину, яка має різницю більше 7 чи то 9 років з братами-сестрами розглядають як одинака, а не як молодшу/старшу (ну бо то має відбиток в характері).
Ох, нічого собі! Ніколи б навіть не подумала про це. Але може то ще залежить від тих стосунків, які між дітьми складуться бо в деяких сім'ях діти з великою різницею справді як окремі планети, а в деяких вони дуже близькі, особливо в старшому віці, коли різниця по віку не така вже помітна. Цікаво би прочитати щось на цю тему.
У мене різниця між мною і сестрою 14років, мною і братом - 7 років. От наша мама мала 3 одинаків . А справді- то ми були дуже близькі. Один за одного горою. З старшим племінником в мене різниця 8 років, то я для нього все життя була Іринка. Аж на останніх курсах інституту стала "цьотка". Тому то все відносно. Маю з чим порівнювати.
в нас з сестрою різниця майже 14 років. любимося. на ній я "потренувалася" бути мамою у 14-15 років. тому до нашої К не мала жодних страхів а щодо другої лялі, як Бог дає - так і має бути. думаю важко на перших порах з двома манюніми дітьми(коли маленька різниця), а далі адаптація і все буде добре. в мене зовсім немає страху, що не встигатиму з побутовими справами , я і зараз не все ідеально встигаю, просто з часом навчилася сильно не перейматися домашніми "недоробками".
@Khrystik, ага - я тренувалась на племіннику, але все забула, бо до народження нашого малюка пройшло багато часу. Але ще й досі говориться, що я -"файно виховала малого(племінника)".. Чоловік сподівається, що я таки доморощенний макаренко і з того нашого шибайголови зроблю люди..
то мається на увазі не любов, чи турбота, чи близькість, то звичайно зовсім не заперечується, а скажімо так: "становище" - оця порядковість по народженню у сім'і, робить відбиток на людину, тобто це певні умови, в яких вона зростає - це як фактор у формуванні її характеру. Тобто, дитина, яка до 9 років виросла одинаком, а тоді вже стала "старшою" - вже це так в ній не відбивається певними рисами, так само і молодша вже не попадає в такі умови "молодшості", які би були при меншій різниці. То мені колись така інформація трапилась в психологічній літературі.
