Без креативу в тому житті точно не вижити Нам також часто кажуть, що ми багато дозволяємо дітям, а ми тоді відповідаємо , що просто дозволяємо їм бути дітьми . Бути дітьми - це бути часом нечемнюхами, часом вередливими, часом упертюхами , мати величезну фантазію щодо застосування забавок і ігр ... Бути дітьми передбачає знати значення слова " НЕ МОЖНА " і " МИ ДОМОВИЛИСЯ " домовитися з дітьми , особливо коли різниця між ними в віці лише 1 рік - неймовірно тєжка справа, яка потребує камінного терпіння і незворушності в процесі переговорів Мої діти недавно робили Ноїв ковчег з підручних засобів перетворивши кімнату на корабель з паперових коробок з яких на окремих купах були висиплені забавки , палаток . В "ковчег " позносили своїх звірят + іграшкову кухонну плитку і посуд і нарешті запросили маму і тата в плавання і ми чемно доєдналися до команди ковчегу - випили за годину 30 літрів чаю і з"їли 30 порцій піци і салатів , послухали переказ історії Ноя Той ковчег діти не дозволяли рухати два тижні . Я точно впевнена, що ані мої батьки ані свекруха того б не зрозуміли , бо забавки мають ввечері складатися і всьо
Лігумінка, ви така молодець. Читаю ваші дописи і після них так приємно на серці). І взагалі, дівчата ви такі терплячі, розуміючі, а мені так важко стримуватися на капризи малої. І по темі: Веронічка моя дуже емоційна дівчинка, якщо радіє то на повну силу, так само і плаче. Хоча зараз вже легше, бо почала добре говорити і може мені сказати що вона хоче. Проте істерики мають місце, вище описувалося про дитячу педантичність, от в нас почалося те саме. Не так щось я поставлю, чи швидше за неї зроблю, чи щось її не получиться зразу в плач. І це так мене добиває, от ще хвилину тому вона була радісна, щаслива, а через секунду починає кричати і плакати. Я деколи навіть не передбачаю, що буде така реакція. Я стараюся попередити ці випадки, якщо не вдається то пояснювати або просто чекаю біля неї поки переплаче, обіймаю її. Говорила я тільки що з мамою по телефону і поставила розігрівати їй їсти в мікрохвильову піч, а вона хотіла сама закрити дверцята, я їй дозволила, але попередньо тарілку запхала, мала як розкричиться і в сльози, бо вона сама хотіла це зробити. Почалася істерика, мені не зручно перед мамою, бо коли вона не подзвонить мала починає завжди якісь плачі. Пишу і не вірю що можна через це так плакати. Розумію, що можливо вона привертає свою увагу до себе, але я так з нею майже весь час, граюся, коментую все, цілую, дурачемося. Але мені здається чим більше я їй приділяю час, тим більше вона його потребує). Я можу все по дому зробити, звісно з коментуванням і з Веронічкиною поміччю, але тільки маю хвильку часу, все мама має бути тільки її). Як правильно реагувати на такі істерики? Бо преживаю, що мала візьме собі за звичку, щось буде не по її відразу буде плакати. І ще маю питання, чи ваші дітки самі граються?
А скільки років вашим дітям? Бо мої навіть як зроблять якусь хіжину (переважно або двоповерхове ліжко зі всіх боків позавішують, або палаток понарозставляють, то сидять там 5 хв. Їм хіба процес роботи хатки подобається, а всередині вже не бавляться. Може замалі? Нам 6 років, 5р., 3р. ну і четвертій скоро 10 міс., але вона в такі ігри не іграє)
Нєа, вже ніби і треба трошки самому, але краще з мамою, татом, дідом, бабусею... Правда з мамою він долучається до маминої роботи, "помічник" готує їсти і прибирає "краще" ніж я. Та все ж деколи може захопитись якоюсь грою, але то не надовго і якщо ще хтось присутній в кімнаті Дуже це тяжко, знаю. Старайтесь може по можливості спонукати до самостійності, чи то безнадійно? А на майданчику з дітками бавиться?
