Відповідь: А я не хочу другої дитини! Як на мене, нема про що сперечатися - комусь і однієї дитини забагато, а комусь і п"ятеро мало. Однієї дитини достатньо і більше не треба - ок; "одна дитина- не дитина, 2 дітей - півдитини, 3 дітей - одна дитина" - теж ок; буде стільки дітей, скільки Бог дасть - ще раз ок. У кожного є своя думка і кожен має право її висловити. І тим більше - втілювати в життя своє бачення оптимальної кількості дітей. Тому оці вислови " а от я...", " а ви...", "і не треба...", " а краще..." мені видаються некоректиним і плані обговорення даної теми. так само, як і в темі про багатодітні сім"ї. Там, правда, якось спокійніше
Відповідь: А я не хочу другої дитини! Ухти, ото я наробила! Мати чи не мати дітей (2,3,4...) - особистий вибір кожної конкретної людини, але нічого людині не дається такого, чого б вона не могла винести. Це я і хотіла сказати. Можливо, трохи різко, то вже в мене така особливість, за то звиняйте. Утримуюсь від подальших коментарів, бо полетять вже не капці, а каміння.
Відповідь: А я не хочу другої дитини! напишу про себе. у мене мама одна в сім"ї. баба -- теж одна дитина. мама народила мене, а я була дуже "важким" немовлям, і тому мама про другу дитину навіть не думала. Але коли мені було 5 років завагітніла, хотіла аборт робити, але баба восстала! Мама народила мені брата. Нині Юріку 27. Мама щодня дякує бабусі, що наполягла на народженні. Бо то така в нас хороша дитина! Далі. Коли мені було 12 років, а братові 6 -- помер наш тато. Так, у нас (і в мене, і в мами, і в баби) було багато друзів. Тому дні народження відмічались гучно і весело. Зате ми ненавиділи свят. Паска, Різдво, Новий Рік, Зелені свята, 8 березня.... То якась суцільна чорна смуга..... Баба накривала шикарний стіл за яким збирались лише мама баба і я брат. Як же нам бракувало великої сім"ї! А як бракувало різних там дядьків-братів-дідів, коли щось в хаті ламалось... А просто пагаваріть. Народжуючи одну дитину не думайте, що різні там друзі, гуртки, сексції, а потмі однокурсники чи кар"єра замінять їй рідних людей. Звичайно, тут можна згадати тисячу випадків, коли рідні брати-сестри стають ворогами, не спілкують багато років. Але ми не розглядаємо найгірші варіанти. Ми ж думаємо про краще!
Відповідь: А я не хочу другої дитини! Від себе додам, що я дякую Богові, що у мене є рідний брат, хоч різниця між нами 6 років, та він, як споріднена душа мені.
В мами немає братів-сестер, а в тата двоє братів. Спілкуємося найбільше з великою родиною тата, бо з двоє-троєрідними не такі близькі стосунки. В мене є сестра на 9 років молодша - трохи завелика різниця, але чим старшою вона стає, тим більше спільного у нас (але вона зараз страшезно ревнує маму до внучки). Я хочу мати 2 дітей, вважаю що так дітям легше живеться - знаєш, що можеш на когось покластися, але не знаю коли наважусь, бо пологи були дуже важкими, згадувати боюсь((
Відповідь: А я не хочу другої дитини! Ну, аборт-то вже на їх совісті, і вони добре знали на що йдуть (як не крути то вбивство). А що одна дитина - то значить не дуже й хотіли. Просто шукають виправдання, а тепер то можуть всяке говорити, знаю я тих жіночок "за 45")) Є й такі, що з 2-3 дітьми і на старість самі лишаються, бо всі розїжджаються, діти і внуки не завжди й звязок підтримують з старшими. Хоча, міцна сімя то найкраще, та тут все йде і від виховання, і як доля складеться. Правильно писали вище, що не треба виправдовуватись за свої рішення, дорослі люди їх свідомо приймають, чи не так?
Відповідь: А я не хочу другої дитини! Я не можу сказати, що хочу другої дитини, не хочу. Я виросла одна в сім'ї і нічого. Але якби взнала, що вагітна вдруге, то так би й було. Зрештою, Бог краще знає, як для мене ліпше і якось зкерує.)
