Ідеально, дякую! Супер відповідь, яка прояснила нарешті мені, що тут і до чого з тим простором...Просто по натурі я теж інтроверт, ще й той, і ніяк той причини нехотіння ще дітей не могла зрозуміти, просто я зараз певно в тій суперматеринській стадії - коли дитині 8 міс, вже ніби і забула як то без неї, але ще не прийшов час думати про щось інше, тобто вся в дитині...чесно сама думаю, що то треба бути мамою до кісток, коли тільки от виходиш з декрету, щось налагодилось і тут рік-два і щнову випадати з тої колії...тяжко, уявляю!і таки погоджуюсь із дектрету в декрет легше переходити ніж от з такими перервами... Часто такі діти-люди найщасливіші в світі і дуже сильно цінують життя, дітей люблять шалено(що жінки, що чоловіки), і розуміють ціну життя Не це прививає любов братів-сестер, а цінність сім*ї, тобто коли батьки показуть, що сім*я - це понад усе... Вот а в мене таке враження(то не про вас особисто), що дуже багато тут форумлянок першу дитинку народили бо так треба, щоб була...а другу вже не хочу і чомусь мене то злить, бо це лицимірство, хоча то явно не обходить мене.. Всеодно ми не знаємо всього, може ті професорші народили і на няню, без гв, а може чоловік дуже допомагає...так теж не можна говорити, що все залежить від власного бажання, бо часто ніфіга не получається, бажання є і жінка себе гнобить, бо он у когось виходить, а я лузер... --- дописи об"єднано, 6 Квітень 2015 --- А ще мені така ідея прийшла в голову, здається мені, що жінці закладено хотіди діток(бо тоді б наше людство не розвивалось), але тут важливо, щоб чоловік допомагав з самого початку зі !!!всім і тоді жінці в 200 раз буде легше і час буде і думаю багато хто б хотів ще діток, коли жінці постійно будуть показувати, що розуміють на скільки то тяжка робота, а не так як тут пишуть - "та що ти такого робиш, відпочиваєш собі"...ясно що після такого тільки в ужасах буде снитись подвоєння такого щастя, бо лягає то все знову на тендітні плечі жінки...і де тут слабка стать? неа, не бачила)))
А мами не шкода?)))) Якщо серйозно, не треба шкодувати чужих дітей, їм від цього ні на йоту краще не стає, а от гірше - можливо. Для мене діти (як і ПМС, шлюб і ще деякі речі)))) - це збільшувальне скло. Що є, те і збільшують. Починаю злитись, дратуватись - виявляється або голодна, або давно не мала власного часу, або ще десь про себе забула. Все просто. Я от читаю дописи мам однієї дитини, і розумію, що якби мій старший був в мене один - я б мала щось подібне. Йому дуже треба уваги. Він досі постійно хоче поговорити, допомогти, показати, розказати, просить допомоги. Середній і менший на порядок більше самостійні в плані зайняти себе. Але молодші брати гарно розбавляють його увагу Треба не десь-колись, а регулярно, можна за розкладом - наприклад, вівторок-субота мамині вихідні )))
дозвольте з вами не погодитись))) В мене між дітками 9 років різниця, і багато викладених думок в цій темці мені зрозумілі і знайомі. Другий декрет ціннійший після значної перерви))) принаймі для мене, згадую, як обставини і робота і особистий простір заполонили мою голову і друге бебі навіть в планах не було, я розчинилась наразі в дитинці, зі старшої стосунки перейшли на інший щабель, хоча і в неї з"являються прояви ревності...це вже в іншу темку.
