Позитивне батьківство або дисципліна без покарань

Я пам"ятаю що в мене брат такий був (між нами 12 років різниця) що йому треба було і все, він нікому спокою не давав. Прийшли одного разу до мами люди якісь, їй так само треба було з ними щось обговорити, брат на маму скакав, вищав, не давав нічого сказати. Я тоді підійшла до них, провела маму і тих людей на кухню, сіли ми за стіл, я братові сказала ну розкажи тьоті те що ти хочеш розказати щось типу того, він поговорив з ними щось там, на нього увагу звернули і він заспокоївся. Потім знову почав свтавляти свої речення, з ним поговорили і він знову заспокоївся так по колу. Я не знаю чи на вашого таке подіє, але в нас то спрацьовувало. так само я роблю з донечкою, вона теж всюди встріває у всякі розмови і так само ми з нею поговоримо і вона заспокоюється. Саме найгірше це коли я відповідаю на виклики по телефону. Якщо хтось дзвонить, я швидко беру і включаю мультики і йду на балкон. Ну але моїй 3 роки.

Коли я так казала малій йди побався, бо я розмовляю, то в нас теж відразу була істерика. Дитина просто відчуває що там якась тьотя чи ще хтось важливіша від неї, тому закатує істерику. Тому якщо мала бере участь у наших розмовах (не телефонних), то так спрацьовує.

В старших дітей то можливо і спрацює, в нас ні. В коли нас істерика то беру на руки, погладжу, поцьомаю, намагаюсь чимось розсмішити тоді відразу заспокоюється, а вже потім починаю розмову.

Ну, власне. Я ніколи сама не можу заспокоїтись. Поки чоловік не почне зі мною нормально говорити.

 

А на мою такий прямий метод не діє Коли прошу крикнути голосніше під час істерики-кричить голосніше плюс псіхує і дратується ще більше. Навіть від звичайних слів. У моій ситуаціі найкраще - присісти біля неі, ловити погляд і співчутливо мовчати. А коли заспокоється, то можем вже і поговорити. Стараюся ій озвучити причину істерики, щоб вона погодилася, кажу, ти плакала, бо не хотіла одягати шапку (йти з дит.майданчику, мама не дала печиво перед обідом, або мама розмовляла по телефону чи з тьотьою і т.д.). Потім пояснюю ій чому я так робила, чому так буде краще, наслідки або чим все це загрожує, часто діє, але часу займає дуже багато...

 

Щодо серйозних телефонних розмов. Я працюю бухгалтером вдома, у мене багато дзвінків по роботі, мала вже звикла до них, ще від народження. Найкращий метод донедавна був - взяти іі на руки під час таких розмов і дати цицю. А зараз я стараюся після кожноі телефонноі розмови, коли мені дзвонять, або перед тим, як комусь подзвонити, пояснити на дитячий лад кому про що я говорила чи збираюся говорити і навіщо це потрібно. Вона зараз часто повторює мені і навіть іншим розказує - Мама дзвонила до дяді, запитати про один документ, або мама дзвонила в банк, щоб спитати чи прийшли гроші, або тьотя, що має маленьку дівчинку Соломійку дзвонила до мами, щоб спитати, що робити, бо маленька дівчинка Соломійка має сопельки Ну якось так

 

Наші істерики скоро зроблять з мене істеричку)
Падаєм на підлогу, жбурляєм у оточуючих всім, що попаде під руку, плюємось, ображаємось. Вивести в іншу кімнату? Ноу проблем, сама з грохотом виходить в коридор і волає так, що просто капці! А ми живемо не самі.
Я чесно не знаю, що з тим всім робити. Раніше можна було обняти, а зараз ще гірше від того.
Сьогодні я вже не втрималась і таки поставила в куток. Мала кричала довго, але я сіла біля неї і довго намагалась щось пояснити.
В кінці тої катавасії вона, вся заплакана, каже, що бішє нє буде))
В нас в сім`ї ніколи нікого не наказквали. Всі були чемні. Я ніколи такої поведінки не бачила у своєму оточенні. В мене маленький шок.