А що можете написати про страхи вагітності вдруге? Тобто, коли вже є одна дитина, все пройшло добре, але страхи (і в тому числі не стільки за фізичний біль як за оту майбутню відповідальність, ще одні зміни в життєвому укладі сімї хоч чесно признаюсь, бути молодою мамочкою то таки класний період і відчуття, відчуваєш повну наповненість життя, якусь нову епоху романтизму в житті, ото я загнула). Як на це наважувались? Або чому так і не наважились вдруге? Те що час важко то ще один фактор (але в нашій кріїні ,як о кажуть "завжди щось не те", тоді б ніхто не народжував), страхи справитись з двома, майбутні карєрні перспективи і т.д.. Часто чую "Бог дав дитину, то дасть і на дитину", то так, але є приклади з життя доволі різні (і долі складаються по різному в братів-сестер і щодо дружби, і взагалі, ніяких гарантій просто не буває), але дітки то так суперово. Так я відкладаю той процес, мала росте, а я все в роздумах Чи є тут хто свідомо не планує більше однієї дитини, також цікавить чому так вирішили (якщо ніяких проблем з здоровям чи іншими можливостями не маєте)? Хочете пожити "для себе", вважаєте що однієї дитини достатньо і їй дасьте все найкраще? В мене є родичка, що має 1 доньку (вона студентка вже), то каже що ніколи не збиралась вдруге народжувати (та щось мені підказує що в глибині душі жалкує про те що не наважувалась вдруге, зате в карєрі добряче "просунулась", і живуть не бідно, але чи то велике щастя теж питання), зате малу свою налаштовує щоб та мала 3 (!) дітей, а вона буде зато внуків бавити
@Supernatural, для мене особисто друга дитина не була важкою в плані фізичному (хоча вагітність була важчою, і дві дитини, а не одна - то таки ще менше часу маєш). Але виховання старшої (її ставлення до меншої) - мене просто вимотує. Я хотіла завжди трьох діток, але тепер не знаю як бути. Мені реально важко, я не справляюсь. До народження молодшої я на старшу крикнула за більше як 2 роки може пару разів. А тепер буває, що щодня кричу. Я зайшла в якесь зациклення постійного незадоволення старшою. Сказати, що я її стала любити менше - то не правда, але вона стала мене більше дратувати. Але то лише мій досвід. В нас на форумі є прекрасні багатодітні мамочки, у яких все значно позитивніше.
А от коли здоров'я, матеріальна сторона дозволяє, чому зупинаються свідомо на одній дитині? Знаю такий варіант поширений, цікава ваша позиція (тих хто свідомо хоче одну дитину). Я от все ще вагаюсь, зараз у мене стан "і хочеться, і колеться" ( а коли бачу що в країні і світі робиться то і за одну дитину страшно стає)
Я наважилась на другу дитину пiсля запитання самiй собi: чи буду я шкодувати в майбутньому, що в мене тiльки одна дитинка? Да важко, хочется чогось бiльшого для себе, матерiально не дуже... Але , не зважаючи на це все, вiдповiдь самiй собi була: я через 5-10 рокiв дуже пошкодую, але вже пiзно, вiк вже не до родiв( знаю, що i в 45 родять, але я чоловiковi сказала: якщо до 40 не вийде, значить так i буде вже). Вдруге стала мамою в 39 рокiв. "Встигла".
Якісь такі теми цікаві останніми днями піднімають. Я чогось аж ніяк не відчуваю себе якоюсь зупиненою. Маю Тео. Файно мені мати його одного. Може колись захочу ще одну дитину. А може не захочу. Це життя. Та й діти буває і самі хочуть на цей світ і тоді . Аналіз інших голів вам імхо мало що дасть.
То би мало пройти, коли молодша почне бути "повноцінною людиною". Дуже перепрошую за, напевно, некоректний вислів, але я то так бачу. В мене було те саме. Старша дратувала, тому що вона копіювала поведінку молодшої, робила купу збитків і поводила себе неадекватно навіть для її 2 - 2,5 років. Я того не могла часом пережити! Ну як, моя дитина, я її стараюся виховувати і інтелігентній манері, а вона кусається, верещить, говорить "агу" і повзає по хаті рачки. На її фоні молодша здавалася ангелочком, плюс вона була ну дуже спокійна дитина. І я себе трохи їла тим, що з того всього недолюблюю старшу і часом мене нервує сама тільки її присутність. Але потім молодша підросла, почала викидати свої коники, а ще старша зрозуміла, що сестру можна підключити до збитків і ситуація вирівнялася. Ну і головне - я змирилася з тим, що любити їх однаково не зможу, бо вони надто різні, і справа не в кількості любові, а в якості. А ще після 3 років і далі Юстинка помітно підросла емоційно і в мене знов сталася перебудова в голові, бо вона почала про щось серйозно зі мною радитися (наприклад, що буде пасувати вдягнути до тих колготів), обговорювати якісь свої враження про знайомих дітей, почала помагати мені на кухні і т.п. Довелося навчитися сприймати її як "трохи дорослу", як вона каже, і при тому передихувати її цілком дитячі капризи і істерики. Словом, то все минуче. Ну і можете себе потішити, що невідомо, як би все було, коли б молодшої не було. Часом і діти-одинаки дах зносять.
