Нас багато, ура, ура, ура. Смію вас розчарувати- там тосі теж нема. Аяяй- яку тему бабусям зіпсували. Ех. Дівки- та чого ви так причепилися до того добре. Та сумно жити в світі стане, як чоловіки все добре робитимуть. Мій вчора ото видав- ВСЕ, починаю нове життя(я не дуже вкурила, що він має на увазі, та підтримала, куди ж без цього). Нині звоню питаю як там нове життя- каже- ех, щось ніц не виходить. Ну не виходить то не виходить. Лізти з порадами я не буду. Він ж і так знає що я в нього геній і допоможу як попросить. Не просить? Ну і хорошо. Люди змучуються...
Ой, немає чого переживати, ВСЕ точно не почнуть добре робити, "вєсєлухи" все одно буде "завалісь" (головне сприймати її оптимістично і любя). Але "стремиться ввысь" і прагнути кращого все одно треба, бо інакше точно скучно жити буде.
а я зі своєю вічною пропагандою щирості і безкорисливості. Колись чоловік прийшов з роботи просто "синій" від втоми, не міг навіть розмовляти. Ліг. Діти почали по ньому скакати, і щоб і йому дати спокій і їх зайняти, я забрала їх на стадіон. Без жодних образ на нього, без жодних "а хто б мені так зробив?!" Взяла - і пішла. До речі, якось дуже класно і фізично легко тоді погуляли. Приходжу додому. Чоловік спить на тому ж місці, а кран полагоджений і на кухні порядок. важливий момент: я щиро хотіла, щоб він відпочив. А він щиро хотів, щоб в мене стали отакі О_О очі, коли я повернуся
Ясно що спершу для себе, але і, наприклад, "я хочу щоб муж мене на руках носив" чи "я хочу щоб мені не треба було займатися фінансовими справами сім"ї" то ж теж для себе? Виходить що я вообшето для себе хотітиму, але і мужу, швидше за все, доведеться підтягнутися (за його згоди, звичайно) Я не кажу копати мужа ногами щодня "носи, сволота, носи мене раз женився", але мріяти про то і говорити час від часу йому про свої бажання то ж не погано. А як йому вчиняти - то вже тільки його вибір. Хотіти і мріяти (без зациклювання на тому) і змушувати когось то ж різні речі... Ну тобто заставити мужа робити добре - не в наших силах, але ж мріяти про то можна?
от читаю про ту історію про організацію Дня народження і чисто начисто бачу свою подругу, вона мені завжди те самісіньке розказувала, і про організаціїї чоловіком будь чого, і роботу його, і з батьками такі ж нюанси типу, маєш зробити так і так бо батькам отаке (як в даному випадку - батьки не знали коли на то ДН йти) і я і її підтримувала завжди, вважала що вона права, казала що якщо чоловік не вміє робити правильно то хай уступить ту роль тому хто вміє) ну з часом в подруги позиція пасивно помінялася бо сталося наступне певний час батьки помагали їм, фінансово, організаційно, та й взагалі пуповину не перерізали).. кликали зятя в свій бізнес, бо його робота не дуже, ну всі поняли)) на щастя то чоловіка не притиснуло, а навпаки стимульно, він так зайнявся карєрою, що гай гудів, став доволі успішним, і якось то подругу вспокоїло)) по-перше, від батьків вони стали незалежні.. ясно що має бути шана, повага і тд, але ніхто вже біля них не прискакує, нормальні здорові люди, просто старші поколінням, а молода сімя сама вирішує як їм жити і що їм робити по-друге, відпустила якось подруга ситуацію, чоловік в багатьох питаннях сам приймає рішення і на диво навчився то робити нічим не гірше за жінку, а, і щей радитися почав з нею в багатьох питаннях (ну бо коли жінка спокійно реагує і дає можливість діяти то і радитися ненапряжно) ну ця історія мене дуже багато чому навчила, думаю недарма я стала її свідком)) мораль для мене тут така: - варто признати авторитет чоловіка над авторитетом будь-чиїх батьків, бо він глава вашої сімї, а від батьків жінка після одруження відділилася - також варто прагнути до незалежності.. навіть якщо батьки їдять ікру з хамоном, а ви просто хліб з маслом, то краще бути незалежним ніж жити по чиїхсь правилах ясно, що є випадки коли без чиєїсь помочі ніяк чи та поміч не тягне за собою втручання в сімю, ну але прагнути і робити що можливо в тому напрямку це добре - ну і не гризти-пиляти чоловіка ,а підтримувати)
Такі да Мені теж чоловік все каже, що якщо змучилась, відпочинь. Отак приляжу, зразу діти збіжаться, заваляться на нас, потовчемся всі на купу, вже і сили звідки не візьмись, але і той немитий посуд чи підлога, якісь неважливі стають.