Моя подружка має двох хлопчиків з маленькою різницею. Каже що якщо нема старшого, то з меншим можна здуріти, постійно хоче уваги. А вона звикла що вони двоє завжди бавляться. Звісно ж не все так ідеально і спокійно - але дитина багато уваги має від старшого братика, а старший, відповідно, теж зайнтий меншим
це супер, бо чоловіки іноді мене страшно дивують, ніби дитя то тільки на мамі...а просто як закон, що такий то день, мій вихідний і все! Я власне мала на увазі різницю рік чи два, от вийшла з дектеру і вже за рік чи два знову туди ж))) а коли така різниця, як 9 років, то в цьому і свій кайф є)))
В мене не все ідеально і майже завжди неспокійно )))) Але я нарешті навчилась не включатись у їх баталії. Хіба коли чую, що "накал страстей" перевалив за допустиимий градус або коли приходять пожалітись, тоді за вушком почухаю чи в ніс поцьомаю. Часто буває, що я собі в кутку з ноутом ДП читаю і пишу, а діти в цей час з дикими криками один за одним бігають в метрі від мене.
Добра ідея, гальмує втілення)) От реально в мене зараз затягнулась "криза жанру", ніяк не можу дати раду своїм бажанням-можливостям-позбутись перфекціонізму без шкоди для самооцінки) Короч, все запущено)) А щодо теми-згідна,писано вже не раз- щаслива мама-щаслива дитина(діти)
Мотиви і причини щодо кількості діток у сім'ї можуть бути найрізноманітнішими - при чому як явні, так і підсвідомі. Те, що для когось важливе і суттєве для іншого може бути нікчемним. Тому тут просто варто мати повагу до рішення іншого - бо для нього його мотиви є суттєвими. Є речі, які стають частиною особистості (тим, що робить людину такою як вона є), а не певною проблемою до вирішення. Тому казати, що та риса є чимось поганим і то тре міняти - а чи треба руйнувати особистість? Є ще поняття відчуття впевненості - і в кожного є свої опори. Тому чи можна осуджувати людину, що боїться через внутрішнє відчуття відсутності опори? Комусь достатньо віри в Бога, і що він в усьому допоможе. А у когось є обґрунтована життєвим досвідом пересторога. Певна річ, що вижити можна за багатьох важких обставин. Але питання в тому, чи всі є настільки мужніми? Чи люди просто так божеволіють? До речі, були ж часи, коли багато жінок народжували попід 7-ро діток, і певно рішення жінки зупинитися на 2-ох дітках піддавалося б осуду. І попри всі описані високі матерії більшість сьогодні таки зупиняється на 2-ох діточках, а не "народжую скільки зможу, бо то ж природно". А це вже відбиток зматеріалізованої цивілізованості хто б і що не казав. В таких життєвих ситуаціях важливим є внутрішній стан, відчуття, почуття, а не "правильно-неправильно". Не судімо, і не судимі будемо.
Он воно як!!! Просто треба сильно не хотіти. Понаставляли тут діагнозів. Декілька років тому були діагнози(не кажу, що тут), що багатодітні - неблагополочні сім'ї. А тепер тут роздули про одну дитину. І пояснення, що сім'ї комфортно з одною дитиною, сприймаються як те, що у мами комплекси, депресія. Дві - то ідеал? Ніхто не боронить іти до ідеалу тим хто так вважає, але ж є такі для яких ідеал - одна дитина, і є такі для яких ідеал - п'ятеро. Мами пояснюють чому не хочуть другої дитини і не треба їх переконувати, що вони не праві. Адже все може змінитися через років 5, 10, а може і 15 Є багато сімей де різниця між дітьми 10 років, і в ці роки мами були переконані, що одна дитина це саме те, що потрібно для щастя, а потім, щось цокнуло і думка помінялась. Оцей натиск про другу дитину мене особисто страшенно дратує так само як і про першу в перший рік після шлюбу. Бо нашо ж тоді женились? Все треба дитину заводити, а не мишок і тд. А в коли пішов другий рік - все тре лікуватись, бо це вже в ніякі рамки не влазить. А після народження Мійки почути треба вам другу дитину, бо то у вас добре виходить - то я почулась як обіс_ана у всіх інших аспектах. Може то для когось і комплімент, але для мене на той момент це був шок. Я завжди думала, що дві дитини це оптимально, але наважитись свідомо на цей крок дуже важко, майже не реально. То треба кинути палити, то може б декілька місяців без пива, то а може давай махнемо у відпустку, а може ще щось, або о ні я хворіла, організм ослаблений і тд, і по колу. А "лікувати" когось не наша справа.