Не буду радити щодо реагування на істерики, можу тільки заспокоїти, що років з 5-6 мою малу попустило, до того ми з чоловіком думали, що застрелимося від її щоденного реву. ЇЇ на 5 хвилин неможливо було залишити саму в кімнаті. Десь класу від другого-третього взагалі спокійно може залишитися вдома сама хоч на цілий день (інше питання, що буде весь час сидіти в компі, в кращому випадку - читає або малює, але то таке).
Ну я маю рецепт, але чи вам підійде? Плануйте другу дитину. Я тепер стала на 100% переконана, що дітей має бути кілька і можете починати кидати в мене тапками і аргументами "проти" А ще: дівчата, розслабтеся. Не може все ваше життя крутитися навколо дитини. Коли їй місяць - ви їй життєво необхідні, коли 6 місяців - дуже потрібні, але коли 3 роки - потрібні, але крім вас їй потрібні тато, баба, няня, сусідка тьотя Галя і різні діти для компанії. І дуже бажано, щоб дитина в такому віці мала час БЕЗ мами. Взагалі. Я взагальному не є прихильником садка в тому вигляді, в якому він є в нашій державі, але часом 4 години садка в день краще, ніж постійне нудження з мамою. А ще часом думаю, що від сучасних мам треба забрати всі модні книжки і сайти з психології і дати їм шанс включити інтуїцію. .
Дякую за компліменти. Я ніяка не молодець, в мене також бувають нерви і емоції, але я стараюся тоді говорити вголос фразу : " я більше не можу " , якщо чоловік вдома, то тоді відразу виходжу з кімнати якщо нема, то глибоко дихаю і кажу, що мамі треба лікаря і малеча бере свою іграшкову слухавку і по черзі слухають маму і призначають лікування - сиропчики, пити чайочок і не ходити гуляти ..... , особливо, коли ПМС Просто, я дякую Богові, бо переважно на рівні відчуттів розумію дітей. Для дитини важливо зробити щось самій , в мене перше слово донечки було сама . І ми з чоловіком знали, що коли вона каже : " Я САМА ", то безрезультатно їй пропонувати допомогу Це коштувало нам немалих зусиль, коли малеча в рік хотіла сама вдягатися, бо для того, щоб вийти на прогулянку треба було додавати 45-60 хв часу поки малій вдавалося вдягнутися і це все супроводжувалося ревами такими, що хотілося просто " застрілитися " Марічка, Вас добиває, що дитина переключається зі сміху на плач, але це природні емоції, бо не може вона їх відключити, навіть якщо для мами причина плачу несуттєва ... Моя мама також мені колись говорила ,коли не подзвоню в тебе діти ревут Мені друзі давали підтримку + робота мозок переключала і тому вільного часу на думання не було, то полегшувало ситуацію, бо якби я мала більше часу на читання чи думання, то менше прислухалася б до своїх відчуттів . Ще нас недільна Служба Божа з дітьми завжди рятувала в моменти відчаю, що в мене ніц не виходить просто віддавала ситуацію в Божі руки і просила помогти протриматися тиждень. Так тиждень за тижнем ми тримаємося до сьогодні . Пам"ятаю, як синочок в рік почав боятися мухи - це був жах, бо як тільки в хаті чи на вулиці бачив муху, то істерика була така, що дитина синіла. Я як вміла пояснювала, що це муха, вона має крила, вона літає, чоловік ловив показував на долоні - ніц не помагало. А все вирішилося просто, я дуже щиро просила Бога помогти, бо ми вже все перепробували, то після молитви в той самий день в кімнату залетіла величезна муха і я малому сказала ,що то муха заблукала і шукає маму . Синочок повторив - укає маму і все дитина перестала боятися , то навіть тепер він собі повторює, коли бачить муху - плавда мамо, муха шукає маму ? Для мене це було чудом Вам треба планувати другу дитинку, тоді все поступово внормується . Зараз мені вже трошки легше, бо малеча ходить в садочок, а до того часу до вечора в мене був щодня такий стан, що якщо падав сірник на підлогу, то для мене це = вибуху атомної бомби.
О! Як я з вами погоджуюсь. Але з іншого боку. Дивлячись на своє чудо, вірніше на її характер, мені просто стає страшно якби у мене їх було би двоє. Ну чесно! Я не можу терпіти, коли вона кричить і плаче. У такі моменти я просто ковтаю всю свою злість і стараюсь її заспокоювати. Мами! Котрі мають троє і більше. Схиляю голову перед вами.....то треба стільки нервів. Що мама рідна!
