Я би швидше сказала, що це - небажання втратити стабільність: буденності, фінансову, відносин з дітьми, можливість займатися роботою і волонтерством. Перекреслити все, що було 22 роки і з головою кинутись в нове життя, в якому того всього нема. Є просто якась ілюзія.
До речі, Ви у своєму першому дописі вказали, що Ваш друг певним чином перший спонукав Вас до зізнання. Що Ви цим мали на увазі, якщо не секрет? Якщо чесно, допис, що я процитувала, та й інші дівчат мене змусили замислитися, бо таки дивно виглядає, що людина не хоче давати Вам надію, але все одно часто дзвонить. Ви писали, що майже кожного дня...Я не хочу до Вашого бійця ставитися упереджено і заздалегідь думати про нього зле, але все-таки трошки ці факти суперечать одне одному. (Зразу кажу: у жодному не маю на увазі, що він Вами грається, як кіт із мишею). Ви впевнені, що він не здогадується про Ваш стан? Якщо він дійсно не усвідомлює, що спричинює таке душевне сум'яття у Вашій душі, може, варто хоч якось це показати, щоб він став обачнішим діях і словах і зрозумів, що провокує Вас? Знаєте, коли чоловік називає жінку дівчинкою і часто телефонує, і це все відбувається регулярно, то це таки добряче може розбурхати. Ви казали, що він був дуже дбайливим до Вас, так от у цьому випадку, напевно, йому також слід було б подбати про Ваш душевний стан. І ще скажу таке...Ви так багато говорите про ці почуття, які стали для Вас дарунком, а між тим Ви дуже мало говорите про справжній дарунок, який у Вас є -- це любов Вашого чоловіка. Я, напевно, знову процитую Льюїса...Заздалегідь перепрошую форумлянок, що в "розмовні" дописи бгаю цитати, наче тут наукова дискусія, але Ваша ситуація, Дівчинко, мене просто змусила знову перечитати ту книжку, і я там багато відповідей знаходжу на запитання. Ось що він каже (джередо те саме -- "Просто християнство"): "Многое меркнет перед влюбленностью; но кое-что выше ее. Вы не можете класть это чувство в основание всей своей жизни.....а любовь – именно любовь, не влюбленность – не просто чувство. Это глубокий союз, поддерживаемый волей, укрепляемый привычкой. Укрепляется она (в христианском браке) и благодатью, о которой просят и которую получают от Бога и муж, и жена. Поэтому они могут любить друг друга даже тогда, когда друг другом недовольны (любите же вы себя, когда недовольны собой). Они могут сохранить любовь и тогда, когда каждый из них влюбился бы в кого-нибудь еще, если бы себе позволил. Влюбленность в самом начале побудила их дать обещание верности. Вторая, более спокойная любовь дает им силы хранить это обещание. Именно на такой любви работает мотор брака." Дивіться: якраз те, що трапилося з Вами. Ви закохалися в іншого, але Ваш чоловік продовжує любити Вас. Він терпляче чекає і береже любов, і це завдання зараз лягло саме на його плечі, бо Вам треба розібратися і собі і Ви десь писали, що зараз для Вас волонтерство на першому місці. Ось це справжній дар! Хоча, погодьтеся, бачачи, що з дружиною відбувається, не кожен чоловік зміг би спокійно далі знаходитися поруч і чекати. Мені здається, що коли є таке кохання, то його варто берегти, постаратися виправити якісь нюанси і перейти це випробування, щоб залишитися разом і щоб шлюб став тільки міцнішим. Я Вам багато писала про молитву, і думаю, що за свого чоловіка Ви маєте молитися чи не найбільше зараз. І пам'ятати, що Ви справді володієте скарбом, коли хтось так любить Вас. Це, до речі, теж є пунктом стратегії "лягти у напрямку до мети".
