Моя бабця також прожила 88 років, більш ніж вдвічі довше, ніж її донька. Хоча все життя прожила на селі, господарка, працювала в колгоспі, хворіла, а прожила таке довге життя. Правда, після смерті моєї мами вона сильно здала, але трималась, бо ще мені допомагала. А мама, виховувала мене одна. Вона так вміла крутитись: і на роботі працювала і "гиндлювала". Постійно їздила в Білорусію, в Москву, в Польшу. На ті часи вона сама купила мені квартиру, я вчилась у Львові, наймала квартиру. Але це її і "з'їло". Постійні нерви, переживання.
Як про мене сказано. Моїй мамі також був 41 рік. А цього року буде вже 20 років як її нема. І в мене, чомусь, залишилось так небагато спогадів про неї.
А моїй мамі було 45 ... і в травні буде 14 років як її нема. Та рана ніколи не загоїться ... і то місце в серці ніхто не займе. Найгірше було що всі знали до чого то йде і нічого не могли зробити ... ота безпорадність мене вбивала ... Ще цього року й бабусі (маминої мами) не стало, багато років вже майже не ходила, не розуміла нічого, спогади були тільки з дитинства, але це була остання ниточка .... Я всі канікули в неї проводила, і до 4 років жила з нею і дідом, поки батьки чекали на квартиру, робили ремонт ... і багато чого вона мене начила. Дуже мені шкода було що мала таку важку старість, але вважаю що то через ті всі біди, що їй випали на долю - примусове переселення з холмщини, смерть двох дочок ... не дай Бог комусь такої долі.
Моєму татові йшов 38-ий рік як він помер... в червні буде вже 22 роки як його немає...Найгірше те, що його не стало раптово: жила людина, ходила на роботу, все було добре, пішов купатися в річку і втопився... Мені тоді було 13 років, а сестрі ще менше.
Сьогодні було 9 днів по дядькові. Сидимо за столом родиною, один родич виходить на перекур, потім повертається сам, а я шукаю поглядом дядька, бо вони завжди разом виходили. Потім згадала і сльози накотилиОт розумом розумію, що його вже нема, а дійсно усвідомити цього і прийняти не можу.
В мене вчора дідусь помер 78 років - вже нема ні дідусів, ні бабусь у мене. Сьогодні похорон був, він на Чернігівщині був, то туди тато, його син поіхав, а вся родина там, а ми тут. Його жінка, моя бабуся померла 12 років назад 18 квітня, а він 17. Ось таке співпадіння. Щось багато людей померло у цей світлий пасхальний тиждень. Не дочекався дідусь правнучку - хворів дуже останні роки.
В мене також дядько помер, мами брат жив з бабою, вже пройшло 7 років а я скільки розів б не приіжала завжди хочу запитати де він
Наші сімейні плани накрились бетонною плитою, і та плита їх розтовкла на мілкі кусочки, як макові зернята.... я в розчаруванні, в сльозах і в загалі...
