Відкрита велика жилєтка (4)

А в мене ще кілька днів роботи і відпустка, а мене "розвозить": болить горло страшне. Як би то допрацювати тих пару днів. Знов на свято буду хвора ((

 

Вже немає. В суботу був похорон. Чоловік - як мішком прибитий. Завів мову про те, що варто би щороку обстежуватися на онкомаркери і т.д. І взагалі, якось то спонукає до роздумів про те, яке все в тому житті крихке і непередбачуване.
Міні-жилетка - дитина моя ще тримається, а мене щось мене починає розвозити перед самими святами. Горло болить. Ну і вічна тема грошей..

А от я чудово розумію ваш стан. Бо якщо ви й під дулом пістолета не хочете - значить, є у вас на те підстави, але, зрештою, спробувати можна, головне налаштувати себе, що це тимчасово - на рік, наприклад. Ну і продовжувати шукати варіанти з роботою/житлом. Крім того, є ж іще село на крайній випадок. В будь-якому разі це не так вже й оптимістично, а швидше вимушений захід, і сподіваюся, тимчасовий. Але раптом вам дійсно сподобається як не в свекрухи, то в селі?
Мене свого часу теж активно агітували - до свекрухи або в живописну глухоманьку. Але то було на рівні побажань чоловіка, без матеріальної підстави, і я не далася. В мене теж було відчуття, що я там пропаду, і небезпідставне.

 

А в мене тепер все навпаки, переїхала жити в інакше місто з чоловіком і дітьми, і вроді поки все добре, але...я хочу до Львова. Я завжди привикла жити разом (з батьками, собачкою).

вже стара тьотка, але неможу без цього, своє подвіря, багато подружок, є де гуляти, дивитись як моя дитина зустрічаю бабу, діда, для них така радість. Але ні...моєму чоловіку захотілось переїхати і тратити більше грошей, у Львові за комунальні небагато платити і за дорогу йому на роботу, а тут...економія-економія, більша половина зарплати йде на орендове житло і той же доїзд до роботи

Але напевно відбудем тут холодів, а потім знов до Львова, бо такі комунальні нестягне з наших ніхто(
Сьогодні чоловік на сутку на роботі, що робити...ааа, в душній квартирі з дитиною і тараканами((

Чоловік проти переїзду до Львова, а я ні) будем шось потім рішати, для мене тут все чуже!!!

 

Завжди у всьому треба шукати позитив, навіть там, де, здається, його в принципі бути не може. Не зациклюватись на негативі, бо так можна себе згризти. І сприймати зміни як тимчасові, як життєвий досвід, як вимушений хід.

 

А чого не хоче лишати самих, які причини. Ну ви доросла, самостійна людина. Не працюєте на разі, вибачте, якщо не так. Просто моя сестра колись лишилася сама у Львові з дитинкою від народження, бо чоловіку також запропонували роботу далеко, рік не бачилися, він був у Німеччині, а потім він іх до себе забрав туди. Вже 14 років минуло. Може у вас не так далеко поіде чоловік, чи не на так довго. Мужчина хоче заробляти, утримувати сім'ю, треба йому дати такий шанс. Невже ви не справитесь сама з дитинкою? Чи можливо поіхати до бабці на період, поки чоловік не зможе вас забрати до себе, або часом буває фірма розширяється, відкривається відділення у Львові і чоловік ваш повернеться сюди на роботу. Життя, досить непередбачуване.

 

зрозуміло, що ситуація для Вас стресова, але ж подумайте, як добре, що у вас є варіанти. є варіанти , де ТИМЧАСОВО пожити, а не шукати алярмово інше дешевше житло. добре, що чоловік має пропозиції роботи. не будете ж ви сидіти і чекати невідомо чого-на зйомній квартирі, без грошей...
підтримайте чоловіка, перетерпіть той повторюю тимчасовий дискомфорт і все буде добре. дитина підросте, в чоловіка налагодиться з роботою, Ви з часом зможете працювати, а там і знову переїдете жити окремо. не сумуйте!

 

Чомусь дивно читати таке, чесне слово... У Вас є стільки варіантів для пошуку компромісу, а Ви не хочете навіть спробувати то зробити. Поживете трохи, не сподобається - повернетеся до Львова.

І по темі: я чи не вперше за кілька років у такому відчаї. Справа в тому, що місяць тому я змінила місце проживання. То була сумісна оренда двокімнатної квартири, по 2 дівчат у кімнаті. Ще коли я поселялася,то бачила, що нові сусідки якісь трохи дивні, і згодом знову доведеться шукати інше житло, але не думала, що так швидко. Тим більше, мене дуже влаштовував район і ціна помешкання. Але через 2 тижні, коли надійшов час оплати, сусідки по квартирі спочатку заявили мені, що власниця підняла ціну, потім, в той же день, сказали, що через місяць нас всіх виселяють. Почала то все аналізувати, попросила номер власниці - почався великий скандал. В результаті виявилося, що насправді ніхто нікого не виселяє, просто я з самого початку з невідомих причин не сподобалася одній з дівчат.

Не питайте, в чому причина антипатії, бо я й сама не знаю. В перший же день, коли я приїхала з речами, я їй: "Привіт!", а вона мені: "Ти чого сюди приперлася?" Потім, в той же вечір, панянка пішла на роботу, і викрутила з люстри лампочку, бо, бачте, це вона її купувала, і я не маю права нею користуватися. Зранку прийшла з роботи - вкрутила. Дитячий садочок, чесне слово...

