Таки я його не бачила, вибачте) Так, я думаю, щось подібне відбувається. Я також розділяю поняття закоханості і кохання, хоча вважаю, що я та ще й в такому віці і закоханість - якось дуже легковажно. Ви знаєте, я почуваюсь щасливою від почуттів до нього. Саме через це відчуття не хочу переривати стосунки (ну і через інші обставини про які я писала). Та в той же час совість мучть, хоча, напевно, не настільки сильно, раз я до сих пір не відмовилась.
тобто це нормально, жити з одним чоловіком, а думати про і любити іншого? Як на мене це вже зрада, обман, не знаю як то ще назвати. Я би не хотіла, аби чоловік зі мною жив заради обов'язку, а в думках і серці мав би іншу. Я б хотіла чесності, бо інакше мучаться двоє, а не тільки та сторона, котра роздирається на двох.
Поступили б не так, як я. Слабинка в чому? В тому що я офіційно не працюю з 8 до 17? --- дописи об"єднано, May 18, 2015 --- Я не казала. що це нормально. Навпаки. І я б не хотіла, або якщо б не було іншого виходу, мучилась би в такому шлюбі. Та я з ним не тільки заради обов"язку.
Та нічого, я розумію, що ніхто не сидить перед компом цілий день). Кхм...розумієте, до мене дійшло нарешті, де у нас різниця у сприйнятті. Ви вважаєте, що "спокійно спілкуюсь, жартую, ні на що не натякаю" -- це нічого не робити, стояти на місці, просто підтримувати дружбу. Але ви обманюєте себе, 6о для Вас це вже не дружба, бо від друзів не хочеться зізнання у романтичних почуттях. Я переконана, що якраз оце спілкування -- це не тільки збереження всього так, як є, а ще чинник, який грає на посилення Вашої симпатії. Ви наче й нічого не робите, але воно у Вас в душі "саме робиться". І потім, де певність, що Вам і далі вистачатиме на це сил? Ви вже раз не втрималися і написали йому ту смс-ку. А хто знає, як далеко заведуть ті душевні розмови? А Ви ще й хочете його зізнання...та після того, мені здається, Вам буде важче у сто крат! Ось чому я вважаю, що треба було б це спілкування згорнути. Очі не бачать -- серце не болить. Я не знаю, як би Ви могли це зробити: ігнором Ви боїтеся людину образити, що, в принципі, зрозуміло. Пояснити Вашому другові, що Вам треба обмежити спілкування максимально, Ви теж не хочете, хоча, на мою думку, якщо він справді такий хороший, як Ви про нього пишете, і так поважає Вашого чоловіка, думаю, він би сприйняв правильно. Самій якось поступово зводити це все на ніщо Ви теж не хочете. Я вже Вам писала (у тому ж таки ранковому пості ), що розділяю кохання і закоханість, і те що у Вас, як на мене, саме закоханість. Закоханість -- минуща. Але поки Ви граєтеся з вогнем, Ви перебуваєте у зоні ризику і можете народити біди (як і Ваш друг). А Вам є що зберігати.
А хіба не одна із основних функцій форуму- виговоритися? Дівчата, Ви часом занадто ... навіть слова не підберу. Знаю, що багато хто не терпить ДП саме за таке відношення. Часом відкрити душу - це вже перший крок для її розуміння. І взагалі, як людина може бути категоричною із тим, з чим особисто не стикнулась, Ну це не типу наркотиків чи ще...але в площині чужої душі і почуттів....
Все так. Це можливо, він не знає як я почуваюсь, а що я підтримую свої почуття цим спілкуванням - однозначно так і є. Що далі - не знаю. Взагалі раніше я дуже надіялась, що війна до літа закінчиться, він поїде додому і перестане мені дзвонити, а я першою не буду. Тобто: я не можу ( чи не хочу), не маю сили це припинити сама, хоч знаю, що моєму чоловікові так було б краще. Відносно мене і Воїна - не впевнена, що це кращий вихід.