ну але з першою дитиною це ж все зробили? значить ви її просто хотіли, а зараз просто не хочете, вот і все.. бо тут більше почали не прямо казати - я не хочу, ще народжувати, бо мені лінь, впадло, нема охоти і т.д. щось міняти, а якісь відмазки, що на них тиснуть, що брати-сестри можуть не товаришувати і всяке таке, ну чесно, ніхто тут ні на кого не наїжджає,просто зразу матусі самі починають все в штики сприймати...по великому рахунку, всім всеодно в кого скільки дітей, просто дехто хоче зрозуміти відчуття інших, щоб це можливо допомогло в собі розібратись...от як наприклад мені дуже допоміг допис @Sera
Можливо, й правда, все йде з сім"ї. В мене мама - одна дитина в сім"ї, а в тата зі значно старшою сестрою були досить складні стосунки і дистанція, там вже точно ніхто з батьків не мав часу і бажання то все розрулювати. Хтозна, всі сім"ї різні, головне, щоб всім було комфортно у сімейних відносинах, як би це не виглядало зі сторони. Ок, комусь "не дано", бо не застерігається, хоче і нема-нема. Але то вже в іншу тему, напевно, все-таки ближче до медицини і психологічних бар"єрів, на крайній випадок - долі, чи що. А коли нема бажання, то зовсім інше. Там йдеться про зовсім іншу особистість, ніж Ви, і таке буває. До речі, Вас кількома дописами вище наводили, як приклад мами, яка все встигає з 4-ма дітьми, і ніхто не приліпив Вам ярлик "комплексу відмінниці". Це, звичайно класно і похвально, але якщо мама замахується і морально втомлюється від постійного перебування з однією дитиною - це аж ніяк не діагноз. Бо жінки є різні, з різним характером, нервами, здоров"ям, чоловіки в них і діти - також різні бувають. Може, з часом зміниться ритм життя, пріоритети, бажання. А може -ні. Після навіть не хочеться коментувати. )) Зрештою, якщо небажання мати двох дітей випливає з нерозумності і напівграмотності... гг, що б на це сказала моя прабабця, напівграмотна селянка зі своїми 6-ма дітьми, з якими чудесно давала собі раду.
Ну тут, ніби, просили в темі пояснити ЧОМУ. Головна першопричина в назві теми "я НЕ ХОЧУ другої дитини". Ключове слово - не хочу. Ті, хто не хоче - розуміють чому, їм пояснювати не треба. А тим, хто питає пробуєш пояснити, шукаєш більш доступні причини: лінь, тяжко, і т.п. І ніхто не писав, що не хочуть, бо брати/сестри можуть не потоваришувати. Тут, навпаки, почали інші писати, що як так, зле, коли дитина одненька. Ну і у відповідь я, особисто, пробувала пояснити, що мотивація: народити, щоб "саме не було" - зовсім не означає, що дитині це треба, і що в братів/сестер будуть добрі стосунки. Все. А, якщо коротко, то дійсно просто не хочеться дітей більше і все.
Дивно якщл чесно читати слова "очікуване перевершило реальність" про дитину. Не буду шукати, щоб процитувати, бо не маю як , але мегі от цікаво, з таким підходом, що дитина не приносить аж такого очікуваного задоволення, хіба і вона тоді не в тягість? Тут писали, що нащо родити другу третю, щоб потім впоминати та я ж тобі все. Але як на мене з настроєм, про який я писала вище, то і та дитина буде чути до себе такі впоминання. Бо ж не дуже то і в радість вона, а виходить, що родили, ну бо треба і бо люди казали, що то класно
Виходить, що родили, бо не знали, що то таке є - власні діти Спробували - та, нелегко. Запідозрили, що з двома легше теж не буде. В таких випадках можна бути чесним з собою і вчасно зупинитись. Ну або боротися зі своєю натурою, вдосконалюватися і т.д. і народити ще 1, 2, або й 3 - кому що підходить.