Ми не про те говорили. Ми говорили суто про наші відносини, які зіпсувались. Скандалів в нас не було ніколи) істкрики присутні тільки в мене, коли "абонент не може прийняти дзвінок", а я знаю, що там біда. --- дописи об"єднано, 18 Травень 2015 --- Дуже серйозної стабільності нема і не здумайте приписувати сюди ще й гроші Я маю на увазі стабільність фінансову - це ніколи не було для мене головним. Так: перекреслити все, що було, я не готова.
Я думаю, що він відчував. Хіба це так дивно, коли люди відчувають, що подобаються один одному? Хіба ніхто з вас ніколи цього не відчував? Але коли я про це написала, почалося "Ой, та ми все надумуємо, погляди... бла-бла-бла..." Ми говорили, він дзвонив з дому кожного дня, знаходив час. Взагалі, я не знала що так буде. він людина, яка уникає зайвих контактів, познайомитися нас змусила його хвороба, а до того я вже півтора місяці спілкувалась з його взводом, а він ніколи до волонтерів не виходив. Ну так і почалося спілкування. Потім він поїхав у відпустку, а в нас така традиція: не дзвонити тому, хто у відпустці, не смикати - нехай відпочиває. Захоче - сам подзвонить. І раптом через два дні відпустки він подзвонив, став дзвонити кожного дня. Говорили про життя, про дітей, про все. А потім я посварилась з чоловіком (якраз за те, що він сказав, що кожен солдат - вбивця) і того ж вечора плакала, коли подзвонив він. Почав питати, я розказала, він дуже виважено порадив подумати, зважити, можливо суть була не в цьому, щоб я не ставила клеймо, щоб ще раз спокійно поговорила з чоловіком. Мене трясло. Тоді почав питати, що йому здається, що я не все сказала, ну я і ляпнула, що мені без нього погано. Там ще проблеми у взводі почалися коли він поїхав (деякі пияки розслабились), кожен день якісь погані новини. Відповідь його ви знаєте. Наступного дня я відписала, що згідна на дружбу, він не дзвонив. Ще через день подзвонив і вибачився, що не дзвонив вчора, на що я сказала, що він не зобов"язаний це робити. Та він далі дзвонив, говорили трохи напруженіше (особливо з мого боку, бо мені вже було стидно за свій порив), але з часом стали спілкуватись як і раніше. Оце така була розмова. Можливо і грається, хоча є деякі обставини, які не позволяють мені таке думати. За чоловіка все так, я це все знаю, розумію і ціную (хоч зараз почнуться заперечення, що це не так). Ціную й думаю, думаю. Це тяжко. І напевно він любить мене більше, ніж я його: я це зрозуміла тільки зараз. Хоча в нас бували інші часи, я витягала його ледь не з могили (був час, коли від тяжкої хвороби він ледь не вмер і я була коло нього сиділкою майже рік), всяке було. І я його завжди цінувала.
з останнього допису виходить, що Ви дуже переймаєтеся волонтерством, і у Вас дуже напружений емоційний стан. Бачите, можливо Вашому знайомому бракує спілкування з кимось, але Вам не варто роздмухувати у собі емоції, більше виваженості. Бо так можна жити у рожевих мріях, а результат невідомий. Знайдіть собі ще якісь "емоційні прив'язаності", інтереси, не зациклюйтеся тільки на ньому, не чекайте щомиті дзвінка. Може, час розставить все по полицях.
Так, дуже, бо багато бачу і знаю. Бо я не хочу, щоб сюди заїхали російські бетери, бо я поважаю переважну більшість воїнів вже за те, що вони тут, а не в себе вдома чи десь втекли за кордон від повістки. Так, результат, на жаль, невідомий. я звикла в своєму житті приймати рішення сама, тому для мене це ще більш напряжно: чекати невідомо чого. Я стараюсь не зациклюватися, я ж писала: допомагаю, їжджу, розвожу - дуже люблю ці поїздки. От коли я в роботі - мені набагато легше, а коли сиджу вдома - навалюються почуття і проблеми.