 

В мене теж така

(левиця, народжена в рік дракона

І битися може і кидатися. Я просто перечікую, не зважаючи на всі косі погляди оточуючих. Обняти і говорити в цей момент для нас теж нереально, тільки гірше. А потім, як трохи заспокоіться, вже можна поговорити

 

В моєї донечки є щось подібне. Але в нас в більшості стає некерована через те що хоче спати, починає бігати, пищати, не реагує на зауваження - значить пора в люлю).

О, приймайте і мене у клуб відходняків від свят! Були в селі, тоже було важко, ще 2 дні нормально себе поводила, а останні то якийсь ужас. Не слухалася, істерики по любому поводі, батьки мені нічого не говорили, але були в шоці! Була перевірка моїх нервів, ну і звичайно публіка, яка при тому всьому ще й жаліла малу.

Щодо телефонних розмов, то я донечку строго попереджаю, що до мене дзвонять з роботи, щоб вона посиділа тихенько, то в більшості діє. Але це вже зараз, а раніше ніякі попередження не діяли. Спочатку вона слухає про що я говорю, а потім може щось собі говорити, але мене не перебиває і не кричить.
Колись дивилася передачу "Няня спішить на допомогу" і мені сподобався один метод впливу на дитину. Няня зранку показувала шоколадку дитині і казала, що за кожну істерику, не послух, погану поведінку від шоколадки буде відломлюватися кусочок і викидатися в смітник. А якщо дитина була чемна, то вечером давала цілу шоколадку за хорошу поведінку. Я щось подібне спробувала, це було з печенням, яке вона любить, я викидала його в чистий кульочок, спочатку Веронічка думала що я жартую, потім починала плакати, на 5 печення зрозуміла що до чого і дійсно почала слухатися. Звичайно, такий метод треба поєднувати з іншими. Але щодо нас він подіяв.

--- дописи об"єднано, Apr 14, 2015 ---

І в нас так само, мусить переплакати, тоді сама просить, щоб взяли на руки. Після істерики завжди питаю чого плакала і ми ситуацію проговорюємо і миримося . Купила нині собі заспокійливі на травах, бо тоже якась знервована через Веронічину поведінку, важко себе контролювати, щоб не накричати при тому всьому і не надавати по дупі .

 

інколи мені допомагає такий спосіб: перед виходом з дому я присідаю до мелечі,шукаю її очі!!! і ми домовляємося,що,наприклад,ми йдемо в магазин по ХЛІБ і тільки по хліб,якщо вона буде тихенько біля мене стояти,то я куплю їй щось одне,бажано зразу домовитися що. Те ж в інших ситуаціях: ми йдемо в гості,там будуть гості,ти бавишся з дітками,а дорослі собі розмовляють,якщо тобі щось потрібно-тихенько підійди і скажи на вухо мамі. Якщо я спокійно змоделюю,що приблизно має бути і що дитя має робити,вона вже собі щось думає там в голівці і результатом я задоволена. Особливо це діє,якщо пообіцяти їй те,що вона любить.

 

Я також донечці перед походом кудись проговорюю куди ми йдем і що будемо робити, обіцяю їй щось за хорошу поведінку. Переважно є позитивний результат!

 

Можна трохи пожалітись? Сьогодні ми істерили на новій пошті, в арсені і в маршрутці. Можливо, після свят і емоційних вихідних дитина ще не заспокоїлась, або починається період кризових двох рокі, або я шукаю причини не там де треба. Доця кидається всім, що попадає під руку, не чує мене і може навіть очі не відкривати від плачу. Я не можу достукатись до неї сьогодні.
А ще сьогодні вперше якийсь чувак почав вчити мене, що я маю робити з своєю дитиною. Оце мене трохи вибило з колії, і я геть розгубилась. Блін, ну може моя дитина полежати на підлозі в арсені, і нічого екстра поганого в тому нема. Дитина не ревіла чи кричала, то був її спосіб показати своє фе, інакшого вона ще не навчилась. А злюсь на себе, бо після дурного зауваження не дочекалась поки мала сама встане, а підняла її і насильно вивела з магазин, і аж тоді мала розревілась.