Сьогодні був особливий день. Сьогодні 105 Д.Н. людини, копією якої я є. І ім"я в нас однакове і багато років ми мали однакове прізвище. Моя БАБУСЯ. Моє серце, мій вчитель і мудрість. Якщо я не знаю чи не можу вирішити якусь проблему чи прийняти рішення, я їду до ней і прошу щоб допомогла мені. Сьогодні ми були в неї. Вона любила велику компанію і "буяння" емоцій навколо. Так сталося, що тата не було, але я пішла не сама. Нас було багато: мій чоловік і його друзі - так склалося, випадково. Ми встали до молитви і прийшов священник. Відправив на могилі. Мама була в неї в вівторок - "відправила", її племінниці, теж "відправили". Ми прийшли сьогодні і свічки горіли. Я відчула, що вона чекала мене. Як завжди, я поклала руку на середину плити, там де я запам"ятала серце і сказала: я сумую за тобою, давай мені мудрості і терпіння. Вона мені часто писала листи і віддавала в руки. Таке в нас було таїнство. Ми часто бачилися, вона в нас часом жила і тоді теж писала, про все, що хотіла мені передати, я йшла з лекцій і бачила її у вікні. І тоді теж вона писала мені листи. Вона любила моїх коліжанок. Коли я була десь далеко, мої дівчата приходили, говорили з нею про все. Я маю всі її листи, складені в коробочку. Коли я не знаю, що робити, сідаю, відкриваю чарівний ящик і читаю. Шкодую за свою дурість, вона хотіла навчити мене латини і німецько мови, травникарства і медицини. Я дуже трошки навчилася. От один з тих листів, не тільки до мене, а і до моїх найближчих подружок. Тоді вже почала прогресувати хвороба Паркінсона - 20.04.1994р. Бабі було - 84. Я тоді була Шумська Ольга Юріївна, а вона - Шумська Ольга Семенівна. Шкодую, що тато мені нічого не писав. Якщо в мене не буде діток, буду писати Нікусі і Христинці. Вони знають, що я безмежно їх люблю і зроблю неможливе для своїх Зозульок. Може зараз Ніка того не розуміє, особливо коли я її притискаю до себе і кажу: я люблю тебе моя Зірочка і завжди тобі буду допомагати. Вона сміється і каже: Оля - я знаю. А Христуся ще взагалі нічого не може сказати. Але я буду намагатися зробити все, щоб вона знала, що має тверду стіну за собою.
Не можу заснути. Тяжко, гірко. Двоюрідний брат чоловіка тяжко хворий. Підозра, що дуже серйозно. Виплакала всі очі. Такий світлий, добрий хлопчина 19 років. Молимося за його здоров'я. Бог йому у поміч!
....Завжди обходила десятою дорогою цю тему. Надто переймалась, читаючи про чужі втрати. І взагалі, тищі років не писала на форумі. ...Позавчора ввечері померла моя коліжанка. Раптово. Стало зле в неділю ввечері, повезли в лікарню, а до години її не стало. Інсульт.... Красуня з величезними синіми очима, розкішним волоссям, така життєрадісна і весела. Ніколи ні на що не нарікала, не скаржилась, нічого її не боліло і не турбувало. Тепер її нема. Маленька шестирічна Христинка, подружка мого Девіда, вчора допізна сиділа вдома і чекала маму, а десяток сильних, мудрих дорослих не наважувались їй сказати, що мами нема і не буде... Чоловік Лєни плакав, як дитина, на плечі в спільного друга... Ленусічок мій, милий, дорогий, пронизливо щирий друже! Спочивай з миром, зайчику. Ти не мала права піти у свої 35 років...
Не можу прийти до тями. Вночі не стало Людини з великої літери - Юрія. Дядя Юра. Насправді мій двоюрідний дядько. Йому було всього 52. Чуйний, добрий чоловік. Він був старостою на моєму весіллі. Завдяки ньому весілля пройшло на "ура". А в кінці, коли співали "Многая літа", музиканти сказали, що окреме "Многая літа" для пана Юрія - СуперЛюдини. Таким він завжди був. А тепер його немає. Земля йому пухом та Царство Небесне.... п.с. якщо хтось щось знає про аварію - дайте знати. http://zaxid.net/news/showNews.do?u...hoda_i_vtik_z_mistsya_podiyi&objectId=1349631
Bursukanja - це часом не та молода дівчина, з якою ми сиділи за одним столом навпроти одна одної на поминках Павла? (якого убили)..вони разом працювали..бо я пару днів тому чула цю страшну звістку, що така молода, 35 років та інсульт..нерозуміла, чому така миттєва і рання смерть..я добре її запам"ятала...(((((((((
добре пам"ятаю твоє весілля, і такого активного і справжнього старосту. Як шкода... недавно було 9 днів, як помер мій тато. Ми ніколи не були близькі, але міг би ще жити, тішитися внуком...