Мене це якраз не дивує, бо так, люди дійсно інколи відчуваються, що подобаються одне одному. Бувають випадку, що надумують, трактують якісь погляди чи жести на свою користь, але буває, що таки справді відчувають. Але питання не в тому, правда це чи ні, а в тому, що з цим далі робити. Щодо того, що Ви зрозуміли, що чоловіка кохаєте зараз менше, ніж він Вас...Я скажу таку штуку...усвідомлюю, що не всі можуть з цим погодитися, але все-таки скажу: те, що Ваші почуття до нього зараз дещо згасли -- в принципі, не щось таке неймовірне і жахливе. Людина не робот -- вона не може почувати роками з дня на день одне й те саме. Взагалі, важко гарантувати, що ви будете щось почувати чи відчувати. Ви не можете обіцяти, що щочерверга будете цілий день радісною і люб'язною до всіх, а по вівторках пообіцяти відчувати, скажімо, зубний біль. А решту днів Ви відчуватимете "метеликів" у животі. Але це абсурд і значить давати обіцянку, яку виконати не зможеш. Але це стосується почуттів. Недаремно я Вам навела цитату, де було сказано, що любов -- це не почуття, вірніше, не стільки почуття, скільки ще і вольове зусилля і також (о, страшне слово!) звичка. І насправді, це велике благо, бо значить, що ми певною мірою можемо цей процес контролювати, принаймні, свої вчинки і думки, а отже -- і підтримувати її. І якщо наступає певний період "охолодження", це означає лише, що треба більш уважно поставитися до цих пунктів -- вчинків і думок, і виявляти любов (яку ви, одружуючись, обіцяли одне одному) через них завдяки,можливо, десь більше Вашому рішенню, а не через особливе чуттєве натхнення. Проблема в тому, що в такі періоди"просідань", "охолодження" людина може подумати, що все, кінець, і тепер оці пісні стосунки тягнутимуться до кінця життя, а тут з'являється щось новеньке, яскраве, і здається, -- ось воно, якщо зараз упущу, більше такого не буде. Люди можуть зруйнувати добрі і надійні стосунки, погнавшись за примарним щастям, можуть скривдити своїх близьких, тільки тому, що забули чи не хотіли згадати, що навіть "охолодження" -- це, в принципі, закономірно. Як нормально, що після літа і осені йде зима. Зате потім весна настане, а стосунки знову пожвавляться. І, можливо, варто в цей "зимовий" період не намагатися грітися коло чужого багаття, а зігріти свою половинку і самій погрітися коло її тепла, хай навіть для цього доведеться докласти певних зусиль, виявити мужність, щоб нарешті підняти на поверхню вирішити ті якісь "незручні" питання, які раніше, у період піднесення, замовчувалися, бо здавалося, що загалом все гаразд. Вам вже багато чого написали. Ви знаєте, як вчинити правильно, і Вам дали багато порад. Єдине, це погоджуся з порадою трохи "збавити оберти": мені здається, Ви дуже виснажені і фізично, і емоційно через Вашу активну діяльність, і мислити тверезо у такому стані Вам буде дуже важко. Я розумію, як багато сил і часу вимагає Ваша справа, якщо справа таки в ній, то спробуйте себе організувати так, що хоч трошки відпочити і заспокоїтися, хоча б тимчасово. Витримки Вам.