 

розумію вас!! мені на вулиці один мужик почав розказувати,що я не правильно вчу дитину,бо замість того,щоб відганяти бродячого пса від донечки,що з перестраху кричала,добре налякавшись,що той нюхає її ніжки,я маю її вчити любити тварин. Встидно,але я настільки розгубилась від тої репліки.. Я переходжу дорогу,везу коляску з меншою,тут старша в істериці заскакує мені на руки,рятуючись,а мужло спокійно дорікає,що то навіть не собака,він милий як киця,йому шкода його. Просто нема слів...

 

а чого на дитину перекинули увагу? тре було з чуваком погаваріть. деколи є дуже діставучі - то їм приходиться слухати підвищені тони і про потрібність їхнього існування (ну після фраз нащо ти такий мамі), а деколи так співчутливо - то поки я там речення закінчу, малий вже готовий йти, бо слухає всьо, слухає, чує що я +- спокійна, то і йдем.

я не впевнена, що така маніпуляція з солодким добра. ну, як не прихильник солодкого. прикріплювати якісь звички до їжі....щодня, чи стосовно якоїсь дії..

трошки дисципліни..не крику-биття, а скорше того, про що писала пантеральвів - режиму, тільки свого) вона в тебе дуже слухається, тільки мусить знати чого

а хто вона за гороскопом?

. думаю, що істерику аставіть, а сказати, що не дивлячись на її стан, ти сьогодні, як і завжди в тій годині будеш робити вечерю-гріти воду чи якийсь інший ритуал, де вона має брати активну участь, що раз більшу. я вірю в трудове виховання, коли руки працюють, голова проблем не видумує)))

--- дописи об"єднано, Apr 15, 2015 ---

та чого) всьо можна) про кімнату згідка, мені ті поради про дистанціювання не помагають на малого поведінку, але я їх застосовую, коли треба вгамувати мої нерви.
я би пробувала малого тримати десь коло себе, і мати "книжку для телефону" "пластилін для телефону", "танець для телефону", щось, що можна зробити без шуму чи криків вам обом ну або більше йому, але в твоїй безпосередній "очі-очі" присутності,. я би починала з 10секунд. і щораз більше. і ту звичку тренувала би з кожним дзвінком, і не було би різниці, чи важливий чи ні. ну і +, я не встидаюся сказати "почекайте, бо дитина" , коли малий не реагує на мої слова, а розмова ще довга. якщо мало лишається, то і відходжу, але то вже не є добре.

 

От тут і вся біда. Я працюю тижнями. Фактично один тиждень мамає, а другий-тільки ввечері.

Овен-дракон))))

Ми все робим разом. Миє посуд (па-взрослому))) з років 2-х))) ріже яйця в салат(своїм ножом) пилісосить-замітає... В нас нема заборон на такі речі, ну мене виховували якось так і виросла так нічьо))) мені завжди, батьки, давали можливість спробувати і зрозуміти добре це чи погано самій. Щось типу: не пий ту воду-вона газована! ,,фоцю!! дай,, пийнула, виплюнула, більше не просила ніколи.

 

ну то роби. а вона прийде теж робити. чому ні? або придумай якусь "мегаважливу" роботу. не суть, щоб робота без неї не робилася, а суть, щоб вона сама розуміла важливість того, і змогла свої емоції трошки зменшити, щоб прийти і почати помагати.

можна валятися з криками - а можна йти і робити щось круте і важливе.

 

Мій мені так і каже. Колись мене то дуже бісило. Потім я зрозуміла, що йому треба заспокоїтись. Я не настільки сильна аби вступати з ним у перепалку. Він завжди виходив переможцем, що пригнічувало мене ще більше. Більше не має у мене істерик, а коли просить вийти в іншу кімнату, аби не накалювати обстановку, то іду. Тільки додам, що з дитиною я так не поступаю.

