Та ладно, такі святенниці тут особо не чекінились. Я в основному бачу - робіть те, на що вам вистачає здорового глузду і сміливості. Але ви написали аби написати, бо прийшли сюди з доконаним фактом. Розказали, ми побалакали, модераторам роботи підкинули)))) А змінити щось і наміру не було. Так що всьо гуд і всі при своєму)
Тобто всі, що не написали " закрутіть собі з ним в чоловіка за спиною - і пристрасть задовільните і чоловіка не образите і сім'ї збережете"? Ну то вам дівки написали - ми тут пурєдні) Ну а якщо серйозно - то радили так, як виглядало краще для всіх.
Ні, не в тому річ ( це я про тих, хто що написав) Я розумію і приймаю думки всіх, хто писав без стьобу.
фу, це так огидно... лишіть свого чоловіка з дітьми, він ще знайде собі жінку яка буде його кохати і не рахувати якимось лошком, як це робите ви.
От і відповідь. Все з самого початку було зрозуміло - не за порадою людина прийшла. Навіть не за тим, щоб розставити щось в своєму житті "по-поличках" і розібратися в почуттях. Просто, криза віку і брак емоцій. Шлюб, як було раніше написано - прорахований з т.з. плюсів і мінусів, особливих почуттів не було. Друзі та й все, хоча такі союзи дуже часто є міцними і щасливими. Діти виросли, життя "вляглося" і тут показався "новий горизонт". Появився герой. Я всього того, що написано не осилила, але можу сказати, що герой далеко не такий "правильний і ідеальний". Просто "класний пацан" - є такі, яким треба постійно підтримувати самолюбство і самооцінку. Дівчинка відкрила йому "розклАд", а він, замість того, щоб втихомирити її, по-трошки розпалює пристрасті. Не роблять так герої. При тому, що згадувалося про повагу до її сім"ї. Всі ж дорослі люди і прекрасно розуміють, що роблять і на яку слизьку стежку це все веде. Але це нікого не цікавить, кожен думає про своє его. І з дописів чітко видно, що жодна думка не відклася в голові і в серці дописувачки. Хіба, окрім якогось негативу і сарказму.
А як же біблейне "не суди"? ))) І "Хто без гріха нехай першим кине в мене камінь"? Чи ви не по Біблії живете? Чи ваші гріхи менші? --- дописи об"єднано, 18 Травень 2015 --- 1. На рахунок кризи, шлюбу і емоцій - можливо. Хоча це все не так просто, як здається. 2. На рахунок воїна таки помиляєтесь. Не буду доказувати що і чому, просто помиляєтесь. 3. На рахунок думок теж помиляєтесь. Тобто: я не збираюсь слідувати чужим думкам і порадам, бо маю свою голову, та багато з тих, де не було сарказму і прямих образ, сприймаю і уважно читала всі відгуки. Ну а негатив тільки до тих, хто сам його відверто і не дуже підбираючи слова, писав. Навзаєм.
Відклалася єдина думка: що ми всі порядні вважаємо її єдину "повією". І ця думка вже кілька сторінок є головною Так, ми всі пурєдні (файне слово)...І всі теми на форумі ми "осилюємо" по алгоритму: знайомство-весілля-пузата хата-на кухні-рукоділля-шопінг і в усіх нас щодня картинки, як в старих щасливих американських фільмах "Honey, I'm home..."
саме так. Дивна річ: у вас ідеальні люди на ідеальному форумі)) А Біблія пише, що таких не буває в принципі. Вона, напевно, м"яко кажучи, помиляється, бо ви ж не такі? І тому великою радістю стало коли на форум забрела "заблудшая овца", яка кохає чомусь двох і в якої великі проблеми в житті взагалі. Аналогія з однією книгою, де головний герой прийшов в церкву, в якій було все населення невеликого містечка, починаючи від дітей і закінчуючи старими. І весь цей натовп вирішив, що він грішник і його конче потрібно вбити) пи.си. пішла дивитися скільки попереджень потрібно заробити щоб залетіти в бан, бо відчуваю, що мені вже небагато залишилось)
Коли мені тре буде сповідатися, то я обов`язково схожу до ксьондза, а не буду цього робити на форумі. А на що ви розраховували коли писали про свою велику любов тут?
Вбивати нє, ми добрі І до теми. Щось думаю про вашого чоловіка і мені його шкода. Тому що духовна зрада вже має місце. Я суджу по собі. Для мене духовна зрада є дуууже болючою. Я навіть не хочу такого уявляти, що мій чоловік буде шукати розраду та втіху у спілкуванні з іншою Я ревную, коли він у важкі хвилини перше дзвонить своїй мамі (а це ж мама; і свекруху свою я дуже поважаю та люблю). Написала не для того, щоб вас засуджувати в цьому чи ще щось. Я утримаюсь. Мені більш подобається саркастична сторона цієї теми. Просто подумалось, як би мені було на його місці. М'яко кажучи, гнилувато
Все правильно: раз чи два рази на рік ми підемо до сповіді і потім будемо далі грішити з чистою совістю) Я ні на що не розраховувала, просто на пости, написані з агресією, відповідаю такими ж. --- дописи об"єднано, 18 Травень 2015 --- І мені шкода. Ви все правильно пишете, я згідна, якраз тому мені й тяжко. Розумію, що знову викличу хвилю негативу, щось типу: так не може бути, одною дупою на двох стільцях і так далі, але так є.