МАти рідна, та чого лінь і впадло, я просто не ХОЧУ. На даний час, ну не хочу...І на це є маса причин,якими списані вже всі попередні сторінки. А Ви тут дальше топчете на місці. Знаєте от так чесно - я обожнюю кудись їздити, літати на море хоча б раз в рік - це те що я люблю. І з однією дитиною я можу собі це дозволити як фізично так і фінансово, з двома я не зможу, принаймі фінансово ми поки не потянемо того. Але Ні, наше прекрасне суспільство вважає шо я маю обкластися дітьми і не літати нікуди ну бо то ж не головне, головне то діти. і без моря ніхто не вмер. А ше я люблю собі подобатися і коли я не могла з малою до 3х місяців навіть брови вищипати, а до півроку в зал сходити то для мене було важко, мене затягувала депресія страшна. І не вдавалося мені сувміщати материнство і те до чого привикла.Принаймі спочатку. Можу комусь дається, а мені ні... Ой, починає мене то дратувати і та тема і то шо лінь. Мені не лінь, я вважаю себе таки досить відповідальною любляючою мамою, я займаюся своєю дитиною на 100 %, і не буду народжувати другу дитину бо так треба. Бо на посиденьках хтось вважає шо троє дітей то круто а одна то прям ущербна шо мама шо дитина. Дівчата, перестаньте тут ставити діагнози, бо думаю багато кому з тут дописуючих по інших темах теж можна наставити всього вього. Одна дитина це добре так само як дві чи три чи пять, Головне шоб ними займалися і любили, і шоб і мама і дитина почувалися щасливими.
Спробую пояснити. Я думала, що я буду хотіти бавитися з дитиною, що мені буде в кайф всюди з ним носитися, ми будемо разом всюди, і я все встигатиму, відпочинки-пікніки. В реальності ж виявилось, що я люблю дитину, як особистість. Я хочу, щоб він виріс достойною людиною, щоб в нього все було добре. Але сам процес отого "бути при дитині" зовсім не такий, як собі думала. Я не ловлю якогось аж такого кайфу від ігор з дитиною, я не можу нормально відпочити, якщо я всюди з дитиною. Відпочинок такий хіба для дитини Але тим не менше, я бачу на майданчиках мам, які так класно бавляться з дітьми, і моїм в тому числі, що по них видно, що вони від того отримують задоволення, вони всі в тому. Ну є таке. Я не така. Я не можу сказати, що це зле. Просто я краще а чомусь свому. Але я таки вважаю, що для дитини краще, коли мама дійсно отак безмежно закохана в перебування коло тої дитини. (Хоча, може і помиляюсь). І саме тому, я розумію, що смислу мені вже тепер народжувати знову і знову дітей? Якщо я дійсно не отримую від материнства такого задоволення, як можуть отримати інші мами? І знову ж таки, про те, що дитина щось недоотримує. Я намагаюсь зараз дати малому максимум своєї уваги і тепла. В нас було і ГВ до 4, до 3 я ніде без нього не їздила сама, зараз теж, намагаюсь дати йому того часу, іноді в ущерб собі. Я не вважаю, що він обділений аж так. Швидше я обділена, бо мене це дуже вимотує. Але при тому всьому народити мені свідомо ще одну дитину означало, що я ще на 4-5 років буду отак виснажуватися постійно. Я так не хочу. Навіщо? Щоб потім або взлоститися на тих дітей, або в старості зрозуміти, що я жила для дітей, але за рахунок себе? Тому краще хай кожен робить так, як йому саме серце підказує: хоче діток, любить їх (як Цьомцьмка) - хай народжує більше, не пошкодує; не хоче - не народжує. А оті приводи: щоб сам не був, що в старості не жаліти, щоб до 40 встигнути - це все самообманювання, яке ні до чого хорошого не призведе. --- дописи об"єднано, 7 Квітень 2015 --- Ну та цілком може Діти, вони такі, ніколи не знаєш за що тебе звинуватять в старості. Але ок. Я зрозуміла вашу думку. Але що ви мені конкретно тоді пропонуєте?
Нє, та я нічо від вас не хочу , я зрозуміла вас. Просто я раніше з таким не стикалась, то певно від оточення залежить.