Моїм 4 роки і 3 роки, вони так само переважно мають забави на 10 хв, а це їхня перша серйозна будівельна робота , яка проіснувала 2 тижні. Малеча любить дивитися мультики про Пімпі по http://www.clarastudio.tv/kniga/ То потім в хаті розмножують хліби, годують всі свої м"які іграшки, воскрешають Лазаря , будують ковчег . Ще люблять мультики Шафку Хлої на укр. мові , то також потім бавляться http://www.ex.ua/68694938 В нас вже десь півроку період, коли вони вже добре бавляться між собою. Деколи товчуться, то треба розборонювати і стараємося бути поряд з ними в кімнаті , заспокоювати обидві сторони . В нас найважче з тим, що обоє всюди і завжди хочуть бути ПЕРШИМИ - першим вийти на вулицю, першим відкрити двері .... Це так відтоді , як синочокові виповнився 1 рік, а малій 2 роки і дотепер.
Спонукаю її до самостійної гри, хвалю якщо їй це вдається, але то максимум на 5 хв.). На майданчику ситуація краща ніж рік тому, раніше втікала, йшла куди собі хоче, іграшками не ділилася іт. д., а от зараз дітки їй цікаві, хоче з ними гратися, ділиться чи міняється з ними іграшками, звичайно буває по різному, але в більшості поведінка добра. Та чого тапками, дуже гарна порада . Час без мене в неї є. Ходжу на роботу з вересня, працюю в школі з неповним навантаженням, два рази на тиждень йду на пару годин. В цей час залишається з чоловіком чи з бабусями. То вони говорять, що зовсім інша дитина, сама грається, не вередує, а тільки я приходжу починається . Напевно, дійсно їй не вистачає спілкування з дітьми, відповідно наганяє зі мною. Сподіваюся настане літо, зможемо більше бути на вулиці, стане легше.
Нє-а, нервів треба рівно стільки, скільки й на одну дитину. Просто нерви розподіляються на кількох дітей, тому кожному дістається менше маминих нервів і всі стають здоровішими нервово Ні, ну бувають тяжкі дні, але то переважно ПМС... Ви не уявляєте, який в мене був кіпіш з двома полосками молодшої Старша дитина в мене теж екстраемоційний подарунок. З двома легше, важче було перший місяць-два морально перебудуватися. І направду багааато питань типу "йой, я їй мало часу приділяю! йой, вона обділена увагою! йой, чому то вона істерику закатала?" відпали самі по собі.
От і я так, заспокоюю її, а сама в середині киплю. Але мої відчуття також залежать від настрою, змученості. Звичайно, як я відпочивша, то легше сприймаю її крики. Можливо, коли більше діток, то ж не всі мають однакові характери. В усіх моїх знайомих, якщо перша дитина була неспокійною, то друга мала протилежний характер, чи навпаки. Але звісно, мами які мають троє чи більше діток великі молодці!
Ой Боже! З тими настроями.....в мене під вечір вже здають всі нерви. А коли вона ще й хандрить...то це взагалі. Тоді просто віддаю дитину татові, він там щось трохи пошипить але сильно не сопротівляється!!! То трохи собі відпочину.