Я взагалі не розумію в чому проблема. Ну любить людина двох. Ну класно ж. Любити - це ж дуже хороше і світле почуття. Радіти треба, що то не ненависть Але я не розумію, чому при тому всьому хотіти щось від людини взамін - зізнання в почуттях, можливо, навіть, і взаїмності і того, щоб лишити сім"ю. Тим більше, що автор не хоче свою сім"ю лишати. Ну то де взагалі проблема? Спілкуйтесь, даруйте тепло і допомогу тій людині. Тільки без бажання щось мати з того, бо інакше стосунки в сім"ї полетять в тар-тарари. Бо зараз це виглядає, як 1-й клас 2-га чверть: я люблю їх обох, кого вибрати? Якщо і так вже знаєте кого вибрали, то чого мучитися? Не варто сім"ю руйнувати, але і душити в собі світлі почуття до іншої людини теж навіщо? Ну це, за умови, що ви таки зрозумієте це, і не будете вимагати нічого одне від одного. П.С. Я колись мала подібну ситуацію, ну не таку, але просто любила одну людину. Точніше зустрічалась і любила одного, а паралельно мала ну дуже світлі почуття до іншого. І нічого не сталось, я просто нічого не просила і не вимагала, я тій людині просто допомагала, як могла. Він ніколи і не знав, що я до нього щось там відчувала. А з часом воно просто само перейшло якось. Я особливо і не мучилась, правда
Якщо Дівчинка 22 роки в шлюбі, то ми з нею приблизно однакового віку. Якщо проектувати на себе, то Дівчинка нудиться, бо маючи дітей, чоловіка, роботу, волонтерство не уявляю собі, звідки б я взяла час на викид нереалізованих почуттів, де б взяла енергію на той викид. А окрім того, не розумію, навіщо створювати збитковий потенціал - мені купа чоловіків подобається, купу з них поважаю, але якусь іскру роздмухувати, аби потім стільки часу на форумі проводити (знову гм - де його взяти, той час?) - нафіга? Люблячи чоловіка краще віддам час на покращення наших з ним стосунків, хай та іскра краще в нас вдома проскакує, інакше то не любов, а ля-ля-тополя. Хоча, якщо хочеться гострих почуттів - ну то мети досягнуто, чого скаржитись?
Ви трохи переркутили) Я не вимагаю ні від кого нічого, те, що мені хотілося б, я тримаю в себе в голові, а не розказую про це. І я так і роблю: спілкуюсь, дарую тепло, як можу підтримую, саме так як ви і кажете. І не хочу нічого душити) --- дописи об"єднано, 18 Травень 2015 --- А я хіба скаржилась? Просто розповіла свою історію, в яку 50% не повірило) І так - кожен судить по собі. Ви б зробили так, я - інакше. Саме тому ми й цікаві один одному, що було б скучно, якби всі були однакові. пи.си. про час згадали дуже пізно, я все чекала цього запитання)))
Мені здається, що негативна реакція могла виникнути тому, що Ви все розумієте і погоджуєтеся з тим, що Вам пишуть, але...як би це правильно сказати...не хочете вживати заходів, щоб щось змінити. Тобто Ви пишете, що шкодуєте чоловіка і хочете, щоб Ваш друг також зберіг свою сім'ю, але те, що ви робите, веде Вас у протилежному напрямку. Я не знаю, чому Ви не хочете щось міняти. Власне, мій основний посил був у моєму сьогоднішньому повідомлення, але я не впевнена, що Ви його прочитали, бо зазвичай Ви всім відповідаєте, а на той допис нічого не сказали і не відповіли на питання, яке там було. Так от, я там Вам процитувала гарні слова К. С. Льюїса про те, що цілком закономірним є те, що нам подобаються хороші люди. Але чи це природне почуття переросте у романтичну закоханість, та ще й тоді, коли хтось (або й обидвоє) вже одружені -- залежиться від тих людей, бо закоханість -- це не щось таке, що вражає людину, наче кір. І це почуття часто може спіткати людину не на рівному місці, а тому що вона сама це дозволила чи обставини посприяли, і в результаті "зірвало запобіжник".
Ой, вибачте: я відлучалась і напевно таки не побачила ваш допис. Так, погоджуюсь. Я не хочу вбивати своє кохання, бо воно мені дуже дороге. Я переживаю зараз почуття, яких ніколи не переживала, хоча вони й шкодять моєму здоров"ю. Розумію, що перспективи і розвику нема майже стовідсотково, я й нічого не роблю для розвитку. Спокійно спілкуюсь, жартую, ні на що не натякаю. Ну а запобіжник зірвало мабуть тому, що я не готова була до такого, а коли зрозуміла - вже пропала.
А поради вам навіщо? Щоб зробити навпаки? ) Як? ) Ну, я цю історію прочитала 15 хвилин тому, але якщо ви все чекали, то значить усвідомлювали її слабинку. )