Не знаю з чого почати і як зібрати всі думки до купи. Сподіваюся зрозумієте, що я хочу сказати і зможете якось допомогти порадою. Підтвердилася наша погана новина. Нас чекає ще одна дуже важка втрата в родині. Чоловік маминої сестри вже 6 років бореться з раком. Вчора подзвонив мені Юрко і сказав, що вже почалася остання стадія. Дядя Саша вже 2тижні в лікарні. Більше 2 тижнів нічого не їсть і не п"є. Організм підтримується тільки капельницями. Вчора їм сказав лікар, що це вже ВСЕ... Термін - тиждень -два. Але це ще не найгірше. Найгірше, що він розуміє, що помирає але намагається рятуватися.Просить їнших лікарів, нові аналізи і обстеження і т.д. Всі лікарі розводять руками. А вчора лікуючий лікар сказав братові, що треба його забирати в спец заклад, де лежать люди, які чекають на смерть. І вони мають підписати документи на відправку, бо в лікарні його тримати вже не можна. Тобто його відправляють в спец заклад де лежать "живі мерці" і чекають на останню хвилину. Цьоця з Катрін, як сказав Юрко, в цілковитій істериці і відмовляються сприймати реальність, їм постійно колять заспокійливе. Документів ніхто не підписав. Треба починати приготування до похорону. А він ще живий, розмовляє і при пам"яті. Питав мене Юрко чи хочу я поговорити з Алєксом і попрощатися. ЯЯККК? Що я йому маю сказати? Що я вірю в те, що він виздоровіє? Він сам розуміє, що це не так. Чи хочу попрощатися і подякувати за те, що він був мені другим татом про те, як він до мене відносився, я можу дуже багато написати. Він став татом не тільки маленькому Юркові але і мені. Він часом робив такі речі, які навіть мій тато ніколи не робив.? Як я маю то йому сказати? Як сказати людині, яка ще вірить, що буде жити, що я дякую йому за все, що він для мене зробив і чекаю на його смерть? Моїй мамі ніхто не хоче говорити. Як я маю піти до неї і сказати їй про це? Вона кожен день плаче за татом і за батьками. А тут я маю прийти і сказати про Санєчку. Була зранку в церкві, дуже просила сили нам всім і швидкої смерті йому, подякувала за те, що мій тато помер за 5 хвилин Я себе почуваю так, ніби мене притиснула бетонна плита і я не можу дихати і соображати. Що за полоса в родині.
А не можна забрати його додому?Щоб останні дні він провів біля найдорожчих людей?Думаю,що ставити крапельниці та робити все решту можна і вдома, викликаючи лікарів,чи доглядальниць(чи як вони правильно називаються). Співчуваю вашому горю...
Олю, 13 років тому я мала схожу ситуацію - помирала моя бабуся і всі ,включаючи її, про це знали, хвороба та ж що і Вашого дядька але відмінність -це те що про хворобу ніхто не знав, нічого не турбувало, а вилізло все на останній стадії і зрежло людину за 3 тижні на той час вона жила з нами, в дитинстві бавила мене, була мені другою мамою, бабуся була до останнього при свідомості і ми говорили про все як завжди так ніби в неї грип, застуда, от полежить встане і все буде як раніше. Ми так і не попрощалися, одного ранку вона вже просто не прокинулася. Я пробувала попрощатися кілька разів, але змогла. Дуже важко через це ще до тепер. Знаєте що б я поміняла, якби можна було все повторити - може це Вам хоч трошки допоможе - я б не пробувала більше прощатися бо впевнена що в мене це б і не вийшло, а просто зайвий раз сказала як її люблю, ціную
нє-а. Навіть Оксана, з своєю ліцензією фармацевта не має права працювати з тими мед препаратами, які йому дають.
Дуже співчуваю... Це називається п"ять стадій через які проходить помираюча людина: заперечення, злість, угода, депресія, сприйняття. http://www.stopcancer.com.ua/varto-znaty/pryjnyattya-diahnozu/#.VUIjiiGeDGc А не можна щоб він був вдома, а лікарі приїзджали з ліками? Раз родичі не мають ліцензії на такі маніпуляції. Не можете попрощатись, то просто подзвоніть, поговоріть, подякуйте за все. Щоб самій потім не шкодувати....
Бабусину родичку в Маріуполі забирали додому. З ліками приїжджала спеціальна бригада і кололи. Але це було вже досить давно.