Мріяти про все можна. Пи.си. про носити на руках- кому то вкрай важливо- просіть поки не зістарилися і ще сили є. А то як каже мій муж- важко тебе носити стало.
А мій мене носе. Я так як до нього підійду, як схоплю за одне місце, як не стисну і не прошеплю: як ти мене зараз на руки не возьмеш, то місяць потім мене "не возьмеш". Ну він візьме, потримає-потримає і поставить... Добре, що хоч не кидає.... А взагалі отак, з власної ініціативи теж інколи намагається носити, особливо до ліжка, але то дуже смішно і неромантично виглядає. Він же у мене не з крупних, тому не може закинути мене на себе, як пір"їнку. А якщо мужик дебелий, і жінка від нього значно менша -- то сам Бог велів. Я би з таким кінконгом тільки би на ньому по хаті пересувалась
хіба з тобою щось трапилось за останні пару міс? я ж тебе в березні бачила, 40 кг, що летять на крилах мрій і бажань Дмитро одного разу побачив, як тато маму підняв на руки. Пробурмотів щось типу "а ще кажуть, що мені Вірусю носити не можна, бо важко". І ще "всі дівчата часом хочуть на ручки".
Я ось що з дописів зрозуміла: є жінки, які почувають себе погано від втоми, а є жінки, чкі почувають погано себе від незробленої роботи, тобто немитий посуд, брудні вікна псують настрій. Тому тут таке... треба обирати, що для тебе гірше - втома чи купа роботи. Я як не маю сили, чи навіть настрою, то не берусь до роботм, але і не бурчу, що мені ніхто не допомагає, як тяжко мені, яка я вся така немічна. А просто ніжно говорю: щось так не хочеться мені то мити, немає бажання. То чоловік каже приляж, відпочинь, я сам помию. Звісно, я не зловживаю, але 3-4 рази на місяць можна.
в першому випадку допомагає відпочинок. В другому- розставити все по поличкам в голові. Мене теж дратує, коли підлога на кухні брудна ( он як зараз . Але якщо я зараз зайнята іншим ,ніц не станеться, якщо я її увечері помию. І коли вікна брудні -настрій псують. Але якщо на вулиці холодно чи мені не можеться- я ні в жизть не полізу прям і вже їх мити. Помию як "зорі стануть". А раніше то все робилося "бо все має бути чьотко" ( або як каже моя мама "бо я так не можу " ( в сенсі, хоч вклякнути біля тої домашньої роботи, але все має бути вже і гляц) і злилося на всіх і вся.
Ги-ги, більшість чоловіків (і мій в т.ч) сказали би "приляж, відпочинь, завтра помиєш". Мій муж з власної ініціативи прибирати не буде ні в жизнь, зате їсти приготує запросто. А щоб мити-прибирати, то хіба без натяків прямим текстом "озадачувати" його і то не факт що вдасться. Ну але я теж не "маніяк" чистоти, то мене немиті другий рік вікна на балконі майже не напрягають - чоловіку все ніколи, а я не полізу бо реально не дістану. Тим більше я слухняна жона - чоловік сказав щоб я туди сама не лазила бо ще впаду, то я й не рвусяРешту вікон помила, а балкон так і лишився. Та не такі вони і брудні - 8 поверх, то ще з рік почекаю поки чоловік нарешті матиме на них час і натхнення
і правильно каже . Йому то не заважає ( дуже би заважало, то сам би і зробив), решта- то все у жінчіній голові. Значить: хочеться і можеться робити вже- робиться; ні- значить зробится пізніше. Ні, ну є реально певні речі, які треба робити, бо від цього дійсно щось змінюється ( наприклад, приготувати їсти дитині, яка в силу свого віку сама ще собі цього не може зробити).А є другорядні- від виконання яких у часі світ не завалиться.
комент був про те, що треба бути легшою а не про те, що хтось думає чи радше не думає коли приймає якісь рішення.