MarichkaR, ми ваші однолітки, правда от ця педантичність почалась в нас дуже рано, зараз вже трішки легше, бо раніше переодягались по 100 разів на день - то синочок облився, то зупа потрапила на одяг, то руки мив, трохи замочив рукави, то йому не подобаються штани, то не так шапку завязала і тп. і все теж з криками, тупотіннями руками і тп. Я теж під кінець дня просто думала, що вибухну, але намагалась себе стримувати і діяти на випередження істерики. Зараз з цим проблем менше, але почалось - не хочу зуби чистити. я кажу - добре, ходи з брудними. він - нє, хочу з чистими або пісяє сам на унітаз, але деколи просить, щоб хтось пішов з ним. останій раз, чоловік пішов з ним, в нього почалась істерика, що він хотів сам. Я кажу, візьми попий трішки і знову захочеш, він попив - відразу побіг в туалет, прибігає з криками, що не пісяється і це істерика, таке враження, що світ валиться. Ні переключання уваги, ні розмови нічого не діє. В таких випадках, пояснюю, що коли він кричить я нічого не розумію, що він вміє говорити, що до нього не кричать, і тп, але то я швидше себе так заспокоюю, ніж його, бо він мусить виплакатись і вже потім пояснює сам, чого плакав. В такі моменти хочеться піти в іншу кімнату і просто закритись, але щось не думаю, що то правильно його лишити самого. Когось в гості запросити не реально, бо не хоче іграшками ділитись, всіх відразу виганяє і кричить, щоб йшли додому. І з народження по гостям ходимо, і бабусі/дідусі/тьоті/друзі приходять, на майданчик ходимо кожен день, де так само дітки, але от в 2 роки як переклинило так і досі. Чекаю коли переростемо, але думаю там свої пріколи почнуться. Тому терпіння нам
Як я Вас розумію, в мене мала емоційний шустрик, крики і плачі в нас майже постійно, то я не так їй пити дала, то не ту іграшку поклала біля неї, їмо-бавимось-спимо-переодягаємся ТІЛЬКИ з ковдрою дитячою, то вона взула один тапок а другий від неї далеко - спочатку крик, потім знімає тапок з ноги кидає об підлогу...карочЄ кошмар. Все почалось ще до року, що я роблю не так...
то характер. я взагалі слабо вірю в виховання. А от фраза молодих вумних мам: "я собі народила-я собі і виховаю" мене взагалі у бішенство заводить. От у мене старша доця. шустра, аж задуже, але не істеричка, особливих криків плачів немає. Та й якихось проблем із вихованням теж немає. У коліжанки двійнята такі ж як доця. То пипець, як вона мучиться (ну зараз нам вже по 5 років, то трохи порозумнішали): що вони з горшками витворяли! Виливали сцяки на підлогу, ставали раком і пили то, какашки в руки брали, з гречки -- салюти робили. І що? Вона їх погано виховувала? Ні, добре. Просто такі діти, просто такий характер. Просто любіть їх такими, які вони є. А виховувати почнете, коли трохи підростуть
Дякую дівчата! Рада що тут написала, підняли ви мені настрій. Все вірно ви пишете!А від характеру багато залежить, це правда. Маю коліжанку в якої доця дуже спокійна, де її поставиш там стоїть, слухає маму, переключити її дуже легко, як плаче. Вона щиро дивується, що я не можу піти в гості чи гуляти, як мала не поспить, не поїсть, тобто як режим порушити, бо я знаю в цьому випадку мала буде дуже капризна, чи що моя Веронічка дуже рухлива. Говорить мені, що я якось не так виховую, бо в неї проблем з дитиною майже не має. Не розуміє вона, що не її заслуга в цьому, а така дитина).
в мене лише аргументи "за" кілька дітей. але дайте мені рецепт, як не посивіти з ними і не стати істеричкою. я вже просто вішаюсь(( я просто поплакати пишу. бо розумію, що проблема в мені. з нянею моя старша дитина ідеальна і меншу не обіжає.
Власне в таких випадках вартує переживати і консультуватися з психологом, що робити, щоб в малечі було бажання пізнавати світ --- дописи об"єднано, Apr 2, 2015 --- Просити допомоги в Бога. Там де людина безсила включається Бог і помагає . В мене донечка , як малий народився страшенно ревнувала, то я поки пристосувалася, то також думала, що "стріха поїде " . Найважче було, коли малий груди покусав і двох одночасно погодувати не могла... В тебе трошки більша різниця між дітками, то менша ще себе не може захистити . В мене одне одному , як дають здачі, то треба ще докласти зусиль, щоб їх розтягнути, потім по черзі заспокоїти і так по колу... Правда тепер вже рідше ніж пів року тому, то прогрес є
Аналогічно у мене. Кликала мене коліжанка на каву... Я пояснюю, що не зможу піти, бо мала така непосида, що тримайся!! Не вірить. Каже, що тут такого, буде сидіти собі спокійно та й усе. Але я ж то знаю. Боже! Цілими днями як білка в колесі...