Ну я не знаю. Можливо, це тільки я так сприймаю такі речі, але любити можна по-різному. Не конче мішати секс і хтивість до любові. І я цілком розумію, що таки можна полюбити іншу людину, і двох і трьох і чотирьох... Інше діло вже в яке русло ту любов спрямувати. Можна просто любити, а можна ще і хотіти щось від тої людини. З другого варіанту руйнуються сім"ї, і взагалі нічого доброго не виходить. Просто люди зазвичай любов чомусь асоціють і спрямовують в русло фізичного: хочу, треба мати. Тобто цілком можливо автор теми зможе таки правильно розставити пріоритети.
...погоджуюсь. Хоча це дуже непросто, як Вона сама визнає. Думаю, що ще попереду багато мук...з усіх сторін.
Ви вирішили зберегти сім'ю, бо любите чоловіка (і як на мене -- це таки кращий вихід) і хочете, щоб Ваш друг зберіг сім'ю. Але Вам бракує рішучості, немає сил діяти. Мабуть, найкраще було не розтягувати це сумнівне "задоволення", а таки виявити волю і твердість, та так виходить не завжди, а ми, люди, -- істоти доволі слабкі. Але ж мета у Вас є. Пам'ятаєте той вислів (не дослівно цитую): "Йди до своєї мети. Якщо немає сил йти, повзи до неї. Якщо немає сил повзти, то ляж і лежи у її напрямку"? Тобто Вам треба хоч із чогось почати, хоч якось себе морально готувати до того, що треба буде розрулювати ситуацію, і процес може бути болючим. Треба хоча б "лягти у тому напрямку". Я не хочу якось тиснути на Вас своєю позицією, просто напишу свій досвід: коли немає сил на щось зважитися, дуже допомагають Сповідь, Причастя і щира молитва. У Бога немає нічого неможливого! Ну і, звісно, як уже говорили Вам дівчата, намагатися більше місця в думках віддавати чоловікові, старатися підтримувати саме з ним стосунки. А щодо Вашого друга, то ніхто не заважає Вам цінувати його прекрасні людські якості, ставитися до нього з тою любов'ю, якою взагалі людині заповідано любити свої ближніх (всіх, а не тільки Вашого бійця), але робити Вам це потрібно на відстані і без будь-якого романтичного забарвлення. І саме ота християнська любов (позбавлена будь-якої романтизації) може допомогти Вам тримати дистанцію, бо вона передбачає не егоїзм, а перш за все вміння бачити в людині образ Божий і шанувати його. Якщо він у своїх думках піде на духовну зраду, брехатиме своїй дружині, занапастить цим свою душу, а виявиться, що спонукою до того було ваше із ним спілкування, -- де ж тут любов? Я розумію, що писати легко, розмірковувати зі сторони легко. Тому я Вам ще раз побажаю мудрості і мужності.
Ну ви не можете знати, як я б поступила. Я також не працюю з 8 до 17. Але при написанні постів я не чекаю запитань. Ов. Що таке любов, на Вашу думку?
Я так і роблю, правда, до церкви не ходжу. Молюся і прошу допомогти мені в цій ституації вирішити її. --- дописи об"єднано, May 18, 2015 --- 1. Не можу. Просто кажу це судячи з того, що ви пишете, що засуджуєте, а значить, так не поступили б, тільки й усього) 2. Нема сенсу пояснювати чим і як я займаюсь, бо по-перше: це зайва інформація, по друге: ви все рівно не повірите))) Скажем так, що основна моя діяльність проходить за комп"ютером і мій час ненормований, тобто: сьогодні я можу попрацювати ( що я і роблю паралельно з цим форумом і не тільки з ним))) менше, завтра більше, сьогодні вдень, завтра вночі - різниці нема.
