Мамо, але я дурна (с) сестричка Віка. Або лямур-тужур-бонжур...

але шось вони ціхо сидять

 

та то вони собі так думають А написали би нам, ми би стільки цікавого, насиченого і драматичного знайшли шо ого-гоооо

 

Все не осилила. Але свої п'ять копійок вставлю.
Можливо, прозвучить жорстоко, але, ІМХО, коли людина каже "проблема не в тобі, проблема в мені" - 99% що проблема таки в вас. Вірніше, в тому, що ви не його людина. То не ваша вина, то просто так є.
Ну, але можливість самому вгробити своє життя - невід'ємне право кожної людини.

 

а то я думала що то я така одна...в нас от 2 рік шлюбу йде,і теж вже декілька пар в смітнику були...

 

Ну всьо і я понеслась сюди, раз така тусовка. Маю біля себе приклад серіальний такого роду

моя сестра мала кавалэра в селі, де жила бабуся. Приїжджала до нього теж на всі вихідні і т.д. Правда, вона не вважала, що він випиваэ, бо там то була нормальна поведінка. Вона студентка шукала тому майже 30-річному гавнюкові роботу у Львові, а йому то не то, то графік не такий. Жив у неї тиждень, всьо як в анекдоті, пив пиво, чекав її з пар, розказував, що вона не вміэ готувати, бо він хлоп і йому треба мняса... Потім псіхував і валив додому, бо скучив за колэгами. Та вся історія тривала 2 роки, сестра мріяла про одруження. Вся родина в тихому обмороку. І тут того красавца відбила найкраща коліжанка, теж доречі Львівська. Сльози текли ріками. Тепер через 10 років- всі щасливі так як собі то уявляли. Коліжанка маэ типового такого попиваючого, непрацюючого, на вихідні - в село, родила- в село на три рочки, вся сім'я дружно помагаэ то грошима, то бульбов, то розбороняти. Сестра вийшла за одногрупника, вже цілий світ об'їздила, любима і щаслива.

До чого то я, а до того, що кожному своэ. Хтось кайфуэ і від того, що хлопа на горбі все життя тащить, лиш би був. Хтось хоче пару за якою б сам тягнувся.
Якщо задовільняэ перший варіант, то дотиснути до одруження то інертне сущэство можна. Він не звик особо напрягатись, а побудова нових стосунків - то такий напряг. Так, що від Юсі він не піде сам.
Якщо хочеться другий варіант, то треба вже добре над собою попрацювати, щоб бути конкурентноспроможною в іншого типу чоловіків. От тільки то теж напряг. Тому вертаэмось до попереднього питання. Юсі ви знаэте хто ви э і чого вартуэте?

 

Характеристика якась дуже лаконічна. Для мене "знати в побуті", то знати, чи буде він злий, як прокинеться зранку від тарабанення баняками чи гудіння феном, а як буде, то шо робити, щоб перестав. Знати, і прийняти як він звик проводити свої будні і вихідні, який в нього режим роботи і що буде, якщо в нього вклиниться істота жіночого роду і буде хотіти багааааато його уваги і часу. А раптом в нього традиція їздити самому до цьоці в Яворів і тільки так має проходити його неділя. Що тоді? Знати, чи розвісить він прання, підігріє/зготує їсти, купить продукти, винесе сміття, спакує валізу і замовить квитки для спільної подорожі, а в майбутньому заведе дитину в садок, запише і буде водити її на гурток, а не чекатиме вдома за тяжкими думами, поки то все зробить, згорблена від тягарів життя, жінка. І то ще мало для мене, щоб знати, який він в побуті. Мала б я такий тяжкий вибір, то пожила б з принцом хоч в Карпатах тижні 2 в якійсь хатинці, щоб хоч щось побутове виплило.