Все в нашій голові . Після моєї "лямурної есемески" пригнав чоловік додому і те що на кухні гора немитої посуди і горнят, а жінка на ДП його зовсім не напрягає; а те що дитя спить - то супер. Я б так не змогла. А йому підходить. Тепер ще й посуд сам вимиє, бо я "чудова і кохана дружина".. І таракани в моїй голові, то для нього сонечка(це я в когось з підпису здерла).
А я читаю і думаю, що я би кайфанула. Найбільше люблю забави до організації яких немаю жодного стосунку. Прийшла собі, "двіжую" , а що там до чого мене не колише Мама в мене теж гіперпланьорка - їй треба все знати і запланувати наперед, при цьому передбачити декілька варіантів розвитку подій, але в даній ситуації я б тим не парилась -Маман, нас запросили на свято, намарафеться, а решта все фігня. Мої домашні (тимчасові, але вже тривалий час) зараз взагалі зараз весілля організовують, я навіть зайвих питань не ставлю, про організацію проінформована на рівні далекої родини з Карпат)))) Нічогісінько зайвого не знаю - знаю коли і де і довольна як слоняка)))) Я своїм готова зі сльозами дякувати, що вони зі мною не радяться ( читайте - не обтяжують), а тут скаржаться люди)
Я просто собі такого не уявляю. Ну, як по розливаному, попісяному, порозкидуваному ходити? як то, навчіть мене так шоб тим не партитись.) Я якась странна, да? Ну, я теж хочу щиро щоб відпочив, теж роблю для цього все можливе- затишок в домі, смачна їжа, дітей по можливості заберу, але це з часом входить в звичку і сприймається як має бути. І то вже починає напрягати. Та і я напрягаю, іграшки позбирати- це по суті є їхній обов"язок. деколи виходить з першого разу, деколи з танцями і бубнами (хоч то вже не в цю тему), але стосовно миття посуду і підлог то це обов"язки мами, ну чи там тата , хоча малі самі часто хочуть виконувати дорослу роботу і вони її роблять, але сказати що це полегшує мені життя не можу, скоріш ускладнює, на разі... надіюсь на разі. Андрійко нині вранці так хотів помити підлогу, що поналивав води всюди і скрізь і мені знову прийшлось відсовувати тумбочки, шоб звідтам позбирати воду. Ну, як тут забити болта і прибирати раз в тиждень? як?! Ну, і не виходить мені ніц з вищенаписаного, дівчата, нині чоловік прийшов швидше, поїв і я о, небеса))), я здерла ноги, бо дійсно забігалась з самого ранку. І шо би ви думали, Андрійко за той час порозливав олію пів кухні в жирі. Цілий рулон туалетного паперу пішов шоб то все вимачати, потім плин, кип"яток, я вже сама не рада була шо злягла, матюкала все на світі, бо булабим на чику, того би не сталось. І олії шкода і рук шкода і часу і ше від чоловіка вигребла шо не дивлюсь шо дитина робить. Та й ну його. Я певно шось роблю не так, або шо.
я зразу після весілля така була, бо в мами завжди була ідеальна чистота, ну і я не хотіла в себе в хаті мордою в грязюку))) З вікнами то взагалі цирк був, лізла на ті підвіконники, як мала засне, голосно сопіла і тяжко зітхала (думала чоловік почує, як мені важко, відірветься від роботи і допоможе. Ага, счас) Хлопи по-іншому, ніж ми спроектовані. Він собі думає, раз я лажу по вікнах і зітхаю, значить, мені по приколу Потім я підросла, помудріла і побачила, що словами сказати якось доступніше для чоловіків А після того, як я полізла в шортах мити вікно і зібрала натовп шанувальників-пияків з-під кіоску, то вікна чоловік тепер завжди миє може поки діти малі, прескладати всі мука-крупа-цукор-олія у верхні шафки? або якщо не дасться переставити, то якимись зажимами зав"язати нижні шафки? бо як каже сімейна історія, я колись теж спеціалізувалась на дрібному хуліганстві і "виступала", в основному, по крупах-оліях, то мама то все ховала нагорі
У мене поки тільки один шибеник, а не два . Але я задираю ноги тільки тоді коли Влад знаходиться в полі зору, інакше не виходить. Треба одним оком читати йому книжку, малювати, складати мозаїку чи кидати м"ячика. То не повноцінний відпочинок, але краще як нічого... Щоб лягти і закрити очі я мушу проінстуктувати чоловіка чим займатися з Владом (бо випускати малого з поля зору більш як на 30 сек реально не можна). Не знаю що б я робила якби їх було двоє