А дайте, будь ласка, цитату, де я таке пишу Я цього від вас і не вимагаю. Основна моя діяльність проходить за комп'ютером, і мій час ненормований так що я повірю, але не знаю, навіщо ви офтопите - я від вас не вимагаю такої інформації. Доросла жінка, справді доросла, знає ціну почуттям і відчуттям, доросла жінка цінує стосунки, якщо вони у неї є, а не надолужує те, чого не отримала, плеканням марних надій та самообманом. Любляча ж жінка береже почуття коханого чоловіка. Якщо вона в змозі розповісти коханому чоловіку про почуття до іншого, тоді це не коханий.
Ось звідки, чи ви не те хотіли сказати? Плюс наступні про те, що не любов і так далі. Звичайно, ви маєте повне право так казати, бо кожен судить по собі, а ще мало хто зізнається в своїх неблаговидних поступках (зараз я кажу загалом).
Не те - це що? ) Якщо ви так цитуєте осудження - то це не осудження. Там ні слова осуду нема, лише подив. ) Це не осуд, це констатація факту. ) "А так далі" особливо зацікавило. ) Угу. "Все, що ми говоримо про інших людей більше розповідає про нас самих" (с) Un.Known
життя - взагалі складна і аморальна штука. Можливо, не знаю ні його ні Вас. Ви писали, що він знає про Ваші почуття і продовжує розпалювати той вогонь у Вашому серці дзвінками і розмовами. Він поважає Вашого чоловіка, але знаючи про те, що Ви до нього "не рівно дихаєте" може спокійно дивитися йому в очі і не припиняє того спілкування. Такі речі не найкраще характеризують людину. В суперечці завжди знаходиться істина. Тим більше, що автор сама чітко написала, що на 99% має свою думку і не пише для того, щоб щось змінити. Просто поговорити, ну то ми і розмовляємо.
Коли я сказала йому про те. що він мені небайдужий (ні про яке кохання тоді мови не йшло), він відповів: ти ж розумієш, що я не зможу тоді більше з тобою зустрічатись і бувати в тебе вдома. Або ми залишаємось друзями, або розходимось. Я вибрала друге, бо й тоді, як і зараз, вже не могла його втратити. Зараз не знаю що він думає про це все і чи взагалі є коли думати. Можливо, таким чином мене жаліє, можливо йому це також потрібно - не знаю.
Виглядає так, що всі про все знають, розуміють, що відбувається і "бавляться" в те, про що я писала раніше.
Мені так виглядає, що автор не кохає свого чоловіка. По-дружньому ставиться - так, вирішила питання "я - заміжня" - так, але не кохання. Бо коли кохаєш людину, то, 1) боїшся їй зробити боляче (а як можна розповісти про емоції до іншого і не зробити боляче?), 2) боїшся втратити кохану людину. Крім того, коли це дійсно кохання, то людина перестає бути егоїстом, вже не виставляє свої інтереси перед інтересами-емоціями коханого (-ної). Людина забуває про своє "его". Тому думаю, що до чоловіка є тільки звичка, якісь інтереси і т.д. Щодо Воїна - теж не кохання, а закоханість, бо як кохаючи самій можна бажати, щоби він був закоханий у двох жінок? У Вас і у свою дружину, чи як? Знову ж таки, якщо б кохали Воїна, то не бажали би йому такого роздвоєння, вже заради нього самого.
Може й так, я можу сказати лише за себе. Я б сама дуже хотіла знати правду. --- дописи об"єднано, May 18, 2015 --- 1. Саме тому й не можу нічого розповісти чоловікові, до того ж якщо вас не влаштовує слово "кохання" - почуття дуже теплі до нього також є. 2. Боюсь втратити обох. Це що?
Зовсім все заплутано. Ви ж писали раніше, що він про все знає. Ви поговорили. Присутні були скандали і істерики. Зараз все вляглося. Аж ніяк не кохання.