В нас все те саме. Тiльки старшому вже 6 рокiв. Але хоче бути, як малий: повзати, щоб його одягали/ годували. Тобто замiсть того, щоб малому приклад надавати, опускаэться до його рiвня. Я в чомусь i його розумiю, але то так дратуэ, ррррр...Можливо, як Ви кажете, коли менший трохи пiдросте, щось виправиться. А, може, восени в школу пiде, то щось в поведiнцi змiнеться.
Я свідомо не планую. За несвідомо - хто його зна, але не хочеться більше. Чому? Ну не приносить мені материнство якогось аж такого задоволення, щоб я пищала і хотіла тих дітей. Мені це важко. І річ не в матеріальному плані, а суто в моєму сприйнятті. Дитина міняє життя дуже сильно, а я не з тих мамів, що можуть з дитиною все те, що і без неї. Я дуже потребую вільного простору, часу на себе, я себе хочу розвивати. І не виходить в мене це з дитиною. Зараз малому 5 - то вже легше. А перші 3 роки то було пекло в плані "свого простору". То зараз хіба би народила, якби мала арсенал нянь, доглядальниць і т.п. Але знову ж таки це означало жодного ГВ і іншого, що не є добрим для дитини. Тому свідомо більше не хочу дітей. Може колись, років за 10... Але дуже вряд Але тут кожному своє. Дехто дійсно дуже любить дітей і це приносить йому задоволення в житті. Мені ні. Тому вважаю що "робити для треба, чи для стакану води" це є зле. Якщо матернство приносить задоволення - треба народжувати, а як ні - то ні. Дитина то ж не забавка, щоб тішити маму, це відповідальність і як не готовий до того - не варто і братися.
Станом на сьогоднішній день я вже не знаю, чи дійсно хочу, чи то спортивний інтерес виробився. Добре нам втрьох, нічого не скажу. Теоретично було б краще вчотирьох (в першу чергу думаю про малого) але наразі так. І що цікаво, особисто я дискомфорту від того, як є зараз, не відчуваю, і бачу, що корінь мого невдоволення ситуацією, яка склалася зараз в цілком іншому. Як то кажуть, будучи чесною самою з собою, не тим мені треба голову займати. А взагалі - як вдасться - то й добре, як ні - то се ля ві. Якось так.
у мене пройшло вже 11. Мнєніє не змінилося . Частково теж по тих причинах, що і ви описали. Навіть няні -домробітниці би цього не змінили, бо я цьоця з тараканами і не користала би їх послугами чисто зі своїх міркувань. Ні, може би і наважилася коли дитині було б вже 15-16 років. Ну але мені то по віку тоді уже не світить. Орієнтовно маю років 2 в "запасі" для реалізації другого батьківства, але так і не "дозріла".І так- я егоїстка . Мені добре з однією дитиною. Чоловіку теж- він навіть ніколи не піднімав питання народження другої дитини. Хочеться потіскати- побавити маленьких- є племіннички-похреснички. І нам цього досить.Малий теж ніколи не просив братиків-сестричок ( можливо тому, що він найстаршій серед дітей в родині і має 4 молодших двоюрідних і ще купу молодших троюрідних. У нього теж по маленьких дітках- перебор. Ні, колись казав, що "давай візьмемо з дитячого будинку, але лише такого віку як я. Малих дітей я не хочу . Зараз і цього не просить). У нас сімейство егоїстів .
я собі все згадую себе в дитинстві і дуже тішусь, що маю сестру, хоч і різниця в 5 років, та все ж і в дитинстві було добре, а зараз то взагалі, жодну подругу не замінить. ми можем трохи позлити одна одну, але завжди знайдем як примиритись, бо ж сестри. І власне тому я дуже хочу, щоб моя дитина мала братика або сестричку. Хоча якщо чесно зараз того ще зовсім собі не уявляю, нє, ну ясно, рано ще. Але отако зовсім самій з дитиною, то часом дах їде. Навііть не тому, що важко з малечею, а просто коли чоловік цілий час на роботі, а я сама вдома з доциком, то уявлення про другу дитину мене лякають наразі. І з появою дитини я зрозуміла, що я таки егоїстка ,але планую з тим боротись І роботу свою люблю і відчуваю себе зараз за бортом. В чому впевнена, то це в тому, що вагітність швидка після першої то не для мене. Хочу насолодитись тим, як є зараз і як буде, коли доця підросте. Але ясно, що усе в Божих руках.
я би не сказала що то егоїзм, є купа багатодітних мам-егоїсток) мені бачиться багато інших можливих причин, підвищене відчуття відповідальності, трудоголізм (можна і в декреті працювати, але трудоголити фактично неможливо), більша кількість енергії янь і тд. і тп.