Мамо, але я дурна (с) сестричка Віка. Або лямур-тужур-бонжур...

Перечитала пару сторінок... Ех, що я можу сказати. Не можна чекати від юного хлопця вчинків дорослого чоловіка.
Я також шукала ідеального, дбайливого, впевненого, успішного і купа ще всяких прекметників у цьому дусі.
Юсі, Ви максималістка, я не знаю скільки Вам років, але відчуваю що Ви ще досить юна, шукаєте себе, я ще рік тому так само плакалась, вірила що існує ідеальний, який тільки по моєму погляду зрозуміє як бути, який ніколи не відмовить і все буде робити так як я захочу. Потрібно запам'ятати одне: не існує слова "ніколи"

в будь-якому розумінні

. Потрібно простіше до того всього ставитись.

 

Дівчата, люди, які підводять у дрібницях, а в серйозних ситуаціях на диво швидко мобілізуються, є. От я така. Так, я не чоловік, та хіба це має значення?

Під час нашого з чоловіком зустрічання він дуже часто просив вирішити за нього якісь дрібні ситуації, поки він був на роботі (забрати матеріали у керівника з практики, з кимось десь зустрітися, щось комусь передати...). Ні, мені було не важко, але якось я звикла до іншого, бо всі мої знайомі чоловіки (і родичі, і друзі) вирішували свої проблеми самі, незалежно від того, чи вчились, чи працювали, чи суміщали одне з другим.
Так от, одного разу дзвонить мені мій

тоді ще не

чоловік і каже: "Їхав з роботи, автобус поламався, коли вийшов з автобуса - наступив на цвях, а грошей, як на зло, нема... Приїдь, будь ласка, позич 2 грн, щоб додому доїхати."

До слова, ситуація реальна, він її не вигадав - знаю 100%, потім їздив у лікарню з тим цвяхом у нозі.

Ніби ж і треба було поїхати виручити людину, але вийшло все, як у байці про хлопчика, який кричав: "Вовк!" Мене лише розізлило, що він мене в черговий раз щось просить, все кинути і кудись їхати. Я відмовила. Там ще один нюанс був з моїм здоров*ям, що я не впевнена була, чи мине ця поїздка без казусів (якщо кого цікавить - в приват напишу, бо то дуже смішно і трохи встидно).
То я до чого веду, зі сторони, якби чоловік розказав комусь цю одну ситуацію - йому б, мабуть, теж радили кидати мене і бігти геть, бо "я не співчутлива", "на мене не можна покластися", "я не хочу його бачити", а тим часом, якщо б довелося виносити судно - ясно, що виносила б. Можливо, ситуація із Джусі та її хлопцем - теж не така однозначна...

Хоча, якщо реально де не плюнь - засада (складається таке враження із різних тем, як Кандя писала), то варто розійтись. Не порада. Просто моя думка.

 

Звісно, якщо розказати тілька негативних моментів - складається таке враження ніби той хлопець монстр.
Дівчата, особливо хто одружений і дуже радять розійтись, Ваші чоловіки що ніколи не помилялись, не забували щось, не було ніяких казусів і ніколи Ви не сварились?

 

не можна. Просто у декого "юність" сильно затягується і не настає. Чи, оп'ять-таки, на секс і кекс вже дорослі (обоє), а на стосунки будувати - ні. Ну і не з того почали.

та чого, існує - для ідеальної.
І принци - для принцес. (Принцеси це трохи більше, ніж тупання ніжкою і "хочу-хочу-дай").

 

я от власне декілька днів вже хочу щось написати, але от бракує мені інформації, отих власне позитивних моментів чи хоча б чому Джусі з цим чоловіком, чому обрала саме його, значить він найліпший для неї, чому вона з ним, а не з кимось іншим... бо всі ті історії йдуть або: 1. от я хороша, а він поганий і 2. нє? я не хороша? ех, є в мені проблема, не правильно поступаю
тут не це важливо ,а в більшій мірі - хто ця людина для тебе? друга половинка? хочеш ти з нею прожити життя? чи любиш так глибоко, що готовий миритися з її мухами?
бо якщо дійсно глибоко любиш, ну то люби, просто і безкорисно, без розбирань хто має нести торби
а проблеми які виникають - над ними треба працювати, не виходить працювати, не йде людина на компроміс?! просити в Бога допомоги

 

Вперше він мене зачепив своїм розумом, широкою обізнаністю в різних сферах життя. Другий етап – це його світогляд, бачення світу і т.д. Коли ми вже почали зустрічатись мене зачарувало його ставлення до мене, велика кількість ласкавих слів (список яких і досі активно поповнюється). Він розумний, відповідальний, надійний, вірний.

Люблю і мирюся. Але інколи ці мухи так тебе зачеплять, що не сила терпіти. І виходять ось такі пости на форумі.

Цим я зараз і займаюсь. Але моя робота над проблемами зараз полягає в молитві і легенькій медитації за вишивкою. Як писала тут одна дуже розумна дівчина, мені треба зупинитись і прислухатись до себе.
І ще ми ідеально доповнюємо один одного, того, чого мені бракує, є у ньому, чого не вистачає йому, я компенсую

 

Головне, не задовго медитуйте, щоб чоловік не почувався дещо обділеним, поки ви кладете хрестики чи бісеринки. То так, порада з власного досвіду. Зараз креативлю, коли нікого немає вдома, а спільний час з чоловіком і дитиною - це святе. Відколи я значно менше часу приділяю рукоділлю, наші стосунки тільки покращились.

