Я знаю, що відносно. Але чоловікам часом не пошкодить влаштувати демо-версію як воно, коли він йде на роботу, а мама залишається з дітьми вдома. Особливо, коли жінка змучена, а чоловік не помічає того і вимагає ще ))))
Ну от я вже зрозуміла,чому не хочеш ще дітей через змученість,через втому,що ніхто не помагає і т.д.,але поясніть мені от цю причину "інтроверт,треба власний простір",ну але як же тоді взагалі захотіли дітей?
Я геть не про те. Мені все одно, чого вона хоче чи не хоче дітей. Скільки й тому подібне. Тре трошки фільтрувати мову
А як тоді інтроверти, дівчата з ВСД і панічними атаками народжують по двоє-троє дітей? Видно комусь то потрібно. А головне свідоме бажання мати дітей (одного чи більше). Але багато є варіантів коли вагітніють "бо так сталось", і досиьть часто друга дитина саме таким чином з'являється. Та я за свідоме планування. І бачу деякі форумлянки таки не визначились, бо казати як Sera що "не зупиняюсь, але не планую" то якось зовсім не визначено Мені теж цікаві причинм чому люди справді не хочуть двох і більше дітей, що їх стримує))
Я то до того писала, що чоловіку може сподобатися і експеримент провалиться Змученості чоловіки переважно не помічають, гірше, коли їм про неї говорять, а вони "та шо ти вигадуєш, давай ще одненьке, і то вже". А змучена - тоді так, треба відпочити. Змінити рід діяльності, так би мовити. --- дописи об"єднано, 5 Квітень 2015 --- Я інтроверт, люблю власний простір, страждаю надлишком егоїзму і нападами ліні, але для мене діти знаходяться в іншій площині, ніж то все. А взагалі, яка різниця, чому не хочуть? На форумі можна багато написати і ні грама істинних причин) --- дописи об"єднано, 5 Квітень 2015 --- Ну тоді розібратися з "низом", а потім як піде
ви хочете, щоб вам в двох словах на просторах форуму розписали те, що не вкладається в описання. То треба відчувати. І розуміти ці речі глибше. А не поверхнево. Зрештою, ніхто не зобов язаний тут виправдовуватися ( бо що би не писалося, то все виглядатиме як виправдання перед іншими)чому саме так, а не інакше. Чому одна,дві чи п ять у нього дітей. Зрозуміє лише той, хто є з таким же на "одній хвилі", не залежно від кількості діток. --- дописи об"єднано, 5 Квітень 2015 --- а "визначено", то як? Можна не планувати, але завагітніти. І тоді наступає "не зупиняюся". Чи то теж має бути така остаточна визначеність"- навіть якщо настане вагітність, то вона не матиме розвитку, бо я визначилася? Я не планувала і не планую. Але якби попри усі "засоби непланування", вагітність таки настала-мала би логічне продовження. І це була би така сама "не зупинка".
Мене вже який день руки чешуться написати, що проситься тему розділити на 2: 1-наразі не планую другої дитини 2-не буду мати більше дітей Мо так ясніше буде. --- дописи об"єднано, 5 Квітень 2015 --- А нащо усім мати визначеність? Кожному своє. Нове життя- це не та штука, яку розкладеш по поличкам імхо.
Ну от просто взяли і захотіли. А інші люди - не інтраверти - як хочуть дітей? Так само. Хоча я до народження дітей і не підозрювала, наскільки сильно я потребую власного простору. І визнаю, що не була готова до появи одразу двох дітей. Так, я їх люблю безмежно і не уявляю без них свого життя. Але ще я надзвичайно вдячна своїм мамі і чоловіку за можливість відчути отой "власний простір". Інакше мені б давно була пряма дорога на Кульпар. Отправлено с моего IQ4503 Quad через Tapatalk
Була в мене сьогодні нагода "наживо" почути маму, яка, маючи одну дитину, каааатттегорично не хоче мати більше дітей. Все б нічого, то її приватна справа, але ж не вартує при цьому виставляти якимось неадекватними тих, хто хоче і має більше дітей, ніж 1.