Коли дитина тягне мене, бо хоче уваги, то я приділяю їм увагу. Мене саму болить коли дитина має приступ "істерики" і я стараюсь всяким способом їй допомогти подолати цей період. Я їй заговорюю зуби, часто вибачаюсь, що обставини склались саме так (ну буває, що не так смакує як вона собі запланувала, і дитина дуже розстроїлась. Чи якщо ми в гостях і діти з нею не бавляться, або ще щось. Буває ж...) і що нема так як хочеться. І я не говорю про маленьку 5-ти річну дитину. Мої дорослі підлітки потребують ще більше розмов і невідштовхування. Моя 11-ти літня дитина дуже часто приходить до мене і просить в чомусь допомогти. Звичайно, що воно важко стримати себе, коли водночас треба і чоловіка вислухати, і їсти подати та щей до гостей подивитись. Це не так легко, але мамина робота взагалі нелегка.

Для того, щоб спокійно реагувати на дитячі вимоги мамині базові вимоги повинні бути задоволені, або принаймі мама повинна розуміти час і місце. То дуже важливо розуміти час і місце.

 

ланцюжок
якесь цікаве заняття-невиходить-істерика(пояснювати нема кому бо повний неадекват хвилин 20)
якесь цікаве заняття-виходить-вже не цікаве))
То певне треба пережити? Воно ж проходить?
Найбільше боюся істерики на людях)) не знаю чому, але боюсь панічно. Благо все це все тільки вдома.

 

Чого боїмось, те і притягуємо.

 

я вдягаю капелюх винахідника, і йду пробувати вирулити проблему на його рівні, але без нього, основне приговорювати, бурчати, пробувати.

після того як вийшло, треба отримати похвалу. щось як дошка пошани, або робити процес безперевним, в мого малювання закінчується не тоді, як домацьканий останній листочок. а коли руки помиті і горнятко віднесене на кухню, а на кухні його вже чекає інша робота)

 

таке перестало проходити з 2,7р))
я відчуваю, що десь щось роблю не так, але що саме не можу зрозуміти

 

Я останнім не дуже переймаюся істериками малоі, хоч вони часті, і на людях теж, але мені це якраз подібне не на привернення уваги, а на перевірку межі дозволеного. Вирішила, що просто треба перечекати і по закінченні образ говорити і пояснювати.
От зараз ситуація, про яку хочу поговорити. Дитина прокинулась і розплакалась із закритими очима. Включила бра, дивлюся на неі, питаю, що сталося, каже хочу мишку (іграшку). Я ж знаю, що ця іграшка ( далеко не сама любима) вчора вивалялася на вулиці і потребує прання, пробую це пояснити і переключити увагу, кажу, от киця, ти ж сама собі звечора взяла з собою спати. Далі була істерика, хочу мишку і все. Я таки здалася і притарабанила ту брудну мишку, мала зразу заснула, а в мене сон пропав, сиджу і сумніваюся, чи правильно зробила.

 

Я поступаю по ситуації.
Сьогодні вранці істерику ми спокійно подолали обіймами, цьомками і заговоренням зубів, але це тому, що істерика була не на публіку для привертання уваги, а тому, що не мав настрою, хотів спати і т.д.

Мені головне зрозуміти з якого приводу істерика визвана на цей момент, хоча не буду брехати, зараз істерики як такі бувають набагато рідше і це дуже важливо що з дитиною вже можна говорити.

Щодо мене, то коли мене накриває, я сама стараюся випхати себе для зміни обстановки. Коли відчуваю що істерю як дурна і нема тому ради, одягаюсь і виходжу на двір. То я сама себе так дисципілную і впринцимі на мене стару то діє найкраще.

В мого молодшого бувають такі припадки, при чому в такі моменти він не те, що не хоче на ручки, обіймів, поцілунків для заспокоєння, його навіть такі пропозиції ще більше бісять. Він може ходити по хаті все кидати, кричати, злитись і всякі мої способи заспокоєння визивають ще більшу бурю емоцій, навіть лупнути мене може, вкусити. Я це трактую як "не чіпайте мене, ідіть геть усі, дайте мені спустити пар" Спочатку я від того дуже страждала, а тепер бачу що ну є у нас такі періоди і мені просто треба слідкувати щоб він в пориві емоцій шось соб і не витворив. Але навіть це робити мушу не помітно, бо кричить "диии, диии", типу йди і не підглядай.
В старшого такого не було, а в от в меншого є.
Так мені одна розумна жіночка порадила дати йому по дупі.
Натомість мені хотілась підійти ідати по дупі їй...)