Наступного дня дівки привели своїх хлопців, щоб ті допомогли вигнати мене... Знову був скандал, але в результаті домовилися, що можу пожити ще до Великодня. Півтора тижні прожила, терплячи різні капості з їхнього боку. Не дуже приємно слухати, як тебе криють матом просто так, просто за те, що ти ще знаходишся у цій квартирі, знати, що без дозволу беруть твої речі, або псують продукти. А відповісти страшно, бо нема гарантії, що не приб'ють серед ночі. Півтора тижні шукала нове житло. Поки нічого не знайшла. Або ціни зашкалюють, або умови такі, що хочеться сісти, і розплакатися прямо там.

Хоча ні, був один варіант, який дуже мене влаштовував, і вже сьогодні я мала переїжджати. Кілька днів власник тієї квартири "годував" мене обіцянками, а сьогодні зранку подзвонив, і сказав, що місце вже здано. А раніше попередити не можна було??? Втратила стільки часу, який могла б використати на пошуки інших варіантів.

Отак, маю кілька днів, а потім буду жити на вулиці, бо навряд чи перед святом знайду де жити.

 

засмутили і розізлили знайомі.... була впевнена у порядності, розумі, ще й раза два чоловікові у приклад ставила - ось які розумники, все зробили самі і так оперативно, а потім раз....і виявляється для них нормальним є взяти чуже назовсім (ну можна і ще й іншими словами то називати), а потім показувати, що вони праві, бо так треба крутитися в цьому суспільсьтві....

 

Помер викладач з моєї кафедри. І це такий викладач, який був душею кафедри. Постійні комісії, постійні скандали, але всі його любили, він вмів заставити вчитись... І найобідніше, вже півроку планувала з ним поговорити, дещо обговорити, але все ніяк руки не доходили до того, а тут з самого ранку така новина і на душі тягар, тягар справи, яку мала зробити, подякувати за все що він для мене зробив, ніколи не відкладайте те що, можна зробити сьогодні.

 

Не в тримуюсь,щоб не прокоментувати. Я знаю,що мене не злюбили,але

я бачила трохи раніше тут на форумі здавалась кімната в гуртожитку,в районі 400 грн.,vituska ніби писала,пошукайте,може вільно і будете окремо в кімнаті і нікому не заважати і ні докого не пристосовуватись

Вище носа

 

А на OLX, там я переглядала є оголошення про оренди кімнат, там тяжко знайти щось нормальне? Бо мені з часом теж знадобиться кімната недорога, може теж на двох.То я мала надію на той сайт

 

Як я Вас розумію...коли приїжджаю на день в село,мене аж підкидаєхоч у мене там уже нікого немає,знаю,як старші люди вміють "винести мозг".Я би боялась того,що через місяць-рік мене може і ніхто не покликати назад з дитиною

 

Він щодня їздитиме на роботу, чи на вихідні буде приїжджати?, якщо хороша зарплата, то можна терпіти і миритися. А нема варіанту переїхати з ним і жити на квартирі?

 

Я напевно мазохістка- я ходила міряти то плаття в інший їхній магазин...2800... і де справедливість в світі??

 

Вагалась куди, але все ж сюди. Так нагло насрали мені в душу сьогодні. При чому, ні-за-що. Сама собі винувата - завжди намагалася на багато що закривати очі або дивитися крізь пальці, ну, бо то ж найближчі люди. Не чекала паскудства. І не хочу навіть бачити за Великоднім столом в себе вдома. Обгадити і потім через кілька днів прийти на все готове, як ні в чому не було. Заберуся до мами і пішло воно все лісом

 

Не хочу нічого((... майже(
Тут понию, понию... хоч ніхто не побачить мою зарюмсану морду ліца, а то дитина в шоку, добре, що хоч вночі можна не ховатись але треба не сильно шморгати носом

 

ситуація справді жахлива, але не може такого бути щоб у вас не було ніяких родичів у Львові- бабусь, тіток, хрещених і т.д. у яких ви б могли тимчасово пожити поки не знайдете інше житло. Ну а якщо нема справді(а не ви не хочете до них) то можливо в іншому місті чи селі є хтось, треба значить міняти роботу і переїжджати влаштовуватись кудись інде, ну не можете ж ви жити на вулиці, лиш би тільки у Львові!

 

Не повірите, але може бути так, що у мене немає взагалі ніяких родичів, не лише у Львові. Дякую за цінну пораду щодо переїзду. Тільки чим відрізнятиметься пошук житла і роботи на новому місці від пошуку житла у Львові?
Одразу відповім на Ваш коментар із відгуків:

olerusya, на Вашу думку, діти-сироти в притулках, або люди, у яких померли близькі родичі - теж Лунтіки?

 

Якась сплошна чорнюща полоса яка вже триває більше ніж пів року.

4 похорони за пів року близьких мені людей, всі плани йдуть на ніц,

Надіюсь після неї піде ну дуже кольорова і весела полоса.

 

на мою думку, такого не буває щоб не мати ніяких родичів родичів на світі, чи просто хороших друзів, які можуть надати дах над головою у важкий час. і не сприймайте так агресивно мої висловлювання. просто коли svoybox написала що не хоче в далеке село, то багато хто, і Ви в т.ч., відповіли що в тому нічого страшного нема, але ми всі мастаки радити тут, а як діло доходить до нас...
на місці svoybox я б таки вибрала свекруху замість села, а згодом, якщо чоловік вкоріниться на роботі і матиме хорошу ЗП, поїхала б до нього.
а вам я раджу, вірніше бажаю, знайти якнайшвидше коханого чоловіка, може попадеться з квартирою, а як ні - то разом набагато легше долати життєві труднощі такі як пошук орендованого житла і оплата за нього. і нарешті будете мати рідну людину у світі.
п.с. можете не надсилати мені документів