та то звичайний егоцентризм, такі люди зазвичай нездатні потурбуватися (або хоча б подумати про почуття) інших (ну крім тих, кого люблять)... може то не є чимось ганебним, але з такими не варто йти в розвідку)))
Тобто, якби ви завагітніли у віці під п'ятдесят то народжували б? Все-таки жінка керує процесом і думає головою, чи збирається вона вагітніи, чи ні І то правда, що декому одного забагато, а іншому і двох діток мало. Головне не пожаліти потім про своє рішення, яким би воно не було, одна дитина чи більше.
А ви б як не секрет що робили б як завагітніти в тому віці?ну бо жінка керує процесом,то якось так звучить...коли жінка вже вагітна,то як вона може щось контролювати? І окремо,напевно я чи недоросла,чи дійсно не те світосприйняття,але не розумію я от тої причини про простір свій і т.д.,вибачте,але то як на мене лицемірство-з однією дитиною я щаслива,я так іі хотіла,все мені супер,я іі люблю,а друга мені жити не дасть,я інтроверт,треба свморозвиток...чого першу дитину народжувати,без дітей же такий може бути саморозвиток?то або ті діти теж були неплановані,і так сталось,або не знаю...можливо трошки грубо,ще раз перепрошую,ну але така думка... І ще одна думка,не можна забувати про чоловіків,якщо ще кохана людина,якщо тим більше ви в шлюбі,ти його дійсно поважаєш,і у вас все добре,то таки такі речі мають вирішуватись спільно!
Ну бо як людина може знати, чи вона любить щось, якщо вона цього ніколи не пробувала? Я бачила щасливих мамів з дітками, тут на форумі всі розказували, як це все класно, як вони все встигають. Але ж всі люди різні, правда. Тільки спробувавши можна достеменно знати твоє воно чи ні. А інше - гадання на кавовій гущі. І таки так, без дітей простору більше, саморозвиток швидший Але ж не запхати вже ту дитину назад в пузо, пра? Теоретично вони, може, і мають вирішуватися спільно, але все - таки в більшості сімей дитина переважно на жінці. А чоловік - як пташка Божа - де хоче, туди і летить. Тому чоловікам вічно мало, бо вони, як діти - побавили 2 годинки максимум і полетіли. Ні, може в когось інакше, але це скоріше вийняток, ніж правило. Тому я б у таких питаннях надавала пріоритет жінчиному слову. Та і психологічно жінка більш прив"язана до дитини.
Ну але ж ви не шкодуєте, що народили дитя? Я не дуже розумію про отой простір свій так само. Може то тому, що я вже тааак нажилась з чоловіком вдвох і мені навпаки хотілось того хаосу, зайнятості з дитиною. А простір він ж з часом всерівно з'явиться, а оті всі миті з дитиною, вони ж незабутні, вони ж є сенсом життя людини (ну ж природою так закладено). І тут ще треба думати про дитину, а не тільки про себе. Може там в когось погані відносини з рідними братами сестрами (я цього в житті не зрозумію, то якась помилка батьків у вихованні дітей), але рідна сестра , чи брат , чи і брат і сестра, то є супер! Позбавляти того дитину? Я от завжди бачила відмінність між людиною, котра росла в сім'ї сама, і котра має рідних братів-сестер. Може то мій особистий досвід, не сперечаюсь, але таки я дуже велику різницю бачила в спілкуванні, у вмінні піти на компроміс, поділитись чимось.
Обговорювати- так, звісно. Та я дотримуюся тої думки, що тільки жінці вирішувати- родити їй чи ні і яку кількість дітей.
Я, навіть, якщо чесно, не знаю як на це відповісти Сказати, що шкодую - не можу, бо таки планувала ту дитину і хотіла. Але мої очікування не співпали з реальністю Але, направду, я не можу сказати, що я просто балдію від дитини, що я живу нею. Я не отримую задоволення від процесу - о, якось так. Хоча малого люблю. Я думаю, це найбільша помилка, яку можуть зробити батьки. ДУмати не про себе спершу. Ну не можемо ми знати, які стосунки будуть в братів/сестер, і чи їм це взагалі треба. Це навіть з життя видно: хтось ладнає добре, хтось зле. Але думаю всі батьки однозначно думали, що треба брата/сестру, щоб саменьке не було. Але людина може собі планувати що завгодно, а буде так, як буде. Ну і якщо батьки не хочуть тої другої дитини, то воно полюбому відіб"ється і на дитині і на стосунках. Діти все відчувають. Та і кому треба ті жертви? Від такого маленького "бо треба" потім багато покалічених життів і батьків і дітей. Я от, не маю нікого, ні брата, ні сестри. І чесно признаюсь - я ні на грам від того не мучусь. Мені не треба душевного спілкування, чесно. Я люблю бути сама з собою. Я навіть з мамою рідко говорю. І як подумати про це, то єдина перевага барата чи сестри в моєму випадку - це, що ще хтось може помогти в разі якоїсь складної ситуації. Але хіба це добре, отак сприймати брата/сестру? Тільки як матеріальну підтримку. Думаю ні.