 

згадала
теж разок за вікно викинула парочку(після кількох попереджень), то більше не розкидає
але в нас своє подвіря, а багатоквартирному будинку не знаю чи б наважилась

 

А мій на перших порах подружнього життя спав так: шкарпетки збоку (на тумбочці чи біля неї, а на одній нозі внизу зачеплені труси, або внизу біля ніг - ну типу щоб зранку швидше вдягатись))))

тривало то пару днів, потім вже не потрібно стало, ну і смішно ж

Не розумію куди йому було поспішати - не в армії ж І шкарпеток він ніколи по хаті не розкидає, теж дивуюсь чого стільки про то пишуть

 

а шо за біда з тими шкарпетками? щось ніяк того не можу зрозуміти.... я коли читаю про то, то в мене вимальовується картина ,в якій в хаті ідеальна чистота і порядок, звучить класична музика, і тут ці шкарпетки.. це ок, сама б за таких обставин взбісилася
але я не вірю, що у всіх такий порядок тому не доганяю, в чому проблема

 

В запаху.

 

От, точно. І я теж. Шкарпетки мене не нервують і ніколи не злили. Вони швидше мене злять на чоловікові у хаті, ніж на підлозі. Але це либонь тому, що немає

От з тим мені (і чоловікові напевно теж) повезло. Бо, наприклад, шкарпетки мого брата... То бррр.... Але я в житті не бачила у нас вдома, щоб брат шкарпетки десь залишив, а не поклав у ванній. Тому шкарпетки -- то нічо. Але смердючі?... Це жах. Це ж така неповага до всіх оточуючих. Короче -- розвод!

Ото писали про любов, опустились до шкарпеток. Але недарма ж "ВіаГРА" співає "Чем више любов, тєм ніже пацелуі"...

 

Гггг! Я тута. Сиджу, читаю і попукую

 

Та до чого тут запах,повірте,не одній вам повезло
Просто,коли ти складаєш речі по місцях постійно і постійно ті шкарпетки,та і інші речі десь не ясно де,то починає підхарювати...от і такі методи боротьби,бо постійно то прибирати я не маю бажання!

 

Як ви вдало написали "правду жизні"
Заміж йти треба, яле як є любов, взаємоповага і порозуміння, можливість хоч мінімально, але самим забезпечити сім'ю (і саме тут велика доля вкладу має бути від чоловіка, імхо) - тоді і "притирка" зовсім не важка, і після народження дитини сім'я ще більше "сплотиться"

(забула як то буде українською)

. Та якщо впродовж вже 3-х років таке як Джусі пише робиться (і то ми всього не знаєм - ні про хлопа, ані, зрештою, про неї ), то дуже обнадіювати себе їй з цим хлопцем я б не радила.

 

Так, сім"я стане міцнішою, але спочатку (перших пару місяців) у всіх шок (у мами гормони, незрозуміло що і як і коли з дитиною робити, в тата шок бо про нього "забули" і ще й нових обов"язків додали, та ще й дитина чогось плаче а не спить і т.д...).
Коротше, не знаю, з наступними дітьми, напевно, легше, а з першою дитиною точно перші 3-4 міс стрес для всіх

ми з чоловіком пережили то разом, без бабусь і няньок

а особо нестійкі мужчінки буває в цей час взагалі йдуть з дому шукати собі "місце де тихо, спокійно і де його цінують"

 

А то конєшно "вопіющій" випадок, але і такі трапляються, при чому досить часто ,

а дівки то терплять незнати чого))

 

Тако почитати, то вимальовується образ старого поморщеного рудуватого мухомора, з яким під вінець встидно, дітей не пасує і взагалі. Нє, Люба Степанівна, то шось не то.. Дівчата, я переконана, що від наших очей приховується справжній скарб: Антоніо Бандерас, Брюс Вілліс і Мел Гібсон в одному. Вони ж-то "пенсія", але досить симпатична, правда? Але продовжуйте в тому ж дусі, то як на дітей приказують "негарне", та ще й припльовують