Я не відчувала цієї банальності, поки не з"явився він. --- дописи об"єднано, 19 Травень 2015 --- Шипшина, не буду цитувати все, а як зробити невидими текст, як робите ви - не знаю) Тому просто відповім. Все так, і я це розумію. Про кохання до мене чоловіка я зрозуміла не зараз, давно. Просто йому для щастя вистачає тільки мене, а мені - його, друзів, спілкування, шаленого ритму життя. Ось у чому неспівпадіння, хоча саме воно й рятувало багато разів нас від якоїсь моєї чергової авантюри) Я - газ, він - торомоз (не в образливому сенсі) і це одночасно і добре, і ні. Так, я виснажена, і давно. Давно на заспокійливих періодично. Та кинути не можу: роботи багато, я не можу бути в стороні, зараз не час відпочивати. Ви помітили, що багато волонтерів зараз жаліються на депресію? Воно реально накриває, нічого з цим не поробиш. Закінчиться все - я відпочину. Та мені й легше так, від бездіяльності я просто здохну)
почніть дописувати в "прозі і врочистості" і побачите, як класно "розкладається" на емоції кожен день. а потім виявиться, що ВІН зовсім не рушійна сила Вашого щодення.
@Divchinka, це ваші 17 років, але вже з прожитим життям. Здогади, самонавіювання, якась таємничість, ніжний трепет -- це теж відбувається і в підлітковому віці, який вже пройшов, а буденність, проблеми, життя, яке втомлює своєю сірістю спонукають кожного шукати той "двіжок до подальшого життя". У вас це нові почуття, не схожі на попередні, які дають можливість відчути різкий контраст, який вас пробудив, і витягнув із звичного життя. І цей воїн він є для вас тією ниточкою до змін, але ви неможите за неї смикнути, бо все може обірватись, тому з цього є два виходи: 1) чекати не ниточку а таки канат, або зміцнити ту основу прожиту 22 роки, і дати собі відпочити.
Я знаю, як виснажуються волонтери, бо деякий час допомагала одному волонтерському рухові. Геть не так активно, які Ви, але на той момент мала можливість долучитися і бачила, яке це колосальне навантаження. Тільки я Вам не пропонувала залишитися в стороні, а спробувати хоч інколи на щось відволікатися (можливо, не за рахунок волонетрства, а чогось іншого, чим Ви можете пожертвувати), щоб не "зваритися" і не "вигоріти" у цьому всьому. І то аж ніяк не має бути сидіння в хаті, якщо воно Вас тільки пригнічує. Але це так, я написала більше Вам до роздумів, бо Ви все-таки ліпше знаєте, як Вам краще. Просто бажаю Вам знайти спокій, щоб тверезо поглянути на ситуацію. Щодо того, що у Вас з чоловіком не збігаються темпераменти, я не знаю, що сказати, чесно...Можливо, дівчатка Вам щось мудре порадять, може, Ви якось інакше знайдете вирішення. Але вірю, що тут можна зарадити. Я дотримуюся тієї ж думки, що і на початку: і Вам, і Вашому другові треба старатися зберегти сім'ю, і не формально зберегти, коли ви думками десь далеко від своїх рідних, а по-справжньому, а для цього довіритися Богові і вкладати у стосунки з чоловіком, намагатися обопільно вирішити "проблемні" питання і йти до цього, хай навіть якщо спочатку виходить тільки через зусилля і черепашачими кроками. Я знову ж таки повторю: розумію, що то тільки звучить так просто, а на ділі потребує багато мудрості і сил. Але я вірю, що якщо Ви звернулися з цим на форум, хай навіть просто поговорити, то все одно, можливо, деякі відповіді Вам стануть у пригоді. А ще більше вірю, що якщо Ви щиро молитеся, то Господь обов'язково Вам допоможе, бо, як кажуть, Бог і наміри цілує. Все, втомилася я. Піду