Це дуже оптимістична позиція, я б в такому випадку написала "ми дуже різні". ))
Я думаю, що у вас все буде добре, якщо тільки дійсно визначити дрібні мухи це, чи серйозні "дзвіночки", та й самій ставитися до стосунків більш по-дорослому і виважено (чесно кажучи, спочатку подумала, що вам обом -надцять років))
До речі, про дзвіночки - то правда. Все, що я відкрила в моєму чоловікові після одруження, було в "сигналах", які я до того в упор не помічала, або знаходила їм гарне пояснення. Угу.. Ну, але якщо любиш, то на щось милостиво прикриєш очі, щось вміло обіграєш. А з чимось просто змиришся, і приймеш, як є, бо плюси в рази переважають мінуси. Ви ж теж не ідеальні, правда?

 

Ми не живемо разом. Коли я з ним, то тільки ним і займаюсь Хоч він любить, коли дівчина вміє себе сама зайняти, а не постійно говорить "Розважай мене"

правда

 

Сьогодні ми поговорили і він сказав, що ще не хоче женитись. Звичайно, додав, що проблема аж ніяк не в мені, а в ньому і т.д . В мене в голові так пусто, як давно вже не було. Жодної думки на рахунок цього. Може це моя свідомість так все блокує, щоб легше було пережити? Але що мені робити? Жодного рішення. Чекати, поки він надумає? Порвати стосунки і жити без нього? Такої спокійної реакції я від себе не чекала. Просто пустота ...

 

@Jusi, святе місце пусто не буває)) Добре що вже про головне поговорили і щось таки вияснилось. От в тому і напевно причини багатьох негараздів - хлопчина не планував нічого особливо серйозного. А ви не зациклюйсь на ньому, хто має бути вашою долею - той і буде. На все свій час

 

В мене був хлопець, який казав, що одружиться не раніше 28 років. То нічо, що в 28 він уже встиг не те, щоб одружитись, але й дитинку вже мати ;-)

 

Головне, що відпустив і не наобіцяв пустого.

 

то все питання часу...
мій теж так говорив. Потім ще говорив

у період скандалів

що я його на собі женила

потім говорив, що дітей не хоче

У першому випадку я злилась, псіхувала, істерила. У другому випадку - порозумнішала і зайняла вичікувальну позицію

а тепер каже, що він щасливий чоловік і заводить мову про поповнення

 

Прикол ще в тому, що хлопці реально до того всього простіше ставляться. "Але є одне але", як каже Майкл Щур якщо чоловік закохується серйозно (так, щиро, і трохи по-юнацьки максималістсько навіть), то починає робити певні кроки щодо коханої, включаючи і шлюб. Щоб бути разом завжди. Ну це теж все індивідуально, але саме тому люди й одружуються, і беруть церковний шлюб, якщо їм це важливо.

 

то питання правильно поставленого питання) Якщо хлопа притиснути до стінки і питати чи ти хоч женитись, чи хочеш дітей - то він буде втікати далеко від вас)))

 

Ніхто його особливо не притискав, я просто запиталась, які у нього плани на рахунок нас. Ми ж не два тижні зустрічаємось, а три роки. І мене ця невизначеність дуже сильно пригнічувала. Невже дівчина, після трьох років зустрічання немає право таке запитатись? Добре, нехай він дійсно зараз не хоче женитись. Але можна ж сказати було в зовсім іншій формі: Я тебе люблю, але зараз не готовий до цього. Давай трохи почекаємо або ще щось в тому роді (Хоча не знаю, чи мене би це дуже втішило ). Він ж сказав, щоб я шукала собі іншого хлопа, бо я вже хочу заміж, а він ні Може це було в жарт сказано, а може й ні. Тепер я вже думаю, а чи дійсно я хочу заміж
На мою репліку: то що, розриваємо стосунки? Він відповів: для чого? Може ти дуже довго будеш шукати
Можливо з його сторони це був просто якийсь жарт. Але хто таким жартує
Я просто в якомусь глухому куті. Продовжувати стосунки ніби нічого не сталось? Чи закінчити ці стосунки, які вже не мало сліз мені принесли

 

А для вас що головне - вийти заміж? Ви в собі розберіться, чого вам треба.

 

вперше запитатись?

не думаю, що жарт.
але всі хлопці того запитання не люблять.

 

Вперше і востаннє Бо виставила себе повною дурою, ніби я дуже хочу бути з ним, а він не сильно цього прагне Який мене біс за язик тягнув

 

не все так страшно. Якщо вперше - то Ви і так довго тримались, я не така терпляча, тож знімаю капелюха.
Взагалі, мені здається, важливі всі обставини. Останнім часом, судячи зі всього, у вас в стосунках якісь "непонятки", роздратованість, незадоволеність, надумування тощо. Навіть якщо думаєте більшою мірою лише Ви і ви не живете разом, він все одно це відчуває. І тут як фінальний акорд загального настрою - питання "і що далі?".