Ну і я ото теж з тих що- інтроверт, потрібен свій простір і т.д. Саморозвиток сюди не пхаю, бо імхо одне іншому не заважає ну ніц. Я з Тео в 100 разів більше насаморозвивалася, чим за попередні 24 роки. Імхо тут проблема не так в дитині, як у відсутності правильного розподілу обов'язків по догляду за нею. Так- перші роки- це ГВ і далеко дуже не розженешся. Та мені в перші 2 роки і вдома(тобто в дитині) добре було. Природа так налаштована, що перші 1.5-2 роки мами в дітках. А потім по плану- інша вагітність(якщо не раніше), пологи і знову все по кругу. От як тої вагітності не настає- то жінка потребує себе вкладати в щось інше. Тоді і виникає сильний потяг до нових проектів і т.д. У мене тяга до подвигів в самореалізації аккурат виникла в районі 2 років малого. Потрохи потрохи я собі підкоригувала і свій простір і все інше. Зараз гостро стоїть питання спільного часу з чоловіком без малого, та тт і там проблески пішли. Якось так в двох словах моя думка про інтровертів і дітей))).
Та ну, не можемо? Це якраз завдання батьків привити дітям відчуття рідності, якось так. Так, я вважаю , що якщо між сестрами братами нема близькості, то вина батьків. І з жітьми взагалі треба свій егоїзм ховати в шуфлядку --- дописи об"єднано, 6 Квітень 2015 --- Ну це так як в ви раніше писали Ви не можете знати як то, мати рідну сестру, яи брата. Тому то дуже так дивно читати, що ви того не потребуєте. Понятно, бо ви росли сама --- дописи об"єднано, 6 Квітень 2015 --- Та ну, я не вірю, що в нормальній сім'і, якщо дитина наприклад непланована друга, а так вийшло, а вони не хтіли, то не вірю, що вони її не будуть любити, чи якось не так любити, чи шкодувати. То всьо так говориться, коли та дитина уявна, тоді можна казати не хочу, не буду. Але ж як вона вже народжується, то навіть найбільші інтроверти думаю будуть її любити точно так само як першу плановану
Коли вже дискусія заходить в русло абортів чи абортивної контрацепції, дозволю собі написати, що до одного місця той егоїзм, інтровертність чи власний простір, які потребують таких жертв. Голова - чудова річ, але не тоді, коли вирішує позбутися власної дитини.
Маю брата з різницею в 3 роки. Все дитинство ми сварилися, билися і протистояли одне одному, тому нічого мі-мі-мі не було. Ми цілком різні і в міру дорослішання пішли різними дорогами. Позитив в тому, що в критичні моменти ми можемо розраховувати одне на одного, а так ми практично не спілкуємося. От немає між нами якогось особливого порозуміння чи зв"язку. Причому батьки ніколи не робили між нами різниці і не любили когось одного більше, ми просто різні. Тому аж ніяк не вважаю, що це вина батьків. Тому думаю, що мотивації "зробити старшому подарунок", "бо треба", "змінити різновид діяльності", "для себе" - не зовсім правильні. От є мами, яким хоч десять малят - і все в радість. А буває, що й з одним досить складно, ну не всім дано. І якщо радикально наступати на свій егоїзм, то.. ну не в радість таке материнство буде.. та й діти відчувають, що ростуть "збоку". Маю такий приклад в родині, "бо треба було". Питання абортів - це взагалі недопустимий "метод планування", тому така перспектива навіть не обговорюється. Просто, мені здається, з будь-якою контрацепцією треба бути готовим до "упс" і розуміти, що не дається людині більше, ніж вона може витримати. Оптимізм - наше все. Але розумію людей, які не готові свідомо планувати другу дитину.