Напишу своє бачення ситуації зі сторони. Є старий добрий чоловік, якого образно і любовно можна назвати "чемоданом без ручки", який темпераментна дружина тягне, не особливо звертаючи на нього увагу і милостиво мирячись з "незручностями", бо це не головне. Тихий, навіть нудний пацифіст, йомайо, і це в такий час!! До речі, його почуття і ставлення і не аналізуються особливо.. Він просто є.. багато років поруч, та й так.. Є діти, які взагалі в темі спливають побіжно. Можливо, їм все одно, з ким рости - з обом батьками, з мамою, з вітчимом.. Можливо.. Є мужній, сильний, вольовий Воїн з ранимою душею. Життя його сповнене небезпек і тривог. І нема кому виговоритися, крім рідної душі в образі жінки-волонтера. Хай так. Проте його мужність закінчується на тому місці, в якому варто внести ясність у ваші стосунки. Його розмови надто часті і особисті. Ви кажете, що ви непоганий психолог. Але ви - поганий психолог, тому що допускаєте глибокі почуття до окремого свого "підопічного".І вважайте, щоб коли він розкриється вам до кінця зі своєї найбільш вразливої сторони, він не перетворився у ваших очах на такого ж закомплексованого біднятка, яким ви бачите зараз (не впевнена, що справедливо) чоловіка. Війна закінчиться, і герої перетворяться на звичайнісіньких чоловіків. Вже не буде ні небезпеки, яка загострює ваші почуття, ні, можливо, навіть перепон в образі чоловіка-дружини, і вам відкриється негероїчна його сторона, яку варто би роздивитися вже зараз, щоб потім не розчаровуватися. Впевнена, що йому потрібний був спеціаліст, але так сталося, що довірився він вам, і тепер сам не знає, як тепер з цього вийти, щоб вас і не образити, і не втратити. Бо не тільки ви егоїстка, яка хоче всидіти на двох стільцях, так вже буває.. Його місце у вашому особистому житті вже не дружнє і ще не інтимне, але ви без будь-яких пересторог (а може, і з надією) допускаєте його у свій дім, у свій світ - на здоров"я.. На місці вашого чоловіка мені було б неприємно - не те слово. Можливо, ви сподіваєтесь, що він в блаженному невіданні, але я в цьому дуже сумніваюсь. Є його дружина і діти - десь там просто є. Живуть, чекають. Далекі, абстрактні, тому для заспокоєння совісті нібито беруться вами до уваги, але.. У вас же любов.. дві любові.. І зрештою, є ви - людина, яка одна може розрулити цю ситуацію, все зважити і зробити вибір. А якщо ніяк не можете, то дайте вашим мужчинам визначитися з місцем у вашому житті. Обом. Почати варто, мабуть з чоловіка, бо Воїн як за стільки часу не вніс жодної ясності, то певно й не внесе. Почуйте їх думку, їх бажання, їх ставлення і почуття до себе, і зрозумійте, що потрібно вам, їм, ну і дітям-дружинам там..
Я не прожила довге сімейне життя, але дуже люблю спостерігати. І помітила - що практично кожна людина протягом життя переживає спокусу. Мабуть це нормально, хтось сильніше, хтось простіше. Ви зараз попали в залежність, і чим далі йдете, чим більше спілкуєтесь - попадаєте все в глибшу яму, з котрої буде важко вибратись. І те, що Ви кажете, що кохаєте свого воїна - явно перебільшено. Ви в цій ситуації поводитесь дуже егоїстично. Ви забили на свого чоловіка, і на воїна. Бо якби Ви його по-справжньому любили - не руйнували б його сімю, не жадали б признань, просто собі тихенько любили і були щасливі що він є такий на тому білому світі. І як писали дівчатка, найправильніше - через когось дізнаватись як він, чи живий. Однозначно потрібно припинити спілкування, інакше Ви зайдете занадто далеко, і тоді буде пізно. А той час що Ви приділяли воїну - приділіть своєму чоловіку, розвійтеся разом без дітей, згадайте як було колись, згадайте як сильно любися. А ось такі спокуси, що трапляються протягом життя - перевіряють пару, вашу відданість. Ви б могли спілкуватись з будь-ким, але якщо таке спілкування спричиняє загрозу Вашій сім'ї - Ваш обовязок зараз цим справитись, переступити і жити далі.
